|
|
ВЕЛИКОДНЯ ПОЕЗІЯ
Семенко Вячеслав
Мати ( За В.Набоковим)
Вже сутеніє...Розп"яли! Поміж олив
народ з Голгофи вниз поплив,
поповз повільним змієм.
І бачили усі,як стежкою в туман
страшну і сиву Іоан
додому вів Марію.
І , поки засіріє ранок до вікон ,
він буде слухати крізь сон
її ридання й муки.
А що , як би Христос життя своє зберіг?
І з піснею через поріг
простяг до неї руки ?
Воскресне Божий Син у сяйві торжества,
жінок чекатимуть дива
на місці поховання.
Торкнеться плоті недовірливий Хома ,
започаткує новина
майбутні святкування.
Та мати залишається невтішною...
По задуму Всевишнього
ні в перший день,ні в третій,
ні в сотий син смаглявий ,як колись,
не гляне у блакитну вись,
у небо в Назареті.
Василь Герасим'юк
АПОСТОЛИ
Спинився. І мить, може мить постояв на межі.
Вони не здригнулись, коли зупинився, ні після.
Вони просто поруч ішли, галілейські мужі.
Вони просто близько стояли, коли він вознісся.
А як їхні руки? В ту мить... Обійшлося без рук.
Вони й перед тим не питали, пощо йому свідки.
Він з ними ішов. Йшов востаннє. Ішов після мук.
Йшов тільки що. І не довів їх до тигра із клітки.
Мойсей ФІШБЕЙН
АПОКРИФ
Не може бути щасливим край,
де Іуда славить Христа.
Не може бути щасливим край,
де Іуда проповідує Христове вчення.
М. Ф.
…І солодко від присмаку скорботи,
І затишно у затінку хреста,
І лоскотно намацує вуста
Солодке слово смутку для жеброти,
І всі забули, звідки ти і хто ти,
Сказав-бо Він: „Забудьмо, що є мста”,
І шалом захлинаються міста,
І юрмище реве тисячороте,
І ти його ведеш, Іскаріоте,
І гучно славиш мертвого Христа.
28 – 29 липня 1991 р., Мюнхен
AB ANTIQUO III
На горах мороку, на пагорбах імли
Вони Його уздріти не могли.
У безмірі згасала їхня ватра,
І тріпотіло припутня крило,
І споночіле юрмище брело,
І тліли розпорошувані шатра,
І звірина торкалася колін.
Чітке число вкарбовано у тлін.
Солона ржа, спогадування родив,
Зела, роси, недоторканних піль,
Коли довкола ця кривава сіль
І хтось під них цей безмір заскородив.
17 січня – 2 лютого 1997 р., Altenerding
(Джерело "Поетика")
Василь Герасим'юк
* * *
Марю лиш вогневим блискавки списом,
в голову темну мою не вцілив грім.
Ти поруч поник - мукою впився.
Ти пригадай мене в царстві своїм.
Тільки тут і тепер - вперше над твердю -
ти вже не скажеш тим рибалкам: "Ходім".
Ділимось, мовби черствим окрайцем, смертю.
Ти пригадай мене в царстві своїм.
Хто я? Дитя гріха, злого розбою?
Кров невинна кричить. Попіл і дим.
А помираю тут. Поруч з тобою.
Ти пригадай мене в царстві своїм.
Ми на хрестах. Ми не діждали дива.
Між розбійників - Бог - між мною і тим
зліва. Чаша твоя, Спасителю, зліва.
Ти пригадай мене в царстві своїм.
* * *
На березі Він вогонь розклав.
Петро в човні не знаходив місця
і кинувся в море, добрався вплав
апостол, що тричі Його зрікся.
На землю ступив, хитку від сльози.
Стрічає, цілує Син Чоловічий.
І мовить: "Ягнята мої паси".
Говорить тричі.
Та перша Воскреслого бачила ти.
Не зразу впізнала, від сліз незряча.
Встав з гробу
і з неба має зійти,
і знов запитати:"Чого ти плачеш,
МАРІЄ?"
Юрій Тітов
ВЕЛИКОДНЕ
Коли безодня упаде в безмежжя,
То я відчую це стрімке падіння.
Коли в висотах будуть сяять вежі,
То я злечу, як Боже Вознесіння.
Високих крил небесне поєднання
Зіллється, ніби образ негасимий.
І від появи до мого зникання
Світ запалає співами моїми.
Полями все раптово завесніє,
Від злив не буде ні краплин, ні сліду,
Лиш вітерець між вітами повіє –
Чекайте, люди, голосний Великдень!
Уже нестримно небеса радіють:
Окраєць сонця землю не залишить.
Отак господня незборимість діє,
Яка у Бога щедрістю сильніша.
І я без Бога , а ні до порога!
У кожній хаті, щоби віра квітла,
Нехай звучить так вірно і не вбого,
За всіх людей благаюча молитва.
Пишіть нам. |
|
|
