НЕОКЛАСИЦИЗМ Енциклопедійні
|
КЛАСИКА
(від лат. classicus - зразковий, -першорядний), зразкові, видатні, загальнопризнані твори літератури і мистецтва, що мають невмирущу цінність для національної та світової культури.
КЛАСИЦИЗМ
Напрям в ми-ві, що досягнув вищого розвитку в Європі XVII віку. Художній стиль і відповідна естетична теорія К. має щонайменше трьохсотрічну історію - з XVI в. до 30-х років XIX віку. За цей період він перетерпів суттєву еволюцію, перейшов декілька етапів розвитку, мав при збереженні принципової основи дещо різні видові прояви і національні варіанти. В цілому для К. характерні раціоналізм, нормативність творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, до монументальності, ясності, благородної простоти стиля, врівноваженості композиції, і в той же час йому властиві елементи схематичності й деякої формальності, відстороненої ідеалізації. К. формується в колі художньої і теоретичної діяльності італійських гуманістів 16 віку, які намагалися виявити й осягнути основні закономірності й художні задачі мистецтва античності й Відродження, в процесі роботи над теорією мистецтва, національною літературною мовою і новим драматичним театром. Опирались на аналіз і тлумачення античної поетики.
Принципи К. утверджуються в усіх видах мистецтва.
Основна тема К. - проблема співвідношень індивідуального і суспільного, частини і цілого, звучить і на змістовому рівні, і як принцип формотворення, і як головна естетична вимога. Необхідність підпорядкування загальному розуміється як вияв суті індивідуального через співвідношення до цілого. Центром уваги стає проблема взаємодії людини і суспільства. Естетична концепція К. опирається на раціоналізм Декарта з його ідеалом ясності та порядка, культом розуму, недовіри до видимого, і задачою: осягнути сутність дедуктивним шляхом, з уявою про світ, як складну, багатопланову, але цілісну систему, утверджену єдиним принципом.
Осн. естетичний принцип К. - вірність природі, логічно організованій і творчо облагородженій розумом. На думку теоретиків К. об'єктивно належна світу краса - симетрія, пропорція, міра, гармонія і т. п. - повинна відтворюватися в мистецтві у досконалому вигляді, за античними зразками. Стояла задача осмислення і відродження художніх ідеалів античності. Але певна нормативність художньої системи, хоча і дозволяла набути проф. майстерності, та, регламентуючи творчість, обмежувала індивідуальність художника, і гальмувала швидкість розвитку м-ва.
Втім важливо відмітити, що К. не являв собою ізольованого, замкнутого явища, і дотикався різних стильових течій , естетична природа яких інколи знаходилася в протиріччі з його основними принципами. Це стосується бароко, рококо, сентименталізму, романтизму, народних культур різних країн. І так було створено новий тип К. - значно багатший, вільний від умовностей і жорстких нормативів. Належні К. якості гармонійної ясності мислення, рівноваги чуттєвого та інтелектуального поєднуються з широтою та багатством осягнення світу: Веймарська школа (Шіллер, Гьоте), Віденська музична школа (Ф. Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен), інші.
НЕОКЛАСИЦИЗМ
Можна коротко зауважити, що Н. продовжив використання художніх засобів і принципів системи класицизму в цілях утвердження конкретного людського "я" в розмаїтті різноманітних цивілізаційних моделей, модифікувавши відносини індивідуального і цілого, змістивши головні акценти роздумів, осягнень, подій в обсяги стрімко зростаючого індивідуального, що набуває відповідальності за свої взаємовідносини з природнім цілим, власне і за стан цього самого Цілого.
Можливі поетичні зразки, а також вірші від авторів "Самвидаву"
(від лат. classicus - зразковий, -першорядний), зразкові, видатні, загальнопризнані твори літератури і мистецтва, що мають невмирущу цінність для національної та світової культури.
КЛАСИЦИЗМ
Напрям в ми-ві, що досягнув вищого розвитку в Європі XVII віку. Художній стиль і відповідна естетична теорія К. має щонайменше трьохсотрічну історію - з XVI в. до 30-х років XIX віку. За цей період він перетерпів суттєву еволюцію, перейшов декілька етапів розвитку, мав при збереженні принципової основи дещо різні видові прояви і національні варіанти. В цілому для К. характерні раціоналізм, нормативність творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, до монументальності, ясності, благородної простоти стиля, врівноваженості композиції, і в той же час йому властиві елементи схематичності й деякої формальності, відстороненої ідеалізації. К. формується в колі художньої і теоретичної діяльності італійських гуманістів 16 віку, які намагалися виявити й осягнути основні закономірності й художні задачі мистецтва античності й Відродження, в процесі роботи над теорією мистецтва, національною літературною мовою і новим драматичним театром. Опирались на аналіз і тлумачення античної поетики.
Принципи К. утверджуються в усіх видах мистецтва.
Основна тема К. - проблема співвідношень індивідуального і суспільного, частини і цілого, звучить і на змістовому рівні, і як принцип формотворення, і як головна естетична вимога. Необхідність підпорядкування загальному розуміється як вияв суті індивідуального через співвідношення до цілого. Центром уваги стає проблема взаємодії людини і суспільства. Естетична концепція К. опирається на раціоналізм Декарта з його ідеалом ясності та порядка, культом розуму, недовіри до видимого, і задачою: осягнути сутність дедуктивним шляхом, з уявою про світ, як складну, багатопланову, але цілісну систему, утверджену єдиним принципом.
Осн. естетичний принцип К. - вірність природі, логічно організованій і творчо облагородженій розумом. На думку теоретиків К. об'єктивно належна світу краса - симетрія, пропорція, міра, гармонія і т. п. - повинна відтворюватися в мистецтві у досконалому вигляді, за античними зразками. Стояла задача осмислення і відродження художніх ідеалів античності. Але певна нормативність художньої системи, хоча і дозволяла набути проф. майстерності, та, регламентуючи творчість, обмежувала індивідуальність художника, і гальмувала швидкість розвитку м-ва.
Втім важливо відмітити, що К. не являв собою ізольованого, замкнутого явища, і дотикався різних стильових течій , естетична природа яких інколи знаходилася в протиріччі з його основними принципами. Це стосується бароко, рококо, сентименталізму, романтизму, народних культур різних країн. І так було створено новий тип К. - значно багатший, вільний від умовностей і жорстких нормативів. Належні К. якості гармонійної ясності мислення, рівноваги чуттєвого та інтелектуального поєднуються з широтою та багатством осягнення світу: Веймарська школа (Шіллер, Гьоте), Віденська музична школа (Ф. Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен), інші.
НЕОКЛАСИЦИЗМ
Можна коротко зауважити, що Н. продовжив використання художніх засобів і принципів системи класицизму в цілях утвердження конкретного людського "я" в розмаїтті різноманітних цивілізаційних моделей, модифікувавши відносини індивідуального і цілого, змістивши головні акценти роздумів, осягнень, подій в обсяги стрімко зростаючого індивідуального, що набуває відповідальності за свої взаємовідносини з природнім цілим, власне і за стан цього самого Цілого.
Можливі поетичні зразки, а також вірші від авторів "Самвидаву"
Copyright 2000 - "ПОЕТИЧНІ МАЙСТЕРНІ" - Львів