Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Іван Потьомкін (1937)

Інфо
* Народний рейтинг 4.994 / 5.57
* Рейтинг "Майстерень": 5.140 / 5.79
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.750
Переглядів сторінки автора: 131836
Дата реєстрації: 2011-02-19 19:53:39
Звідки: Єрусалим,
У кого навчаюсь: Моїм літературним наставником і першочитачем був незабутній Григорій Порфирович Кочур
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2022.01.19 19:39
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився в селі Грищенці на Канівщині 1937 року. Виховувався в Заворицькому дитячому будинку. Закінчив педучилище та Київський держуніверситет.
Працював у різних видавництвах та в журналі "Старт".
З лютого 1991 року - в Єрусалимі.
Видав власним коштом такі книги: "Запорожець за Йорданом"(2007)- 770 івритських прислів'їв, приказок та крилатих висловів з їхніми українськими відповідниками,"Заплутавшись у гомоні століть" (2009)- вірші, переспіви, переклади, яку в перекладі Антона Паперного видано цього року.
Лауреат літературних премій імені Урі Цві Грінберга та Івана Кошелівця.

Найновіший твір
З голосу Езопа
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й далі в бур’яні».
«Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
То краще б не являвсь твій рід на світ.
А як являєтесь, то як один – беззубі.
А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
«За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
Питає вовк наразі гречно.
«Ми вас обходимо десятою дорогою,-
А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»
Р.S.
Якби й поміж людьми отак-от повелося:
Як можновладець правду знать захоче,
То хай вона не тільки коле йому очі,
А й зробить так, аби на краще йшлося
Часами й вовк буває ситим.
Саме такому довелось зустріти
Вівцю, що, мертва начебто, лежала
І виду на життя не подавала.
Схилився вовк, шепоче їй на вухо:
«Не бійсь мене, та краще-но послухай:
Як тричі скажеш правду про вовків менi,
Зможеш лежати й далі в бур’яні».
«Ну якщо так,- вівця йому в одвіт,-
То краще б не являвсь твій рід на світ.
А як являєтесь, то як один – беззубі.
А щонайкраще – йдіть усі на згубу!»
«За що ж нам присуд отакий, овечко?»-
Питає вовк наразі гречно.
«Ми вас обходимо десятою дорогою,-
А нам cпокійно жить од вас немає змоги...»

Р.S.
Якби й поміж людьми отак-от повелося:
Як можновладець правду знать захоче,
То хай вона не тільки коле йому очі,
А й зробить так, аби на краще йшлося