ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олексій Кацай
2017.02.26 16:11
Під неба тьмяним пожарищем
вростають злісним багрецем
гілляччя вен в аорти тріщин
планети й кров’яним тільцем
її уносить непомітно
в судин космічних живопліт.
Червоного гіганту світлом
скривавило

Олександр Олехо
2017.02.26 09:18
Яка вона, дорога без вибоїн?
Яке воно, життя без гіркоти?
Приходить ніч і сниться світла воїн,
який воює морок і світи.

Але світи несхитні у гордині
і мороку достатньо ще снаги
бороти сяйво у душі людини,

Серго Сокольник
2017.02.26 00:09
експериментальний сонет з нетипово негативним наповненням*

Чому нема (у плині світ зіскніє...)
Того казкового, що зветься mon ami ?
Бо ниє там... По-під ребер"ям ниє
Прадавнє таїнство, обізване людьми

Коханням, що безсмертними Богами

Марія Дем'янюк
2017.02.25 22:16
Зима вже плаче,бо весна перемагає,
і сірий смуток стріхою стікає...

Весніє квітка. Ніжність білосніжна
крізь сніг пробилася і дивиться у світ.
А котики пухнасто-дивовижні
ось-ось замуркотять з тоненьких вербовіт...

Ярослав Чорногуз
2017.02.25 21:17
Над гаєм здіймались дими…
Я глянув – неначе жива
У небо злетіла сова
Із чорним і білим - крильми.

Відкрив я здивовано рот,
Чи в мене уява палка?!
Постав із сови тут вулкан,

Світлана Майя Залізняк
2017.02.25 13:50
Знов підйом - на лису гору.
Панорама: яр, ковтьоби.
Поливала мандрагору.
Перенизано оздоби.

Обступали сонцелюби.
Угрузали в сніг обцаси.
Гекатомби. Смерть беззуба

Сергій Гупало
2017.02.25 13:26
Я – у плащі широкому і нібито крилатий,
А мила заздро дивиться, бажаннячко вгамовує.
Вона – гальмо. Направила свої думки в палату,
Де пацієнти тішaться розмовою-обмовою.

В отій лікарні любка – щось, і називати хворим
Мене також націлена, як

Леся Сидорович
2017.02.25 13:21
Весна…. І серце б`ється збуджено.
А сонце кимось вже пробуджено.
Сутужно зимоньці, незатишно,
лИбонь, хотіла владу мати ще.
Лопоче легіт по-весняному
сЬогодні дню - п`янкому й п`яному.
Кортить відчути справжнє літепло.
Усмішки дарувати, сміх. Стекл

Леся Геник
2017.02.25 12:03
Перемовчу цю мить, пережурю цей день,
а небо знов нахилиться й заплаче.
Я знаю, що мине, і добре, й зле мине,
і буде так, що й не було неначе.

І тільки вітер змін у віття шугоне,
і заколише цю нестримну тугу,
що перейшла собі негадано мене

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:39
Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на

Ніна Виноградська
2017.02.25 11:24
Йде Україна мовби по болоту,
Затягує її бездонна твань.
І ким би ти не був — мовчиш. Супротив
Отримає багато покарань?!

Мовчиш? — Мовчи! неначе тихе бидло.
На дно, так всім! Не стулюй кулаки.
Оце тобі покращення і їдло,

Кристіан Грей
2017.02.25 11:13
Приїхав у місто, де люди лукаві,
Брехливі і заздрісні, ласі на зло.
Написано в Біблії – «тварі – по парі»,
А їх тут до біса таких розвелось.

А решта для них, наче бидло у стайні:
Раби для панів і для підпанків їх..
Пани розкошують, панам дуже фа

Ніна Виноградська
2017.02.25 10:53
А хто тепер нам вигострить сокиру,
Хто поведе в розкрилля добрих літ?
Чужинці в хаті нині не для миру,
А для сваволі і задля обид.

Змирились ми, приречені так жити,
Віддавши найсвятішу булаву,
Витопчуючи зеленаве жито,

Мирослав Артимович
2017.02.25 09:38
Люблю самотність... Лоно тиші…
Коли розмашисто думкам…
Тоді душа слова колише –
І я в самотності не сам…

19.02.2017

Олександр Олехо
2017.02.25 08:49
Мені так легко гоже з Вами,
коли між нами сива даль,
роки, сповиті пеленами,
і гіркоти медовий жаль.

Ось тільки дотику бракує
і філософії вини,
коли наплине чорне «всує»

Володимир Бойко
2017.02.24 23:09
Я дивлюся на небо, я міркую про зорі,
Про ночей безгоміння і світанки прозорі.

Оповитий туманом небокрай даленіє,
У душі безталанній оживає замрія.

Загубивши надію на омріяну ласку,
Я складаю для себе втаємничену казку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Терен Тіна Терен Тіна
2017.02.26

Максим Личко
2017.02.25

Андрій Грановський
2017.02.24

Лілія Домнічева
2017.02.23

Антоніус Трістен
2017.02.18

Періш Крукс Руслан Лесейн
2017.02.17

Катря Садовнікова
2017.02.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Результати голосування
Якими мали би бути поетичні книжки?
1. Мистецьким явищем, а не будь-чим
 
  47 % (126)
2. З чітко відчутною магією
 
  27 % (73)
3. Краще оформленими
 
  10 % (27)
4. Менше еклектики, більше стилю
 
  9 % (23)
5. Такими, як і зараз
 
  5 % (13)
6. Книжки поезій віджили своє
 
  3 % (7)
Всього голосів: 269  | Проголосувати

Інші рейтингові голосування:

Всі актуальні голосування на "ПМ"

Коментарі
Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2014-11-20 14:11:54 ]
Пропонуємо взяти участь в голосуванні і обговоренні теми.
Кількість відповідей - до 3 включно.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Артамонов (Л.П./Л.П.) [ 2015-05-09 20:59:03 ]
Власне, про це писав Зеров у своєму вірші про Арістарха та "Александрійських муз нащадків та послідків". З того часу ситуація стала ще гіршою.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2015-08-07 22:47:02 ]
Це класно зауважено - з часом ситуація стає завжди гіршою. (

Але, але...
Місця, куди приходять спраглі маси, завжди дещо затоптуються. Але це ж не значить, що мистецтво, як таке, затоптується?



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Артамонов (Л.П./Л.П.) [ 2015-09-01 20:33:35 ]
Хочеться сподіватися, що так і є. Втім, взагалі складно говорити без посмішки (чи сліз) про сучасне мистецтво, особливо - про сучасну поезію. Тому, мабуть, на цьому сайті я публікую лише переклади прози та поезії початку ХХ ст., не обтяжуючи потенційного читача абсурдом повністю власного виробництва. Людство виродилося - треба визнати. Ми нічого не можемо створити прекрасного. Якщо колись верлібри Паунда зводили людей з розуму, то тепер верлібри пише кожен другий. Цим все сказано.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2015-09-02 15:42:26 ]
Навряд чи людство виродилося, думаю, просто натовп став надто щільний в тих місцях, де раніше були одиниці. Тобто, нмсд, проблема і в тому, що з багатьох причин немає розвитку автора, та й взагалі, особистості...
Тут і протиріччя в церковних доктринах, це і обман на обмані в будь-якій гілці влади...

А ще - і це, як на мене, головне, - поезія, як і інші форми творчості й мистецтва, торкаються всіх рівнів перебування суспільства. І якщо народ пише на різних рівнях свого реального перебування (в творчому процесі), то це не зле, не дуже добре, що високі рівні перебування не так вже й помітні. )
Та ось поезія делікатно "дається" для співтворчості всім - і досвідченим, і аматорам, і це повчально.
А щодо книжок, то, мені здається, що й навіть найталановитішому авторові нині випустити книжку без хорошого редакційного колективу проблематично, бо всі дрібнички матимуть значення, хороші ж редактори безкоштовно працювати не в змозі...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Олехо (Л.П./М.К.) [ 2015-09-02 18:47:54 ]
Людство не вироджується, а навпаки розвивається шаленими темпами. Де ті критерії морального і фізичного здоров’я, щоб говорити про виродження? Просто на шляху до своєї гільйотини(чи плахи) людство настільки приросло чинниками небезпеки(перенаселення, екологія, брак ресурсів, надпотужна зброя, несправедливість за столом споживання та інше), що кінцева мета подорожі стає реальністю. Питання часу, якщо не схаменеться. Цивілізація принесла для творчих людей інші різноманітні пропозиції для вираження свого творчого «Я». Тому там, на інших поприщах, можливо, і заблукали сучасні Шекспіри . Поезія пішла у щільні маси, для якої – це(на відміну від тих, що «заблукали») чи не самий доступний спосіб догодити своєму Его. Багата уява, трохи фантазії – усе, що треба для початку. Але нема росту, а ази уже засвоєні і самообман каже «Є!». Може обманює, а може і ні. Бо усі ми – особистості і судження наші особистісні. На вічному полі Поезії пасуться не тільки елітні рисаки, але і маленькі поні, страшненькі коні Прежевальського і навіть уперті осли. І якщо «високі рівні перебування» на цьому тлі не надто помітні, то що, осли винні?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2015-09-03 20:43:36 ]
Високі рівні перебування (тобто, і плюс всі інші), зазвичай, вловлюються надтонкими чуттями і "фіксуються" певним онтогенезом особи. Онтогенез ніби ніхто ще не відкидав? )
Це я про те, що напевно сучасна авторська поезія повинна мати неабиякі надзавдання, як в письмі, так і в житті самого автора, аби з'являвся неабиякий добротний результат.