Чиї б то діти не були,
Якого б кольору їх шкіра та волосся,
Гостями в моє серце входять
Якими є. І дозволу не просять.

так буває
є любов
і немає
і оголене тіло верби
у осінніх вітрах
затихає
скоро знов
повертаюсь

Розфарбовую свою душу:
Сіре-в синє, а чорне-в зелене.
Розфарбовую своє серце
У всі відтінки, що має Вселенна.
Та найбільше візьму блакиті,
Ясновідблиску позолоти:
Найсолодші Небесні Миті,
Як щезають буденні турботи.

А вдома у нього зашторені вікна. Знає:
Молочна зима не зігріє цупких долонь.
Він креслить нерівні кола і ходить краєм.
Він просто звикає до січня самотніх скронь.

У нього в кімнаті троянди цвітуть вітражні.
Він слухає тишу і стелить різдвяні сни.

Білі комашки
Сумно летять до землі -
Вік їх короткий...

Ты если предал свою стаю
навлек беду и слезы мам
забудь дорогу лучше к Раю
не место там…
11-12-2018

Часу не гаю на дебати,
аби укоськати рідню.
Літературні ати-бати
ведуть ефірні окупанти.
А я дратую кацапню.

Оказій море. Та не знаю,
на що воно мені здалось?

Коробить сон мій хвал тривоги:
"Помер відомий кенгуру..."
У нім відсутні були роги
Ще оспівав був Азнавур
Цей Шарль завжди мене цікавив
Та трохи менш Ален Делон
А ще рецепт смачної кави...
І хто ж писав той "Тихий Дон…"

Про Сергія Гупала знаю тільки те, що навчався у Літературному інституті ім. Горького в Москві, видав історичний роман про Радзивіллів у «Факті» Фінкельштейна(до читання руки не дійшли), мовчав довгих 15 років і ось тепер випустив у світ чималий том пое

Про що це Ви, лікарю?!
Жити б йому ще та жити…
Нехай і не лідером,
без охоронців і джипів;

нехай і не визнаним
і не обтяженим славою.
Порвіть Ваші висновки:

Глибокий спокій...
Тонкої різьби дерев
ніжна голизна.

День коротшає,
життя здається миттю.
Невже минає?

Аргумент дев’ять (спроба простої логічної схеми) ПРО ІДЕАЛЬНЕ ДАЛІ... ... і чому то я, в попередньому Аргументі, згадав “марксисько-ленінський матеріалізм”? – Бо то був час штучного протиріччя між матеріальним та ідеальним, так би мовити - вигід

Хрон (infernum) - це делікатес,
Чистить чакри творчості шалено.
У сучасних супер-поетес
Вже не кров, а сік із нього в венах.

З'їв кеге - світлішають думки,
Вірші пруть глибокі та охайні.
В мене хрону бодні, баняки,

що не знайшовши загубив
в перелюбі чи навіть шлюбі
про що уста чи хай там губи
не усміхнулися тобі ~

не знаєш голомозий буддо
простуючи поміж гроби
від боротьби або ганьби

Чом, каштане, пожовк? Може, ночі вже зовсім холодні?
Чи боїшся, що рине хурделиці білий загін?
Ти так довго стояв у зеленім вбранні, а сьогодні
Уночі пожовтів, мов за сонцем побіг навздогін.

Ніч минула-майнула, немов надломилася доля,
Хоч, насправд

грудень на груди впав
снігом… снагою неба…
сон золотого Феба…
спав би… спав би і спав…
сніг на моїх устах –
тайна… не та… не тане…
сил небесних братання…
доля долає страх…