1
Раі поблизу стражі в тронний зал
збирається залишити сандалі,
проте дворецький просить не скидати,
мовляв, таким є припис Пераа,
щодо його, учителя, прийому.

Раі схиляє голову в подяці
і входить в зал прийомів. Ехнатон 
говорить щось Янхаму, нині чаті.
Янхаму, зауваживши Раі,
гойднувся у легенькому поклоні.
Жерцю приємно, що сановник вищий
шле в погляді своїм йому подяку, -
добра не забуває і прекрасно.

Раі вклякає перед Пераа,
та стражники кидаються до нього
здіймаючи жерця на ноги знову.
Цар радісно учителя вітає
і покидає свій високий трон.

Веде Раі з Янхаму за собою
в розбитий поміж крилами палацу
глибокий і духмяноцвітний сад.
Говорить, що дружина незабаром
повинна народити і тому
не може бути поруч, ледве ходить:
“Ми мріємо, усе скінчиться вдало.
І незабаром буде в нас нащадок.”

Затим лице царя печалить смуток:
“Нам Менеса недостає. Так жаль.
Сумуємо, що Кемет він покинув.
Та віримо, Атону любий він 
і має своє місце в небесах.

Закінчили святилище без нього,
чудово вийшло, легко і просторо.
Сьогодні ввечері побачиш сам.

Такий самий зведу і в Уасеті.”

Цар входить у затишний павільйон,
могутня стража завмирає поряд.
Неподалік шепочуться про різне
сановники, десятка півтора. 

2
Цар дякує за ліки, що Раі
йому привіз і каже: ”Певно досить,
я добре почуваюся, - турбуюсь,
що так втручаюся у волю Вищу.
Атон ж кладе шляхи мої, не я.

Сердечно вдячний і за всіх майстрів,
привезених із Ону до столиці,
і особливо за Тутмеса - майстер,
явив нам нещодавно свою працю, 
голівку Нефертіті з вапняку,
так схоже виточив, що ми зраділи.
І він радів, що до вподоби нам.

Майстри спочатку все чогось боялись,
казали, - має бути вкрай велично,
як то завжди робилося у Кемет,
аж довелось нагримати на них -
водив їх у сади! на полювання!
Хай кожен з нас оглянеться довкола,
і зрить - як творить Бог, а не пихатість,
і слідом найточніше повторяє, -
і значно менше буде скаменінь,
і більше животворної краси. “

Цар хвилю помовчав, затим продовжив:
“Опісля наших мук в тім Уасеті,
Ахатетон найкраща нагорода -
довкола мене друзі, однодумці,
моє життя наповнилося змістом.

А, пам’ятаєш, говорив мені,
не раз, й не два про храм людей найперших,
і думаєш, що я малим не мріяв
вернути ту колишню славу, велич?
О, задля перемоги понад злом
ми всі повинні об’єднати сили.
Аби не тільки у столиці Бог,
але і в кожнім селищі долини.
Та і в краях сусідніх, ти писав,
в цілому визнають за Бога Сонце.
То чи не визнають й вони Атона?

Раі, ти тільки уяви собі,
що можемо без війська і без крові
людей єднати іменем Творця!
Для цього лиш потрібна добра воля.
та й сам Творець хіба не допоможе?
Повинні ми відкрити справжні школи,
і там являти істину жерцям,
щоб ті несли в народ слова правдиві.

Усюди закладемо нові храми,
без дорогих надмірностей, - просторі,
наповнені любов’ю і служінням,
з молитвами, а не чаклунством магів!
На тебе, мій Раі, надію маю,
й чекаю допомоги, допоможеш?

Кому багато дано в цьому світі,
з того й спитається багато, так?
Чи не навчав мене колись ти цьому?
І розумієш, що оці слова,
не лиш до мене линуть, а й до тебе!
Повинні діяти почати ми.
А ти закрився у своєму домі.
Не йдеш туди, куди тебе покликав.”

Раі глядить під ноги можновладцю
й радіє, що хлопчина так змужнів,
хоча на перший погляд і здається
лиш збільшеним у розмірах дитям.
Але в своїм, невидимім нутрі,
так сильно виріс, так багато хоче.
Ще сердиться за ту стару відмову -
першожерцем війти у храм Атона,
хоч наче пояснив тоді йому…
Раі пригадує, як повернувся
після тривалого блукання в Он,
як до землі припав біля порогу,
і обіцяв собі і небесам
те, що і зараз прагне усім серцем:
“…Я вдома, в храмі, і нехай часи
суєтні втратять всякий зміст для мене,
я звідси не ступлю уже нікуди…”

Ні, даного там слова не порушить,
вклоняється цареві:
		“О, Величний,
мене втішає велетенський труд,
який вже зроблений Палацом Кемет.
Цікаві й задуми - відкрити школи.

Проте, хто буде вчитися у них -
жерці сьогоднішні? Вони чекають,
що все назад невдовзі повернеться.
Їх силою вести у храм Атона -
лише нашкодити великій справі.

Виходить тільки – треба вчити нових.
Та ось кого навчати? - протидія
всьому незнаному живе у людях
і більшість не піде до наших шкіл.
Прийдеться набирати найбідніших -
із вільних землеробів, городян.
А в них у голові пітьма найглибша,
потрібно років п’ять чи навіть шість,
аби підготувати їх до істин.
Задля початку вчити їх у Оні,
а потім, вже кінцево, у столиці.
І як для цього є царева воля,
то згідний я роботу розпочати.”

Янхаму, просить дозволу для слова.
Говорить, що в містах багато нині
бажаючих навчатись юнаків:
“Чим більше буде прийнято до шкіл,
тим швидше ми наповнимо цей світ
служінням переможному Атону.
А ще б хотів, Великий мій Палаце,
сказати і про наших пастухів, -
я впевнений – вони уже готові.
Це моє плем’я і його я знаю.
З дитинства пам’ятаю перемови
про те, що світом править лиш Один.
Тому прошу уклінно, дай можливість
і дітям пастухів навчатись в школах, -
не буде слуг надійніших від них!”

“І буде так,” – в обличчі Пераа
помітна радість. 
	   Цар глядить кудись,
у глибину насаджень різнобарвних
і бачить певно здійснення цих мрій.

Раі ж вдивляється цареві в очі
і згадує одні з останніх слів
від Менеса про вчинки Пераа, -
“Не переймайся надто тим, що робить,
не ми ж бо правимо в сім дивнім світі, 
а наш Творець і Він за тим подбає,
аби усе текло куди потрібно.
Старайся, щоб не було крові, вбивств,
а також, щоб цареві не прийшло
у голову міняти суть людини…”

3
“Ну ось і добре, ми поговорили,” - 
цар задоволений, - “Які бажання?
Нічого? як і завжди, що ж тоді 
хоча б побути мусиш в мене трохи.”

Жрець згоджується пару днів побути, 
щоб краще роздивитися столицю,
потішитися Менеса трудами,
а заодно розмислити з Янхаму
як волю царську втілювати краще.

Цар піднімається зі свого крісла.
Його втомили справи, всі ці люди.
Він хоче залишитися з Раі
на самоті, як це було колись.
Бере жерця під руку й тягне звідси.
Сановники схилились у поклоні
і так чекають доки Пераа
зі своїм гостем не зникають з виду.

Раі приємно йти поміж насаджень.
О цій порі - пробудження природи, 
м’якого і квітучого світила,
відсутності докучливих комах -
сад видавався й справді райським місцем.
І тут вони уже на самоті,
хай в супроводі стражі й носіїв
розкішних опахал, проте удвох,
без шумного придворного ескорту. 

Цар Ехнатон жерцю розповідає 
про свої погляди на майбуття.
Він тішиться, що може щось зробити,
і сердиться повільності загальній:
“Раі, мене переповняють сили,
і я весь час запитую себе
чому терпіння маю проявляти,
чому так довго робиться усе,
чому вже не сьогодні, а лиш завтра?

У багатьох місцях супроти мене
я знаю визрівають темні змови, -
немає, чуєш, ні одного храму,
окрім Атона і будинку Тота,  
де б не бажали скинути мене.
А я не борюся, скажи чому?

Я вже змінив сановників старих,
нових начальників поклав над військом, 
з тих, що прийняли віру,  далі що?
Чекати поки виростуть жерці?
Чи поки всиплять до їди отруту?”

4
Вони виходять до ставка і жрець
спостерігає, як в прозорих водах
ліниво плинуть кольорові рибки.

“Поглянь, Величносте, на них - невже
не ціниш, що довкола тебе
краса. Поглянь на своє місто, світ -
невже не відчуваєш, що діла
твої сьогодні точно співпадають
із добротою дня, з любов’ю Сонця.
А значить дієш вірно, по красі.

Але не поспішай робити крок,
коли не маєш сходів під ногою.
Народ наш вірить тільки в те, що бачить,
повинен він відчути, як життя
покращується з кожним днем довкола.
Податки треба зменшити, віддати
під непідкупний суд усіх отих,
хто працею надмірною вбиває,
обманює, злочинно утискає. 

Цим зробиш, певно, що найважливіше.

Та головне таки твоє майбутнє.
Хтось, як наш Менес, помирає старцем,
а інший раптом молодим відходить.
Не знаємо, коли закличуть нас.
Тож поряд із турботою про Кемет,
турбуйся своїм серцем неустанно,
хвали Творця, радій Його красі.
Й сьогодні вже почни приймати ліки,
інакше твоя воля може вийти
з-під керування розуму. Хвороби,
о Пераа, твої лише сховались,
і їх потрібно стале стерегтися.

Утім, мій Ехнатоне, хочу чути
про радості твої, а не печалі.
Побачити бажаю, де щасливі
твої і Нефертіті плинуть дні.
Тож досить сумнівів, розповідай, 
показуй все, що серце твоє любить!”

      


Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки

Нефтіда - сестра Усера і Ісет, - богиня пустелі, неродючої землі.

Хамсин - сухий гарячий південно-східний вітер в Північній Африці з кінця квітня до початку червня (40 днів).

Атон (др.єг.) - початково бог сідаючого сонця, сонця на заході, пізніше в часи Ехнатона набув абсолютного монотеїстичного значення, - перший відомий достовірний факт монотеїзму.

Мутемуа (др.єг.) - мати фараона Аменхотепа III, нібито народженого непорочно.

Неф - один з др. єгипетських богів.

Анкх (др.єг.) - ієрогліф життя, в виді хреста з кругом нагорі. Символ божественності, - атрибут богів, який вони вручали царям.

Утен, дебен (др.єг.) - грошей в описуваний період ще не було, був натуральний обмін, який прекрасно влаштовував усіх в той час, але при тому, що гуску можна було обміняти на зерно, чи худобу на деревину, - був встановлений еталон відносної вартості товарів. В часи Нового царства таким еталоном вартості стала спіраль з мідного проводу, що називалась "Утен", цей еталон навіть мав свій ієрогліфічний знак. "Утен", зазвичай, не переходив з рук в руки. Другою одиницею вартості в описуваний період був дебен, це слово спочатку значило "кільце", але з часом воно стало значити не сам предмет, а його вагу (Літвінов Є.В.). Вага - 91 грам.

Ахатетон (др.єг.) - буквально "Місто Сонячного обрію", столиця древнє Єгипетського царства з 1370 по 1350 роки до Р.Х.

Ахет (др.єг.) - повноводдя, водопілля.

Ехнатон (др.єг.) - буквально - "Щит Атона" - Аменхотеп IV, узявший нове ім'я при зміні віри.

Хоремхеб - колишній друг Ехнатона, владний воєначальник стає Пераа (1340-1324 роки) чи не найпершим відрікається від Атона, нищить сліди "єретика".

Гошен - (Гесем) область в південно-східній частині дельти Нілу.

Читати нову главу
Повернутися до змісту
Всі примітки