Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ігор Деркач (2018)
Я ще є і муза не минає,
поки йде до осені весна.
Геніїв поезії немає.
Є лише поезія одна.


Інфо
* Народний рейтинг 5.453 / 5.5
* Рейтинг "Майстерень": 5.193 / 5.5
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.983
Переглядів сторінки автора: 1411
Дата реєстрації: 2018-02-10 13:13:43
Школа та стилі: Класика
У кого навчаюсь: Світочі української поезії
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2018.07.17 07:53
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора

Сміється, пересилюючи плач,
моя столиця юності - Деркач,
де істину і денно, і вночі
морзянкою віщали деркачі.
Почути пісню в небо полечу.
Ніде не тісно птасі деркачу.
Воюю і пером, і перначем,
а войовничих мирю деркачем.
Не дуже пригощаю калачами,
аби не торохтіли деркачами,
а як надокучають деркачі,
шануймося у себе на печі.

Найновіший твір
На всіх рівнях
І
Живуть же люди! Ні тобі безсмертя,
ні раю пекла, ні надії чертям
на перемогу зла у боротьбі
за житіє, дароване до смерті,
молитвою у храмі, у мечеті,
у синагозі - дякою судьбі.

Воюємо одними язиками
за що попало... І ні те, й ні се
видаємо-друкуємо усе,
на що, буває, і немає тями...
Не відаємо, до якої ями
інерція утопії несе.

ІІ
У жорна слави доля сіє муку.
За ідола готові у багнюку
дорогою минулої яси.
За, - кукуріку, є в запасі, - ку-ку,
своя рука-владика миє руку,
і нагора - пародія краси.

Слугуємо дияволу і Богу.
За істину не любимо нікого.
Йдемо, не оглядаючись назад.
І мусимо у пеклі воювати,
бо у раю нема такої плати,
якої не пообіцяє гад.

ІІІ
Іду по лісу, смикаю листочки,
жалію покалічене гілля,
яке мені киває іздаля.
У кожного свої сини і дочки,
але немає спільної сорочки
у шатах лісового короля.

У ближнього своя до тіла ближча.
У ейфорії, хто літає вище,
не помічає, що – у негліже,
як осінню оголені дерева...
І – на тобі! Ані сузір'я лева,
ні протеже уже не береже.

У цьому лісі гомоніти – всує.
Велика птаха на малу полює,
хоча уже, здається, не сезон.
У прайді, головуюча, левиця.
Апологети поміняли лиця –
у мімікрії є іще резон.

І колеться, і хочеться «налєво».
І, ніби, діву ображає Хам,
і, наче, обіцяє їй сезам...
Прощає дурня гонорова Єва.
Пиляє Каїн родові дерева.
Карається за Авеля Адам.

Зміїне жало заміняє мову.
Уже й ханжа – за націю здорову,
але годує із руки чужу.
Колона клону оминає клани.
Ані тобі вінця, ані пошани...
Пора емігрувати за межу.

Ніхто не зобов'язаний співати
та бути з усіма за пані-брата.
Немає слави? Видуй на трубі!
І не бери нічого ні у кого,
лишаючи недоїмкою Богу
усе, що не належало тобі.