знай що пазл
склався наразі
хіба так як
він сам захтів

хто ми є
у якій ще фазі
при активах

та в курсі ви любите більше тексту
& щоб політична справа
інакший прогрес рівноцінний регресу
чи бавить а чи не бавить

звичайно ви маєте більше сенсів
святкові біблійні тарелі
& слово є срібло або vice versa

Арфістка схилилась на арфу
і тихо заснула,
хоча ще пружинило струни,
і золото грало,
а ніч біля моря
у рота води набирала
й по хвилі, по звуку, по крапці
весь світ проковтнула.

У світі є одна деталь.
На жаль.
Святий Ґрааль з’являє нас
крізь світлу даль.

І диво чуда повертає біль
у смак,
якого Ти, мій Боже, правиш

злободенносте
відав я злобу & дно
трохи милості більше гонитви
все було про людей
хоч би їм всеодно
нема над чим туманіти

тих людей що придумав

У захваті вдихаю небо: «Чи ж не…»
Усе таке нове і дивовижне!
Усе таке прекрасне і знайоме.
Дивлюсь на світ, як вперше – після коми.

…Душа пізнала безміри і міри,
Летіла крізь «тунелі», «чорні діри»,
Блукала в лабіринті, рвала пута –

день був, чого би не відмічалося & господь відпочивав, урешті щонайменше, буяли трави & терни, при них релаксово свистали пташки окраєм всякого, паруюча кава, свіжа пачка цигарок маршал павер, спокусливо тактильна ще невимовностей безплідно~тлінних & л

– Коли за північчю ми стежили з тобою
з низин любовно зібганого ложа,
коли відпочивали ми, як завжди,
після твого орґазму, що пройшов,
і від мого, який лише збирався,
коли обрав ти сон, а я вже не вагалась
і сходила у сірий сад, мов місяць,
тривожа

Я ж казав: - Сидоре! Ти що, блекоти об’ївся? Нащо завів на своєму обійсті оту гаспидську химеру? Нащо тобі у дев'яностодвохлітньому віці коза, ще й така дурнувата як оця? Тільки в Полтаві ще можна таких надибати. Або в Яготині. А тепер не плач, що гу

Жовтневий млин – у листі, в домі, в димі,
У вітрі розвіваються листи.
Нікуди нам уже не донести
Цю теплу потерть, світло невгасиме,
цей із польоту викроєний вимах,
легеньку тінь на крилах золотих.

Це теплий плин – бери його очима –

Уперше за багато літ і літер
я наздогнав заримований вітер!
Налупцював його, розцілував,
віршем на аркуш паперу поклав.

Вітер завмер. Пішло щодення.
Душу мою колише натхнення,
рожеве письмо і голубе.

та бо всі ці абстракції так розумію наївні
пляшка портвейну на двох шеррі бренді нете
хай не магнум ~ нехай пара беллум тт
полишати бажання & відкидати провинне

ось бадьорий тайм~ плен трохи віршів на ритм вар’єте
трохи прози яку не любити нас

Поет стояв на зупинці трамвая,
Прощаючись із життям.
В поетів, знаєте, так буває -
Гостре передчуття

Того що буде - така вже вдача
У них, і той не поет,
Хто свого фіналу не передбачить

Всі слова – не ті…
Слава – самоті.
Лаври – до борщу.
Смуток – відпущу.

Суджене – прийму.
Геть – усі «чому».
Геть – усі «якби».

сади розквітлої доби у млості пишній
квіт маковий торкне горби яскраво ніжним
у небесі на голубій каніфолі

тебе розрадить інший хтось десь у ролі
і ти звичай майнеш собі манівцями
не буде вечора егеж & нестями

Тобі невідома мелодія білого лебедя.

Коли розгубилися очі
І плечі твої знітилися,
як знати могла ти
Слово,
таке випадкове і рятівне?