|
|
ПОВЕРНЕННЯ
ЧАСТИНА І
А серце, серце щось не в такт
і знову ось не в такт, не в такт -
поривами:
в прочинене вікно,
в шум зливи,
в ліхтарів розмите тло,
в замовклий оперний театр,
в утомлений проспект,
в безлюдний тракт,
в протягнутий із майбуття антракт.
Втикаючись крилом дощу
в метал скульптурному плащу,
у камінь надмогильних слів,
у схили парків і дахів,
в одвічність неба і води,
в тканину даної сюди
свободи, звитої в сльозу,
і в пам'ять - з краплями по склу...
В грозу. І ляк.
Не в такт, не в такт...
Як вищий знак...
Не в такт, не в такт...
Колись отут, в сльозах, уплав,
від злої долі утікав,
і було літо надворі.
І Той, Хто править, нагорі
мовчав, взираючи на світ,
де відбувалось стільки бід,
і тамував у грудях жар
рясним дощем осілих хмар...
Невідворотна.
Нищівна
гриміла звідусіль війна...
1
Зник Гансів бойовий запал
за стільки літ війни. А вал
нових Іванів бив і бив
під рик Кремля, і морок крив
обезмужілу пустоту -
середньо руську широту...
...Із квітня в травень там блукав.
Так сталось... й глибше поринав...
Нічний передріздвяний Львів.
Йшов на завдання. Між дворів
не зауважив чотирьох
озброєних - "Нalt! Hende hoh!" -
неначе черга по спині.
УПА. І було по мені, -
повсюди зброя...
2
…Лейтенант
допитував, ще той педант,
вивчав з далекої пори,
лиш говори і говори.
...Російську вивчив бувши там
малим з батьками… Й далась нам
по громадянській вже війні
нагода втечі. Ще в ті дні
навчатись слали за кордон,
і нас послали, ми ж, пардон,
з перону зразу на перон
під носом різних охорон.
Європу батько добре знав,
служив, а потім воював
за Цісаря. Тож скоро стрів
обіймами пілсудський Львів.
Чи в Польщі хто шукав би нас?
Тут курінь батьківський якраз
Галичину обороняв,
і майже весь кістками пав...
...А дождались більшовиків, -
За Українство перший "сів".
Щоночі допит, побиття,
і бруд червоного сміття.
Запхнули врешті в ешелон,
так ми підлогу в перегон
зірвали й кинулись у ліс...
3
...Коли додому в шибку вліз -
енкаведист там п'яний спав.
Коли прочухався сказав,
що тижні два тому батьків
за мою втечу взяли... й звів
на мене пістолета враз.
Тоді і вбив у перший раз...
За лейтенантом капітан
випитувати взявся сам.
Напевне покази звіряв,
бо пару днів не викликав.
Коли зустрілися питав
чи я помститися бажав.
На мою службу в партизан
закриють очі, - якщо сам
дам згоду рейху помогти
і комунякам допекти,
вогню додавши їх тилам.
А так, як згоду звісно дам,
то пропонує ще парі:
"-Глянь, в папці цій твої старі,
кого куди відвезли, от
два місяці на весь компот
й вона твоя, а як прийдеш
пізніше - долі не минеш -
за документи, баш на баш,
кількох дружків мені віддаш.
А поки, місяців зо три,
повчишся всьому. Підпиши..."
4
Все так і сталось, прусаки,
в організації таки
найкращі в світі.
День у день
я бився з тінню, вчив пісень
радянських, бив і підривав,
чого там тільки не пізнав.
Навчання було - будь здоров.
"Піт зекономить твою кров!"
О, нам би в курінь тих майстрів...
...Так з мріями в літак і сів.
Від фронтової суєтні
летіли довго, рики злі
уже пожбурили у ніч
всі інші групи. Певна річ,
в нас був найдовший шлях назад.
Та ось відкрито люк, і над
моїм падінням у пітьмі
косий явився місяць і
печальне небо.
Парашут
немов завис, і з ним я тут
ледь не проґавив мить землі,
та обійшлось. Й напарник в млі
повитих хмарами небес
не загубився, навіть пес
не тявкнув від сільських осель.
Замів сліди, зібрав портфель,
мундир поправив - "особист".
І місце збору поруч - міст.
Напарником була струнка,
під тридцять жіночка. Донька
розстріляного. Лиш вона
з сім'ї лишилася одна,
бо виїжджала за кордон.
Сухий по-діловому тон,
тверда, безжалісна рука
і сталь в очах, немов з ЧК.
І по легенді нашій ми
тут були контролерами.
Вона майор і я майор...
5
...Здалека близився мотор,
дорогою вже довго йшли
на захід, в напрямку Москви.
Автомобіль на помах здав,
відкрились двері й забурчав
різкий нахабний голосок.
Назустріч вискочив шнурок
в цивільному: - "Привіт, ви хто,
війна усе ж, ага, авто
на польовій зав'язло, що ж
ми вам тягач?! Тирчіть!..."
-"Хорош -
в розмову голос владний вліз,
- таку красуню, я б підвіз,
а ти майор дуй пішаком."
Ми вийшли з світла фар.
Стрибком
нас перейняв шнурок: - "Назад!
Куди удвох, одна... о,... гад!"
Та на ножі моїм повис
і одночасний постріл втис
свинець в швидкого водія.
Полін тримала бугая
позаду під своїм стволом.
А той кричав, - "Ти що! Умом
посунулась, я вас обох
щурам скормлю! Та ви удвох..."
Й заціпеніло замовчав.
...І до останнього благав
домовитись: усе нам дасть,
якщо живим залишим.
Масть
у них, у трьох, була одна -
НКВД,- хоч й козирна,
та помагала не завжди...
Ми за для різної нужди
ранковий загубили час
на виправку під їх наказ
своїх посвідчень й взялись в путь...
Квітнева рання каламуть
ще не зігрітої землі,
нещасні села, мов чумні,
старі жінки вдягнувші гуж.
Узбіччя - річки із калюж,
підтоплені густі ліси
й сніги, нетанучі сніги...
6
...В Москву рішили ми зрання
попасти й в першу, навмання,
суху звернули колію.
Полін питала про сім'ю,
і ще про щось, відносно мрій,
та повторяла схеми дій.
Всієї суті я не знав,
вона командувала. Ждав,
що при потребі пояснить,
та й часу досить, не горить.
І говорив про цей пейзаж,
для маляра сумний. Вона ж
вхопившись за мої слова
цікавилася, як нова
та мода - абстракціонізм,
чи до вподоби, жаль снобізм
в Європі риса вкрай стійка -
за океан тече ріка
нових полотен та імен:
"- Лиш ми з тобою, супермен,
ждемо повернення назад."
А потім ясний зорепад
і холод ночі нас притис
одне до одного. І ліс
дурманно, п'яно пив весну
й вовтузився, як я, без сну.
Грів диверсанточку свою,
і, видно, відігрів.
В краю
сміливих, щемких сновидінь
шукав обіймів, - було лінь
вертатися, аж поки чуб
не смикнули...
Над жаром губ
й вологою її очей
я правив, - наче ряд ночей
змогли вміститися в одну -
жагучу, зоряну, без сну...
7
...Пости долали без пригод,
вписались, значить, в той народ,
якому не до сну завжди...
...Полін сердилась: "Ось зажди, -
російські гени основні
й останні покидьки оці,
більшовики, в собі несуть,
побачиш знову проростуть
великоросами. В слов'ян,
душевне рабство, звичний стан.
І що ж не славити народ,
в якому стільки є "чеснот",
не розселяти в Ригу, Львів, -
повсюди - в якості братів
мудріших, старших, росіян,
а вас сюди - в мороз, бур'ян,
в традицію "спасати Русь".
Хай згине все!..."
Мовчу, не рвусь
їй потакати, чим для нас
поляк чи німець кращий вас?
А власну долю схоже так,
як Дике Поле візьмем - всяк
порозроставшись.
Упізнав
багато всього - перестав
словами намагатись світ
перекроїти в трійку літ...
Не було на Полін й сліду
нічної пристрасті.
В ряду
колони стомлених машин
відчувся рух. Я сів за руль,
знов поповзли...
Москва. Патруль,
оглянувши нас, честь віддав.
Пального досить - бак набрав
якраз поперед в'їздом. Нам
поміг "колонний" капітан.
За так налив...
8
...Довкола плив
ландшафт червоного гнізда.
Коли спинялася їзда
зрів перехожих кволий тік,
знайти старався спільний лик,
їх настрої. Та лиш пусте,
як механізм, бездумісне,
поспішне рухання вперед, -
під злий, у віспинках, портрет...
Полін без карти довела
наш "Газ" до центру, де й дала
сухі пояснення: "Он двір,
будинок довгий, звідти в зір
потрапить основний об'єкт.
З ним і пов'язаний проект
намічених турбот-пригод."
В будинку до війни народ
лише частково проживав.
Медичний заклад, що займав
все інше, виїхав на фронт, -
отам й знайшли зручний ми грот.
Колись подвійний кабінет
для процедур служив - паркет,
тапчан, окремо ванна, душ.
На вікнах маскування - "глуш".
По пилу судячи сюди
не заходили років три.
Машину кинув у дворі,
і гнав щоразу, на зорі,
у інший двір.
Води, їди
було достатньо.
Без біди
там провели діб шість, чи сім
по черзі стежачи за всім.
Складали графік "трудоднів"
дипмісії, працівників.
Полін, холодна наче лід,
негідниця, робила вид,
ніби ніколи і ніщо
між нами не було, за що
я влаштував в останню ніч
їй страйк. Сказавши, певна річ,
мов знати хочу дій мету
і хто вона, на чистоту...
9
...Їй залишалось вчитись дні,
коли з Москви дійшли страшні
новини.
"Швидко приїжджай! -
знайомі звали, - "це вважай
з-за тебе все, - відпустять їх,
як повернешся!"...
Снився сміх
і крики, з-під землі немов.
І хтось показував на кров...
"Вертайся!" - сунули в Париж
погрози із Москви, та "шиш"!...
"Якщо візьмуть нас, - не вертай!
Не допоможе це вже, знай!" -
їй батько строго наказав
прощаючись, - неначе знав...
Її питання розглядав
якийсь військовий. Сумував,
мов вислати повинен вас,
хоча… маленький знає шанс…
І з тих віддалених часів
вона в спецслужбах...
Шеф велів
в Москву доставити пакет
й подати так, аби аскет
у вічнім френчі, проковтнув
як істину.
О, звісно був
в паперах тих ядучий зміст...
...Полін чудовий мала хист
актриси, стільки жалісних,
слів прямо в серце, що я стих,
завершив страйк й оволодів,
тим, за для чого гам розвів...
Десь, в далині, плив на Урал
німецьких літаків навал.
Полін курила і єднав
нас дух знемоги. Відчував,
що навіть знаючи не все,
стаю інакшим, хоч повзе
багнет прожектора в мені,
шукаючи ще, рятівні,
причини залишити світ
уподобань без змін, та щит
вчорашнього життя-буття
вже не рятує більше й я
цією жінкою горю -
приймаю серцем, як свою, -
закохуюсь в її печаль...
10
Його прозвали ми - "Ван Галь".
Автомобіль, що він водив,
як завжди, точно під'їздив
о шостій ранку під готель.
"Ван Галь" здіймався по мамзель.
Назустріч виходив швейцар.
Отримував дурничку в дар,
кивав пихато, - "просліджу"...
...Немов робочий гаражу
я ніс пакунок. Торохтів
мотор "Ван Галя". Скоса вів
за мною нагляд "цар дверей".
Кладу вантаж свій, звожусь.
-"Гей!"
та надто пізно - я в авто.
Зриваю з місця на плато
Садового. Ще поворот
і ще один... І вже народ
спостерігає як у стовп
в'їжджає сонний остолоп.
Лишаю під сидіння пак
паперів - згідно плану так -
вискакую.
"-Гляди, біжить!"
Долаю двір наскрізь, сидить
Полін в "Газоні" нашім, - жде.
Газуємо, здається все...
11
...Ми стале драпали назад,
на захід. Із "країни Рад",
як виявилося втекти
можливо - мали "підвезти"
союзнички.
Хороший план -
з проникненням в аероплан.
Американець відбомбив
міста німецькі, далі плив,
до росіян. Відпочивав
й на бази свої повертав.
Аеродром відомий нам.
Під вечір були майже там.
Пірнули з ґрунтової в ліс.
"Газ" максимально в хащу втис.
Надалі пішки.
Мали йти,
якщо по карті, милі три.
Та тільки зранку.
По їді,
розклавши зброю, в любі ті,
на милу, погляди додав
перчинки: "Вибачай, я став
від неминучості прощань
незносним. Декілька питань
хочу задати, - бо усе ж
такі часи, війна, помреш
і не пізнаєш ні того,
ні іншого, я ж... о-го-го! -
Моя безжалісна мадам
прицілилася в мене.
"Страм,
ну що ти, люба, робиш!
"Стеж! -
промовила, - бо раптом вмреш?!"
"Кажу, цікаво вже давно
як сталось, - знаємо ми то,
де хто літає і чому?
Від фріців? Ні. Хоча б тому,
що розбомбили б все навкруг.
Не від британців, - їм, мій друг,
американців берегти,
а тут ще й плани - обвести
криваворукого вождя
довкола пальця! Хто це? Я
упевнений, що і Петен
тут ні до чого, значить ждем,
кохана, іншого грака,
чия невидима рука
нас поки пестить, та боюсь
в обіймах раптом задихнусь!
Ти, згідно завдання, мене
позбутись маєш перш за все?
Вона сполум'яніла так,
неначе загубивши смак
я оповів їй щось бридке.
Нарешті кинула швидке:
"-Назад! Не підходи!" - й затим,
так ніби зважившись зі всім,
продовжила: "- Взяла тебе,
бо був приємніший за все,
що вчилось в школі тій дурній.
Та вже не знаю, Боже мій,
інстинкт підвів чи доля є
й зі мною зараз заграє.
Ти! "Звісновписаний" в мерці," -
пістоль дрижав в її руці, -
"Кому потрібні свідки, а?
Кажи, художня голова!
Тим більше у великій грі,
де ставки не лише вгорі, -
в майбутньому. А взагалі
кому кажу я..."
Ліхтарі
зірок між крон мигтіли вниз,
що все пусте й сосновий ліс
весняним гомонів життям
в запалій тиші. "Ти затям,
Землею вже не перший вік
керують сім'ї, збивши лік
своїм грошам і їм цей світ,
що для священика прихід.
Династії, еліта... круг, -
де кожен, конкурент і друг,
усе ж пожертвує будь-чим
заради спільних цілей й тим -
всесильні. Мала одного
коханця звідти, - шеф його
згадав, ґвалтуючи мене
завданням цим, - мов, не здійме
ніхто навколо шум, усе
домовлено, і, бачиш, все!
Надіюсь, ти їх не гортав,
оті папери? Ну? Читав?.."
Як ревнував її в ту мить
до всіх коханців! Думав спить
у мені темне почуття,
а тут страждав, як те дитя,
ще й в голос:
"Значить гра еліт!
Заради всіх!
В майбутній світ!
Де у солдата є капрал,
а в можновладця - капітал.
Звичайно. Кожному своє.
Надіюсь, теж знайду моє,
а щодо вироку, - і сам
належне будь-кому воздам.
Та не забути би часом -
ми тут ще! І аеродром.
до речі, в цім краю, Полін,
який твоїм приносить сплін,
чи може не твоїм, - чужим?
Бон жур, війна!
Та годі з цим,
давай-но, зброю заховай
і трішки поспимо. Давай!
Поволі руку я протяг,
відвів від себе ствол. Не страх,
одну лиш ревність відчував,
бо зброю сам їй розряджав...
12
...Крізь сутінки, туман і дим,
могутні "Боїнги" одним
величним рядом попри ліс
виднілися. Я міцно стис
в руці потрібний інструмент,
темніло, наступав момент...
Ми ледве не попались - тінь
беззвучна, наче з сновидінь,
майнула по узліссю, вслід
за нею інші тіні... піт,
холодним душем...
І у день,
теж ледь не влипли - тихо йдем,
ковзає мокрий сухостій,
аж раптом випадково в мій
заносить ніс куріння дух,
ще трохи - наш почули б рух...
Та все ж ми доповзли...
В літак
проникли швидко, точно так,
як в тій інструкції Полін,
і затаїлись.
Мов полин
волосся дихало її
розкішним літом, се-ля-ві,-
майбутнім, де її нема
для мене, а лиш ця війна
з ясним пристріляним кінцем.
"Я б малював тебе з лицем
блідим від пристрасних ночей,
з півтоном смутку близ очей.
Волосся - павутиння в літ.
Вакханка, вамп, навколо світ
величний ліжка - легка синь.
Вікно з мозаїкою...
"Кинь,
ти навіть мріяти, маляр,
війна!" - та поцілунок-дар
не бритій зладила щоці!
- "Хоча цікаво було б, і...
ти може лишишся живий?
А там? З тугою, пий не пий,
навряд чи підеш знову в храм
розписувати. В тиші, там,
з ума зійдеш під тиском стель,
далекий від своїх земель,
без дому, без грошей, геть сам,
з нутром, в якому безліч ран.
Й червоні, як не стережись,
знайдуть тебе, знайдуть колись.
Тебе здадуть, чи продадуть,
свої ж, у тім одвічна суть.
А чув? Є в Франції притон,
той, Іноземний, легіон?
Ти там ніхто, та не здадуть.
Підданство, пенсію дають
по вислузі в дванадцять літ, -
і ти вже вільний, - "всім привіт"!
Не знаю, довго ще чи ні ,
та буде врешті по війні,
і може я тебе знайду
картини ради. Так, прийду..."
Поглянула з-під сонних вік.
Здавалося моя, навік.
І пристрасть в подиху вчував
з биттям гарячим...
Засинав...
З дрімоти вихопив нас звук
машин, скрип черевиків, грюк
дверей, англійська, сміх, хода
поблизу зовсім, чехарда
команд, розспіви двигунів,
розбіг і наш літак злетів.
А вже за півгодини ми
втяглись в дебати з хлопцями.
Так як англійської не знав,
то в основному слідкував,
щоб приголомшений стрілок
не витворив дурниці. Шок
у нього наче проминув
лежав і слухав, певне чув,
що є в нас парочка гранат -
на випадок конфлікту - й ряд
прохань.
Означилися ми
своїми, спецагентами...
13
Полін десь мала віч-на-віч
розмову з капітаном. Ніч,
залишилася там внизу,
і я розглядував грозу,
що мчала справа: "Файно як!
Стрілок здригнувся: "Західняк?!"
І скоро ми, немов брати,
вже сперечались, як дійти
до самостійного життя
Вкраїні милій. Мов дитя,
зрадів, коли його село
сказав що знаю, бо прийшло
поповнення із нього раз.
Ім'я згадав чиєсь...
У нас
лишалось трохи ще часу -
сиділи мовчки, десь внизу
гриміла канонада, фронт
палив вогнями горизонт.
По спільному бутті цих днів
ми розуміли і без слів:
якщо і є щось поміж нас -
сентиментальностям не час.
Американський екіпаж,
погодившись на наш шантаж,
ввів невеликий гак в маршрут
заради мене.
Парашут
зайняв вже місце на спині.
Полін - вже була на коні, -
десяток хлопців навкруги
з очима повними жаги, -
їй до кінця.
Поцілував
її і в задумі стояв.
Вона ж, з проникливістю дам,
полоскотала: "Раду дам,
ти не турбуйся."
Пригадав
нарешті, що зробити мав:
"Це трохи прикро, та на днях,
набої в тебе я потяг,
ти потім цілилась отим,
мені у лоб "ТТ" пустим.
Пробач! На ось назад, - тримай!
Земляк мені гукнув: "Стрибай!
Команда! Наші он ліси."
Полін промовила: "Щасти
тобі, а в тім - всім нам!
Ще знай -
зарядженим мій був! Давай!...
І про картину, згадуй..."
Світ,
зробивши з тридцять раз кульбіт,
назустріч стрімко виростав,
я ж до останнього чекав...
>> Читати далі >>
|
Матеріали застережені |
|
