* * *
Мильною кулькою стала.
Знаю: так легше,
так швидше…
Любий мій, Ви читали
Про надлюдину Ніцше?..
Я не до Вас сьогодні -
На три містечка далі.
Може, Ви і не згодні
З тим, що не прочитали…
Поїзд пливе по рельсах,
Колій банальне чтиво.
Дивляться в темні скельця
Ненафарбовані діви.
Ноги мої байдужі
Тиснуть на люк вагонний,
Не ображайтеся дуже,
Що така безпардонна.
Чай у них тільки чорний.
Отже, ні чай, ні кава.
Ночі чужої сором
Вкотре мене цікавить…
До забуття нудотно
Стомленій надлюдині…
Любий, лише Ваш дотик
Може бути спасінням...
НОВОРІЧНИЙ НАСТРІЙ
Ялинка - продажна жінка,
Серпантин - як дешеве намисто,
У куточку столичного шинку
Їй, напевно, трохи затісно.
Б'ються кульки, немов надії,
В бійках п'яних нічних сновиґ,
І до ніг лісової повії
Падає чорний сніг…
Скоро буде дванадцять пострілів,
Потім хтось помре від отруєння,
І на щойно випраній постілі
Назавжди,
один,
заночує…
Ну а поки чується з телека,
Як патякає щось Данилович…
І літають зелені метелики
Та й по небу - червоно-білому.
Булькотить в животі "совєцкоє",
Не дає, як слід, заспокоїтись -
Так танцюють японські нецкі
По моїх українських покоях…
Я навпорожки йду до подружки,
Моя подружка з кимось кохається.
Ну і буде ж
(о Боже!)
цей рік важким,
Якщо й справді всі мрії
збуваються.
А на вулиці - зовсім не морозно,
Певно, п'яні багато дихали…
Як це прикро, що кожен порізну
Мусить знову додому їхати…
Вічна свічка (за двадцять гривень) -
З рівномірним і вірним ґнітиком…
Я в цю ніч,
як ніколи,
красива,
Тільки от показатися нікому…
Вперті пальчики поодиноко
По мобілці сонній тусуються…
Що ж,
вітаю Тебе з Новим роком!
Хай святкується!
16.11.03
* * *
Важко віршам блукати пішими,
А маршрутки від віршів бісяться.
"Залетіла" душа від іншої -
І уже на дев'ятім місяці.
Зимний протяг в кутку ховається -
Всі життя наперед продумує…
В цій країні ціни кусаються
На все гумове і негумове…
Від ходіння душа знеможена,
Нерозлучна іще з чиєюсь,
І приручена, і приножена,
І приклеєна супер-клеєм…
Скоро вперше когось возитиму -
Не на втіху вагітним панночкам.
Ця країна без дефіцитів -
Тут до біса майбутніх мамочок.
16.11.03
Без ПеКа
Службам безпечно не спиться,
Слушно казав знайомий мій,
Безперечно, столиця
Закишіла шпійонами.
Підозрілі тут лиця є…
Зізнавайтесь,
who is
із вас -
стукач?..
Власне, я і не опозиція
(ще),
Просто - вільний спостерігач.
Мої вірші (без паніки
і без зайвих доносів!) -
Панегірики пам’яті,
Ще не вивчені досі.
А до чого тут “Пе” і “Ка”? -
Помізкуйте без дурі, -
Ну яка ж тут політика?
А тим паче - культура?..
Я - красива і пристрасна
(Без прихованих смислів),
Ну чого б мені “їздити”
По усяких міністрах?
Ви даремно сюди прийшли, -
Надокучу, замучу…у-у-у!
Маю думи приємніші,
Ніж про вашого *****.
17.11.03
* * *
Заасфальтоване єство
І запах зірваної м'яти -
Коли вину, одну на двох,
Не хочеш з вітром розділяти.
Не вміє гратися в дощі
Зажура осені минуча…
Та в небі спомин верещить
У неіснуючім беззвуччі.
На моніторі - цілий вік,
Але від того навіть важче…
І незнайомий чоловік
Чомусь подумає: "Пропаща".
ЕМІГРАНТИ
Навздогін,
на загин,
до загину…
У ясир, як розплавненим сиром
Потекли, позгинавши спини,
Повтікали сини України…
Хтось один залишився на старті,
Вартість візи зростає вдвічі…
За місця на картонній карті
Ставлять свічі…
Може, трохи перечекати?
Може, варто, може, не варто.
Вартість візи буде зростати.
Це не жарти.
"Ой, мій Божечку,
Нащо ж мучаєш, мене бідну?.."
Іще трошечки
Перебуду тут….
І поїду.
* * *
Коли вдарить душа по клавішах,
І ми вдвох наодинці лишимось,
Ти хоч вигляд зроби, що цікавишся
Моїми новими віршами.
Зіграй небайдуже ставлення,
Постав мені бал високий,
І вдавану зацікавленість
Продовж на багато років…
* * *
Хаос пустельної столиці,
Столітня світу маячня,
І поцілунки, клунки, “киці”
Катують голови щодня…
Оцет, розмішаний з кагором -
Гидотно-пристрасне питво.
Там про кохання не говорять,
Де не лишаються удвох.
Хаос і -
далі, далі, далі…
Столиці, лиця, суєта…
І неможливість до деталей
Чиюсь присутність пам’ятать…
Ти знов намацуєш по буквах
Сакральні знаки перемін,
Ти простягаєш дикі руки
В пекельне видиво руїн…
І мрець, розколотий надвоє,
Твої замолює грішки,
І та, що більше не з тобою,
Стає на сходжені стежки…
Хаос і…
спокій, спокій, спокій…
Це все було. Це все мине.
Реве та стогне Дніпр широкий -
То він загубленість кляне…
6.11.03
* * *
Уявіть мене через піввіку -
Я не стану старою і вбогою,
Не знатиму, що таке ліки,
І навіть в свята великі
Буду займатися йогою,
Пити зелені чаї
З листочками м'яти
і лотоса,
А іще,
у віршах своїх
Я не буду ні з ким боротися.
Не бурчатиму у трамваях,
Не чекатиму копійки на здачу,
І, напевно, вже не згадаю,
Від чого на світі плачуть.
Писатиму тільки про вічне,
Без еротики і політики,
Без критики прозаїчної
З пошуком всяких витоків…
Ходитиму по театрах
кожної неділі,
І, можливо, -
кожної п'ятниці.
І, повірте, що це -
без жартів -
Ще вмітиму цілуватися.
В мене будуть здорові зуби
І красиве несиве волосся,
І тисячі ніжних любих,
Схожих на першу осінь…
Про мене вивчатимуть в школах,
Писатимуть в енциклопедіях,
Тягатимуть по всіх колах
"Божественної комедії"…
І, стомлена задоволенням,
Нарешті,
скажу відверто,
Захочу, без всякого болю,
Красиво
раптом…
померти…
Не уявляйте мене через піввіку! -
Я не звикла так довго жити…
Коли важко стає повікам,
Важливо їх вчасно стулити…
14.11.03
* * *
Щоб я тебе не намагалась
Вдягати в лати доброти,
Ти прояви свою зухвалість
Без особливої мети.
Я ще не навчена боятись,
Бо я - не лякане зайча
(Таких на світі небагато,
Що від утрати не кричать).
Стань татокарлівським поліном,
Зтверділим тістом колобка,
Та не гарячим пластиліном
В моїх затиснутих руках.
За чуйне серце вже не хвалять,
Не ставлять вище голови.
Ти прояви свою зухвалість,
Хоча б невдало - прояви…
* * *
На повіках лампад сплять маленькі фантоми,
І нікому до них нині діла немає.
Повертає авто. Повертаюсь додому.
Та невже ж і мене світ ніяк не спіймає?..
Розчиняється ніч в гірці чорної кави,
Розчиняється тінь депресивного плину,
І регоче моя нездорова уява,
Так, неначе мене не існує віднині…
На повіках лампад…
Втім, чи сенс сентименту
Полягає в очах, затаврованих снами?..
На повіках лампад -
янголята-агенти
Між тобою і мною,
між богами і нами…
* * *
Створюю видимість творення,
Без вороття і повторення,
Коли між чаєм
і книгами
Вивчаємо
лінії-вигини
На душах і на обличчах.
Порушую протиріччя
Між "его" і "антиего".
Приєднуйтеся, колего.
Якісь ми сьогодні п'яні,
До "іня" тулимо "яня".
А осінь, така непізня,
Скидає з мене білизну.
І вечір тисне на скроні.
Давайте свою долоню,
Приборкайте моє "его"…
Врятуй мене, мій колего…
Примружено мене міряй
Поглядом, повним довіри.
Можна в осінь помріяти.
Краще просто погрій мене.
Давай долоні стиснемо
І долі ще,
Щоб не боляче…
Подивись на мене натхненно,
Хіба на мені не написано
Чорним по зеленому
І зеленим по чорному,
В пору гарячої пристрасті,
Відсутності непокори,
Місяця срібно-рідного:
"Ти мені так потрібен…"?..
