ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2018.02.25 01:26
Я пригощу тебе морозивом…
І замалюю твій анфас
Велібром, віршем, встигну - прозою
І віддішлю в майбутнє нас…
На себе звідти споглядатимо
Найкраще буде олівцем.
Хто зна, щось може ми і втратимо?
Але сьогодні не про це…

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 22:19
І (ХІІІ)
Найвища краса – це краса вірності.

Олесь Гончар

Імлу прониже ніжний сонця спис –
На луках бродять красені Пегаси –
Зберігачі кохання таємниць,

Марґо Ґейко
2018.02.24 21:56
Передсердя одне з двох належить мені?!
Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
Я незручні питання поставлю, pardon!
Ви - Галантний Жуан, Маньєристе, Ви - Дон?

Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
Пророст

Олександр Сушко
2018.02.24 20:46
Не писатиму усе підряд,
Гонорари дуже мені любі.
Ставить видавець дезидерат*:
Казочка дитяча - з морем трупів.

Хай од жаху гикає читач
І ковтає безупину ліки.
Зароблю тоді лише на харч,

Володимир Бойко
2018.02.24 18:19
Король без почту – не король,
Придворних завжди вистачає.
Та при дворі найпершу роль
Не кожен підданий зіграє.

Принцесо всіх двірських інтриг,
Балів придворних королево,
Де твоя щирість кришталева,

Ярослав Чорногуз
2018.02.24 12:36
Чи винна з інтернету аватарка,
Чи віршів начиталась моїх ти?!
У мене закохалася поштарка
І шле мені закохані листи.

ПРИСПІВ:

Поштарочка, поштарочка, поштарка

Вікторія Торон
2018.02.24 12:33
ПІДСУМОК Дороті Паркер

Порізи болять,
Вода в ріці мочить,
Кислоти бруднять,
Від «хімії» корчить.
За зброєю стежать,
Газ буде смердіти,

Іван Потьомкін
2018.02.24 11:39
Ще поміж шубою й плащем,
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість весні?

Сергій Гупало
2018.02.24 11:19
Шпаркий мороз. До тебе хочу.
Удвох ми завжди непитущі.
Згадаємо і землю отчу,
І польсько-білоруські пущі.

У шибку стукається смуток.
А нас – не можна похилити.
Нас намагаються забути

Василь Світлий
2018.02.24 10:52
Сьогодні зима зразкова,
Вродлива така, казкова.
Пухнастий сніжок рипить.
День, сонце, мороз, блакить.
Що вдієш, пора-порою.
Прощаємось із тобою.
Теплінню брунькує вись.
Ой, зимонько, не барись!

Валерія Скайлайн
2018.02.24 09:51
Піввіку разом –
звучить романтично.
Але на справді
все досить трагічно.

За стільки років
переплутались долі –
Вона не хоче

Олена Кримнець
2018.02.24 09:18
Доторком віддиху тиші мені не поймай,
Крайкою слова безсоння терпкого не руш.
Бачиш, як тіло хвоїнкою тане, сліпма
В жар летячи – в течію твоїх сонячних рук?

Що ж – оберни мене в попіл, у персть угорни,
Профіль солоний мій випий повільно до дна!
К

Микола Соболь
2018.02.24 04:45
Кажете - люди? –
Небо ховає.
Горе усюди.
Миру немає.
Танки, гармати…
Траками поле
Зоране. Мати
Сина ніколи

Домінік Арфіст
2018.02.24 00:53
ранковий ритуал міцної кави…
і сни гірчать якими я блукаю…
і пам'ять – чорний осад ворожіння –
ганьбить закони часу і тяжіння…

усе розмови і хитросплетіння …
побудь іще – я знаю стільки світла…
я розкажу усі мої видіння:

Олексій Кацай
2018.02.23 20:57
Радіаційний, наче стронцій,
і карколомно різномовний,
запертий в черепній коробці,
усесвіт проситься назовні,
туди, де будь-яка істота,
по суті, є Великий Вибух,
де слів обвуглена марнота
міцна, неначе той запридух,

Мирослав Артимович
2018.02.23 20:42
О едем!
Милий спогад – учорашній день,
стук сердець у маєві пісень.
О, як п’янить вчорашній день.

Вчора ще
ми ховались під моїм плащем,
з ніжних уст, захмелених дощем,

Іван Потьомкін
2018.02.23 19:43
Вже скоро – місяць-півтора...
Ти скреснеш і воскреснеш, серце.
Розіллєшся п’янким напоєм.
Забриниш, мов бджілка польова.
Ти у такі зодягнешся слова...
...Ні, вийдеш в світ цей голе.
Як древні красені...
Вже скоро – місяць-півтора...

Маркіяна Рай
2018.02.23 17:44
Заговори до мене нині вітрами світу,
Із серцевини дерева життя витесаний.
Добра твого, твоєї ніжності милосердної,
Пила би, упивалася, натщесерце жадібно.

Соками витікає веселість твоя, краплинами.
Як би то кожну крапельку увібрати у серце і змовча

Василь Світлий
2018.02.23 17:44
Я – біг віків.
Я – плин тисячоліть.
Я – дивограй.
Я – крик! Я– звук! Я – мова!
Я безпритульна єдність всіх причин,
Всіх починань згуртована основа.

Тут – повнота.

Лариса Пугачук
2018.02.23 14:47
– Не синтезується без тебе вітамін.
– Так, той що радістю звуть.
– Вбираю тепло твоє.
– Що взамін?
Хочеш ніжності вуст?
Хочеш, промінь вцілую твій?
Хочеш, усмішкою сяйну,
чи замружусь, та так, що з вій

Світлана Майя Залізняк
2018.02.23 13:33
Легковірні українці,
розпорошені аж-аж...
Винні коні, лиси, вівці.
Увігнали люд у раж...

І не мирно на осонні.
А на Сході кров'яне...
Пропікаються долоні...

Ірина Вовк
2018.02.23 13:12
Коли йдеться про Театр Поезії як складової драматичного мистецтва, то метафори і асоціації поетичного бачення та режисерського прочитання можуть бути найрізноманітніші – бо Поезія, наче море безкрає… На кону Театру ім. Л.Курбаса трагічна постать Василя С

Олександр Сушко
2018.02.23 10:37
Бабця ще нівроку, молода,
Має кабанця, хазяйновита.
Я б узяв, та є одна біда -
Любить вірші, а не оковиту.

Зранку вже літає в небесах,
Плаче, мабуть, пише щось дівоче.
Майталає над столом коса,

Ольга Паучек
2018.02.23 08:51
Замело, завіяло, засніжило,
Заховалось сонечко між хмар,
Захрумтіло інію мереживо,
Заглядає вітер у димар.

Мружаться дерева, позіхаючи,
Загорнувшись у солодкий сон,
Завірюха сіє, ніби граючись,

Ярослав Чорногуз
2018.02.23 00:39
І (ХІІ)

Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.

У ній – печаль, розпука світовая

Сергій Гупало
2018.02.22 21:13
Поетичні друзі, поетичні хвилі
І думки високі, і відверті струни
Біля мене завжди та для серця милі,
Прийдуть і освітять,і сповиють сумом.

Відібрали тихо знаки рівноваги.
Я не нарікаю. Значить, Богу треба.
Оберіг мене він від поетомагій,

Ярослав Чорногуз
2018.02.22 21:09
Хто плює душком на тінь лелеки,
Той, либонь, на розум недалекий.
Бо ляга на того тінь невдахи,
Хто глумився зі святого птаха!

22.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)

Микола Дудар
2018.02.22 20:24
Британія не за горами -
Велика - зі слів примар,
Махає мені руками:
Не вам цей від Бога дар…
Ну що ж, заб’юся в куточок
Курчам, а краще як лис.
І вириватиму з мочок
Свою волохатість - брись!

Микола Дудар
2018.02.22 20:22
Ех жаль, не зустрічав я Вангу
Я би присів і запитав…

Самотній страх все грає танго
За кожним тактом - «зап’ята»…

Звиняйте, кома - крапка й хвостик
Це ж задля рими, куражу

Гренуіль де Маре
2018.02.22 20:15
Сніги старались як могли,
Та їх було занадто мало -
І сірість, посестра імли,
Розкошувала й панувала.

Дахи сіріли і дими,
Вже й сажі марилось про біле…
Такої сірої зими

Іван Потьомкін
2018.02.22 18:58
– Ну как? – спросил я своего знакомого об очередном туре на первенство Иерусалима. – Проигрыш, – ответил Игорь, но как-то без досады, что случалось ранее. Он прикрыл ладонями глаза и где-то с полминуты молчал. – Такого у меня еще не было... – Покажи

Ярослав Чорногуз
2018.02.22 17:27
Краями у цього трищастя -
дві площі, а в центрі - Майдан:
з пришестям мільйонів, з причастям,
Простим прикладанням до ран.
Як цілили в нас відморозки,
чий погляд з-під масок склянів,
ти знав: ми лише відголоски
нестомлених Стусових слів.

Василь Світлий
2018.02.22 16:01
Колись тут був садок і вишні,
Витав над ними дух всевишній,
Співали німфи і птахи:
Живи, Поезіє ! Живи !
Яка, скажи, була капела!
Краси небесної озера.
І тут творилися дива,
І тут Поезія цвіла.

Анонім Я Саландяк
2018.02.22 13:13
дай то Бог – щоб нісенітне)

“...тече довга – довга червона ріка.
Та...”* завжди робилося буденним
переступати мертвих і іти... та ні! ще
немає права на червоне інше -
по берегах тої ріки... ще рано
сіяти червоні буряки

Олександр Сушко
2018.02.22 13:00
У трупа раптом відновився пульс,
Букетами себе назвали мітли:
- Тепер я дятел, а не чорногуз!
Довбати хочу! Жабки остогидли!

Чимало є у живності хвороб,
Та лікувати глупство неможливо:
Застряг в сусідськім тині довгий дзьоб,

Андрій Грановський
2018.02.22 11:30
Пронзительный ветер вдоль набережной кружил,
Пролетая прибрежье столицы до самого Южного моста,
В этот край из мест жлобских многоэтажных жил
Шла фигура в плаще и очках не зная куда.

Фигура имеет прямую осанку, прямой подбородок, и прямолинейность
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Человек Песок
2018.02.20

Інеса Завялова
2018.02.17

Джей Уей Ґамалія
2018.02.10

Володимир Кепич
2018.02.06

Олександр Прок
2018.02.01

Наталія Шовкун Лія
2018.02.01

Соня Безсонна
2018.01.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Микола Дудар - [ 2018.02.25 01:36 ]
    Я пригощу тебе?..
    Я пригощу тебе морозивом…
    І замалюю твій анфас
    Велібром, віршем, встигну - прозою
    І віддішлю в майбутнє нас…
    На себе звідти споглядатимо
    Найкраще буде олівцем.
    Хто зна, щось може ми і втратимо?
    Але сьогодні не про це…
    Диви, яка чудова оповідь?!
    А ритм який! готовий блюз.
    Як топить, тягне... Наче в повені…
    І криє, криє - наче Туз…
    Я пригощу тебе?..
    25-02-2018


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Прокоментувати:


  2. Марґо Ґейко - [ 2018.02.24 21:28 ]
    Do you know?
    Передсердя одне з двох належить мені?!
    Чи це, дійсно, кохання, а може все ж ні?!
    Я незручні питання поставлю, pardón!
    Ви - Галантний Жуан, Маньєристе, Ви - Дон?

    Гострі скелі вкривають пухнасті сніги.
    Сніг важкий, хоч сніжинка не має ваги.
    Проросте зовсім інше, ніж був насадив,
    Бо кохання на трьох - справжнє диво із див.

    Напочатку це гра і панує в ній шарм.
    Ревність зсуне лавину за шаром ще шар.
    Тож щасливий фінал як джекпот в казино.
    В той час смуток на оцет оберне вино.

    І пройдеться смичок по відкритій струні.
    Тліє плоть, лежачи у красивій труні.
    Вимре наче-кохання як той мастодонт.
    Do you know what is love, or you really don’t?


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.58)
    Прокоментувати:


  3. Олександр Сушко - [ 2018.02.24 20:06 ]
    Страхіття
    Не писатиму усе підряд,
    Гонорари дуже мені любі.
    Ставить видавець дезидерат*:
    Казочка дитяча - з морем трупів.

    Хай од жаху гикає читач
    І ковтає безупину ліки.
    Зароблю тоді лише на харч,
    Як упир залазитиме в шибку.

    Тож чіпляю клешні, моцаки,
    У рови наплескую отрути.
    Проти мене Стівен Кінг м'який,
    Стиль у мене сатанинський, лютий.

    Буратіно татка загриза,
    А Мальвіна смажить Карабаса.
    Хвостиком вимахує коза,
    Цілиться в опуклості, зараза.
    .
    Казочка шалена! Вищий клас!
    Персонажі - у страшних укусах.
    Та регочуть Галя та Юрась,
    А дядьки всміхаються у вуса.

    Видавець од люті сам не свій,
    Муза не сприймає кон'юктури.
    У сатири вовкулаки й Вій -
    Це лише смішні карикатури.

    24.02.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.47)
    Прокоментувати:


  4. Володимир Бойко - [ 2018.02.24 18:53 ]
    * * *
    Король без почту – не король,
    Придворних за́вжди вистачає.
    Та при дворі найпершу роль
    Не кожен підданий зіграє.

    Принцесо всіх двірських інтриг,
    Балів придворних королево,
    Де твоя щирість кришталева,
    Де ніжність поглядів твоїх ?


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.51)
    Прокоментувати:


  5. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.24 12:15 ]
    Поштарочка (пісня)
    Чи винна з інтернету аватарка,
    Чи віршів начиталась моїх ти?!
    У мене закохалася поштарка
    І шле мені закохані листи.

    ПРИСПІВ:

    Поштарочка, поштарочка, поштарка
    У мріях заціловує мене.
    І у листах освідчується шпарко,
    Аж із думок втікає все сумне.

    Хоч я живу, хоч я живу в столиці,
    Але не гоноруюся з тобов.
    Бо знаю – чиста, як вода з криниці –
    Ота проста народная любов.

    ПРИСПІВ:

    Поштарочка, поштарочка, поштарка
    У мріях заціловує мене.
    І у листах освідчується шпарко,
    Аж із думок втікає все сумне.


    Я зачерпну водицю ту відерцем,
    Закохані співатиму пісні,
    Мов поштою своє жагуче серце
    Поштарка мила вислала мені.

    ПРИСПІВ:

    Поштарочка, поштарочка, поштарка
    У мріях заціловує мене.
    І у листах освідчується шпарко,
    Аж із думок втікає все сумне.

    24.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (2)


  6. Вікторія Торон - [ 2018.02.24 12:22 ]
    Дороті Паркер і невідомий автор (вільний переклад)

    ПІДСУМОК Дороті Паркер

    Порізи болять,
    Вода в ріці мочить,
    Кислоти бруднять,
    Від «хімії» корчить.
    За зброєю стежать,
    Газ буде смердіти,
    Мотузка не вдержить;
    Лишається жити.

    Resumé by Dorothy Parker

    Razors pain you;
    Rivers are damp;
    Acids stain you;
    And drugs cause cramp.
    Guns aren’t lawful;
    Nooses give;
    Gas smells awful;
    You might as well live.


    ДУЖЕ КОРОТКА ПІСНЯ Дороті Паркер

    Я юна й віддана була,
    І зранив хтось мене.
    Зцілити серця не могла,
    І чулася так зле!

    В любові радості нема,
    Вона – мов гостре скло.
    Когось я зранила сама,
    І це – найгірше зло.


    A Very Short Song by Dorothy Parker

    Once, when I was young and true,
    Someone left me sad-
    Broke my brittle heart in two;
    And that is very bad.

    Love is for unlucky folk,
    Love is but a curse.
    Once there was a heart I broke;
    And that, I think, is worse.


    УТІХА Дороті Паркер

    Троянди висохла краса;
    Її голівка обвиса
    На зламанім стеблі.
    Мені говорять: «Не журись!
    Троянд є море, подивись!»
    Лиш змовчати мені.

    Вмирає пташка у руках,
    І чую: «Сотні в небесах
    Побачиш на віку!»
    Коханий дівчину лишив;
    І я не стала ждати слів:
    «Тих хлопців – як піску!»

    Solace by Dorothy Parker

    There was a rose that faded young;
    I saw its shattered beauty hung
    Upon a broken stem.
    I heard them say, "What need to care
    With roses budding everywhere?"
    I did not answer them.
    There was a bird brought down to die;
    They said, "A hundred fill the sky--
    What reason to be sad?"
    There was a girl whose love fled;
    I did not wait the while they said,
    "There's many another lad."


    ВСЕВИШНІЙ! Автор невідомий

    Всевишній!
    Мав я дотепер
    чудовий день--
    не лаявсь і не пліткував
    кота не копав, не плював,
    не матюкався, не брехав,
    даремно бучі не здіймав.
    Звитягу всю збираю нишком,
    аби тепер устати з ліжка.

    Dear God,
    So far it’s been a good day —
    I haven’t yelled, I haven’t spat.
    I haven’t gossiped or kicked the cat.
    I haven’t lied & haven’t cussed.
    I haven’t whined or even fussed.
    But great the task that lies ahead,
    For now I must get out of bed.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  7. Дружня рука - [ 2018.02.24 11:11 ]
    Вечірня фантазія
    Як я тебе сьогодні привітаю?
    Просто зіграю.
    Я сяду за оцей чужий рояль.
    І вальсу квітами тобі усе навколо закидаю …
    А хто це буде? Та мабуть Шопен.
    Тільки йому з тобою розмовляти довіряю.
    Тільки у нього світ без недоречних сцен.
    Порад не треба. Я і так все знаю …
    Одна троянда випаде з вікна.
    Мороз обіймами її одразу обплітає.
    А я її розбуджу. Ось вона яка!
    І не троянда. Жінка. Вона сяє …
    В букеті цьому з тисячі троянд
    Одну її я завжди упізнаю.
    Мелодією кличу, обіймаю.
    Я не Шопен. Короткий цей парад …
    І я букет весь розпускаю.
    Троянди падають на брук.
    Ще мить в руках одну тримаю
    І недоречний серця стук.
    Що видає весь мій неспокій,
    Чергові недоречні кроки.
    І музика тепер десь збоку …
    Та раптом очі. В них глибоко.
    В них причаївся цілий світ
    У них все те, що я шукаю,
    У них мої всі так і ні
    Я знаю. Просто все про тебе знаю.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  8. Іван Потьомкін - [ 2018.02.24 11:24 ]
    ***
    Ще поміж шубою й плащем,
    А дерева свою справляють весну:
    Націлилась тополя в піднебесся,
    Береза чеше косу під дощем...
    Ну, як їх всіх звеличити мені,
    Їх, побратимів многоруких,
    За їхню долю многотрудну
    І за одвічну відданість весні?


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (2)


  9. Сергій Гупало - [ 2018.02.24 11:04 ]
    * * *
    Шпаркий мороз. До тебе хочу.
    Удвох ми завжди непитущі.
    Згадаємо і землю отчу,
    І польсько-білоруські пущі.

    У шибку стукається смуток.
    А нас – не можна похилити.
    Нас намагаються забути
    І гулівери, й геракліти.

    – Тримайся, друже, – ти охоче
    Банальну думку розпинаєш
    І будеш, ніби потороча,
    То за Дніпром, то за Дунаєм.

    А що мені? Мені – триматись,
    Угрузнути у землю дужче.
    Ізнизу видно всі утрати –
    Тебе, мене, і Бога, й душу.

    Потрібні нам не вознесіння –
    Віршата, сонце на вереті.
    У ріднокрай зове сумління –
    Ще можна жити на планеті.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.67)
    Коментарі: (1)


  10. Василь Світлий - [ 2018.02.24 10:32 ]
    До побачення, зимо !
    Сьогодні зима зразкова,
    Вродлива така, казкова.
    Пухнастий сніжок рипить.
    День, сонце, мороз, блакить.
    Що вдієш, пора-порою.
    Прощаємось із тобою.
    Теплінню брунькує вись.
    Ой, зимонько, не барись!
    Швиденько пакуй валізи,
    Облиш, що туди не влізе.
    І звідси втікай хутчіш,
    Весняний крокує гість.

    Сьогодні зима зразкова,
    Вродлива така, казкова…

    24.02.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  11. Валерія Скайлайн - [ 2018.02.24 09:15 ]
    БЕЗ НЬОГО
    Піввіку разом –
    звучить романтично.
    Але на справді
    все досить трагічно.

    За стільки років
    переплутались долі –
    Вона не хоче
    жити без нього.

    Кохання чи ні –
    ніхто те не знає.
    Але вона далі
    йти не бажає.

    Без нього не треба
    ні зорі, ні небо.
    Без нього весь світ
    раптово став темрявою.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.33)
    Прокоментувати:


  12. Олена Кримнець - [ 2018.02.24 09:49 ]
    Тиша
    Доторком віддиху тиші мені не поймай,
    Крайкою слова безсоння терпкого не руш.
    Бачиш, як тіло хвоїнкою тане, сліпма
    В жар летячи – в течію твоїх сонячних рук?

    Що ж – оберни мене в попіл, у персть угорни,
    Профіль солоний мій випий повільно до дна!
    Краплю зрони й пропливи по мені, як човни.
    Я ж поставатиму тілом, немов навісна!

    Я кожну п‘ядь зацілую в тобі аж до ран
    І прошумлю під тобою, як лан ячменів.
    А на світанні, коли ти промовиш: «Пора», -
    Тиша нагостреним лезвом озветься мені.

    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.4) | "Майстерень" -- (5.46)
    Прокоментувати:


  13. Микола Соболь - [ 2018.02.24 04:41 ]
    Війна
    Кажете - люди? –
    Небо ховає.
    Горе усюди.
    Миру немає.
    Танки, гармати…
    Траками поле
    Зоране. Мати
    Сина ніколи
    не стріне. Імла…
    Вулиці темні –
    Мойро! Ти зла!
    Днини даремні,
    Біль материнський: –
    «Ненечко мила!»…
    Степ український –
    Хлопцю могила.

    На серці неспокій: «Налийте вина».
    Новими смертями вагітна війна.
    23.02.18р.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  14. Домінік Арфіст - [ 2018.02.24 00:33 ]
    не йди...
    ранковий ритуал міцної кави…
    і сни гірчать якими я блукаю…
    і пам'ять – чорний осад ворожіння –
    ганьби́ть закони часу і тяжіння…

    усе розмови і хитросплетіння …
    побудь іще – я знаю стільки світла…
    я розкажу усі мої видіння:
    олива не поливана розквітла
    і яблука достигли на морозі…
    слова зникають… виникає титла…
    я вилив море і почив у прозі…

    я зачинився у Твоїх світах
    я розчинився у Твоїх потоках
    і виловив сумних і одиноких…
    тепер вони у мене на плечах…

    не йди… не йди… мене поглинуть сни
    і не відпустять і залишать спати…
    я ще навчусь і жити й виживати…
    не йди… мені не вистачить весни…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  15. Олексій Кацай - [ 2018.02.23 20:52 ]
    Єдність
    1

    Радіаційний, наче стронцій,
    і карколомно різномовний,
    запертий в черепній коробці,
    усесвіт проситься назовні,
    туди, де будь-яка істота,
    по суті, є Великий Вибух,
    де слів обвуглена марнота
    міцна, неначе той запридух,
    бо там без краплі алкоголю
    в спіралі лущаться орбіти
    та й розщепляються на долі
    нового квантового світу,
    нового всесвіту, і в ньому
    я виникаю щохвилини,
    зірками пінюсь, а по тому
    зникаю знову і невпинно
    пульсую, та й шукаю згоди
    між ліхтарями й світлячками,
    у чорний череп небозводу
    зсередини б’ючи словами.

    2

    Десь, череп не пробивши простору,
    хтось потопає в часу звивинах,
    як в океані міноносному –
    підводний човен попід хвилями,
    і стукотить у дно з бездонного,
    і ще гуде повітродувкою,
    і мерехтить всіма нейтронами,
    нейрони спалюючи думкою,
    аж глибини клекоче вариво!..
    Галактикою в ньому збурююсь,
    бо в стукотіння це і марево
    щомиті зовні я занурююсь.
    В обшивку міст метеоритами
    щосили в сподіванні грюкаю,
    що витягну зірок магнітами
    до себе тих, що каменюками,
    дахами й цеглою засипані
    та черепами геть огорнуті,
    і намагаюсь ними дихати,
    вдивлятись ними в барви й формули
    того, що поки антрацитове
    для зору, дотику, свідомості…
    А ранок вже еритроцитові
    сонця фарбує невагомості.
    Тож додаю до пітьми подуву,
    зриваю к дідьку піну побуту
    і черепів тужаві глобуси
    на єдність космосу випробую.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Прокоментувати:


  16. Мирослав Артимович - [ 2018.02.23 20:24 ]
    Yesterday (вільний текст)

    О едем!
    Милий спогад – учорашній день,
    стук сердець у маєві пісень.
    О, як п’янить вчорашній день.

    Вчора ще
    ми ховались під моїм плащем,
    з ніжних уст, захмелених дощем,
    я пив нектар. О млосний щем!

    О! Так!
    А тепер у печаль мою прийшов
    той день,
    де серця зігрівала нам любов…

    Де він, де?
    Чи вернеться учорашній день?
    Світло зустрічі, таке бліде,
    засяє знов – і він прийде!

    О! Так!
    І тепер у думках зоріє знов
    той день,
    де серця зігрівала нам любов…

    Світлий день!
    Ще вернеться той вчорашній день.
    І озветься серце – він іде,
    о, вірю я, вчорашній день!..

    03.2011(02.2017)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (8)


  17. Іван Потьомкін - [ 2018.02.23 19:22 ]
    ***

    Вже скоро – місяць-півтора...
    Ти скреснеш і воскреснеш, серце.
    Розіллєшся п’янким напоєм.
    Забриниш, мов бджілка польова.
    Ти у такі зодягнешся слова...
    ...Ні, вийдеш в світ цей голе.
    Як древні красені...
    Вже скоро – місяць-півтора...
    І ти плодами заряснієш, серце.
    Кожен скуштує щастя.
    Осміхнеться навіть безнадійний.
    Вже скоро – місяць-півтора.


    Рейтинги: Народний -- (5.52) | "Майстерень" -- (5.72)
    Коментарі: (4)


  18. Маркіяна Рай - [ 2018.02.23 17:47 ]
    ***
    Заговори до мене нині вітрами світу,
    Із серцевини дерева життя витесаний.
    Добра твого, твоєї ніжності милосердної,
    Пила би, упивалася, натщесерце жадібно.

    Соками витікає веселість твоя, краплинами.
    Як би то кожну крапельку увібрати у серце і змовчати.
    Я - лиш маленьке пташа, що всілося на твоїх кронах,
    Бо затишно, бо безпечно, бо можу знову молитися Богу.

    І коли чую хрускіт зловіщий, - тихо собі щебечу,
    Начебто небо лягає на плечі найсміливішого,
    Скільки було висоти, - вся перед нами звузилася,
    Небо не падає, - брешу, даю тобі кисню і спокою.

    І дослухаюся відповідей, відповідей не отримуючи,
    І дорікаю кожному, хто викрикує мудре і радісне,
    І ревную, і заздрю, і випурхую одкровенністю,
    Бо не їм полоняти словами оцю, найсвятішу, землю.

    Заговори до мене тихо і лагідно,
    Шепотом вітру, істинами заспокійливими.
    Із серцевини дерева життя витесаний, -
    Дослухаюсь таємниці цієї, упиваюся й змовчую.

    23/02/18


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  19. Василь Світлий - [ 2018.02.23 17:31 ]
    Закарбована мить
    Я – біг віків.
    Я – плин тисячоліть.
    Я – дивограй.
    Я – крик! Я– звук! Я – мова!
    Я безпритульна єдність всіх причин,
    Всіх починань згуртована основа.

    Тут – повнота.
    Я – інший.
    Ще не звик,
    До всіх звучань невúмовного слова.
    До усмішки – на тисячах облич.
    До того, де ти – все, і де – нічого.

    Ця мить минає.
    І перестає...
    Згортається у сутінки старого.
    Але кортить вернутися туди,
    Де щойно був і не здобув й малого.

    23.02.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  20. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.02.23 13:57 ]
    Ментальне
    1

    Легковірні українці,
    розпорошені аж-аж...
    Винні коні, лиси, вівці.
    Увігнали люд у раж...

    І не мирно на осонні.
    А на Сході кров'яне...
    Пропікаються долоні...
    Плаче Неня: "Ви ж...мене..."...

    2

    Та ніхто не чує гуків...
    Фобос мостить патронташ.
    Споряджають довгорукі.
    Йде на смерть сільський Лукаш.

    Примовкають пацифісти.
    Турнікет на виїзд - хрусь...
    Мчить наш потяг, ніде сісти
    Між мартинів, злих марусь.

    Всі шукають харч, роботу...
    Матюкаються усмак.
    У святкові дні скорботи
    Проклинають посіпак.

    3

    Перелоги многотрудні.
    Перевіється пісок.
    Летаргія - непробудна.
    Пнися, глузду колосок...

    ......
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  21. Олександр Сушко - [ 2018.02.23 10:17 ]
    Напоумив
    Бабця ще нівроку, молода,
    Має кабанця, хазяйновита.
    Я б узяв, та є одна біда -
    Любить вірші, а не оковиту.

    Зранку вже літає в небесах,
    Плаче, мабуть, пише щось дівоче.
    Майталає над столом коса,
    А мене утішити не хоче.

    Я вже їй полагодив паркан,
    Гусакам щодня приношу ряску.
    Думав, що віддячить, погука
    Аби зняв увечері запаску.

    Гаманця би любоньці віддав,
    На руках щодня носив би в баню.
    А вона: - Душа моя рида,
    Гекатомба зріє про кохання.

    Є така хвороба в зрілих дів:
    Не живі, - мальовані їм любі.
    Рученьки за спину їй завів
    І поцілував усмак у губи.

    Ох і гарно я її учив!
    Каже, що відкрив шляхи до раю.
    Спить моя голубка на плечі,
    На писання часу вже немає.

    23.02.2018р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  22. Ольга Паучек - [ 2018.02.23 08:26 ]
    20 "за"
    Замело, завіяло, засніжило,
    Заховалось сонечко між хмар,
    Захрумтіло інію мереживо,
    Заглядає вітер у димар.

    Мружаться дерева, позіхаючи,
    Загорнувшись у солодкий сон,
    Завірюха сіє, ніби граючись,
    Захололі іскри за вікном.

    Заквітчалась снігурями вишенька,
    Залунав синички голосок,
    У зернятку, снігом запорошенім,
    Зачекався літа колосок.

    Замело, завіяло, засніжило,
    Заховався вітер у димар,
    Захрумтіло інію мереживо,
    Виглянуло сонечко з-за хмар.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  23. Сергій Гупало - [ 2018.02.22 21:09 ]
    К р и л а
    Поетичні друзі, поетичні хвилі
    І думки високі, і відверті струни
    Біля мене завжди та для серця милі,
    Прийдуть і освітять,і сповиють сумом.

    Відібрали тихо знаки рівноваги.
    Я не нарікаю. Значить, Богу треба.
    Оберіг мене він від поетомагій,
    Дивиться за мною, прихиляє небо.

    Вельми не хвилююсь, як же далі бути.
    Хай душа працює, тіло – натрудилось.
    І я не боюся протягу, застуди,
    І щоразу чую над собою крила.

    Це моє натхнення - дивний вітер Божий -
    Те, що осяває дивозерна долі.
    Та чистінь висока проминути може.
    Буду після цього я нестерпно кволий.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  24. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.22 21:29 ]
    Подумай...
    Хто плює душком на тінь лелеки,
    Той, либонь, на розум недалекий.
    Бо ляга на того тінь невдахи,
    Хто глумився зі святого птаха!

    22.02.7525 р. (Від Трипілля) (2018)


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  25. Микола Дудар - [ 2018.02.22 20:39 ]
    Моїм думкам у куті краще...
    Британія не за горами -
    Велика - зі слів примар,
    Махає мені руками:
    Не вам цей від Бога дар…
    Ну що ж, заб’юся в куточок
    Курчам, а краще як лис.
    І вириватиму з мочок
    Свою волохатість - брись!
    2018.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  26. Микола Дудар - [ 2018.02.22 20:02 ]
    Самопародії страх...

    Ех жаль, не зустрічав я Вангу
    Я би присів і запитав…

    Самотній страх все грає танго
    За кожним тактом - «зап’ята»…

    Звиняйте, кома - крапка й хвостик
    Це ж задля рими, куражу
    І хай напрошується «мостик»
    А вслід нездале «віп-ажур» -

    Ось так народжуються вірші.
    Ось так клеймують - віршомаз!!
    Та думка є - буває гірше
    Коли штовхають під камаз…
    2018




    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (1)


  27. Гренуіль де Маре - [ 2018.02.22 20:08 ]
    Зимою всі коти сірі
    Сніги старались як могли,
    Та їх було занадто мало -
    І сірість, посестра імли,
    Розкошувала й панувала.

    Дахи сіріли і дими,
    Вже й сажі марилось про біле…
    Такої сірої зими
    Нудьга – і та вже не хотіла.

    Об хмуре дзеркало ріки
    З жури розбилось небо сіре,
    Осілі справіку граки
    Напитували путь у вирій…

    Лиш сірі (денно і вночі)
    Коти не відали печалі:
    З чужих боків шерсть деручи,
    Про скорі відзимки нявчали.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (5)


  28. Ярослав Чорногуз - [ 2018.02.22 17:37 ]
    Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*
    ...Краями у цього трищастя -
    дві площі, а в центрі - Майдан:
    з пришестям мільйонів, з причастям,
    Простим прикладанням до ран.
    Як цілили в нас відморозки,
    чий погляд з-під масок склянів,
    ти знав: ми лише відголоски
    нестомлених Стусових слів.

    Як тільки ментівське тріпло ще
    стріляти давало наказ,
    Став брук Європейської площі,
    І Бог став, і вітер - за нас.
    Всі дні ту ментівську босоту
    Він чадом із шин годував:
    знав напрям той вітер свободи
    і "ленти" надій подавав...

    Коли полетіли гранати
    з Грушевського в бік барикад,
    Поранена камера правду
    таки зберегла для внучат.
    "Овець" навчимося прощати,
    та спершу - карати убивць.
    Бо справа - майдан і Хрещатик,
    а зліва - Дніпро задививсь.



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.78)
    Коментарі: (8)


  29. Василь Світлий - [ 2018.02.22 16:20 ]
    Колишнє нині - сад і вишні
    Колись тут був садок і вишні,
    Витав над ними дух всевишній,
    Співали німфи і птахи:
    Живи, Поезіє ! Живи !
    Яка, скажи, була капела!
    Краси небесної озера.
    І тут творилися дива,
    І тут Поезія цвіла.

    Жують жуки кору від вишні,
    Покинув край цей дух всевишній.
    Занадився троянський кінь,
    Накрила творче кредо тінь.
    Шкода тебе, небесна Троє,
    Твоїх знеславлено героїв.
    Є пара геніїв і ми.
    Цвіти, Іроніє, цвіти.

    Простиг сьогодні слід від вишні
    Не завітає дух всевишній.
    Глянь, на озерах солончак,
    А на безводді критик-рак.
    Сатира розтулила пащу,
    Чого торкається – пропаще.
    Лише вовтузяться кумири,
    Що правду світу затулили.

    ***
    Колишнє нині - сад і вишні,
    Забуте нами – дух всевишній…

    22.02.18


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (8)


  30. Юрій Ереміт - [ 2018.02.22 13:12 ]
    Видіння
    Видіння якісь підсвідомі,
    які шукають рецепти ліків...
    Чи то Атлантида а чи правдавній Єгипет –
    зазирають тіні бліді крізь повіки...

    Ти уникаєш будь-яких персоніфікацій,
    але чутливість співстраждань іноді немилосердніше
    за ворогів чи зрадників...
    Напевно, усе сприймається безпосередньо,
    коли ти випробовуєш
    темники а чи технологій
    розсадники...

    Твоя душа – наче портал
    до вічності,
    аби лиш не злякатись
    шерхотів а чи сгустків
    темряви...
    Випробовуєш усе та усіх
    довкола,
    але себе – неперевно
    випробовуєш,
    себе – знову й знову...
    й знову – по колу...


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  31. Анонім Я Саландяк - [ 2018.02.22 13:41 ]
    З теорії червоного кольору
    (дай то Бог – щоб нісенітне)

    “...тече довга – довга червона ріка.
    Та...”* завжди робилося буденним
    переступати мертвих і іти... та ні! ще
    немає права на червоне інше -
    по берегах тої ріки... ще рано
    сіяти червоні буряки
    на борщ... і хоч мені
    несила - чи мовчати -
    чи-то патякати без страху -
    що хтось прийде - на все готовий -
    та й налупить мою наглу морду
    до крові... з розмаху -
    чи-то по-ви-ца-ра-пувує
    мої наглі очі – не всує -
    а на повнім-повнім-повнім праві...

    я був би того... гордий
    бо – у всіх живих... таки-лукаві...
    та наглі морди...
    на берегах “червоної ріки”.

    *Natalya Gaevskaya
    14 год • фейсбук
    На прохання друзів...
    ЧЕРВОНА РІЧКА
    22.02.2018 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  32. Олександр Сушко - [ 2018.02.22 13:18 ]
    Хвальковитий буслик
    У трупа раптом відновився пульс,
    Букетами себе назвали мітли:
    - Тепер я дятел, а не чорногуз!
    Довбати хочу! Жабки остогидли!

    Чимало є у живності хвороб,
    Та лікувати глупство неможливо:
    Застряг в сусідськім тині довгий дзьоб,
    Сміються кури, і регоче півень.

    Із пастки ледве вирвався живий,
    І каже: - Стукіт - це така рутина.
    Тепер я - голосистий соловій!
    Співатиму у три октави гімна!

    В тьохкотуна не одібрали хліб -
    Не вийшло із лелеки вокаліста:
    Летів у висі барабанний дріб:
    До трелей і рулад - немає хисту.

    І знову щоки надима хвастун,
    Хоча брати покликали у вирій.
    Промовив: - Я однині - Гамаюн,
    Ходитиму у павичевім пір'ї.

    Лети, дурненький, на зелений луг,
    Змудріти б варто у такому віці!
    Ковтай товстих в бородавках ропух,
    Тобі далеко дуже до жар-птиці.

    22.02.2018р.



    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (3)


  33. Інеса Завялова - [ 2018.02.22 12:08 ]
    Скрипка


    На вулиці зима, снігу намело.
    Різдво... гасають колядники.
    Циган із скрипкою
    Біля воріт стоїть...

    Та проситься на скрипці грати.
    Так тепло, затишно вдома.
    Музика трохи постояв, зігрівся,
    Та так протяжно та чутливо грав.

    Неначе з раю музика звучала.
    Ту скрипку старого цигана донині
    Пам’ятаю. Чарівні звуки, чарівні
    Муки – музики життя.

    На вулиці мороз...
    Випита чарка одна, друга...
    Різдво...
    На вулиці зима, а скрипка

    Доброго музики гра та гра...



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  34. Юрій Лях - [ 2018.02.22 11:04 ]
    По кому подзвін
    По кому подзвін? Чия то міна?
    Прошелестіла, розірвалась.
    Ні. Не моя. Загусла слина.
    Секунда. Друга. Яка тривалість…

    У бліндажі, у два «накати»,
    Життя рятуєм, така ось штука.
    Накрила тілом родюча мати,
    Рулетку крутить росія-сука.

    Немов востаннє, печеш цигарку…
    Поки косою смерть оре небо.
    Десь є «прихід»… Казав хтось гадку:
    Як чуєш, значить то не по тебе…

    Стоїть «опорник», вхопивсь у землю.
    Під свист осколків німе чекання.
    А там – «слухач», а смертю – стелить.
    Лиш не пряме, лиш не влучання…

    Черговий «вихід», чекаєм «гостю»,
    Прикрий, землице, в себе усотай.
    А рація шипить зі злості:
    «У нас трьохсотий…У нас двохсотий…»

    А ми у відповідь – мовчали,
    Казали: зброя в нас – терпіння…
    А чайки-матері ячали…
    Оглухнуть з того голосіння…

    А лихварі складали ціну
    І торгували своїм сумлінням...
    Ось цей вояк тоді загинув
    Від кулі, що вилита за вугілля...

    Ми прикурити давали оркам,
    Та тільки зрідка, в межах калібру.
    А нам – із «градів» сипали гірку –
    Такі гостинці в період миру…

    Ми мусим їх перетерпіти,
    І орків-москалів захланних,
    Й своїх, вгодованих і ситих
    Недомесій, аж до останніх.

    І в цій війні, що стала вічністю,
    Чотириликою й безликою,
    Свій Вашингтон утне по-щирості,
    Я чесно вірю в це, я справді вірую…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  35. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.02.22 10:46 ]
    Удвох


    Екстазні місяці...
    Кружляння... завірюха...
    Коханця від поезій Ліліт не відтягти...
    Балансували вдвох на крайці, лезі... Сухо.
    Обжити залишається прокурені кути.

    До кинутої - зась... Від яблук тих оскома.
    Для музи помаранчі. Волога нагота.
    А вуса пожовтіли... Нуртує незникоме...
    Ліліт вбиває дітищ... горбочки нагорта.

    Волосся смоляне, ланцюг предовгий - пума.
    У погляді хижачки - шторми, кармінний блиск.
    Вдягла кольє тонке... Череваневі: "нумо..."...
    Вгризається у серце жаги ядучий диск.

    .........
    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати:


  36. Джей Уей Ґамалія - [ 2018.02.22 10:14 ]
    На межі
    Вґвинчується твоя краса
    до мінус нескінченності...
    Невпізнаною пульсуєш
    на межі чемності!..

    Уникати тебе стає
    бажано-необхідним,
    ти – майже самопожертва
    на межі зникнення...

    Я для тебе також
    стаю магнітом квітнучим,
    ми... розминаємось –
    на межі одвічності...


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (4)


  37. Олександр Сушко - [ 2018.02.22 08:08 ]
    Я живу!
    А кохана сьогодні гаряча,
    Шалом дихає від божества.
    Обціловую їй кожен пальчик -
    І змертвіла душа ожива.

    Ми навчилися щиро любити
    Без щитів, без брехні та одеж.
    Одізвались луною бескиди:
    - Не кохаєш - то і не живеш!

    Зачаровує голос наяди,
    Звів з ума та проторених стеж.
    В унісон шелестять водоспади:
    - Не кохаєш - то і не живеш!

    Солов'ї облаштовують гнізда,
    Ми в своєму газдуємо теж.
    А діброви нашіптують листям:
    - Не кохаєш - то і не живеш!

    Крилець ангелів чується шерхіт,
    Щастя кличе в зелену траву.
    Поринаю у сонячний легіт:
    - Я кохаю! А отже - живу!

    22.02.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (6)


  38. Сонце Місяць - [ 2018.02.22 02:37 ]
    манé
     
    перетинаються зірками
    вона рахманна книжний він
    що полюбляє гексалгін
    & придорожній цвіт кав’ярні

    школяр огидник лицемір
    проз поневірені нагоди
    світила що заходять сходять
    & капелюхи набакир

    танцюючі свічадні плями
    мовчання що питоміш слів
    зі сленгу кілерів хмелів
    & сповідей таких безтямних


    ι∫)



    & крізь дощі сніги уперті
    зі сном котрий знічев’я щез
    невірогідні силуети
    вертепи слідом чорних мес

    & непробачена відвертість
    у недоказаних віршах
    війна жаскіша післясмерті
    гати душі нетлінний прах

    & ти що перебув наразі
    осяянь пишних зайвий чар
    у круговерті до відрази

    вдогін розвидненим речам


    ſ∫)





     


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (8)


  39. Іван Петров - [ 2018.02.22 01:11 ]
    Я – не...
    Мені аби із кимось розмовляти,
    тому що я знаю, як це
    усім потрібно...
    Нам завжди знайдеться об
    чім, тому що над ранок –
    розвиднюється!..

    Я можу змовчати, але
    чи ти розмовляти –
    вмієш?
    Мені завжди –
    трішечки в радість,
    якщо... зігрієш?

    Взаємність спалахує
    нетлінучим вогником –
    байдуже, що міжстатево...
    І ти вже, мабуть, не кличеш,
    коли – ми вже...
    екстерном?

    Якби ти змовчала,
    то і я б не зник,
    віриш?
    Але як-
    би – не закричала... то
    і я не звик
    так... грішно.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (5)


  40. Серго Сокольник - [ 2018.02.21 23:43 ]
    Ми довіку одні. Пісня
    I
    Знов на вулиці сніг...
    Сніг на вулиці, мов тоді...
    Мов тоді, як кружляв танок
    Вітер сили кохання.
    Час затьмарення збіг,
    Досягнувши межі надій.
    Ми бажання хмільне вино
    Відіп"ємо востаннє.

    ПРИСПІВ
    Наші дні перелічені.
    Ми вінцями увінчані
    Не вінчальними, терену,
    Кров стікає на сніг...
    Запитаємо з відчаєм
    У любові і вічності-
    Наше щастя химера? Ні?
    Ми довіку одні...

    II
    Поза вікнами ліс
    Білі голови похилив,
    Мов засніженістю дерев
    Уклонився любові.
    Відлітає кудись
    Лебедина пір"їна снів...
    Все ми відали наперед,
    Те що буде, з тобою.

    ПРИСПІВ
    III
    Ніч кружляє танок
    Зі снігами, що відлетять,
    Ніби білі птахи зими,
    У країни далекі.
    Їм кінчається строк.
    І у літнім вогні згорять
    Ті птахи, що насправді-ми...
    Розставатись нелегко.

    ПРИСПІВ


    © Copyright: Серго Сокольник, 2018
    Свидетельство о публикации №118022000862


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.6)
    Коментарі: (5)


  41. Володимир Бойко - [ 2018.02.21 21:39 ]
    Граблі
    Повторюємо залюбки
    Одні й ті самі помилки,
    Бо від колиски і до ями
    Шляхи устелені граблями.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.51)
    Коментарі: (5)


  42. Олександр Сушко - [ 2018.02.21 19:44 ]
    Кожному - своє
    Всім відомо: кожному - своє,
    Графоману - сіра базгранина.
    Безупину черевань жує -
    Не дивися, це сумна картина.

    Настрочив сонетика на пні -
    І одразу читачам у лоба.
    Буслик жабку упіймав на дні,
    Визира перетинка із дзьоба.

    Що ж, давайте, браття, тет-а-тет,
    Бо інакше стане тільки гірше.
    Лірику строчити - це святе.
    З гумором історія складніша.

    Ось, приміром, квітка є - будяк,
    З виду - кожен скаже - неказиста.
    А незграба зажене шпичак
    В руку, язика, причинне місце.

    А розумний наварив декокт
    Та лікує голову і нирки.
    Уживають кропиву й осот,
    Як немає молока у жінки.

    Їсть теля отаву молоду,
    Пиріяку розтирають зуби.
    А троянди гарні у саду,
    Посадив уже чотири клумби.

    Дме сатирик в гумору дуду,
    Лірики сплітають мусі-пусі...
    Так до чого думку я веду?
    Тьху, забув! А ви, шановні друзі?

    21.02.2018р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (4)


  43. Сергій Гупало - [ 2018.02.21 18:16 ]
    К о л о
    Рвонути б і піти, куди не ходять наші,
    Де я не свій, не твій і часто – сам не свій.
    Про мене думають: «І він уже пропащий…»,
    А я віршата укладаю у сувій.

    Вони мої, я – їхній. Отже, разом – добре.
    Таку мою самотність не помітить гурт.
    І на своїй хиткій землі – у ньому «обри»;
    Від них і доброго про мене – ні гу-гу.

    Плітки і серіали – для гурта потреба;
    Щоб мильні бульки… і щоб я навік замовк…
    То в Україні щастя буде аж до неба,
    І котик – я, вчорашній невловимий вовк.

    Це дивне коло -- ну, ні так ні сяк не рветься!
    Іду, біжу по ньому я без ланцюга.
    Шукаю сіль землі, а в душу -- ніби перець:
    Штрафрота рідна , що вимучує «Гу-га!»

    «Ура» їй заборонено, як вищу радість.
    У війську -- хлопці сильні, вічно молоді.
    А в рідному селі та у чужому граді
    Ми щастя вилами писали по воді.

    Такі шляхи були, а нині – роздоріжжя.
    Але упертим є куди із них піти.
    Іще туман кругом і добре бути крижнем.
    Озвуться постріли – то можна у світи.

    Вітри летять у спину, а на віях – попіл,
    І попелястий кіт дорогу перебіг.
    А значить, не пора – галопом по Європах!
    Я краще у ворожки придбаю оберіг.

    Освітлює шляхи він ліпше, аніж орден.
    Себе я не беріг – покупка збереже.
    І що мені тоді ботфорти і білборди?
    А ще – близькі негідники й далекі орди…
    В них – яйця Фаберже, ідеї – Бомарше!

    Коли печаль позаду – то нечутна радість.
    Тоді новий закон – і добрий я усім.
    А серце знов таке, як у співця Еллади,
    І вічність навкруги, і доленька – шарада,
    І біль – сліди мої малечі на росі.


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  44. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.02.21 13:16 ]
    А мова рідна...
    До Дня рідної мови.


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (1)


  45. Домінік Арфіст - [ 2018.02.21 13:37 ]
    сад
    старого саду літні вітражі
    розмореного сонця міражі
    старого храму музика небесна…
    легкого серця сила безтілесна
    співає і безглузде і просте…
    літає серце дивне і пусте
    такими незбагненними світами
    де пустота ховається в тамтами
    воліючи таємної руки…
    і яблука – лукаві малюки
    пірнаючи у світанкові роси
    польоту незміре́нного не просять –
    цілують землю в жадібні вуста…
    і стугонить любов’ю пустота…


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (14)


  46. Світлана Майя Залізняк - [ 2018.02.21 13:35 ]
    Сію-вію...


    Слово-екстазі... пріла полова...
    Роззираюся. Маски... юрма.
    Волелюбство у тренді. Обмови.
    Пломінкого мистецтва нема?

    Вимудровує метр на задвірках,
    бевзь хапає пшонце на льоту.
    Сію-вію, міняючи мірки,
    струм-пісок і летку блекоту.

    Плаче автор блідавий над пивом.
    Гріє пісня серця в бліндажі.
    Я леліяла іскру... Щаслива!
    Наставляли рогач не чужі.

    Серед попелу, штучної хвої
    вогненосні жар-птиці - лови.
    Розгортаються вайї... сувої...
    ...потяг мчить... відлік бід - з голови.


    2018


    Рейтинги: Народний -- (5.7) | "Майстерень" -- (5.85)
    Коментарі: (3)


  47. Петро Скоропис - [ 2018.02.21 11:35 ]
    З Іосіфа Бродського. Зі «Старих англійських пісень».
    Затіють спір батьки вночі.
    І фраз обрубки, і плачі
    велять, не спитуючи віч,
    склепити ті хутчій.

    Вона ридає, він мовчить.
    Дрімлюга у пітьмі кричить.
    Дзиґар у головах кує,
    і в голові гучить.

    Од їх розмов кидá у дріж
    не те, що чути лживу річ,
    а те, у чім – обох дитя –
    зізнáєшся собі ж:

    і не зітхнеш, і вислиза,
    немов у матері, сльоза.
    "Розбудиш сина".– "Ні, він спить".
    І віч стулити – зась!

    І чути гріх, і що робить.
    І не гучніше, чим рипить
    ще ліжко, те і чує ніч,
    що тихне умлівіч, чуть світ.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (10)


  48. Ночі Вітер - [ 2018.02.21 11:45 ]
    Віршик від Машки-замарашки
    Вранці встала, позіхнула
    І транзитом в туалет.
    На веранді вже холонуть
    Бурячки на вінегрет.

    Шубу їсти не під силу,
    Остогидло олів*є.
    Суп гороховий зварганю, -
    Чарку сам собі наллє.

    Я ж піду до ресторану,
    Модню сукню одягну.
    Мо, чужий якийсь пригляне
    І підтягнеться ко мну.

    Помєчтала, походила,
    Хай як хочуть, - знову спать!
    Зимно. Кіт до хати вскочив.
    Буду шерсть йому чесать.


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (4)


  49. Інеса Завялова - [ 2018.02.21 10:15 ]
    Прощай, коханко мила


    Прощай, моє кохання, прощай!
    Бо я уже старію, і так кохати,
    Як я кохав у молодості
    Уже не вмію,
    А якщо спалахує кохання-жар,
    То серце каже мені:
    – Тихше!
    Не марь примарами краси,
    То молодості дар і сила!

    Прощай моє кохання, тепер я поважний дуже!
    Я в роздумах життя, я в роздумах про тишину!
    Дарую я тобі, коханко мила, не себе,
    А лиш вчорашнього спокусу та спокуту.

    Дарую затишки полів та розмарина шелест.
    Прощай, коханко мила!



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Інеса Завялова - [ 2018.02.21 10:18 ]
    Насолода

    ***
    В коханні мої мари, в коханні мої кари.
    З тобою я кохаюся, з тобою п'ю росу я трав.
    Кохання моє мука... солодка та жорстока,
    Пекуча та медова, неначе сіль солена.
    Кохання наче спека, неначе спрага.
    Я п'ю, та хочу ще – чарівна насолода.
    Коли нас тільки двоє,
    Коли поміж тобою й мною кохання живе,
    Коли твоє сердечко до мого проситься...
    До мого стежки в'є.

    ***

    Всі наші пристрасті в коханні.
    Коханко моя, я тебе кохаю.
    Кохаю... стільки – скільки можу я.
    Коханко люба, я тебе не знаю.
    У цьому щастя радості з тобою.
    Всі мої пристрасті в коханні.
    Коханко моя, я тебе не знаю.
    Моє ти марево, ти мій священний рай.



    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   1416