1
Пора найбільших ярмарок зібрала
в ці дні під височенні, грубі мури
старого міста безліч караванів
купців, торговців, пастухів з стадами.

Багато люду і з околиць ближніх,
і з дальніх царств. Нікого не дивують
ні групи хетів, ні прибулі з Кемет,
і, навіть, що запеклі вороги
поміж собою мирно гомонять.

У місті більша тиша, ніж завжди.
Сторожею на всіх міських воротах
збирається за вхід достатня плата,
аби бідніші жили в передмісті.

Раі та Са у супроводі двох
царевих охоронців держать путь 
поміж незчисленних рядів торгових
в поля, а ще точніше - в рев худоби.

Одягнуті в бурнуси білі шасу
пояснюють, де можна відшукати
в краю наметів пастухів-хебреїв.
Іти доводиться в кінець - у дальній, 
та разом з тим - найбільший з таборів.

2
Раі і Са підходять до майдану,
оточеного багатьма возами,
проходять поміж них до середини.

Помітно вечоріє. На стоянці
неквапно затихає метушня.
Поміж наметами в останнім дійстві
жінки, чоловіки і старші діти
перекладають старанно товари,
не продані, чи куплені удень.

Густіє надвечірня прохолода,
на людях ще - у кого сорочки,
а в кого і накидки до литок.

Чоловіки - в спідничках з барвних смужок,
червоних і блакитних - бородаті,
з волоссям розкуйовдженим, подібні
на пастухів з левади гирла Річки.

Жінки - з волоссям чорненим сурмою,
в одежах різнобарвних і прикрасах.
Кокетливо всміхаються Раі
і гладять по чуприні світлій Са.

Раі дивується, коли ж вони
причепуритись встигли і для чого.
Ось тільки ще, у нього на очах,
займались гамірною метушнею
і враз уже всіляко зодягнулись.
Повіки притомили малахітом
і, певно, бірюзою. Губи, щоки -
фарбовані червоним, схоже в вохрі.
На шиях – різнокольоровий бісер,
зап’ястя рук і ноги над стопами -
в браслетах срібних з блиском кришталю.

Неспішно, оглядаючи гостей,
підходить чоловік середніх літ.
Одягнутий в охайні чисті шати
нагадує, між тим, не скотаря,
а воїна в період відпочинку.

“Дарує жрець нам милість побажання?”

Раі пірнає у сміливий стрічний
насмішкуватий, навіть зверхній погляд
й говорить, що прийшов порозмовляти
з вождем, якщо той, певна річ, не проти.

Розбійник хвилю думає і потім
питається з якого храму жрець,
немовби й не дивуючись тому,
що гість так добре знає їхню мову.
Затим, очима зблиснувши, відходить.

3
Са зачаровано спостерігає
за вогнищами, що і тут, і там
спалахують довкола них, аж поки
не створюють одне, велике коло.

З усіх боків лунають голоси.
Юнак з малою лірою в руках
іде в оточенні дівчат та хлопців,
наспівуючи пісню про степи.

Стояча поряд гомінка юрба
смакує розповідь молодика
про вдалу оборудку із купцем,
який дає багато й мало хоче.

“Дивись мені, Лавана  стережись!” – 
гримить раптово зовсім поруч голос
і шум у таборі  умить стихає:
“Частину плати просять наперед,
а потім вже беруться за роботу!
і то тоді, коли батьки дозволять.”

Кремезний чолов’яга у розкішнім,
розшитім сріблом й золотом плащі,
оперши руки в боки, споглядає,
як швидко розтікаючись по стану
народ береться за вечірні справи.

Нарешті погляд чолов’яги владно
впирається в Раі. Якусь хвилину
вони стоять – мовчазно, непорушно -
аж доки стійбища господар м’якше,
аніж то було до сих пір говорить:
“Ти правильно і мудро поступив,
що залишив при вході охорону.
Нам сказано не мати зброї тут,
і, значить, що її не має бути
ні в нас, ні в іншім стійбищі, ні в тебе.

Не мало бути б і гостей нежданих.
Та раз прийшов, і, судячи з обличчя, 
ти йшов по багатьох дорогах світу,
уже проходь і будь у мене гостем.

Це добре, що мою ти знаєш мову.
Ісусом зви і тільки без пустої,
дурної похвальби, як тут це люблять.
А як тебе? Раі? А поряд хто?
Твій учень, Са - скоріше всього з хетів.
Чи ні? Я бачив схожих якось хлопців,
що в Тір приплили з того боку моря.”

4
Раі та Са ідуть услід вождю
до вкритих килимами довгих лавиць.

“Сідай Раі, а Са нехай в ногах
побуде в тебе, згідно наших правил.
Ми відмічаємо так спадкоємців.

Розповідай, що робиш тут й чому
на тобі споглядаю знак Тушрати,
хоча зодягнутий, мов жрець із Кемет.”

Вождю підносять вкрите хутром крісло.
Ісус сідає, звучно розправляє
могутні плечі, опирає їх
на дерев’яну спинку. На обличчі
у нього легка втома і напруга.
Можливо почувається непевно,
відірваний від прямоти степів.

Волосся посивіле обвиває
покритий шрамами високий лоб
й стікає далі в бороду і вуса,
хоча й шорсткі, та кольору такого ж.

Раі вождю говорить про принцесу,
яку до Вавілону відвозив,
про подорож, про нинішнє життя,
навчання молодої Тадухепи.

Ісус кидає раз у раз швидкі,
меткі і пильні погляди на нього,
мов заглядаючи аж за межу,
де недоказане ховає мряка.

Перебиває збуджено словами
то докору, то співпереживань.
І, врешті-решт, коли Раі говорить,
що він прийшов аби їх роздивитись,
а також запитати задля чого
хебреї повернулись в Ханаан -
вождь губить геть усе самовладання.

“Чому ми повернулися сюди?
Ні, так спитати міг лиш Пераа!
Чому ми повернулися додому?!

Тобі, Раі, цікаво, нам ж бо ні.
Проте скажу, аби ти не вважав,
що я слабкіший щирості твоєї, -
дім наш знаходиться у Ханаані
і поклик предків нас привів назад.

Так, у містах, і навіть тут, в Харані,
живуть всілякі – древні і нові.
Ці вулиці і стіни - затхлі - їхні.
А плоскогір’я і рівнини – наші!

Ми царювали на просторах цих!
Бувало розселялися і в Кемет.
Та потім, за посухи, звідсіля
нас відтіснили аж за Хіддекель.    

Звичайно, на війні хтось є  сильнішим,
та ми самі повинні в своїх бідах, - 
впустили, спершу, розкіш у серця,
а з нею про завіт батьків забули.

Що мали ми колись? Одну надію!

А нині - повернулися назад,
ми повернулися додому - по своє!”
 
5
Від вогнищ линуть запахи чудові.
Розмови негучні, протяжний спів.

Ісус всміхається, враз пригадавши,
як молоді сини - його й старійшин -
в тутешніх родичів “гляділи” доньок.
І сміх і гріх, проте вже завтра можна
покинути пристінки цього міста.
Оглядини невісток відбулися.

Жерцю розповідає про стоянку
біля колодязя старого - тут
від прадідів незмінно зупинялись.
Куди би доля їх не завела,
щороку приїжджали до Харану,

Раі виказує свою пошану
до звичаю поважного хебреїв,
однак жалкує з того, що сьогодні
вони воюють в Ханаані знов:
“Ви зруйнували цілу низку міст,
у деяких жили ще до потопу,
і як би вам не було необхідно,
повинні зупинитися на цьому.
Достатньо маєте вже пасовищ,
то чи потрібно воювати далі?”

Ісус пронизує жерця очима: 
“Чому із цим звертаєшся до мене?
І звідки знаєш те, що є у світі?”

“Ісусе, у моєму храмі, в Оні,
позбирані невичерпні знання.
А ще до нас з’їжджаються жерці
з відомих нам земель і ми частенько
до них шлемо найрозумнішу молодь.

Стають відомі нам листи царів,
послів, чи хазану до Пераа.
Тож і вважай - ми знаємо багато.

Відомо нам, що ти той ватажок,
що взяв колись могутній Єрихон.

Що ти прибув сюди з синами всіх
родів тобі союзних й незабаром
відкотишся назад на плоскогір’я.
Що зараз твоя воля є законом
і хай вона такою й буде вічно,
проте нехай у ній живе і милість...”

Ісус хитає головою: ”Дивно,
прислужник Кемет просить милість в мене.

Ви просите у нас, як це було вже.

Однак чи можу я змінити світ?
Хіба що тільки сам хороше зроблю.
А що добром є, жрець, скажи мені?
Я сам тобі скажу - добром є радість.
А радість, хочеш, я вчиню при тобі -
скажу усім, що завтра виступаю.
Можливо зрозумієш, що то - радість,
а також, може, зрозумієш нас.
Невдовзі подадуть чудові страви.
І ти побачиш те, чого не бачив.

6
Наказ Ісуса зранку виступати
призвів до відчайдушної забави.

Вогні затріпотіли в новій силі,
готуючи нову, святкову їжу,
по замість пісень довгих і печальних 
між сміху і гортанних звучних криків,
вознеслися, мов гімни бойові,
короткі і бадьорі співанки.

Ісус махнув кудись у мряку ночі
рукою і у той же час до нього
наблизилися декілька мужів.

Вождь їм наказує пройти дозори,
посилити їх вдвічі в кожній стражі.
І дозволяє племені своєму 
на честь від’їзду випити вина.

За деякий, короткий зовсім час,
стоянка перетворюється в місце
веселого загального гуляння.

Жінки молодші і чоловіки
взялися танцювати на майдані 
в двох супротивних і струнких рядах.
Б’ють бубни, лине спів - різкий і дужий.
Куди й поділися плащі, накидки.  

Ісус киває схвально головою
і у очах його горять усі
вогні, які палив колись в степах.
Він погляди кидає на жерця
й питає, чи той бачив десь таке. 

7
Дві лінії, зламавшись, розділились -
танцюючих рядів уже чотири.
Чоловіки й жінки зійшлися ближче
і пристрасті киплять на їх обличчях.

Поза вогнями дітлахи завзяті
стараються наслідувати старшим
і навіть Са танцює в спільній купі.

Ісус розповідає про Ашшур,
про розростання нових грізних сил,
що змусили хебреїв звідти вийти.
Захоплено пригадує великих
прародичів своїх, що тут спинялись.
Тоді з Раі береться сперечатись
чи правильно намісник Пераа -
відомий в Кемет Йосиф – поступив,
коли в голодні роки взяв у немху
в обмін на їжу їх наділи й волю.

“Не можна,” – каже, - “було просто так 
усе віддати, що би сталось далі?
А нині глянь, яка могутня Кемет.
До того ж, перед тим, як три вожді 
завоювали ціле ваше царство,
народ земельку силою відняв
у знаті, у жерців, у Пераа!
Тож видається все закономірним.”

Танцюючі вже у вісьмох рядах.

Ряди жінок й мужів перемішались.
У багатьох уже помітна втома.
Ось жіночка раптово підковзнулась.
Звелась. Усе, іде. І муж  супроти,
із ряду чоловічого, виходить.
Й вони удвох зникають за вогнями.

А бубни невмолимі - б’ють і б’ють
і ліри брязкітливі грають гучно.
Вбираючи все нові голоси,
усе сильніше наростає спів.
І танок-боротьба триває далі.

8
“Поглянь Раі, їх залишилось двоє”.

Ісус уже давно стоїть на лаві,
переживає хто-кого, його
донька - прекрасна дівчина, не старша
чотирнадцяти літ, чи син Ісака
сьогодні переможцем стане в танці.

Ісака син –  вродливий, спритний хлопець, 
що досягнув недавно повноліття, -
в одній спідниці, вогненно блищить
рельєфними напруженнями м’язів.
І хоч у рухах проглядає втома
та постать ще струнка, тримає ритм.

Навпроти чорні кучері волосся,
великі карі перегріті очі
і граціозне тіло. В нім Раі
раптово помічає тінь розпуки.

Танцюючі возз’єднані очима,
неначе розмовляють між собою.
І схоже дівчина дійшла до краю.
На мить вона виходить з такту бубнів,
лице її готове заволати.
Проте юнак ламається раніше.

Він припадає на одне коліно
й розпачливо хитає головою.
Навкруг зринає неймовірний гам.
Усі вітають танцівницю й ждуть,
коли вона поклониться вождю.

Проте дівча не володіє тілом.
Та, хитро поглядаючи, юнак
встигає відштовхнутись від землі
і підхопити втомлену красуню.

Юнак несе її вождю і батьку.
Дівча збирає рештки сил, але
їх вистачає тільки на усмішку
і на поставу горду голови.

Ісус іде на зустріч їм. Приймає
від хлопця доньку і несе до лави.

Щаслива переможниця сидить -
немов би з нею сталось зовсім інше –
знеможена і повна торжества,
й розглядує чужинця, гостя батька.

Раі їй посміхається приязно
і голову схиляє в привітанні.

9
Поблизу від заснулого багаття
самотня постать вкутана плащем.

В ранковому тумані тихо тануть
наповнені маєтністю вози
і зосереджені, мовчазні люди.

Закутані в одежі з головою,
жінки до себе тулять діточок,
й ті досипають найсолодший час.

Чоловіки та юнаки в барвистих,
намотаних на голови та шиї,
і на плащі спадаючих, шарфах –
обабіч від возів неспішно їдуть
на своїх невисоких дужих конях.
Ніщо, здавалось, їх вже не цікавить
окрім своєї звичної дороги
кудись в степи, що стали їхнім  домом. 

Раі надіється, що у майбутнім
народ Ісуса заживе щасливо,
якщо таке можливо між могутніх,
жадаючих покори можновладців.

10
Ранкову тишу наповняють звуки,
говорячи про новий звичний день - 
волання зголоднілої худоби,
сердиті окрики у таборах.

На кинутій хебреями стоянці,
мов тіні, виникають го-с-т-роморді,
окутані туманом, силуети.

Шакали враз винюхують кістки
закопані неглибоко у землю
і риються з блаженним скавулінням.

Неподалік, огорнуті плащами,  
стулившись спинами, дрімають дужі,
однак не надто пильні охоронці.
В ногах жерця тривожно спить хлопчина
і бачить сни, де він танцює в крузі.

      


Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки

Кардуніяш - в описуваний час так називалося Вавілонське царство.

Шамаш - в старовавілонській релігії - бог сонця.

Ашшур - або Ассур - верховний бог у віруваннях стародавніх ассірійців, а також назва держави ассірійців.

Мардук-Бел - з часів Хаммурапі - Мардук є богом Вавілонського царства. Це бог весняного сонця, який переміг первинний хаос, - за переказами був творцем, визволителем, спасителем, йому присвячувався бик - Бел. Мардук замінив собою попередніх "героїв", точно повторивши їх подвиги. Власне, першою створення світу ( зі всіх старих текстів) описує вавілонська поема "Енума Еліш", де бога Абзу і його дружину - потворну богиню хаосу - Тіамат, вбивають їхні діти під керівництвом бога Еа. Потім чудовисько перемагає Ваал (Левіафана), в шумерів це вправно зробив Енліль, якого при Хаммурапі і зробили Мардуком. Самого Мардука змінив потім Ашшур - при ассірійцях. Пізніше переможно бореться з Левіафаном Ягве, і навіть святий Георгій. До речі спокусником "Адама" і "Єви" в найдревнішому месопотамському міфі виступає бог Еа.

Шінар - древнє шумерська назва свого краю в гирлі Тигру і Єфрату.

Агаде - інакше Аккад, стародавній край, потім держава в Міжріччі.

Хаммурапі - Близько 1800 року до Р.Х. заснував могутню вавилонську імперію. Видатний завойовник і законодавець.

Марі - царство, що існувало від 2050 (?)року до Р.Х., між верхнім Єфратом і Ханааном. До складу держави один час входило і місто Харран (імовірно тоді, коли в Харран прибув рід біблійного Фарри). В листуванні держави Марі, згадуються міста Нахура, Фаррахи, Саруги і Фалеки, - схожі на імена Авраамових родичів, згадуються там і племена Авамрам, Іакоб-ель, Веніамін. Марі була стерта вавилонськими військами в часи Хаммурапі, чи його перших потомків.

Хебреї - власне і перекладається, як люди з-за ріки.

Іштар - Беліт, вона ж Баалат-Гебал, фінікійська богиня, в пізніші часи мати і дружина бога Адоніса, можливо в описуваний період була пов'язана з культом Думузі (Таммуза), а також дружина і сестра бога неба Ваала, богиня родючості і материнства (як Іштар, Істар, Астарта в стародавньому Шумері, Вавилонії, Ассирії), (як Анат, Аштарт, Ашерат, Астарта в стародавній Сирії, Фінікії, Ханаані) - цариця небесна.

Лаван - живший близ Харрану біблійний герой, родич Ісаака, що домовився з сином Ісака Іаковом про сім, а потім ще сім років роботи на себе за жінок, його дочок.

Три вожді гіксосів - з написів на скарабеях - імена вождів гіксосів були - Анатер, Хіан, Якобер.

Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки