Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Артур Сіренко (1965)

Інфо
* Народний рейтинг 4.640 / 5.38
* Рейтинг "Майстерень": 4.370 / 5.31
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.764
Переглядів сторінки автора: 56708
Дата реєстрації: 2010-03-01 02:20:19
Звідки: Станіславів
Школа та стилі: хокку, танка, постмодернізм
У кого навчаюсь: Мацуо Басьо
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2019.02.05 15:15
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Сам я родом з міста Сніжного, що нині під окупацією. Доля носила мене різними містами і країнами. Для себе бачу важливим (може найголовнішим) творіння тексту. Моє життя це, зрештою, теж текст. Весною 2014 року, коли почалась війна проти нашої країни пішов добровольцем в українську армію. Командував артилерійським взводом, отримав звання капітана. Про нинішню війну написав цілу книгу, назвав її "Книга руїн".

Найновіший твір
Журба невідома
Мені сумно так
Йти дорогою жовтою
Услід старому прочанину,
Шукаючи серед пухнастого пилу
Сліди його посоху ясеневого,
Йти біля колючого поля:
Такого ж безплідного,
Як чорний метелик пустелі спогадів,
І ти не дізнаєшся
До чиїх голосів прислухатись
Мушу, дійшовши до муру
Без вікон, без сенсу, без дотиків рук,
Що височить серед степу
Збудований – ким – невідомо,
На який не сідають ніколи
Птахи туману,
Що чистять пір’я свої
Вечорами дощавих трагедій.
Сандалі Едіпа
Хтось забув у таверні
І босим пішов –
Туди, де серце міряють дюймами,
А люди мовчать,
Чекають дзвону пророцтво
У хижках своїх зміїних.
А Небо
Все так само шукає
Серед порожніх полів
Давно позабуте селище,
Де ніхто не живе:
Навіть миша ртуті хвилин.
Ніколи
Не буду вкривати
Чорнильною ковдрою ночі
Останній ліхтар селища,
Де колись шанували пророка.
Танцюй, хвостатий художник забутого,
Танцюй…