А холод, будьмо щирими, набрид.
Хоч вересень ось тільки розпочався.
Кажу собі: «Не злись і не печалься!»,
йдучи під дощ, тривалий і дрібний.

Дві гривні… Не намоклі я б підняв,
а ці нехай чекають: може, візьме їх
обставинами зганьблений бідняк,

А ненавидять бабусь водії.
(Ті дають лише по гривні, заходячи в бус).
Так же, як вимагачів із ДАІ,
пришелепуваті драйвери не люблять бабусь.

І прокляття супроводжують рух
(не сказати, що безпечний) проспектом ранковим.
Пасажирові шумахер не друг.

Притомилась? Ти ж берегиня!
Берегиням турботи - рай.
Так від віку віків й до нині -
Не скисай...
Ти не знаєш, як учинити,
В меживодді без берегів?..
Чи ж не благістю ти сповита
Богів?

Вересень повіки стулить у знемозі…

Яблукам – доспіти б! – до міцних морозів.
Ще б добрати сили у землі та сонця,
Щоб не поміститись взимку на долоньці.
Тішити малечу літнім ароматом,
Як внесе господар з погреба до хати…

З небесного мов лона породіллі
Враз випливають, наче навтьоки,
Важкі химерні хмари поруділі,
Викочуються на усі боки.

Заволокли навкруг небесні води
Оці – заіржавілі геть - човни.
І водять мов у небі хороводи,

– Розкажіть, будь ласка, як Ви прийшли в театр, з чого починали. Я знаю, що Ви народилися в Керчі, в Криму. Чи ходили ви малим у театр? – В Керчі не було дитячих театрів, на зразок Львівських – ТЮГу та Театру Ляльок. Ще школярами ми з друзями купували

Нефрити, смарагди,
рубіни, опали…
Поети
найкращі слова розхапали.
І навитягали
найвдаліших рим,
неначе перлинок,
з висот і глибин.

Не винний ти, папере, діва зла
Із помсти вилила на тебе гнів:
Вона тебе у жертву віддала
Вогню, твоїх не зрозумівши слів.
Ганебного кінця єретиків
Не гідний ти, не заслужив його,
Не змову ти, не злочин учинив,
А захищав господаря свого,

Яка різниця: із короною – чи без титулів?
Відлюдьком жити – чи себе оточити кралями?
…Червоне сонце над ставком – голова Хрестителя –
сповзе
невдовзі
у безодню
занебокрайову.

Люди люблять діагоналі...
Більше за них - лиш кола.
У досконалості недосконалі -
Їм до душі проколи...
Граблі і спини під батогами.
Кожна така інкарнація,
Як садо-мазо і під ногами
Самого життя профанація.

у перламутрах ora et labora
невірогідне навпростець
ґедзь риторичний не митець
& пам’ять далебі потвора

розлогі кпини з маскою промови
асоціація фразем
в локаціях де наче жеврів дзен

плакучій вербі дощик коси розчісує
чи гілка верби робить зачіску хмарі
хитаються втомлено сутінки п’яні
проходять повз пам’ять
вітаються
що ж

не писані п’яним закони й порядки

В прицілі - хата, клуня, погріб, сад,
Між ними тінь похмура в хакі човга.
Це - ворог України, щирий кат,
Для мене - ціль, така ж як я для нього.

Утік вночі від власного братка,
У вигнання благословила мати.
Ось, повернувсь зі зброєю в руках

тобі не вернутися звісно
у найнебезпечніший вік
столове якесь ігристе
рахунок не без інтриг

цяцьковані хмарами вічі
злягання дзеркальних вас
& музика запросто звише

Пахне вечір димом і узваром,
Груші лунко падають в траву.
Хтось із фронту зачекався пару,
Звісно, неушкоджену, живу.
Духота. Тріпоче протяг штори,
Та повітря гусне, як страхи.
А новини то сумні, то хворі,
І такі підкреслено лихі...

Колючі спогади… І вісті –
ні одійти, ні одмахнутись.
Ховає час в осіннім листі
неспиту порцію покути.

Небес блакитна порцеляна…
По норах – дикобрази, кобри.
І віра, од причастя п’яна,