POST AETATEM NOSTRAM. 1970 р.
"Імперія - країна дана дурням".
Рух в місті призупинено з причини
приїзду Імператора. Юрба
тіснить легіонерів, пісні, крики;
та паланкін опущений. Об'єкт
загальної любові не бажає
об'єктом бути спільних інтересів.
Поза палацом, у пустій кофейні,
бродяга-грек з небритим інвалідом
складають доміно. На скатертях
блукають зблиски вуличного світла
і відголоси привітання мирно
ворушать штори. Грек, програвши гру,
рахує драхми; переможець просить
яйце навкруто та ущіпку солі.
У величавій спальні сивий скупник
розповідає молодій гетері,
що бачив Імператора. Гетера
не вірить і регоче. Що ж, такі
прелюдії у них любовних ігор.
ІІ
Палац
Відтворені у мармурі сатир
і німфа дивляться в глибінь басейну,
крізь гладь, покриту пелюстками роз.
Намісник, босий, власноручно морду
скривавлює місцевому царю
за трьох голубок, що вгоріли в тісті
(підчас роздачі пирога злетіли,
та зразу ж і попадали на стіл).
Зіпсуте свято, може і кар'єра.
Цар мовчки крутиться на мокрих плитах
попід могутнім, жилавим коліном
Намісника. Плин запаху троянд
туманить стіни. Слуги збайдужіло,
немов статуї, зрять поперед себе
в каміння, де немає відбиття.
Непевний місячний нордовий блиск.
Стулившись між кухонних труб палацу ,
бродяга-грек і кіт спостерігають,
як два раби виносять із дверей
труп кухаря, завернутий в рогожу.
Ті йдуть із ним повільно до ріки.
Скрегоче щебінь. На даху людина
котові норовить закрити писок.
ІІІ
Покинутий хлопчинкою голяр
утупивсь мовчки в дзеркало - можливо,
сумуючи за ним, і геть забув
покриту милом голову клієнта.
"Напевно, хлопець вже не повернеться".
Клієнт тим часом лагідно дрімає
і споглядає чисто грецькі сни:
з богами, кифаредами, борнею
в гімнасіях, де гострий запах поту
лоскоче ніздрі.
Відчепившись стелі,
велика муха, покружляв, сідає
на білу, густо вкриту милом щоку
заснулого й, втопаючи у піні,
як ті пельтасти бідні Ксенофонта
в снігах вірменських, знай собі повзе
через провали, виступи, щілини
до верху й, обминувши жерло рота,
піднятись пнеться аж на кінчик носа.
Грек відкриває жахне чорне око
і муха, звивши зі страху, злітає.
ІV
Суха, глуха опісля святна ніч.
У підворітті стяг, як кінська морда,
повітря мне губами. Лабіринт
порожніх вулиць в місячному світлі.
Чудовисько, напевно, міцно спить.
Чим далі від палацу, то все менше
помітно статуй, меншає й калюж.
Ліпнина покидає стрій фасадів
і двері, що виходять на балкон,
зачинені. Що ж, значить, і отут
нічний покій рятують тільки стіни.
Звук власних кроків лиховісний і
в той самий час беззахисний; повітря
уже просякло рибою. Хати
кінчаються. Та місячна дорога
струмує далі. І фелука чорна
її перетинає, наче кішка,
і тане у пітьмі, подавши знак,
що далі, очевидно, йти не варто.
V
В розклеєнім на вуличних щитах
"Посланні до властителів" відомий
тутешнім вухам кифаред кипить
обуренням, сміливо виступає
з окличним "Імператора здійняти
(рядком, що нижче) з дрібно-мідних грошей.
Юрба жестикулює. Юнаки,
мужі дозрілі, посивілі старці,
й гетери спритні, з грамотою знані, -
одноголосно стверджують, що "ні,
раніш такого не було" - при чому
не називаючи, якраз чого
"такого":
мужності чи ж бо холуйства.
Поезію, напевно, вирізняє
відсутність чітко зримого кордону.
І неймовірно синій горизонт.
Прибою шурхіт. Пласко розтягнувшись,
мов ящірка весняна, на сухій
гарячій брилі, голий чоловік
украдений гризе мигдаль. Подалі
поміж собою скуті два раби.
Зібралися, напевно, покупатись -
й один із одного з веселим сміхом
знімають лахи.
Неймовірно жарко;
і грек сповзає з брили, закотивши,
мрійливо очі, наче срібні драхми
з зображеннями нових Діоскурів.
VI
Акустика чудова! Будівельник
кормив недаром воші надцять літ
на Лемносі. Акустика прекрасна.
День теж прекрасний. Гамірна юрба,
відлившись згідно форми стадіону,
завмерла й, стишив дихання, слідкує
за лайкою, з якою два бійці
зійшлися між собою на арені
щоби схрестити в запалі мечі.
Ціль поєдинку зовсім не в убивстві,
а в справедливій і логічній смерті.
Закони драми входять і у спорт.
Акустика прекрасна. На трибунах
одні мужчини. Сонце золотить
кудлатих левів керівної ложі.
Весь стадіон - одне велике вухо.
"Ти падло!" - "Сам ти падло".
- "Здохле падло!"
І тут Намісник, що обличчям схожий
на гнійне вим'я, голосно сміється.
VI
Вежа
Холодний полудень.
Зникаючий посеред щільних хмар
стрімкий залізний шпиль міської вежі
в один і той же час незмінно служить
громовідводом, маяком і місцем,
де кожен день здіймають стяг держави.
Всередині ж розміщена тюрма.
Колись помічено: повсюди звично -
в сатрапіях, під тінню фараона,
у мусульман, в епоху християнства -
сиділо, чи ж бо страчено було
під шість відсотків підданого люду.
По цій причині сотню літ тому
дід нинішнього цезаря задумав
реформу правосуддю. Відмінив
безбожний звичай осуду до страти
й вердиктом особливого закону
ті шість процентів скоротив до двох,
в тюрмі сидіти зобов'язаних, авжеж,
довічно. Значення не мало вкоїв
ти злочин, а чи був невинуватий;
закон, насправді, мов податок. Ось
тоді і збудували дану Вежу.
Незносний блиск хромованої сталі.
На сорок третім поверсі пастух,
лицем пропхнувшись крізь ілюмінатор,
свою усмішку посилає вниз
прибігшій бачити його собаці.
VIII
Фонтан, що плин зображав дельфіна
помежи хвиль морських, був геть сухим.
Це й зрозуміло: кам'яна рибина
спроможна обійтись і без води,
як та - без риб, що зроблені з каміння.
Таким третейського є суду вирок.
Чиїм вердиктам характерна сухість.
У колонадній білизні палацу
на мармурових сходах купка смаглих
вождів у м'ятих барвних балахонах
чекають виходу свого царя,
мов кинутий на обрусі букет
в скляній, наповненій водою, вазі.
Виходить врешті цар. Вожді встають,
махають радо списами. Усмішки,
обійми, поцілунки. Цар ледь-ледь
збентежений; та зручна смаглість шкіри:
на ній не так помітні синяки.
Бродяга-грек до себе кличе хлопця:
"Про що вони говорять?" - "Хто, ось оті?"
"Ага". - "Вихвалюють його". - "За що?"
Хлопчинка піднімає ясний зір:
"За нові проти жебраків закони".
ІХ
Звіринець
Решітка, що утримувала лева
чи публіку - чавунний варіант
повторення переплетіння джунглів.
Мох. Металеві крапельки роси.
