Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тата Рівна
Про себе крилато не можу - бо крила обрубано зранку.
Я просто пегас стриножений, припнутий під ганком...


Інфо
* Народний рейтинг 4.960 / 5.45
* Рейтинг "Майстерень": 4.785 / 5.4
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.775
Переглядів сторінки автора: 27910
Дата реєстрації: 2008-08-25 23:00:17
Звідки: ...із не рідного міста Рівного, транзитом Тернопіль-Київ-Львів)))
Веб сторінка: https://www.facebook.com/tatarivna
У кого навчаюсь: У всіх, у кого можна бодай чомусь повчитися.
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2018.07.15 10:19
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Жінка із довгим русявим волоссям, схожа на звичайного перехожого вдень і на дивакуватого перехожого вночі...

ну і...


Автор книг поезій «Світ покотився» (Костопіль: РОСА, 2008), «Каламут» (Рівне: Письменницька робітня «Оповідач», 2016), «СоціоParty» (Рівне: Письменницька робітня «Оповідач», 2018).

Друкувалась у періодиці, альманахах «Наше коло», колективних збірках: «Суверенітет» (Рівне, 2002), "Котигорошко (Київ, 2010), «Зачаруй мене тремом кохання» (Київ, 2010), «Яблуко спокуси» (Київ, 2011), «Сто на Сто» (100 найкращих віршів журналу «Склянка часу», Канів, 2011), літературній газеті «Ярь» (Рівне, 2000-2003), у «Антології авангарду, психоаналізу, психотерапії та психології» (Сімферополь, 2007), в «Антології сучасної новелістики та лірики України» (Канів, 2007), збірнику «Нова Проза» (Луцьк, 2011), міжнародному журналі «Склянка часу» (Канів, 2007-2016 рр.), журналі «Дніпро» (Київ, 2014), поетичній антології «Викрадення Європи» (Київ, Електрокнига: 2014), колективній збірці «Денники поліських Бурштинокопачів» (Рівне, Оповідач: 2016), міжнародному українсько-канадському альманаху «Крила» (2017), антології українського верліблу "Ломикамінь" (Львів, Піраміда: 2018) тощо. Учасник нарад творчої молоді у м Коктебель (2000 р) та у Тернополі (2016 р). Лауреат літературної премії імені Михайла Дубова (2016), дипломант Молодої Коронації Слова у номінації короткої прози за роман-казку для дітей «Незвичайні пригоди професора Гектора Корнінауса, або казка із секретами та левом». Член Національної спілки письменників України, з липня 2016 року - керівник Молодіжної літературної платформи Рівненської організації Національної спілки письменників України.

Тут - лінк на відеопоезію у авторському виконанні https://www.youtube.com/watch?v=8DUZk41O8Hw





Найновіший твір
Автопортрет—36
Я підійшла до східного вікна — там темінь густо висне, ніби шора
У мене голе серце, вікна голі, оголені слова — немає штор
Я підійшла до східного вікна. Там німота — не чути і цикади
Мені не раді з цього боку, тут. Мені — мовчать і я їм теж не рада —
Боюся визнавати все, як є. Боюся їм дивитись в очі сині —
Мої роки не східні, не дитинні, а сиві коні, зірвані у шал
Летять, несуться, колісниця б‘ється, литі колеса залипають в глині
І залишають колію як рану. Я їм кричу щосили: «Тихо! Ша!
Не поспішайте — я втрачаю шанс у цій гонитві вгледіти нірвану,
Не поспішайте — я втрачаю шанс....»
Та коням що? Їх доля — рись, галопи
Або у «Париз‘єлі» — ескалопом
Гасити чийсь гарячий апетит
Мій час летить! Дурним лошам летить
Не розібравши шляху — просто ради
Якоїсь недосяжної елади
Розмитої непевної мети.

Лишилось мало — сили віднайти і перейти убрід цю бальну залу
Де танцювали всі, хто міг лише, долаючи шаблони та кліше
Долаючи уроджену кульгавість, шершавість рук й задуху від жабо

Я перейшла нарешті бальну залу. Я підійшла до західних вікон
А там священний місяць, мов віконт, поважно вів розмови з небом раннім
Киваючи ріжком то так, то ні. Там був Георгій, звісно ж, на коні
Зі списом у руці жилавій дуже. Знесилений, бо ж змія знов подужав
Цього смеркання, як щокожний раз — не зрадила рука та спис поцілив
Гаспид упав, хлестала кров із тіла, з тієї крові розлилась зоря
Все небо, землю затягнувши млостю
І ребра хат світилися, як кості на добре не затушених вуглях.

Я заглянула в західне вікно. Там був останній змах крила та тіні
А далі — тиша й, ніби, все-одно, що я стою і видивляюсь гостро
Що ниє голка в сонячнім сплетінні. Я тут стороння, гостя нечекана
Я ще зарано біля цих вікон, де сон панує, вічний сон по ГОСТу
І ребра хат так світяться, як кості. А може то зовсім не ребра хат...
І страшно так — нема путі назад
Я озираюсь, а позаду — тиша ... І навіть вітер листя не колише
І навіть я, напевно, не дишу
Стою одна. Розгублена. Що ж далі?
Зачинена в порожній бальній залі
Без права переписки чи дзвінка
І що мені тепер слова й медалі?
І що мені тепер меди й мигдалі?
І що мені тепер твоя рука?

Здолала Рубікон і — далі буде...
Аж поки не покличуть сурми суду
Не проведуть чужі байдужі люди
До західних вікон


11.06.2018