Плямисті корівки танцюють, а коні жують.
Крізь віття жасмину тутешнього, пелехи смогу
Вдивляюся пильно в миттєвостей лобстерну суть.
Драглисте медуззя... маяк... І обвітрений логос.

Півмаски там-сям визирають із мулу, трави.
Розшиті строкато в кред

Лишіть мене з Богами наодинці,
У цьому сокровенному саду.
Нехай між колихливих тих пагінців
Я душу на Природі одведу.

Її я на Природі заспокою,
У хвилі поринаючи трави.
Хай вітерець тремтливою рукою

порухів хижих ми забагато
слів солодкавих мені занадто...
ніц то не срібло геть то не злато
плата за кожде - дивакувата
так бо вбираю та віддаюся
мов на поталу бзумом щиро
глпа? відважна? чом не боюся?
сочиться трутка... думала миро?

Третій окраєць білого хліба, третя доба Воскресіння чи гарту
Знаєш, а ми ще з тобою жили би, але поплутались карти…
Ганцю, кохана, якби час інакший – я б тебе кликав до танцю,
Але сьогодні в цей чорний Великдень писано рити нам шанці
Ми, по коліна в т

Ох, насмішила!..
Але ж і підняла настрій!..
Так допитливо спостерігати,
як зиґзаґом вигинається
думка...

Думка, що втілює і бажання,
і сподівання... і

За попелища і могили
На щедро скровленій землі, –
Невже москаликам простили
Твої скорботи і жалі?
І незлічимі домовини,
І плач удів отут і там, –
Чомусь забулися віднині
Твоїм застояним сльозам.

Старезний дід несе у торбі хрін,
Продасть коріння - виручить копійку.
Удома п'є горілку його син,
Щодня на кухні з татом - сварка, бійка.

Тримає міцно батечка за карк
Аби давав на оковиту гроші.
У хід іде усе - матюк, кулак,

Написано в співавторстві з поетесою Надією Капінос***


А у мене в банці-хто?
Хто у мене в банці? Хто?
Не вгадаєте ніхто-
Хоч за бублика!
В мене в банці -

Мов паросток тендітний, що пробивсь
Крізь товщу мегатонного асфальту
У світі, де завжди на перших шпальтах
Війна і бізнес, бізнес і війна -
Пірнеш униз, і не дістати дна,
У світі, де яскраві палітурки
Всміхаються десятками обличч
Та обриси зн

Молитва без слів: гладь чи хрестик до хрестика.
Сидять вишивальниці - літні, розвеснені.

Між листя і квіту на білому - соколи.
Тайнописи барвні над вічними тропами.

І я вишивала дитиною. Гарно ж як!
Летіла за півником... жар-птицею... сарнами...

Дріма Єрусалим у тумані,
Немовби Богом з неба знятий.
І якось млосно на душі мені,
Так конче хочеться дізнатись,
Чи, може, й там усе, як тут:
Снують авто, сопуть трамваї,
«Сови» неохоче на роботу йдуть: .
Не «жайвори», тож смачно позіхають.

Непереборна жлобська звичка
До рота увібгати кляп.
Колезі устромити шпичку,
На ньому їздити охляп.

П'яту поставити на карка,
Ув очі хлюпнути лайном,
Зробити аби було жарко

Не піддаюсь…
Пручаюся…
Спиняю…
Воно ж все лізе,
чорт його бери…
– Ану не лізь! – у розпачі волаю. –
Бо придушу!
У м’якості перин

Коли тебе зраджують, це біда...

І ти стаєш таким фахівцем з антизрад, що йдеш
неначе поміж нескінченних уламків зі скла або
прекрасних малюнків – колючим дротом
мальованих!..

І зраджують всі. Так-так. Не жахайтесь!..

Не пiддаюсь, пручаюся, спиняю
сама себе.
Сама в собi придушую живе.
Воно ж — живе
усупереч усьому,
не йде у спомин,
рветься в майбуття,
життям у тiло б’ється,