Буяє травень яблуневим цвітом,
не за горами довгождане літо.
Проте допоки ще весна довкола -
то хоч-не-хоч, але ходи до школи.

Приспів:

А ми такі, а ми такі затяті,

Гартуюсь в натовпі людському,
У боротьбі.
Живу в далекому й близькому,
Живу в тобі.
Живу в піднесеному слові,
Без коректур.
Живу в чистилищі любові,
Не без тортур.

На сайті гастролює Поціновувач поезії. Хто за ним ховається?


Сторінка Камінчанської Олександри. Її вірш і коментарі:


поціновувач поезії (Л.П./Л.П.) [ 2017-05-26 22:59:38 ]
...а я вас читав...от лише де?... думка є...

не знаю, що тут діється...так званий пан поціновувач поезії, який комфортно розмістився і на інших сайтах відкрито займається дурницями...як такого позбутися?...поясніть...

Її лірична героїня –
ікона із далеких літ,
де ще існує і єдиний,
і не один, а цілий світ.

Вона залюблена у себе
і вірна лиш самій собі,
але живе на тому небі,

Стоїть, у щось замислена, бабуся.
Її рука зависла біля уст.
Чужа усім. Признатися боюся,
що я не намотав собі на вуса,
які були літа моїх бабусь.

І цю уже ніхто не запитає,
кудою понесуть її літа

Допоки ти співала – осеніло.
Лучина пічку затопила.
Доки літала й цокотіла,
похолоділо.

Тепер ти ледь подолуєш емалі
і кіптяву плити, чим далі
година твого виплоду квітнева.

Вагітна жінко! – ти вінець творіння,
Кого обійме таїнством Господь.
Бо саме у тобі є те коріння –
З якого проростає мій народ.

Вагітна жінко! – йти тобі на муки,
Заради того, щоби ця земля
Завжди жила, коли на свої руки

У болітці серед лісу
Якось Жабці стало тісно:
Всі набридли їй подружки,
Несмачними стали мушки.

Остогидло вже пірнати,
На льоту комах хапати...
Захотілось їй цим літом

Сад потемнів, розкошланий незграба:
Набрався ляку, цвіту не вберіг…
Наскочила гроза, сварлива баба,
З відра линула, гримнула на всіх.

Сипнула градом, вітру навперейми,
І блискавку метнула в далину…
Світліє сад і… лічить зав’язь, гейби

Життя триває. І триває смерть.
Не парадокс, а карма України.
Напівжива, зграбована ущерть,
До миру прагне крізь гібридні війни.
Минув Великдень і Христос Воскрес,
До інших дат торується дорога.
Не варт чекати манни із небес -
Не виживуть безбожники

А іноді люди,
деякі
або просто якісь,
викликають
на самому дні
заплутані, змучені
або, навпаки,
вибухаючі

Брехня відкрила очі. Ожила.
Нуртує у думках, неначе піна,
Аби утілитися у слова,
Отрутою сочитись по краплині.

На перший погляд зовсім не гидка,
Ефектна, наче дівчина вродлива.
За нею правда тулиться гірка,

Ще недавно зима - завірюха сяйна -
Кружеляла пухнасті сніжини.
А уже, наче мить, пролетіла весна,
Пролетіла, як пух тополиний.

Одцвітають каштани, бузок одцвіта,
Час черемсі печально зітхнути.
І кульбаба на луках - ну зовсім не та –

Не такі синоптики уперті
як ясна погода у імлі
і її неписані секрети.
Та не марно метео-поети
провіщають літо на землі.

***
Метеорологія – наука

Вже скільки ґуль набили на чолі,
Та кожен раз все чухаєм чуприну,
Бо ставши знову на старі граблі,
Однаково вишукуєм причину
У комусь іншому.
І знову шахраїв
Саджаємо на трон, а не за ґрати.
Колосів ліпимо до стертих мозолів,