Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Тетяна Левицька

Інфо
* Народний рейтинг 5.293 / 5.9
* Рейтинг "Майстерень": 5.348 / 5.97
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.748
Переглядів сторінки автора: 128092
Дата реєстрації: 2009-10-07 19:12:27
Звідки: Київ
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2022.09.27 20:47
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Тетяна Левицька народилася в м. Романів Житомирської обл. З 1976р. проживає в м. Київ.
Поет, прозаїк, "Заслужена діячка естрадного мистецтва України".
Друкувалася у збірках "Шал вітрів", " Пензлі різнобарв", " Многоцветия имён", " Обпалені крила", " У пошуку альтернативи", "Українській літературній газеті", журналі - "Дніпро"
Авторка поетичних збірок: "Причастися любов'ю", "Долю пишуть небеса", " Лавандові мрії," "Світоч душі" - корона сонетів.
На її слова написано більше шестидесяти пісень такими композиторами, як : Леонід Нечипорук, Тетяна Мирошниченко, Михайло Назарець(спільний пісенний альбом), Віктор Охріменко, Олександр Чернега, Володимир Сірий, Юрій Євсєєв, та багато інших. Дипломант багатьох конкурсів.
Лауреат I ступеня "I-го Київського фестивалю Православної Поезії", — 2019р.
Лауреат пісенного фестивалю "Вернісаж — 2021р", дипломант фестивалю " Ucrania Fest" (Іспанія) — 2021р.
Лауреат Міжнародної премії — "Культурна дипломатія", нагороджена Всесвітнім золотим орденом - "Культурна дипломатія" — 2022р
Член поетично-пісенного об'єднання - "Світлина" при НСПУ.



Найновіший твір
Де зріла душа
"А Бог любить трійцю," — так батько казав,
Тому у родині дітей було троє.
Зростали посеред некошених трав,
Будинок біленький яснів супокоєм.

І пахнув ялиною затишний двір,
Мелісою, липою, м'ятою влітку.
Фіалкові ночі торкалися зір,
Коли зачиняли на клямочку хвіртку.

В саду захлинались дрозди, солов'ї,
І кликали кума зелені ропухи,
У річці замулений сом соловів
Від несамовитих, гучних перегуків.

В отаві цвіркун дзеленчав, зумкотів,
Гуділи хрущі у смарагдовім листі.
А двір чатували від злих чужаків
Дворняги лихі — гавкуни голосисті.

Світилася люстра за синім вікном,
Збиралася разом на пізню вечерю
Велика родина за дружнім столом.
Бог благословляв свіжий хліб і оселю.

Розмови велися, лунали пісні,
Вугіллям опалювали взимку грубу.
Минули літа, золоті, чарівні,
Лишивши на згадку усе, що так любо.

Здавалося, вічно триватиме це
Льняне, необізнане щастя родинне.
Та згодом роз'їхались діти тихцем,
Зірвавши під плотом червону малину.

Батьки в потойбіччі притулок знайшли,
У хаті примара фіранки гойдає.
Колишні сліди в павутині імли
Давно змили зливи... природа — розмаєм.

Додому злітаємось, як журавлі,
На крилах плекаючи сни кольорові.
Немає ніде більш такої землі,
Де зріла душа у обіймах любові.

26.09.2022р.