Це явно означає, що тобі
уже байдужі радощі людини,
а я радію і твоїй журбі
за мною, і лихій годині.

Ти опинився на своїм горбі,
я почиваю у своїй долині,
а там, де кожен судить по собі,

Немає часу жити до кінця,
нема куди подітися одному,
тому шукають душі і серця
одне одного ще у світі цьому.

Іди хоч до окраїни землі –
немає долі однієї масті,
та є у неї радощі й жалі,

Ти відокрем, спинись, окресли…
Забудь все те, що Світ псує.
Он там, по-переду, небесне
Воно, насправді, не твоє…

Воно чекає свого часу -
На кілька мість один квиток…
І ця божественна прикраса

Малесенька свіжа тендітна рослинка –
листочки ще менші на ній –
цвіте непомітно,
ледь біло-блакитно,
й корінчик пускає в глибінь.

Стеблинка – з пів голки, ще вітру не чула,
а квітка – не знала бджоли,

Україною ходять Чужі –
Вовкулаки із позамежі,
Чортовиння із дикого поля,
Що не дасть супокою ніколи.

Хижі пики і пащі голодні,
Що на будь-які підступи згодні...
Лицемірні гадючі личини

Ти торкнувся мене думками - у очах голубінь заясніла,
Ти торкнувся мене словами - і умить виростали крила,
Доторкнувся мене вустами - і я більшого щастя не знаю,
Ти покликав мене з собою, щоб дістатися небокраю.

У обіймах твоїх щезала, як у променях

Разбужу себя к обеду,
Две ноги приставлю к полу.
Грех не выпить за победу —
Ночь прошла без димедролу…

2.
Лишь взглядом праведным возможно
Определить свой негатив,

Якщо не хочемо за ґрати,
то є боятися чого
«колаборації» і «вати»...
любити ворога не варто,
а бити мусимо його.

***
Нема війни – не буде миру,

Вони стоять, морозами сповиті,
Заметені снігами в холоди.
Це найсвятіші нині люди в світі,
Які боронять всіх нас від біди.

Боронять од війни і чортоградів,
Щоб не упали в села і міста.
Їм вороги, звичайно, тут не раді

Друзі торкнули кувалду важку,
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.

Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз

Липневий день ще спить. Четверта ранку.
Матуся встала, вже підходить хліб.
О сьомій бігти з сапкою на ланку.
Народ по хатах в глибині садиб.

У піч кидає зібраного хмизу,
Соломи й картоплиння для вогню.
Спалахує і гасне. Ще валізу

До ранку небо упаде снігами
картина маслом, посіріло тло.
Чи зможе ніжна квітка – орігамі
зігріти світ даруючи тепло?

Не знаю точно, але певно зможе.
На вікнах ікебани пелюстки.
Милуються найперші перехожі,

Весноводи ойдуть!
Сновигай по мені,
на мені, у мені,
за хребет упіймися,
о, зелений мій вітре,
зеленаво холодний мій,
у кістках у моїх
там

Виходьте зі свого сидячого будення, пані Шело.
Поминувши невгамовних голубів,
Потьопаєм туди, куди Ви мене якось позвали.
Недавно був я там. Бузок ще не зацвів.
Поведу і я Вас на єрусалимську вулицю Лілах,
Де тільки івритська назва бузку причаї

Дивовижа нудьгу не стерпить,
Відшукає вірша, різця.
А тебе – обіймає серпень,
І немає цьому кінця.

Опинюся у морі туги,
Притулюся до втіхи слів,
І з тобою, немовби вдруге,

Між народженням і смертю
Слід життя, –
На всі боки розпростертий
Без пуття.
І посіви, і обжинки
Вік увесь,
І чекання відпочинку
Потім, десь.