Усе, що є, все, що було і буде –
Мов легкий* сон у віщім напівсні.
Мої пророцтва, сповнені огуди,
Нехай вони не збудуться, о ні!

Чи я тебе судити маю право?!
Я сам себе навіки засудив…
Нехай нам сяє сонце величаве,

Посіяв легіт - народилась буря.
Нахитрував - і спокою нема.
Собі у серце поціляє куля,
Ясніло небо, нині - у димах.

Щодня у тещі позичаю гроші,
Розплачуюсь котами із села.
Цього навчився фокусу у Мойші,

… І днесь заб’є цілюще джерело –
очистися, утвердися, о муже!
Подужай час і простір цей подужай.
На тебе схожих досі не було.
Могутній рух вселяється у м’яз
не руйнівною – злучною жагою,
нутро землі наснажиться тобою
над відстань цю, над простір ц

Мойсею, що дадуть твої скрижалі
сліпій, глухій, притупленій юрбі –
прозріння й віру? Ну, а далі, далі…
Яку могилу вириють тобі,
яку вготують пастку чи гадючник,
яку пожежу чи трясовину,
яким мечем тобі у спину влучать,
яку заслугу приймуть за вин

Назвати її самотньою було б неправильно,
Бо ж у неї велика родина.
Третій рік за коханим вона у траурі,
Але він залишив їй двох доньок і сина.

Ще є сестри, брати, сусіди і колєжанки,
Ще з пенсійного дівчина є привітна,
Навіть мама його жива, давно

Рано-пораненьку – перепілочка…
Рано-пораненьку встала дівочка:
личко рум’яненьке, очка зелененькі,
як м е д і в о ч к а!

Сорочинка біла тілечко увила аж по ніжечки…
Чи тобі не лячно, чи тобі не мрячно?.. Ані трішечки!
там, за небокраєм, сонечко ве

І Злотих Уст* зітхання уві сні,
і слів дитячих різьблені кришталі…
Які тоді складаються пісні
і крушаться які тоді печалі!

У лабіринтах буднів-душегуб,
минаючи припливи і відпливи,
одне беззмінне, цінне, незрадливе –

Нарешті скінчається літо,
Не буде кусати мушва.
Очиці вилазять з орбіти -
Від гедзів спасіння нема.

Чигає комар на городі,
У литку встромляє вертлюг.
- Кровицю не пий мою, годі!

Четвертий рік у селах і в містах
Всі цвинтарі у паперових квітах.
І поїдає нас (чи по лімітах?)
Голодний вічно смерті чорний птах.

Той заздрісник, йому оця земля
Застрягла в злому горлі жирним шматом.
Тому й під ніж нас, в тому винуватих,

Співом цикад загусає у травах тепло.
Се'рпневі ніч розмережила злотом сорочку:
стигле індиго в дрібні мерехкі пелюсточки...
Місячне сяйво блідим молоком потекло
і розлилося на крони дерев на дахи...
Літо розніжене сюркотом диво-мелодій.
Линуть акор

Так затишно у тебе на плечі...
Присів метелик в утворі тюльпана...
Зімлілим тілом талої свічі –
о Жінко - з'яво, речнице жадана...

Твої уста – божественний потік,
твої уста тернові... колючками,
у них жагуча спрага до безтями –

Зелених слів зелене море,
зелених струн зелений ліс,
зелена віхола просторів,
зелений доторк теплих сліз.
Зелені очі – проти ночі,
зелено свічечка димить,
зелено листя затріпоче,
зелено вітер прошумить.

Над хмарами, над хмарами,
мов птахами, літали ми.
І змахами, мов сагами,
кохання написали ми.

І сяяло з небес воно,
І лило в жили хміль-вино.
Нам ложе - з хмар, та всеодно,

Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї. Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню

О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-