ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вікторія Лимарівна
2020.02.28 19:39
Лютневого вечора стались див`а:
в нудьгу дощову завітала гроза.
Не витівка Неба… та й зовсім не жарт:
такий передчасний весна бере старт!
Звичайно, від подиву, зникли слова!
Наразі помружилась вербна лоза.
Від спалаху скверик бадьоріший став!
Птах

Оксана Логоша
2020.02.28 18:34
Зими один лишився день-
Такий задовгий-
То хай для нордових пісень
І монологів.
А десь під серцем у верби
Гойднуться млостю
Несмілі поштовхи води,
Тугої брості.

Євген Федчук
2020.02.28 17:33
Скажи, дідуню, певно знаєш ти?
Ти скільки жив і скільки всього бачив,
Чого у жодній книжці не знайти
І що на жодній карті не позначить.
Народів скільки в цих краях пройшли.
Куди поділись? Де кінець знайшли?
Учитель нам оце розповідав
Про кіммерійц

Ігор Деркач
2020.02.28 14:01
Що кому дала норманська змова?
Шоумени українофіли
величали українофоба,
два на два у дурня грати сіли,
слухали написані промови.

***
Стратегія і тактика почуті.

Олександр Панін
2020.02.28 13:49
Кохання келих
був гіркотою налитий
ущерть,
ще не кінець: хоч мука,
та не смерть.

Кришталь потьмянів,
у складі скла – лише свинець;

Ніна Виноградська
2020.02.28 09:31
Та, що вмирала за оцей народ,
Йдучи у бій свідомо — українка,
Її Величність, Святість, Вічність — Жінка!
Не спала до зорі задля свобод.

Ота, що народила вас в свій час,
І колихала темними ночами.
Не плакала від горя до нестями,

Сергій Губерначук
2020.02.28 09:29
Уроки географії були мої улюблені.
З учителькою з Африки
ми грали в географію.
Підручники тоді були придумані,
і ми на картах ворожили і на глобусах,
у чорнім гримі і з пов’язками на стегнах
зі стрілами
довкола школи бігали.

Микола Соболь
2020.02.28 06:58
Це ніч була п’янких півоній
І найкоротша на землі.
Тебе узявши за долоню,
Ми загубились у зелі.
Спокусливо вдихали м’яти
У світі кращий аромат
І полину, який прим’ятим
Дороги не вказав назад…

Ярослав Чорногуз
2020.02.27 22:05
Дорогі друзі і колеги, шановне керівництво "Редакції Майстерень"!
Нещодавно прозвучала нова пісня у моєму виконанні на хвилях ефіру 3 каналу українського радіо "Культура" у передачі "Відверто про естраду і не тільки".
Ведучий програми - Віктор

Олександр Панін
2020.02.27 20:48
Нічний туман, як молоко,
Чаклунство чари колихало,
Звільніти мала я його,
А я кохаю і кохала.

Кохала, не вживала чар,
Дружина в нього, бач, і діти…
Він добровільно взяв тягар,

Євген Федчук
2020.02.27 20:07
«Цвіте терен, терен цвіте,
Та й цвіт опадає…»
Лине пісня понад світом,
В серце западає.
Слухав я та все питався,
Хто би поділився?
Що той терен? Звідки взявся?
На світ появився?

Мессір Лукас
2020.02.27 19:14
Давно не п’ю, підшився, зав’язав
Тебе як хальстух на червоній шиї.
І туго так, що котиться сльоза,
І психіятр мені сорочку шиє.

Нам добре вдвох. Мабуть. Колись було.
Тепер тупик, де вчора був провулок.
Останній зуб віддав на твій кулон

Микола Дудар
2020.02.27 18:00
А провожали по утру.
Встречали, правда, как-то странно:
Глаза в глаза, и точка ru -
И звук сродни фортепиано…

Слова какие-то… - Не сметь!
Подумать только, испугали?!..
Я трижды за день видел смерть

Тетяна Левицька
2020.02.27 14:23
В сповиточку, люлі доню,
люлі немовлятко.
До матусі очка сонні,
туляться курчатком.

Тиша бродить попід тином,
матінка тихенько
заколисує дитину...

Вікторія Лимарівна
2020.02.27 12:43
Зрілі стосунки , які напрочуд
зіткані пружністю сильної нитки.
Крила зміцніли, рішуче несуть!
Цінні, довершені мудрістю, злитки.

Сталося так, заблукали вони:
довго, стежками тернистими в полі.
Вже одружились їх доньки й сини.

Сергій Губерначук
2020.02.27 10:33
Вештався люд, і серед його слідів
я на нюх переслідував дві валянкові плямки.
Ти стояла біля розкладу електропоїздів
і хотіла їхати у північному напрямку.

Я присів коло ніг твоїх, потім ліг,
нагло лестячись з ними хвостом і гривою.
Ти не зразу поб

Матвій Смірнов
2020.02.27 08:52
Варто писати про різні дурниці й дріб‘язок,
Адже усе складається саме з них.
Патосні тексти давно на шматки порізані,
Ті, що не спалені - кинуті у смітник.

Ось подивись: Гора, під горою - крокуси.
Що важливіше - крокуси чи гора?
Це є питання ракур

Микола Соболь
2020.02.27 07:05
Барабанить дощ у підвіконня.
Скаженіє вітер у цю мить, –
Підвиває арію безсоння,
Із небес, чи в небеса летить.

Межи хмар налитий кров’ю місяць
Заглядає зрідка у вікно,
Щось недобре його погляд містить,

Олександр Сушко
2020.02.27 01:10
Кажуть люди, я - слова художник,
Можу з титлів зварити борщ.
Та писать про кацапів не можна,
Про братів у ярмулках такОж.

Люд розумний, не хоче халепи,
Оминає всі гострі кути.
Я ж за бороду торсаю небо

Тетяна Роса
2020.02.26 21:09
Там, де місяць, угорі,
Хатка ясної зорі.
У зорі великий двір.
У дворі казковий звір.
Має звір той безліч лап
І співає: «Крап-крап-крап…»
До дерев іде у ліс:
«Я водички вам приніс.»

Євген Федчук
2020.02.26 17:21
То в часи далекі усе відбулося.
Жила дівчинонька золоте волосся,
Жила молоденька у селі одному,
Віддала серденько хлопцю молодому.
Як вони кохали – все село гляділо,
Заздрили недобрі, а добрі раділи.
Не могли і хвильку без другого жити
Їм би

Володимир Бойко
2020.02.26 16:41
У натовпі, оточений юрбою,
Аби ніхто тебе не розкусив,
Ти заховався сам перед собою –
І навіть дуже правильно вчинив.

Коли ти в світі сам себе не бачиш,
Захований від друзів й ворогів –
Ніхто вже за тобою не заплаче,

Алла Даниленко
2020.02.26 16:31
Тільки змії залишають шкіру,
Щоб душа старіла і росла.
Ми, на жаль, зі зміями на схожі,
Змінюємо душі, не тіла.
Пам'ять, ти величною рукою
Знову поведеш моє життя.
Згадую, хто жив у цьому тілі,
Що пішли у ніч без вороття.

Олександр Панін
2020.02.26 14:36
Переспів вірша О. Блока


Я ее победил, наконец!
Я завлек ее в мой дворец!
Три свечи в бесконечной дали.
Мы в тяжелых коврах, в пыли.
И под смуглым огнем трех свеч

Вікторія Лимарівна
2020.02.26 13:59
Перон… Вагон… Вона в обіймах вітру:
збиває з ніг, розвіявши туман.
Вдивляючись в закриті щільно вікна,
про свій нестерпний забуває стан.

Шалений буревій в думках клекоче.
Душі частинку залишає тут.
Журливі надто, виплакані очі.

Ігор Деркач
2020.02.26 13:37
Яке їхало, таке й здибало,
а якщо оминуло, радій,
що не з'їло, але і не видало
за своє у конурі чужій.

***
Мир із Путькою – афера,
а з Росією – війна...

Сергій Губерначук
2020.02.26 12:32
Ох, злісний час.
Для нас
життя є певна місткість
відрадних фактів і дошкульних гнид,
які віднадить запотиличник мільярдний.
І самовбивця – адекватний плід
цього пустого віку.
Чоловік

Тетяна Левицька
2020.02.26 10:51
Я уявляю струм від доторкання губ,
мурах на блуднім тілі від блудливих пальців.
О скільки, скільки, тих наяд, медових згуб,
що загубилися в тобі, як голка в п'яльцях?

Яке сильце плете метелику павук
мені не скаже правди  польова ромашка.
Упала р

Олександр Сушко
2020.02.26 10:11
Плаче над листком Наташка,
Ниють зуби кутні.
І муру писати важко,
А не тільки путнє.

Ярослави і Тетяни,
Гапки та Жоржети
Чавлять слізок океани

Микола Соболь
2020.02.26 06:40
Яке це диво – горнеться зоря
До небокраю у вечірню пору,
Йду проводжати стомлену Аврору
Дорога їй за гори, за моря…
Де саме час роздмухати вітрам
Багряну горизонту зоряницю.
Ще день новий росу п’є із криниці,
А люди йдуть молитись в Божий храм.

Борис Костиря
2020.02.25 22:49
І ці слова, причеплені на спінінг,
І вітер запальний і молодий
Диктують письмена неопалимі,
Що виведуть із плетива завій.

Впіймати рибу, що своїм мовчанням
Дасть відповіді на безодні слів.
І прийде шепіт вічності в смеркання,

Євген Федчук
2020.02.25 21:08
Колись давно, а, може, і недавно
Жив чоловік на білім світі цім.
Веселий в міру і у міру вправний,
Мав і сімю, і затишненький дім.
Та мав недолік: забував все миттю,
Але, оскільки він про нього знав,
То живучи на білому на світі,
Весь час собі одне

Мессір Лукас
2020.02.25 19:16
Як ще я не перепросився
Перед альковом, вашим сном.
Цей сон мені колись насниться.
І я не знатиму за що.

Я бачив на плечі у вас
Колібрі, птшки, татуаж.
Про спів колібрі наостанок

Лілія Ніколаєнко
2020.02.25 19:09
Як жаль, що мрії – тільки срібний вітер:
Оманою по серцю різонув.
Вбирає тиша сльозопад із літер,
Що вирватися хочуть у весну.

Віддам печальні сповіді паперу,
Схилила б небеса… – нема кому…
Душа розтане в потойбічних сферах.

Олександр Панін
2020.02.25 16:27
У тирі мисливці
Стріляють з рушниці,
Для них полювання не жарт.
Припхалися з лісу
Мисливці - гульвіси,
В мисливцях буяє азарт.

Всі іграшки-звірі

Галина Кучеренко
2020.02.25 11:06
На масному тижні Всесвіт
Вареники ліпить із сиром....
По кризі йдемо до миру,
Яка вже за тиждень скресне.

Весна наступає дощами,
Зима опирається снігом,
Вода розриває кригу -
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Оля Кміт
2020.02.28

Маріанна Галич
2020.02.26

Алла Даниленко
2020.02.17

Максим Кусимир
2020.02.12

Максим Баштинов
2020.02.11

Євген Федчук
2020.02.03

Дара Двора
2020.02.02






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Володимир Ляшкевич - [ 2020.02.23 21:50 ]
    Там, де ховаються далі
    Видихів наших атоми, наче птахи в повітрі.
    і перед ними далечі - вільні, пастельні, світлі.
    Що їм тепер легені, крові гарячі ріки,
    жили, сердець пориви, мудро-важкі повіки?

    Видихів наших виливи хмарам подібні, хвилі,
    човникам під вітрилами, що не плисти не в силі,
    висльоті втоми, суму, перехлину ілюзій,
    згадкам, які в розгадках, наче безсоння в блюзі.

    Непотамовні видихи у течії ефіру
    обрисами підсвічені лишеного допіру:
    лінії, струни, треми - ще однієї крові,
    та вже без тяжі форми і догоджання мові.

    Видихи наші звільнені - більше ніколи знову! -
    не затремтять у відчаї, і на догоду слову,
    пущеному стрілою, не затріпочуть ціллю,
    мрією, що потанула в розсуду божевіллю.

    Схожі на злети ангелів, і розпростерті крила,
    о, де все починається, звідки душа і снила, -
    видихи наші, подихи, в просторі голубому,
    наче отам продовження й далі лише додому.


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (6)


  2. Сергій Губерначук - [ 2020.02.22 12:47 ]
    Вуж
    Пливе мій вуж до витоків мистецтва,
    звиваючись, незлякано пливе
    по рясту стислому і павутинням скутому
    забутому паю́ покинутих земель,
    викручуючи кола на піску,
    мов по́значки для кубел черепах,
    занурюючись у нори для мишей,
    малює танці страху у степах.
    Два ока жовтих гостряться в норі,
    мій мудрий вуж складає вірші в склепі,
    переплітає в шкірочки́ старі
    слов’янську книгу гуннових новел.
    Він перетягує нові клітини й мертві,
    він синтезує земноводну мудрість,
    щоб яйця, розігрівшись, ворухнулись,
    і світ зустрів пристойно цих дітей.
    Безхвоста ящірка, мов жінка декабриста,
    з якою збочував у снах хвилястий вуж,
    за кожну ніч давала по алмазу,
    блукаючи в поезії щоразу.
    Під вечір вуж був схожий на артиста,
    який тримає залу три години.
    Я бачу, як червона жаба гине,
    як їсть лелека той червоний подив.
    Коли мільйони жаб листи писали,
    хамелеон з меланхолійним оком
    зачитував по радіо цитати
    шипіння вужачого в храмі для мистецтва.
    Мій вуж – зразок і виняток природи,
    він сам є витоком найбільшої уяви.
    У нього ввечері росте крило яскраве,
    і він повторює досягнення Ікара.
    Гнучким є існування невдоволених.
    Суха земля, але кмітлива фауна.
    До витоків мистецтва вуж пливе.
    Мій вуж, холодний, кров’ю був утворений,
    тому що в ньому інструмент живе –
    показувати шлях і різні форми неповто́рені
    природно так, ефектно, безсвідомо,
    назад, до витоків мистецтва – від шаблону.

    24 серпня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 23–24"


  3. Сергій Губерначук - [ 2020.02.20 12:34 ]
    Блеф
    Цей рух між елементами буття –
    злиденний покер аж до самогубства –
    повсюдний блеф гріха чи боголюбства –
    блеф задля гри в життя без каяття!

    П’яніє ґеніальність у нужді –
    зливається з божественним началом –
    їй коряться піґмеї і вожді –
    а музика мовчала і звучала!

    І розмір був: марш тріумфальних труп –
    і голос був: дух тихих туб і труб –
    і вітер знявся цвітом над землею –
    з обличчя, що нагадує лілею!

    Цей рух крізь смерть плете життя, мов шлейф –
    а Божий дар лежить, бо рух є блеф!

    23 листопада 2006 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 39"


  4. Сергій Губерначук - [ 2020.02.13 09:50 ]
    Аморальний вчинок
    І було світло в усьому домі,
    на всіх поверхах світло сяяло.
    І курив неформал ментолове зілля
    під буквальною назвою "DORAL",
    у своєму томливому закутку
    з підвіконням,
    з шибка́ми, продертими в ніч,
    й орнаментами настінними,
    кожного дня постійними.

    Грала музика в ма́зі,
    конкретно сучасна музика,
    з вібраціями –
    голосовими –
    з перкусіями,
    і фантазії подавали голові
    уроки проституції;
    літали дівки голобокі,
    з’являлися монстри тисячоокі;
    акти статеві
    в новій соціальній формації
    захоплювали хлопця
    сяйвом
    анімаційної прострації...
    Він дзвенів,
    немов телефон,
    і приймав стресовними руками
    пітне тіло як еталон.

    І вибило світло в одному під’їзді,
    по всім стояку,
    у великім будинку,
    по цілому місту.
    Вибило!
    Вибило музику,
    вибило анімацію,
    проституцію вибило і конфіґурацію...
    стін, підвіконня, запиленого кактусу,
    і тіла тремтливого
    від приголосу до анусу.
    Лишалася, що?
    Не-ві-до-мість.
    Підкралася, хто?
    Не-при-то-мність.

    І став неформал – формально нормальним,
    а ґіґантський анклав –
    з-за межі́ стратосфер –
    нічим не визначальним.
    І сигаретна жарина!
    набула якостей комети, –
    як єдине світило!
    падала з висоти планети,
    через підвіконня, шибку, асфальт і маґму
    розтинала астральним кінцем
    космічну діафраґму...

    А вас сповістили про вчинок неформала,
    коли мама за нього в міліції
    гроші виймала?

    20 жовтня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний 6 (5.54) | "Майстерень" 6 (5.55)
    Коментарі: (1) | ""Переді мною…", стор. 47–49"


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.13 01:37 ]
    Підбадьорливе
    Не ревнуй до кожної спідниці…
    Хай пускають «бісики» з-під вій,
    Хоч і гопки скачуть молодиці –
    Я тепер навіки тільки твій.

    Не ревнуй… Мої козацькі вуса –
    Наче ті антени у кота –
    Реагують на одну спокусу…
    Це - твої розтулені вуста!

    Подивися на своє обличчя –
    В захваті німіє і трава!!!
    То хіба такій красуні личить
    Ревнувать «царицю» із хліва?!

    Ти не відаєш своєї сили,
    Перед нею впасти хочу ниць.
    Жодна, ні, мене так не любила
    З тих пихатих пещених телиць.

    Я лише радію, люба, з того –
    І у свідки кличу небеса,
    Що дарунок в мене є – від Бога! –
    Ти – тілесна й внутрішня краса!!!

    12-13 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  6. Сергій Губерначук - [ 2020.02.10 08:59 ]
    Амнезія
    Ані згадаю,
    ані пригадаю.
    тримаю голову чужу в руках,
    думок жадаю!
    Тримаю голову чужу в руках,
    відповідаю:
    "Ані згадаю…
    Ані пригадаю…"

    Я під землею міста,
    я в метро.
    Ця голова порожня,
    як відро,
    закинуте у темряву колодязя,
    де у воді минулого мутанти водяться,
    примари родяться
    у пам’яті минулого,
    забулого.

    Ані згадаю…
    Ані пригадаю…
    Ще глибше головою падаю,
    спадаю –
    б’ючись контужено
    об гострі стінки пам’яті
    напружено,
    гранітні стінки пам’яті,
    відчужено!
    Я пропадаю!
    Пропадаю!

    …Ось дно.
    Усе одно –
    холодне дно колодязя.
    Своїм відром
    з калюжі воду взяв.
    А не згадаю
    і не пригадаю,
    щоб плакалось колись,
    як тут без сліз ридаю!
    Бо пропадаю!
    Пропадаю!

    3 листопада 2005 р., Богдани


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Усім тобі завдячую, Любове...", стор. 233"


  7. Сергій Губерначук - [ 2020.02.06 09:33 ]
    Мозаїка
    Сидить у кріслі,
    мов у хмарі дощ,
    шкіра
    з переповненими водою по́рами;
    відчуваю,
    як вона обтягує спину
    розсіяного мого натурщика.

    Живіт його відособлено дихає,
    рівно здіймаючись угору;
    то назовні пнеться дух
    усе вище й вище.

    Відокремлене серце стоїть на столі,
    або інколи ходить
    навколо порожньої сулії
    і цокоче.

    Ноги на стільці
    окремо.

    Увімкнутий світильник –
    голова,
    підвішена і темна.

    Одна рука повзе по підвіконню,
    бажаючи вхопитися за світ;
    а інша – ліва
    відсутня, неуміла
    ампутована долі холоне.

    Був сексуальний потяг,
    та й той від’їхав
    (куди?)
    о нуль нуль-нуль
    з тридцятої колії...

    Розкиданість така
    мене цікавить як художника.

    Раніше я був простим любителем
    розбитої натури,
    але ж упевнившись, що це мене,
    дратує, –
    я почав складати з кольорового скла
    тебе,
    мій любий.

    Зберися у мозаїках моїх;
    і за стіною фарб і будь за мною.
    Це я – твоя інтуїція.
    Гола.

    Адже як
    відобразити тебе
    так,
    щоб упізналася людина?

    11 січня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною…", стор. 24–26"


  8. Тата Рівна - [ 2020.02.05 20:36 ]
    Бурчання дітям
    Нестерпні діти — вони ростуть повільно роблять усе не так

    Вічно розсунута постіль розкидані черевики доводять до сказу
    Помальовані книги зошити брудні кишені крихти крихти на столі
    У них синці подряпини й інколи температура і шмарклі о боже

    Вони ще навіть не розмовляють а вже дістають як можуть
    Вони ще зовсім малі й усяку погань до рота вишпортують із землі
    Вони не хочуть вчити вірші на пам‘ять із першого разу

    Вони катують кота а кіт катує мене
    Коли ж вони виростуть й усе це мине мине
    Я стану своєю — собі господинею — дому
    Піду до театру на каву — з такого дурдому
    Виберусь у доросле життя барвисте й хмільне
    Й кіт нарешті припинить ненавидіти мене

    Заслана постіль черевики під нитку доводять до сказу
    Нові книги без плям зошити чисті порожні кишені пустка на столі
    Всі ночі спокійні тихі минають швидше потягів у метро о боже

    Вони не телефонують ніколи хоча не складно можуть —
    Умовні відстані не так багато часових поясів на кульці-Землі...
    Чекаєш чекаєш не спиш та чекаєш марно знову і марно щоразу

    Вони не катують кота кіт катує мене
    Минули роки та вже скоро життя промине
    Я стала своєю — собі господинею — дому
    В театри ходила й на каву — такого дурдому
    Нема більш як це сьогодення доросле й хмільне
    Лиш кіт дяка богу так само не зносить мене


    Нестерпні діти — вони виросли швидко роблять усе не так


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  9. Ярослав Чорногуз - [ 2020.02.02 21:28 ]
    Доньці Ярині,
    О доню люба, на кліща
    Ти не зважай обмову.
    І що є сили захищай
    Свій край і рідну мову.

    Вкусила Брагаря оса,
    Він – гицель епатажний.
    Він радив продавати пса,
    Бо сам є пес продажний.

    Вони працюють за «бабло»,
    Це кожен розуміє.
    Розворушила ти кубло
    Гадюк – зелених зміїв.

    Народ їм голови знесе,
    Ти ж будь між змієловів.
    Вони прийшли забрати все –
    Добро і землю й мову.

    Їх підлості – немає меж,
    Роз`ятрювати рани.
    За Україну вмер, авжеж,
    Микола твій коханий.

    Брехня навколо вироста –
    Оцей піар на крові.
    Але твоя борня – свята
    В святій своїй любові.

    Їх мишача возня – це гидь,
    Стає від неї смішно.
    Не бійся вмерти. Бійся жить
    Неправедно і грішно.

    Нехай в бою не стане нас,
    Дивімось в світле завтра –
    Все на місця розставить час,
    І де брехня, де правда!

    2 лютого 7527 р. (Від Трипілля) (2020)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (6)


  10. Сергій Губерначук - [ 2020.02.01 09:26 ]
    Серце
    Правда,
    що серце в неволю прагне.
    Правда.
    Тільки
    у серця є деякі пільги,
    оскільки,
    воно – як вино,
    одурманює все одно
    і веде
    на власні святки і поми́нки,
    без зупинки.

    Дійсно,
    серце нічого не робить навмисне.
    Дійсно.
    Просто,
    безліч думок п’ють його кров без тосту.
    Просто.
    Так,
    був чоловік з головою, і раптом – інфаркт.
    Факт!
    Отже,
    схоже, що серце нічого не може.
    Боже!

    10 грудня 1994 р., Київ



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (1) | "Перґаменти", стор. 37–38"


  11. Сергій Губерначук - [ 2020.01.30 09:51 ]
    Прононс 12
    Канвою яснобарвною ранковий обрій бравсь.
    З-за горизонту дзизнув джміль кошлатий.
    Чи сонце то? чи сон чийсь обірвавсь?
    чи в даль весня́ну верне скибу трактор?

    То, може мрія, розпросторивши яку,
    ти перетруджуєш свої думки думками
    і ніч пливеш у зорянім танку́,
    і чудо щупаєш ранковими руками?

    Так сяє далеч несподівана твоя,
    де скрекіт птиць, де скніє діва Мар’я...
    Змогла вродити сяй засіяна рілля,
    згадавши безкорівне безтовар’я!

    Ти переселишся в хатину хуторську,
    ти, декадент, "якого правди сила..."
    зламала віру в правильність міську
    і діалект московський підкосила.

    Ти попідкручуєш своїм волам хвости,
    а з часом купиш чизель-культиватор –
    і будуть джунґлі злакові цвісти
    між хуторів привітних і багатих!

    А місто, не гостинне і густе,
    з проставленими галочками фабрик,
    лейкозами задме сталепрокатний цех...
    і коксохіміків... і згасне в чорних фарбах.

    Утікши від властей, замівши власний двір,
    читаєш книжечки йвано-франківські,
    ідеш долиною, доки сягає зір,
    обвітрюючись небом українським.

    Ти йдеш до неба, де ростуть сніги й Боги,
    і проліски на зрошених плішинках,
    відкопуєш міста, живеш серед могил,
    поміж жінок бажаючих, в обжинках...

    Ой, здалеку – не джміль, не сонце і не сон –
    летить яструбеня циклографічне.
    Його визво́льний рух з-під дослідних оков –
    людська душа, що прагне волі вічно.

    1 березня 1995 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 57–58"


  12. Тата Рівна - [ 2020.01.25 17:09 ]
    Рефлексія про Україну
    Вона лежить під деревом життя — лежить та дихає
    Її груди піднімаються вгору-вниз
    Вдих-видих, вдих-видих
    Тисячі золотих ниток зв‘язують її з кожним своїм дитям
    Вгору-вниз, вдих-видих

    Через пам‘ять, серце, кров, віру, безнадію
    Через безвихідь, любов, звичку
    Вона дає їм живців та живицю — дітям своїм
    Вона дає їм маркери — хрести могил, хрести храмів, хрестики в календарях
    «Не виходь, — просить вона, — надвір без шапки
    Там холодно, лячно, сіро, немає мене там
    Я є тут, під деревом твого життя, у садку твоєї баби
    У лузі за твоїм селом, у підвалі твоєї багатоповерхівки
    У сквері твоєї юності, у лісі твого спокою, у мові твого серця —
    На місці сили. Бо я є сила твоя. І воля твоя. І я є царство твоє
    Я Матір твоя. І матері твоєї Матір. І матері її Матір — Я

    Так легко втратити те, що в тобі
    Над тобою навколо тебе
    Загубивши себе самого у сутінках буття
    Вона лежить під деревом життя посеред Вирію-раю, лежить та дихає
    І з неї повільно витікає життя

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (1)


  13. Сергій Губерначук - [ 2020.01.25 11:40 ]
    Ієроґліф
    О, ієроґліфе злий!
    Беззастережний оракуле!
    Краще вже, Дракуло, згний!
    Згинь – пропади, каракуле!

    Зміна – за зміною форм!
    Псевдо- чи архіновація?
    Суперечсуперінформ!
    Повна новин інформація!

    Джунґлі влаштують демарш!
    Вийдуть мільйони мауґлі!
    Раж перекрутять на фарш
    шаржі в ґазетах Анґлії!

    А об’єктив – не такий!
    Бо ієроґліф зламано
    через плеткі чутки,
    скинуті в пресу найману!

    Шпальтами жовтих видань
    кожен клозет заповнено!
    Кількість поточних питань
    примхами шефів зумовлено!

    Шеф – інтуїції брат!
    Батько нічного часопису!
    Кожній сенсації сват
    після кошторису й опису!

    Неперевершений блеф!
    "Зовсім нове́ про Конфуція"!
    Нафантазовував шеф
    мозком ще легшим, ніж унція!

    Швидше допише вже він
    сам ієроґліфа дикого
    й перекладе навздогін
    незрозуміло столикого!

    Що той Конфуцій йому!?
    Утилізована грамота,
    схожа на ґрати й тюрму
    в мертвих клітинках мамонта!..

    Ви не наводьте мені
    факти зумисне спаплюжені.
    А напишіть на стіні,
    чим ваші очі збуджені?

    Обов’язково вмістіть
    правду всю в знаку єдиному!
    Витягніть, витрусіть сіть,
    більше не ставте – загинемо!..

    Скоро хворіє старе,
    інформаційно залежане.
    Сенс ієроґліфа вмре,
    фотопорогом обмежений.

    Та за поріг брехні
    злий ієроґліф не вискочить.
    Краще згниє на нім
    ще сто разів, ще й тисячу!

    3 серпня 2003 р., Богдани́



    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Перґаменти", стор. 18–19"


  14. Вікторія Торон - [ 2020.01.02 13:37 ]
    Автори, які вже не повернуться
    Автори, які вже не повернуться,
    Ті, чиї сліди давно завіяно...
    Так раптово перервались вервечки,
    І вібрує смуток несподіваний!

    На щоках – сліди чужого дихання,
    Бризки штормів і пашіння сповідей.
    Бунтівні, насуплені, усміхнені,
    Де вони тепер – живі-здорові?

    Хтось на ранок безнадійно видужав:
    В буднях, полірованих до полиску,
    Музика не вальсова, розніжена --
    Сарабанда прози і обов’язку.

    Дехто перед душами залізними
    Розкидатись утомився перлами,
    Дехто вже пішов з юдолі слізної,
    На гілках -- вірші птахами змерзлими.

    Поміж голосами невоскреслими
    Так ночами сумно мені плинути!
    Ходжу між травою безшелесною–
    Доглядачка пам’яток покинутих.

    2020


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (21)


  15. Сергій Губерначук - [ 2019.12.25 14:50 ]
    Пласти
    Кора дерев.
    Кора земної кулі.
    Надмозкова кора...
    чи черепахи склеп,
    чи шкіра кашалота,
    панцир краба,
    зміїна шкіра
    чи людська́
    і вовна,
    і шерсть, що вирвана зі шкірою
    шакала
    вночі в степу́,
    де під корою літ –
    шкаралупи динозаврячих яєць,
    які кінець своєї ери склали,
    від льоду, криги,
    мерзлої кори:
    усе є до пори.
    Усе покрите тліном
    чужих ориґінальних задумів,
    плодів,
    малих екзем,
    великих катаклізмів,
    ґіґантських розладів надсонячних систем;
    усе брудними часточками
    впало
    на цей асфальт
    під закаблуки нам –
    новим продуктам ґенних інженерій,
    хто, як у ветхий час,
    шкоринки хліба їсть,
    терпку ворсу айви зрізає в піст,
    картоплю лупить
    і луску яскрить красиву
    морської риби
    над відром униз,
    під ноги,
    в сміттєпровід
    многоліть.
    Усе, що, власне, кожному
    болить
    є брудом інших зроблених очищень.
    І накопичується дивним чином
    так,
    що ця кора –
    єдиний мертвий пласт,
    що не розклався
    і не розтрусивсь.
    Його не зрушу я.
    Бо бути в ньому маю.
    Коли кору́ дерев ножем
    займаю,
    я очищаю дерево
    й себе – знущаю.
    Знищаюся у бруд і дерево тягну
    супроти часу
    прахом
    по багну.

    27 вересня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Переді мною...", стор. 58–59"


  16. Ярослав Чорногуз - [ 2019.12.22 18:18 ]
    Мрії і звичаї

    Був би це красі твоїй притулок -
    Сам собі всю правду розкажу
    - Мріяв я, аби ти одягнула,
    Наче східна жінка, паранджу.

    Як іранський шейх, я був би, наче -
    Охорона, дім, все є в раю!
    Щоби хтиві погляди собачі
    Вродоньку не шарпали твою.

    Чи коханням цим я став проклятий,
    У лабетах опинивсь Мари.
    Голову б міг кожному відтяти,
    Хто твоє би личенько відкрив!

    Тільки в Україні - інший звичай -
    Деспотів не люблять тут віки.
    Й не приховують своє обличчя
    Діви найпрекрасніші й жінки.

    І зчавлю погорду я оцюю,
    У суспільстві інша правда є.
    Інші хай з тобою потанцюють,
    І цілують личенько твоє.

    Хай печаль гірка, бува, насуне,
    Неприємним огортає сном.
    Та відчути маєш ти, красуне,
    Чар своїх неміряний огром.

    Українки вірні і уперті,
    Й власне не ховаючи лице,
    Своїх милих люблять аж до смерті...
    Сподіваюся і я на це!

    22 грудня 7527 р. Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (1)


  17. Вікторія Торон - [ 2019.12.03 13:44 ]
    Гроти
    Далека від красот
    зрадливої природи,
    підтримуєш вагу
    суворого буття,
    і світло ліхтаря
    кружком невпинно бродить
    по вигинах плавких
    безшовного лиття
    німотних сіро-днів,
    заповнених, обтічних,
    що їх не обминуть ,
    не збути самохіть...

    Щось вічне проступа
    між проявів невічних –
    ні оком охопить,
    ні думкою зловить.

    Слова – немов чужі,
    і образи – намарні,
    і їх чомусь не жаль,
    як листя на воді.
    Такі холодні дні,
    розхристані, негарні,
    така в них глибина –
    століття молоді!
    Така рясна краса
    в урочищах скорботи!
    Солоністю від них,
    правдивістю несе.

    Ріка в сталевім сні
    лункі будує гроти,
    і знають в глибині
    про все вони, про все...

    2019


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  18. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.18 07:12 ]
    Темрява і світло
    Ти ледь пішла, і я вже сам не свій –
    Чому прощання? Чом ідеш туди ти?
    І туги найчорнішої сувій
    Всього мене зумів таки сповити.

    Байдужий світ навколо занімів,
    І течія несе у інше русло –
    В обійми до холодної зими,
    Де кров моя загрозливо загусла.

    І все тепер, що бачу наяву,
    Здається сном огидним, темно-сірим…
    Я не живу без тебе, не живу!
    Життя летить у прірви чорні діри.

    Немов би я - на острові Дефо*,
    Хоча навколо, як примари – люди.
    Рятує лиш мобільний телефон,
    Що вісткою від тебе сонце будить.

    І ранок рожевіє туманцем,
    Зоря несміло пестощами ніжить.
    У вайбер заглядаю я тихцем -
    Твоє лице, як прохолода, свіже

    Мене зворушить ласкою зіниць,
    Розвіявши задушливі сувої…
    І я іще спросоння – горілиць –
    Замріюся – до зустрічі нової…



    18 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  19. Вадим Василенко - [ 2019.11.15 13:38 ]
    ***
    Як останній сірник, тягне димом закурений ранок,
    так далеко, так низько гойдається вогник од свічки.
    На пагіллі тремтить павутини прозорий серпанок,
    і здіймається вгору привиддя ребристої дички.
    І нікого ніде, хоч ступай, хоч врости, мовби камінь,
    День згортається листом, висвічує блиском іржавим.
    Як церквиця змахне в сіре небо, сухими руками
    древню позолоть скине і стане, мов діва, над ставом,
    щось зірветься в тобі і, мов птаха, заб’ється у сітях.
    Зойкнеш з болю чи так. І ніхто, як на зло, не озветься.
    Ув останньому цьому, тісному, пожовклому світі,
    лунко яблуко впаде, тверде і півкругле, як серце.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.49)
    Коментарі: (2)


  20. Тата Рівна - [ 2019.11.11 21:42 ]
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Дерева похилились у поклоні -
    Рвав вітер. Він нагадував хто пан
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крилами затуляє очі сонні
    Своєму сину. Завтра відлетить
    Вона — навік. У нього все ще буде
    На протягах риплять хребти хвіртки
    Рипкий той голос плещеться в долонях
    І прозирає посмішкою Будди
    Проміння сонця крізь глевкий туман
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Востаннє пір‘я чистить на осонні
    Осінні сни спливають підвіконням
    А вітер дме. Нагадує хто пан
    Хто тут месир хазяїн капітан -
    Дерева похилилися в поклоні

    Я все — сама. Мій син за океан
    На зиму відлетів ловити літо
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Крильми розтрусить воду ніби ситом
    Гукне пташа підросле — та й шугнуть
    Дерева крони схилять у поклоні
    Занишкне вітер. Проведе, майбуть
    А потім підніме листки червоні -
    Наробить бучі, ґвалту, суєти
    І репету, і шквалу, й тарараму
    І втрутиться в мою кардіограму
    І дощ хлесткий почне до нас нести
    Минула осінь - відлетіли ті
    Хто зміг втекти від холоду й біди
    Остання качка Чіо-чіо-сан
    Вже більше не повернеться сюди ...






















    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  21. Тата Рівна - [ 2019.11.09 20:37 ]
    МОВА
    Що таке мова? Мова це люди
    Буде їх більше — буде їх мова — всюди
    Будуть люди родитися, співати
    Буде їх мова під саме небо лунати

    Янголи та чорти — всі почути мають
    Що українці безмовно не помирають

    Десять століть зневаги всотались у клітини
    Наших людей виховували німими

    Марна це справа — хмара пройде й розтане
    Сонце висушить сльози, омани, тумани
    Янголи та чорти — вже напевне знають, що
    Українці безмовними не бувають

    Десять століть наруги — бути з колиски битим
    Мову свою не знати та не любити

    Ніби соромитись можна власної суті
    Ніби не ми самі є для себе судді

    Що таке мова? Мова — це люди
    Буде нас більше — почують наше всюди
    Доведеться кожному зрозуміти —
    Мова пульсує, уміємо говорити

    Що німота минула — знову не стане —
    Мова моя розкотиться над світами
    Що таке мова? Мова — це ми із вами.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Прокоментувати:


  22. Ярослав Чорногуз - [ 2019.11.03 23:02 ]
    Гріхопадіння висота
    Укрився день журливою габою,
    Терзає душу всю осінній щем.
    Рахую дні до зустрічі з тобою,
    Сповитий меланхолії плащем.

    І знову, знову - ці удари долі…
    І знову, знову - це несприйняття…
    В лабетах чи лещатах у неволі
    Без вороття туди… Без каяття…

    Німа печаль скувала наші лиця
    І розпач закрадається в серця.
    Та спогадами радості іскриться
    Історія зворушлива оця.

    Й вітрила напинає, мов сталеві,
    Й зустрічна не зупинить течія.
    І не дає втонути кораблеві
    Ця сила щастя! В ній – і ти, і я!

    Ця віра, що підносить понад світом,
    Одвічні істини переверта.
    І дозволя без сорому горіти
    Стрімка гріхопадіння… висота!

    Усі оті обов`язки рутинні –
    Од них втікаєм, наче із тюрми.
    Вітрила – ніби крила в небі синім –
    І там – у вільному польоті – ми!

    І не спинить до щастя цього руху,
    В серцях не знищить вічної весни!
    Дві половинки з плоті ми і духу –
    Святу любов несем у віщі сни!

    1 листопада 7527 р. (Від Трипілля) (2019)





    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (7)


  23. Сергій Губерначук - [ 2019.10.23 13:41 ]
    Саморевізія
    Стан саморевізії,
    ревізії самого себе.
    Сумнівів дивізії,
    де кожен під себе гребе
    з купи світових амбіцій
    фарш на тимчасовий шніцель!

    Чим відсікти сумніви,
    сумніви голосні й навісні?
    Відповіді рунові
    знаходжу у кожному сні,
    щезнувши крізь одр спокути
    тлінно в тунель прямокутний!

    Са́ме інтуїція,
    інтуїція замріяних сфер
    синявою птицею
    мене розжене вже тепер!
    З ві́дчаю втечу – у звичне
    Це́́, самокритичне вічне!

    17 грудня 2008 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.55)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 40"


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.22 02:53 ]
    За десять хвилин до таксі
    За десять хвилин до таксі
    В обіймах палких ще моя ти...
    Секунди вже збігли усі -
    Не хочу тебе відпускати!

    Вже туга терзає мене
    За десять хвилин до розлуки.
    І небо темніє ясне,
    Неначе від болю та муки.

    За десять хвилин до журби
    Не вип'ю ні кави, ні чаю.
    І вечір, іще молодий,
    Раптово сивіє з одчаю.

    Тамуючи розпач гіркий,
    У небо лечу із кімнати.
    У руки і в ноги - зірки -
    Вп'ялись, щоб мене розіп'яти.

    Немовби ті цвяхи тверді,
    Пронизують болем, уперті.
    Здалося, що був я тоді
    За десять хвилинок до смерті...

    22 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)



    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  25. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.19 11:13 ]
    Поет кохання
    Нехай впаду, камінням люто битий,
    Забудеться колись моє ім'я...
    Та до останку буду я любити,
    І про любов співати буду я.

    "Ти не громадянин. Простого люду
    Біда тебе не мучить кожну мить!" -
    Хай кажуть. Я своє робити буду,
    Й любов'ю буду із рядків світить.

    "Ти - боягуз. Не любиш Україну,
    І на Донбас не рвешся воювать!"
    Не рвусь, бо знаю - швидко там загину -
    Не убивати роджений бо я!

    Я не боюся вмерти. Й Батьківщину
    Люблю не менше, ніж хвалько-віршар.
    І теж піду на смерть в лиху годину,
    Коли вона покличе в бій рушать!

    Та перш, ніж мить прийде моя остання,
    Посперечатись трохи хочу теж.
    І всім сказати: Я - поет кохання,
    Й таким піду у полум'я пожеж.

    Майдан, війна - ні, не мої це теми.
    Колеги, вам їх радо віддаю.
    Пишіть романи, повісті, поеми...
    А я піду на стежечку свою.

    Туди, де щастя й ніжності багато,
    Де соловей так радісно лящить.
    І де буяє скрізь любові свято,
    Де насолоди повна кожна мить.

    Ненависті немає там і злоби,
    І де безсилі - демони війни.
    Де поетичне слово - як оздоба
    Красивих почуттів, а не сумних.

    Де пісня ллється з диво-небокраю,
    Весілля будить місто і село.
    Чи не за те найкращі умирають,
    Щоб у любові людство все жило?!

    18 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (9)


  26. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.15 07:30 ]
    Моїй Богині
    Перед серцем великим твоїм
    Я сьогодні стаю на коліна.
    І не сплю, і не п'ю, і не їм,
    І щасливий, що я - твій мужчина.

    Я сьогодні в любові воскрес
    І життя по-новому осмислив.
    Ти - безцінний дарунок небес
    Наче манна, що падає з висі.

    Ти навчила кохати мене,
    Я збагнув, що любов, це - офіра.
    І життя лиш тоді не зімне,
    Як у собі задушиш ти звіра.

    Ти навчила любити людей
    І вночі їм світити до ранку...
    Як шляхетний чинив Прометей,
    Як світили нам Данте і Данко.

    Хай в пекельній житейській імлі
    Аж до тла ми, буває, згоряєм.
    Рай творити вчимось на Землі,
    І ділитися з людством цим раєм!

    15 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  27. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.10 15:46 ]
    Останнє бажання
    Так без тебе мені погано,
    Як будинкові - без тепла.
    Так без сонця сумний світанок
    Сповиває безлика мла.

    Так погано мені без тебе,
    Ледь від розпачу не кричу.
    Спохмурніле від туги небо
    Все здригається від плачу.

    Так без тебе мені недобре,
    Висихає душі ріка.
    Відлітає кудись за обрій
    Птаха щастя моя легка.

    І здається все мертвим, тлінним,
    І минулим, як слід епох,
    Я благаю долю уклінно -
    Дай нам бути частіше вдвох.

    Ти - епоха мого кохання,
    Ти для мене в цім світі - все!
    Ти - бажання моє останнє!
    Хай без тебе - в той світ несе!

    10 жовтня 7527 р. (2019),


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (14)


  28. Семен Санніков - [ 2019.10.10 13:17 ]
    пізно
    Живильним дощем напува
    Щороку негода осіння -
    І знов зеленіє трава,
    Вклоняючись їй за спасіння.
    Гуманна пора дощова!

    І поки шукав я слова
    Струнких аналогій з Ла-Нінья,
    Підмога прийшла теплова -
    Летюча, немов ескадрилья.
    Не вірте, що так не бува.

    Та поки писав про тепло,
    Про піковий спад холоднечі,
    На жаль, і воно відбуло
    В місця африканські й лелечі.
    І близяться, наче на зло,
    Часи снігової картечі.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  29. Ярослав Чорногуз - [ 2019.10.04 01:50 ]
    Розвіялася казка
    Життя без любої – пустишка,
    Буття зів`ялі комиші.
    Це - над життям самим насмішка,
    Як оболонка – без душі.

    Живий, та в царстві мов Аїда
    Ти животієш, не живеш.
    Богиня мстива Немезида
    Провчила карою без меж.

    Постала ніч навкруг полярна,
    Укривши ковдрою журби.
    І сподіватися вже марно
    На неба колір голубий.

    І настрій липне цей так в`язко,
    Немов у бурі сніговій
    Життя розвіялася казка,
    Як попіл втрачених надій.

    4 жовтня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  30. Тата Рівна - [ 2019.09.27 21:46 ]
    Чоловіки
    Вони робляться згорбленими та старими
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    Першими у них помирають надії
    Потім - мами

    Непомітно виростають діти
    Раптом підвищують голосИ
    Кричать їм «ну що розумієш ТИ
    У цьому вирі у цьому світі?!»
    Вони припиняють розуміти
    Вони починають старіти та кам‘яніти
    Потроху вгрузають у землю
    Набувають рембрантівських рис
    Ті чоловіки які колись ходили прямо
    І знову стають красивими ніби
    Маленькі пересувні храми
    Милуєшся ними торкаєшся звіддаля їхніх небес
    Й наче сам воскрасаєш їх німбом освітлений

    Сперше у тих чоловіків сивіє волосся
    Далі — плями повзуть темним — по світлому
    Шкіра шершавіє й робиться фактурною
    Буцім дубове корито

    Вони ще багато могли б сказати
    Та — розучилися говорити
    Мовчання живих буває проймаюче чутним
    Але їх нікому почути

    Вони відходять кожен своєї пори
    Ветха двірничка змітає за ними двори

    Слідами коліс на мокрому шосе
    Авто за автом - оце й життя усе....


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.45) | "Майстерень" 5.25 (5.39)
    Коментарі: (8)


  31. Ігор Деркач - [ 2019.09.23 11:30 ]
    Прогнози
    І
    Іще лишаються у моді
    бої, погода й чудеса.
    Такі прогнози у природі
    віщують Божі небеса.

    ІІ
    Тай буде те, що є і нині –
    орда й агонія яси,
    і поки ще панують свині
    не буде щастя і краси.

    Не буде вічної любові,
    яка зів’яне як зело.
    Усе повторюється знову,
    якщо його і не було.

    Кохати будуть одиночок
    воюючі одинаки...

    але найближчою сорочка
    лишається своя, таки.

    Тому усі одного разу
    згадаємо свою весну
    і перемогу не одну...

    і поки вистачає часу,
    то ліквідуємо заразу,
    якщо зупинимо війну.

    ІІІ
    І Гея вилікує рани,
    і околіє сатана,
    а без’язикі та погани
    повищезають як мана.

    У серці запанує ліра
    і муза чистої води,
    і буде істина і віра,
    аби подалі од біди.

    Зійде нова зоря надії
    і в Україні буде мир,
    і до Китаю у ясир
    піде опудало Росії,
    і явиться живий Месія –
    моєї нації кумир.

    09/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  32. Володимир Ляшкевич - [ 2019.08.29 13:56 ]
    Забута казка
    *
    Послухай, як в серці щемить гойдалка яблунева.
    тіниста рука виколисує злети малечі,
    угору і знову: за крону-корону, в предтечі,
    за доли і далі, де обрію річка рожева,
    несе звідки вітер казання водою і травами,
    з тридев’ять далекого - синню і суму загравами.

    Коли ж то і де це було, знають крила лелечі.

    Ти слухала казку з метеликами й драконами,
    відвагою лицарів, чарами-снами дівочими,
    не все замело забуття, перевернуті дати,
    о руку до серця свого приклади і торкнися:
    цвітіння пахкого по плечі, стежок до узлісся,
    таїнь чорнолісу, лиш очі прикрити – згадати!

    Гойдається гойдалка, тільки нічого не бійся…

    …Жарини багаття. Тремкі світляки бірюзові.
    І висі так близько. І стільки тепла і надії
    у пісні про крила: лети, моє серце, радій і
    здіймайся, як ночі і дні, наче рідні по крові
    два місяці в зоряних шатах, як витоки коренів, -
    о музики сонця тендітна цілителько променів!

    Лети переливами, сяйними райдуги зливами!

    Допоки високі тумани впиваються в щебеті,
    і повені лагідні, мрії - земні юні лебеді,
    смарагдово гусне липневого крою туніка -
    бриніти мотивами вдячності вічному літу,
    сіяти і жодного іншого більше завіту!
    Допоки не зрине тривога неждана, столика,

    в пустельного вітру повита обітницю хитру.

    І збудеться те передвістя очей і посвята
    у зло і добро, і примовкне любов і терпіння,
    і стануть в нестямі раптовій стискати каміння
    руками безкрилими випалі з гнізд пташенята,
    і змовкле минуле відлине розмитими снивами
    за миртами сивими, серця гіркими поривами, -

    сльози запізнілими згадками незрозумілими.

    Сліди загромадить, укриє розгубленим пір’ям,
    рясні сторінки у казки перелинуть змарніло,
    в метеликів хвилю дракона загорнеться тіло,
    обернеться в яблуні, квітом, далеким сузір’ям,
    навіки-віків, де лиш небо кружляє і міниться,
    і сонячно губиться ранками зоряна китиця,

    без осуду, просто надія - повернень провісниця.

    І знову, і знову малеча, захоплена грою,
    вертає до яблуні під восковою лускою,
    і все яскравіше всевишнього гам океану,
    у плюскоти листя і сонця вростають герої –
    наснажені гойдалки вершники - мрії одної:
    злітати і жити, вдихаючи радість духмяну,

    бо світло - вони, і вони поведуть за собою, -
    метелики з крил казкаря, хвилі Сині прибою…


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (8) | " Я інколи чую – скрипить яблунева гойдалка"


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.29 02:24 ]
    Любов і фантазії
    Фантазії вплітаєш у любов,
    А щастя береже моя підкова.
    Химери аж від неба й до основ…
    Кохання це для мене – загадкове.

    Вже вигадки обплутали мене,
    Мов на коня вдягли новеньку збрую.
    Чоловіки, веселе і сумне…
    І я тебе - до кожного – ревную.

    І мчать уяви коні вороні,
    Немов птахи з землі – у далі сині.
    Ти іншого цілуєш при мені –
    Моє так випробовуєш терпіння?!

    Зрадливі ці красуні - вчив Хайям.
    Замріялась про іншого наразі?
    І норовиш наліво йти. А я?
    Усіх іще не втілила фантазій?!

    Куди ж мене ця доленька несе,
    Невже тепер найкращі дні – позаду?
    Затуркуєш історіями все,
    Немов султанова Шахерезада.

    …Чарівні коси пестив я твої,
    Неначе наяву тобою марив.
    Розвіялися сумніви мої,
    Немов у небі тім – химерні хмари.

    Посивів я, та ще не облисів.
    Вдивляюся в реальний наш ужинок.
    Зрадливі є красуні, та не всі.
    Й найменше, кажуть, їх – між українок.

    Твоя любов – як небо те - без меж,
    Як ліки, що сердечні рани гоять.
    З болота витягнеш або впадеш
    Туди, аби умерти ізі мною.

    Коли ми разом – заздрить нам Ерот,
    І Афродіта вчиться буть в екстазі.
    Найвища з еротичних нагород –
    Ця гра розбурхана обох фантазій.

    Я в чудеса повірити готов,
    Для нас тепер ця справа вже є – звична.
    Фантазії вплітаєш у любов,
    Бо ця любов насправді – фантастична!!!

    28 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (2)


  34. Ігор Деркач - [ 2019.08.26 08:46 ]
    Обездолені
    Не застує едему біднота,
    якої і раніше вистачало.
    Бурлаці, що не будень, то свята,
    а як багато, то і цього мало.

    Ще дехто помічає і росу,
    і чує соло солов’я у гаї,
    і на щоці непрохану сльозу,
    ховаючи жалі, не витирає.

    Вони не уповають на людей,
    щасливі у таємному нещасті,
    коли, не піднімаючи очей,
    очікують на маслаки собаці.

    Є й ті, які ламають вітряки:
    блукаючі ідальго у пустелі,
    мольфари, відуни-кочівники,
    юродиві, паяци, менестрелі...

    Попереду – невидима імла,
    позаду – три дороги од села
    у райські кущі та у буєраки...
    у небеса... або на манівці,
    у люди, а у самому кінці
    усі – як не герої, то бурлаки.

    08/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  35. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.26 07:42 ]
    Скоро осінь
    Знов печаль, але така пресвітла
    До душі моєї припливла.
    Наче сиво-білі хмарні мітли
    Вичистили небо дя тепла,

    Що на землю сходило і мліти
    В ньому починало все живе –
    Зорі й трави пестощами літа
    Тішилися й з ними – світ увесь!

    Ніби з охололої плавильні
    Подих увостаннє обігрів.
    Ласки ті – прощальні, ностальгійні…
    Скоро осінь стане на порі.

    25 серпня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Прокоментувати:


  36. Тата Рівна - [ 2019.08.24 11:35 ]
    про сутність речей
    І.
    поки інші пишуть вірші крокуючи й колупаючи пальцем у носі —
    я згораю не встигнувши впасти —
    щосезону в мене — літературна осінь
    і будинки із пенопласту —
    сто покоїв — домів глухого Гойі
    муки вибору Ноя
    та дві фури гною з компіляцій і копіпасту.

    IІ.
    я прокидаюся кожного разу коли читаю(ть) вірші
    щоб умерти від сорому чи тиші
    не можу писати не писати не можу
    але ви — не пишіть! —
    залиште по собі спокій дітей із онуками
    запилені серванти з неоМадоннами
    захаращені комоди забиті поламаними телефонами
    шнурами зарядних пристроїв батарейками й візитками
    непотрібних людей
    світ переповнений пластиком та ідеями
    тому він гине від пластику ідей

    ІІІ.
    Еразм Роттердамський точно мав виразку
    й не мав оргазмів
    бо мислення — процес руйнівний з якого не глянь боку —
    сумніви напір архетипів стереотипні штампи
    паузи внутрішнього діалогу
    роздуми — похвала Глупоті найвища
    ці вправи не допомогли навіть Богу
    прямий доказ — усі відомі епохи
    події історії містифікації тліну
    в яких свище вітер розчарувань
    тому —
    не роздумайте
    ні про погане ні про хороше —
    лише гроші й соціальна стабільність
    сексі гроші —
    погляд в чужі спини слина жаги
    й можливо ви не уникнете пострілу в спину
    але позбавитесь смерті від нудьги...

    ІV.
    їх у мене дві — морська царівна та упирівна
    серцево- судинна й душевна ла‘ди
    страшна одноока смішна хромонога
    перша голубить чорта друга боїться Бога
    та часто змінюють на цій вахті одна одну
    ілюструючи дуальність світу й хиби пози
    бо позери незмінно тонуть упавши в гівно
    ніби у хвилі лебединого озера
    під звуки гімнів чи романтичної балади

    їх у мене дві — від натовпів бандерлогів
    ховаються — перша в глибинах друга у тіні
    довічні мої обидві — це вирок дару
    птах розіп‘ятий на небі — доля пташина
    там його самість пустки його — вершина
    двоє у мене їх — віра й розум —
    ще необтяті пишні —
    розгорнувши їх — лину до птаства
    розкинувши ніби руки —
    спускаюся годувати змілілу паству

    дві їх у мене — перша боїться чорта друга голубить Бога
    два їх у мене — не дають упасти

    (с) Тата Рівна, 2019


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (4)


  37. Ярослав Чорногуз - [ 2019.08.22 08:16 ]
    Пристрасть
    Чи долею обом так суджено?
    Як довго буде це тривать?
    Вона – заміжня, він – одружений…
    Під ними вже горить… трава.

    Життя усе – неначе танго їм.
    А він рвучкий, вона – легка.
    Сплелися пристрастю останньою…
    І закипає океан.

    Немов нога ступає голая
    У смерч роздмуханих вугіль.
    Й спалахує раптово полум`я
    В очах в обох – жагучий хміль

    Відлунює солодким стогоном…
    І світ немов навколо щез.
    Зіниці голубіють вогником,
    Ним прискають аж до небес!

    21 серпня 7527р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  38. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.31 10:44 ]
    Куля
    Моя печаль і ніжність і жура –
    Усе в тобі, одній тобі гніздиться.
    Як всесвіт весь у себе убира -
    Ясна сферична куля світлолиця.

    Отак і ти – мій всесвіт і огром,
    Усе, що є, і що було, і буде –
    Любов, ненависть, люте зло й добро,
    Природа й місто, фауна і люди…

    І світ людей з відтінками всіма –
    Краса, потворність, цілісність, каліцтво.
    Війна і мир, і літо і зима,
    Цнотливість, безсоромність і єхидство.

    Весна і осінь, розквіт чарівний.
    І в`янення, занепад, осипання…
    І регіт гомеричний сатани
    І дихання божественне кохання.

    Тримаю уві сні і наяву,
    Я кулю цю – із пеклом всим і раєм!
    І як атлант із нею я живу.
    І в час печальний - з нею умираю.

    29-30 липня 7527 р. (2019)


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (4)


  39. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.19 02:47 ]
    Нічне залицяння
    Сховався день у сутінках сумних,
    Довкілля огорнула темна змора.
    Прошелестів у гіллі тихий сміх…
    То легіт із березою говорить.

    Грайливець! Огорта її навкруг
    І пестить так легесенько й уміло…
    Аж усміхнувся в темні вуса луг!
    Вона од щастя вся порожевіла

    У сяйві місячнім поміж отав.
    І пустощі оті ловили віти…
    На вушко шепотів і лоскотав
    Красивий легінь – залицяльник вітер!

    18 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (2)


  40. Ярослав Чорногуз - [ 2019.07.17 17:50 ]
    Грішна свята любов*
    А їй казали: повернись в родину!
    Йому казали: в гречку не стрибай!
    Вона його кохає, як причинна,
    А він лиш з нею свій знаходить рай!

    А їй без нього – сонечко не гріє,
    Йому без неї – хоч з моста у став.
    Любилися в шаленій ейфорії,
    Допоки ранок їх не заставав.

    В розлуці світ – нікчемний і убогий,
    Життя навкруг – немов полярна ніч.
    Лише удвох – за пазухою в Бога,
    Лише разом їм щастя йшло до віч!

    Чи на своє, скажіте, безголов`я,
    Пливли вони од звичних берегів?
    Як боляче ховатися з любов`ю –
    Безцінним подарунком від Богів!

    І як же можна жити без свободи,
    Коритися весь час німому злу?
    Родини не давали насолоди,
    Лиш сите рабство й духу кабалу.

    І як птахам двом звикнути до стану,
    Коли вони лиш ходять по землі?
    Коли на крилах в них обох – кайдани,
    Й літати неможливо взагалі?!

    Непереможне прагнення, потреба –
    Це відчуває кожне пташеня!
    Коли так нездоланно вабить небо,
    Свою широку браму відчиня!

    Злітає і ховається у пущі
    Свята любов у вовні із гріха.
    Щоб не побачив світ цей завидющий
    І не спіткала доленька лиха!


    17 липня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (10)


  41. Тата Рівна - [ 2019.07.07 21:34 ]
    Єві
    Живи життям. Дісталося — живи!
    Дісталось (не дістало ж?). Це суттєво
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли...
    Бо не мине й години — поли Бога
    Розріжуть акварель твоєї мли —
    Пізнаєш світ і кам‘яну дорогу
    Пізнаєш дивну милість Бога твого
    Це яблуко — пропущені голи
    Ти аутсайдер, Єво
    Дівка клята
    Ти скуштувала те, що не тобі
    Малесенькі пухнасті Янголята,
    Прищеплювали потай на вербі.
    Твій змій приніс тобі тяжку розплату
    Бо пізнання — недоля та недуга
    Ти втратила і господа і друга —
    Лиш глина від ребра свого вар‘ята
    Остову шмат ... Хто вигадав таку?
    Веди! Бо твій Адам подоба, й, може
    Ожила лялька, копіпаст на «тата»
    Але з який чудних фантазій божих
    Ти зародилась, юна Герострато? -
    Спокусниця! Ці рольові секрети
    Нам Бог не видасть на порозі храму
    З чийого малював тебе портрету?
    Кого він уявляв? Коханку, маму?

    Живи тепер. Вже склалось — то живи
    То, врешті, справа тільки ж прижиттєва
    Веди Адама за собою, Єво
    Годуй його, впивай його, моли.

    21.06. 2019














    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.39)
    Коментарі: (2)


  42. Ігор Деркач - [ 2019.06.27 08:55 ]
    Палітра насущного
                             І
    Граблі пора міняти на лопату,
    яка і закопає, й загребе
    оте, що найнялось агітувати,
    що і зелене – жовто-голубе.

    Та й сапою уміємо полоти
    і полину, і пирію зело...
    На часі бути – за,
    але не проти,
    міняючи і фізії, і тло.

    Палає суще, і яріє біле,
    і лінії веселки не чужі.
    А от патріотичне обідніло
    яскравою палітрою душі.

    І де її лукавому узяти?
    Не багатіє мовою цабе
    і будь-яке, а іноді й «любе»...

    За язики усілися примати...
    уже уміють говорити...
                     мати...
    І маємо
                     оновлене
                                    рябе.

                             ІІ
    Та є ще й інше. Мати – це Вітчизна
    і те, що називають оберіг,
    і тисячі порогів і доріг,
    кудою видибає Україна.

    Усе, що наче маємо, дає
    оточуюче душі житіє –
    і дольне, і невидимо високе,
    але і те, що нібито ще є,
    пильнує Боже небайдуже око,
    аби було і наше, і моє.

    06/19


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.24 10:44 ]
    Молитва про зцілення любов`ю
    Чого ж ятриться так душевна рана?
    І серце невигойно все болить?
    Зціли мене любовію, кохана,
    Хай біль тяжкий ущухне хоч на мить.

    Бо він от-от, здається, душу вийме,
    На інший світ нещадно зажене.
    Даруй мені свої палкі обійми,
    Цілунком ніжним воскреси мене.

    Хай розпач мій одхлине на хвилину,
    І туга люті кліщі розіжме.
    У забуття порину я німе,
    І щастя знову радістю прилине.

    Єдина ти рятуй, о Берегине!
    Розраду дай, очей ласкаву гру.
    І руку протягни свою, бо гину,
    Не витримаю болю і помру!

    24 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.22 02:11 ]
    На смерть матері
    Життя легка й спокійна течія…
    Погідний штиль і вітерець над нами.
    Й раптово в серці відчуваю я,
    Як болю піднімається цунамі.

    Стихія мов - на ста семи вітрах
    Вже стоголосо виє на всі боки –
    Ридання розпачу. І зносить дах.
    У прірву хвиль ти падаєш глибоку.

    Пікіруєш із гребеня униз,
    Мов каменем у відчаї спокути.
    Життя зникає раптом парадиз,
    Безодню горя цю не осягнути.

    …Скорботи велич. І німіє мить.
    І мертвий спокій роздирає вени.
    «Мелодією» Скорика звучить.
    Мій Боже, маршем траурним Шопена.

    О мамо, мамо! Хай несуть мене
    У далеч ту, де сліз нема й кордонів!
    …Лише звучить адажіо сумне
    І душу рве трагічний Альбіноні.

    21-22 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (10)


  45. Володимир Ляшкевич - [ 2019.06.18 21:49 ]
    Денники (3) Повернення
    • •
    А поїзди летять у невідомість
    до різних станцій круговерті волі
    і безупинно ти пересідаєш,
    а там і на ходу - з одного в інший,
    з одної долі в іншу, знову й знову.
    аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
    на павутинці сонної вітрилі

    • •
    Краплини суму з перламутру часу –
    ефірно, мірно, вірно, так собі
    неспішно линучи від парастасу
    в потойбіч пристрастям і суєті,
    кришталиками тверднуть: «я прожив!» -
    і по нових зіницях ллються сльози
    в обійми сяйні і такі знайомі


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (11) | "Денники (2)"


  46. Ярослав Чорногуз - [ 2019.06.09 02:21 ]
    На що схожий місяць?
    Сьогодні місяць - в аурі туманній,
    Із золотистим сяйвом в небесах.
    Здається, сповила його омана.
    Він – ніби правда – в неправдивих снах.

    Лише якусь її частину бачиш,
    Котра являє істини сумні,
    Серпанком всі спеленані неначе –
    Красивою обгорткою брехні.

    8 червня 7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  47. Владислав Лоза - [ 2019.05.27 18:27 ]
    Запитання
    Чи є присутнім світ, який тебе не містить
    і вітер не запікся на щоці
    останнього метро, і небо прямовисне
    несе провину хмар, немов синці
    від пустощів непосидючої дитини;

    чи переслідувати варто у блідій
    царині пам'яті стривоженість первинну,
    якщо сліди заплутає Крадій

    там, де з вагону вийду, морозець по карку,
    ліхтар-п’яниця підставля плече
    і січовий стрілець стрілятиме цигарку
    і димом станцію від неба відсіче.

    23.11.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.18 15:34 ]
    Мертвий сон
    А небо знов таке сумне,
    Укрите сірою габою.
    І огортає враз мене
    Вселенська туга – за тобою.

    Вистрілює Амура лук,
    Стріла у серці, у моєму.
    Кривавлять рану сто розлук
    І тьмарять неба діадему.

    У океан сумний одчаль,
    О душе моя, в поміжгроззя,
    Немов прибило цвіт мороззя,
    І навкруги – сама печаль.

    Куди поділася, красо?
    Чому у серці стільки муки?
    Я поринаю в мертвий сон,
    Щоб швидше час минув – розлуки!

    18.05.7527 р. (Від Трипілля) (2019)


    Рейтинги: Народний -- (5.71) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (4)


  49. Ярослав Чорногуз - [ 2019.05.05 01:35 ]
    Мені так любо...


    Мені так любо, коли ти
    Уся тремкочеш від жадання.
    Коли навколишні світи
    На мене ллють нектар кохання.

    Коли усе перемага
    Ярила шал - вулкан спонтанний,
    І знавіснілая жага
    Лама пристойності кайдани.

    Мені так любо, коли враз,
    Немов пелюсточка крилата,
    Небес виконуєш наказ,
    Готова краще все віддати.

    Мені так солодко, коли
    Меди кохання в серці зрання.
    І ти з фатальністю бджоли
    Готова все віддать востаннє.

    І я в любов, немов у смерть,
    В пориві кидаюсь одчаю.
    І щастям сповнений ущерть,
    З тобою разом воскресаю!

    4 травня 7527 р. (Від Трипілля) (2019).


    Рейтинги: Народний 6 (5.71) | "Майстерень" 6 (5.93)
    Коментарі: (8)


  50. Володимир Ляшкевич - [ 2019.05.04 22:32 ]
    Денники (2) Танок

    Дами захоплені вже кавалерами,
    зори палають, і мчаться думки, -
    мила красуне, твоїми манерами,
    в’яззю вагання за кроком струнким,
    подиху зривом у муки тремкі,
    я зачудований, знай – зачарований!
    в серці моєму надії п'янкі!


    Наче малює, танцює на кухні, сама,
    обмаль одежі, розкуті рухи, щось підгорає -
    в тоні з леткою засмагою тіла її,
    мрій перекатами, пульсу прибоями,
    снами, видіннями, - недоціловані
    линуть, кружляючи, тіні захоплені,
    чайного квіту трояндові подихи


    Те, що сльоту зав`южить, буде не ця зима,
    що за вікном, і ти вже знаєш про це сама, -
    доки ж тобою сяйно, доки біди нема,
    барвиться на долонях, і на його також,
    радості юний сонях - листячками уздовж
    нотного стану долі спільну виводить в’язь
    вдячної ніжності надто схожої на іпостась


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (12) | "Денники (1) Неповторність"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   24