Я не вельми жалкую, що залишаю сайт. У моєму віці і статусі перебувати тут можна лише за умови підтримки адміністрації.

Коли я у 2009 році прийшла на майстерні, мені зауважували, я дослухалася, зростав коефіцієнт прозорості.
Мені дали статус майстра

Ми ледь зустрілися, і ти пішла –
Хворіють рідні – біль сіпнув за очі.
Боги дозовано дали тепла,
Чи наших зустрічей вони не хочуть?

Чи хочуть, щоб ми друзями були?
Ми ними й так уже віддавна стали.
Та більше не ходжу, на долю злий,

Тремтять зіщулені дерева
Іще в притишених садах,
А вже кохання березневе
Проторувало в душу шлях.
І так уміло розбудило
Поснулі міцно почуття,
Що побіліли почорнілі
Убогі залишки життя.

Собачий хвіст заважав зосередитися. Веселий песик Шобтиздох віддано дивився мені у вічі, очікуючи аби я його погладив, і вихляв обреп’яченим вертуном як пропелером. На носі сидів кліщ завбільшки з ніготь і безплатно ссав кров з мого гавкуна. Як тут мож

Пале-Рояль, одеський сквер -
Не Чарльзу Дарвіну присвята.
Святила влада біснувата -
Така ж, як сам СРСР.

Старий своє дожив - і вмер.
Це для науки дійсно втрата.
Пале-Рояль, одеський сквер -

Одній не стати на крило.
Без двох – самому не злетіти.
Але двом долям повезло
В одну з’єднатися край світу.
Тобі пасує голубе, –
І я блакитне уподобав,
Як покохав нараз тебе
За гарний смак і пишну вроду.

взимку всі запахи важчі й гостріші
дух аромат і парфюм і амбре
цей стане спогадом той стане віршем
хтось мов метелик до квітня завмре
глибшає день і ростуть перемети
взимку всі лінії леза гостріш
ляжуть вони й на перетині плетив
буква до букви плес

Коли завершиш путь земний,
Не помилившись ні на кому –
Висять борги, хоч вовком вий,
А ти не винен вже нікому.

На дистанції – четвірко первачів,
Кожен думає, що краще відпочив,
Що спритніший він за інших, що мастак,
Кожен хоче на високий п’єдестал.
Хтось – навідчай, а хтось спершу полічив, –
Всі відчули вболівання глядачів,
Кожен зранку рівну пайку наче їв –

Не кидай каміння помноживши осуд,
Не вір у ворожий брудний поговір,
А може ця жінка обпалений острів,
А може у прозу розпатланий вірш…

А може вона натерпілася вдосталь,
Бо ближні на плечі скидали хрести.
В той час як метал роз’їдає короста,

Друзі пішли за вітром:
винні туман і мряка...
Всім допоможе "вітрум".
Снилася мла-Ітака.

Руно сухе і мокре
хтось колошматив, різав...
Дух розбудився - окрик:

Спитаю в лоба, тільки не лякайтесь,
Хоч знаю - будуть дикі воплі, крик:
Писаки мають право на пихатість
Й цілодобове надимання щік?

Співав би, наче жайвір понад лугом,
Нехай би світ вигукував "Овва!".
Але біда - став схожий на ропуху,

І добре,
Що не відреклися від ілюзій.
«Літаючі верблюди»
Не заважають літакам.
А в замки на піску
Ніхто не поривається вселятись.
...І добре,
Що безнадійних нема поміж дівчат.

сіра відлига остання декада зими
промінь самотній блукає в насупленій хмарі
вірш цей маркітний на спомин про зустріч візьми
місяце лютий мій брате смутний фебруарій

мова прощання хай буде велична й проста
ми іще тут та думками уже ми не поряд
мрія

садок вишневий і блокпост
колись хати, раніше, не зараз,
і лінія розмежування
як лінія життя на твоїй долоні
зі шрамом від опіку недопалком
рівно посередині
ти ж пам'ятаєш як це боліло
колись, раніше, не зараз,

Він був великий і вайлуватий. Він ходив широкими кроками, запхавши руки в кишені і наспівуючи. Серед загального напруження він один здавався безтурботним і невимушеним, навіть якимось «домашнім», і це привертало до нього серця. Людина без задніх думок. Ча