"Грала музика. Граф Станіслав Скарбек проминав кімнату за кімнатою чудово оздобленої анфілади свого палацу. Кімнати плили, немов його здобутки, - в минуле. Позаду продовжувалося святкування досягнутого ним щойно сорокаріччя, - багато блиску, слів, столичних витонченостей. У сорок років бути чи не найбагатшим поляком, і, взагалі, людиною імперії, окрім, звичайно, Найяснішого, щось та й значить. Що далі? Нескінчений плин оцих кімнат, грошей, грошей, слави і музики? Ні, без грошей ніяк, вони повинні бути в нього, щойно придбане Дроговизьке староство, у тих окраїнних землях, дасть йому можливість міцніше стояти на землі, своїй землі. Всього за 178630 ренських золотих став господарем містечок і сіл, отримуватиме, як державні податки, так і платежі на свою користь з усіх, хто користується землею, пасовищами, пасіками, іншим. Це прекрасний дарунок собі. І значно дешевше, аніж його мрії - Театр у Львові, яким він захоплений уже два роки, буде явно дорожчий, хоча театр і не є його найбільшою мрією. Та далі, після сорока, жити і так доводиться по-іншому. Життя змінюється, як і він сам. Але він у силі передбачити ці зміни, він керує собою, ними і буде так!
Перед останніми дверми граф зупинився, - попереду добре знане. Чи ні? Раптом щось інше - несподіване? Доля, врешті, і відбувається через несподіванки... Театр - звичайно, правильно, скільки би він не коштував. Це буде його Театр - його обличчя. Саме Театр є згустком життя, Він об'єднує і надихає, веде у Божественній гармонії обрисів, жестів, звучання... А кажуть, ще, душі Будівничих оселяються в своїх Будовах по смерті. Вірніше, душі Господарів. Велике, в розкішному оздобленні дзеркало, ліворуч від графа, немов відгукуючись на його думки і примружений погляд, проявило контури святково одягнутого, підтягнутого сивого старця зі свічкою в руках. "Легше верблюда провести через вушко голки, ніж тобі потрапити..." Граф стрепенувся, широко відкрив очі. Намарилося! Був він там - і чув і бачив. "Голкові вушка" не що інше, як точний переклад єврейської назви одних із воріт Єрусалима. Здається "Негеб-га-хаммат чи Хур-гахаммат", прохід в яких був надто тісним для верблюдів. Для верблюдів! Граф підійняв руку, аби прочинити останні двері, але примара, ніби заскочивши із дзеркала кудись в його нутро, заволоділа думками - "А раптом?!..."
"А раптом?!" - повторив граф. І усміхнувся, - що ж, треба вибирати краще продовження, - після сорока це актуально. Але чи мені самому вибирати його? Може і справді стати духом свого Театру? Утім, не мені вибирати... Одначе що залишається - тісний, але можливий шлях каравану крізь ці, найвужчі ворота, шлях опікунства, доброчинності... Граф ще раз уважно глянув у розкішне дзеркало - воно відбивало тільки його, усміхненого і самовпевненого іменинника свого сорокаріччя, і рішуче прочинив останні двері.
ВОЛОДИМИР ЛЯШКЕВИЧ.

Автобіографічна довідка:
Граф Станіслав Скарбек - 1820 - 1848 роки. Один із найбагатших в Австрійській імперії. Засновник притулків для сиріт і пристарілих, виділяв значні кошти на їх утримання. В 1818 році почав працювати над будівництвом Театру в місті Львові. В 1836 році Театр було споруджено, а в 1843 році, згідно заповіту, передано місту.
Граф помер в рік Великих революцій, що невдовзі так сильно змінили Європу і його Місто.