1
Принцеса Тадухепу повторяє
на вимогу Раі повчання різні.

Вона старається, немов би з нею
історії трапляються всілякі,
а не з Усером, Гільгамешом, чи
Ісет. Учителю таке приємне,
бо чим би не займалося дівча -
письмом, читанням, числами, малюнком -
старається дізнатись значно більше,
ніж він готовий був їй оповісти.

Порівнюючи сина Пераа -
Аменхотепа - з дівчиною, жрець
знаходив ніби і несхожі риси,
які, між тим, складалися у образ
сумісної любові до природи,
до справжньої краси, до світла, Сонця.

Одною з кращих рис дочки Тушрати
було уміння берегти таємне.
Якщо Аменхотеп був мовчазним
й, приймаючи посвячення, вважав
його уже частиною себе,
то Тадухепу зовсім навпаки.

Для неї таємниця мала зміст
лиш спільної з учителем забави,
яку вона і ревно стерегла
від всіх сторонніх, від батьків, сестер.
Раі у цьому впевнювався часто,
спілкуючись з Тушратиним сімейством,
сімейством строгим, як і недалеким.

Жрець, знаючи Аменхотепа добре -
його прихильності й уподобання -
старався прищепити їй уміння
знаходити приховані від зору
джерела істини, надії, віри.
І рік навчання добрі дав плоди
й не тільки в Тадухепу, але й в Са,
що брав вагому участь у навчанні.

За рік Раі принцесу посвятив
в усе, чому навчав Аменхотепа.
У тім числі, в буття народів древніх,
в життя сьогоднішнє, життя майбутнє.

Та саме тут Раі й відчув межу,
поза якою дівчина втрачала
всілякий інтерес до пізнання.
 
Для чого нам життя і як прожити,
аби по смерті мати нагороду -
її по-справжньому не хвилювало.
Немов вона всередині в собі
зіштовхувалась з чимось більш важливим,
що суперечило далеким планам.

По довгих роздумах Раі дійшов
до висновку, що то з-за віку й статі.
І все ще може з часом помінятись...

2
Жрець слухає й киває головою -
все правильно, давай продовжуй далі.

Дівча доходить до Утнапіштіма.          
Раі спиняє Тадухепу й просить
аби вона розповіла про мандри
прекрасної Іштар в країну смерті.
Бо Са, що зранку говорив про це,
заплутався був зовсім. 
		Хлопчик мружить
на вчителя розсердженого лоба.

Дівча всміхається до Са. Немов
збираючись пірнути набирає
повітря в груди: “Вмер Таммуз! Помер!
І Сінова дочка - Іштар - біжить
до дому Іркалли , в оселю мряки.

Там глина й порох - страва і вода.
Зійшовши в ті краї не повернешся.
Одягнутий в одежу крил, мов птах,
краде володар мряки світло дня.

На дверях і засувах вічний прах.
Округ воріт безмовність і спустіння.
Але Іштар не має в серці страху,
кричить: “Сторожа, відчиняй ворота!

А не дасте мені ввійти – зламаю
одвірки, двері, розіб’ю замки,
померлих підніму і стане більше
тоді живих у світі, ніж померлих.

Ерешкігаль , слова почувши грізні,
як дуб підрубаний, лицем пожовкла,
немов побитий очерет зчорніла,
і, зле задумавши, шле охоронця
аби сестрі ворота відчинив.

“Іди, мій стороже, впусти її,
зроби, одначе, згідно із законом.”

Той відчиняє браму для Іштар.
“Заходь уже, тобі привітний Куту 
і весь пекельний двір тобі радіє.”

В одні ворота ввів її - знімає 
і з голови тіару з царським знаком.
Іштар питає: “Нащо робиш так?”
“Заходь цариця! В нас такі закони!”

В ворота другі вводить - забирає
підвіски з вух її: “Береш навіщо?”
“Заходь цариця! В нас такі закони!”

В ворота треті вводить й відбирає
у неї з шиї дороге намисто. 
“Заходь цариця! В нас такі закони!”

Бере з грудей щиточки у четвертих.
Народжень пояс забирає в п’ятих.
У шості входять - з рук її та ніг 
знімає амулети і браслети.
“Заходь цариця! В нас такі закони!”

У сьомі вводить ворота, останні, -
і тягне хустку сорому з Іштар.
“Навіщо забираєш хустку з тіла?“
“Заходь цариця! В нас такі закони!”

Іштар заходить і сміливо просить 
води живої - воскресить Таммуза.
Ерешкігаль сестру свою стрічає
й повеліває вести до палацу
і шістдесят хвороб наслати їй…

Зі зникненням Іштар прийшла біда.
Земля родити перестала й люди,
тварини, риби, навіть комашня.
Насунулись велика пустка, голод.

Еа, що добре знав Ерешкігаль,
створив примару – Аснаміра  - образ.
І той землі царицю звеселив.
І в нагороду міх води живої
отримав для Таммуза і Іштар.

Іштар позбулася страшних хвороб.
Вернула свої речі, перейшовши
назад крізь сім воріт, і поспішила 
з водою животворною додому.

О лий водою на Таммуза, лий!
О маж його єлеєм кращим, маж!
Нехай він світлий одяг надягне
і флейта серце розіб’є йому
й веселі діви хай думки полонять…”

Жрець зупиняє розповідь і каже
слова подяки Тадухепу й Са
за їхню працю. Дівчина сміється
і Са регоче в голос разом з нею.

Раі питає в чім причина сміху.
Дівча відповідає: “Та тому,
що все в Іштар закінчилось щасливо,
а у Таммуза в голові дівчата.”
І сміх гучнішає. 
	          Учитель зводить
на них удавано сердитий погляд
і мовить голосом низьким: ”Не чули?! 
Достатньо на сьогодні! В сад – гуляти!
А хто не слухається, я того...”

Слова останні, звісно, долітають
до вух учнівських десь поза кущами,
де Са і Тадухепу заховались.
Прийшла пора, закінчилось навчання.

3
Раі, говорячи щось дуже грізне,
шукає учнів й думає, що скоро 
посли Тушрати мають повернутись.

Коли від Пераа тому шість тижнів
приїхав повноважний Мені, щоб
просити сину царському в дружини
прекрасну Тадухепу – цар на диво
поступливо сприйняв оте прохання.

Звичайно, справа у дарах, які
привіз Тушраті Мені задля згоди,
і в тих скарбах, що обіцяють дати.
Проте царя сестру - царицю Тейє -
Аменхотепу віддали лише
на шосте поспіль Пераа прохання.

І хоч Тушрата мудро відіслав
послів оглянути усі дарунки
обіцяні за ладну Тадухепу
й посли звичайно там побачать їх -
в Раі живе підозра, що союз
між Кемет і Мітані оновити
Тушраті є важливіше за гроші.

4
В палаці гамірно. Печаль і радість
сьогодні поєдналися докупи.

Принцеса Тадухепу від’їжджає.
Вона вже зібрана, вона виходить.
Прощається зі всім і зі всіма.
Сестрички плачуть і принцеса плаче.

Їй зовсім розхотілось від’їжджати
і страшно виходити заміж. Кемет!
Її лякає навіть назва ця.
Вона благально дивиться на батька,
та той увесь занурений в майбутнє,
а мама шепче, щоб листи писала.

Зненацька Тадухепу бачить Са -
дружок заліз на ослика й чекає,
коли нарешті виступлять в дорогу.
І вчитель ген, і дивиться на неї.

Принцеса раптом згадує про сад,
чудовий сад з малесеньким палацом,
про теплі вечори і запах квітів
про все, що говорив колись Раі.
І дівчина здіймає вгору руки,
щоб привітати вчителя свого.

Навколо підіймається веселий,
щасливий лемент радісного люду:
“Цариця любить нас і не покине!..”

      


Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки

Кардуніяш - в описуваний час так називалося Вавілонське царство.

Шамаш - в старовавілонській релігії - бог сонця.

Мітані - царство, в описуваний період знаходилося в краю, де протікає верхня частина Єфрату, - нижче хетського Кархемишу.

Мардук-Бел - з часів Хаммурапі - Мардук є богом Вавілонського царства. Це бог весняного сонця, який переміг первинний хаос, - за переказами був творцем, визволителем, спасителем, йому присвячувався бик - Бел. Мардук замінив собою попередніх "героїв", точно повторивши їх подвиги. Власне, першою створення світу ( зі всіх старих текстів) описує вавілонська поема "Енума Еліш", де бога Абзу і його дружину - потворну богиню хаосу - Тіамат, вбивають їхні діти під керівництвом бога Еа. Потім чудовисько перемагає Ваал (Левіафана), в шумерів це вправно зробив Енліль, якого при Хаммурапі і зробили Мардуком. Самого Мардука змінив потім Ашшур - при ассірійцях. Пізніше переможно бореться з Левіафаном Ягве, і навіть святий Георгій. До речі спокусником "Адама" і "Єви" в найдревнішому месопотамському міфі виступає бог Еа.

Шінар - древнє шумерська назва свого краю в гирлі Тигру і Єфрату.

Агаде - інакше Аккад, стародавній край, потім держава в Міжріччі.

Саргон - цар Шумеро-Аккадського царства - 2360-2305 роки до Р.Х..

Хаммурапі - Близько 1800 року до Р.Х. заснував могутню вавилонську імперію. Видатний завойовник і законодавець.

Хебреї - власне і перекладається, як люди з-за ріки.

Ур - древнє шумерське місто в колишній дельті Єфрату.

Гільгамеш - основний герой шумерського епосу, володар одного з шумерських царств-міст - Урука.

Еа - древнє вавілонський бог води і моря.

Іштар - Беліт, вона ж Баалат-Гебал, фінікійська богиня, в пізніші часи мати і дружина бога Адоніса, можливо в описуваний період була пов'язана з культом Думузі (Таммуза), а також дружина і сестра бога неба Ваала, богиня родючості і материнства (як Іштар, Істар, Астарта в стародавньому Шумері, Вавилонії, Ассирії), (як Анат, Аштарт, Ашерат, Астарта в стародавній Сирії, Фінікії, Ханаані) - цариця небесна.

Ану - ассіро - вавілонський бог неба, дослівно "Отець" - батько богів.

Німмах - древнє вавілонська богиня-мати.

Таммуз - вавилонський, ранній фінікійський "спаситель", в Фінікії більше знаний як Ешмун, - божество рослинності, - щороку восени вмирає і воскресає на весні, народився на зимове сонцестояння - культ з IV тис. до Р.Х.

Утнапіштім - у шумерських сказаннях - праведник, що чудесно врятувався від загибелі під час потопу в Межиріччі.

Іркалла - (Іркалла-Нергал) володар смертного мороку, чоловік Ерешкігаль.

Ерешкігаль - вавилонська богиня, володарка підземного царства.

Куту - столиця підземного царства по-вавiлонськи.

Аснамір - похітлива примара одна із дійових осіб вавилонського епосу. Був надісланий богом Еа у пекло, для досягнення оживлення богині Іштар.



Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки