Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.19
00:14
Навіть найлихіші лиходії неминуче відходять у минуле.
Якщо росія – антисвіт, то й світ – антиросія.
Силам зла бракує сили, але не бракує зла.
Герої варті свого народу, але чи вартий народ своїх героїв?
Золота середина була заповнена посередніс
2026.05.18
19:57
Іван Хемніцер (1745-1784)
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
Один сумлінний батько вчув,
що за кордон дітей учитись відправляють,
і що того, хто десь за морем був,
від не-бувалого – й на вигляд відрізняють.
І от, не пасти задніх щоб,
2026.05.18
19:24
Ми граємо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
На бусурманській лютні дощу,
Ми танцюємо
Божевільні танці пролісків,
Що цвітуть лише у вигадках
Їжаків маленького лісу
Вчора.
Ми креслимо
2026.05.18
15:29
Почутого про подвиги трьохсот троянців
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
Замало, якщо ти серйозний ерудит,
Для написання навіть прози.
Хоча про Ксерокса ти можеш розповісти
Не тільки уривками службових розмов.
І пишеш вірша про своє – про зустрічі,
Природно, що не для баталій,
2026.05.18
14:02
усі збираються за стіл
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
від діда і до каті
щоби поїсти на обід
сякої благодаті
дід переважно мовчазний
триндіти не привиклий
тут батько по 50 розлив
бере із нього приклад
2026.05.18
13:36
ВИШГОРОД: ЗИМОВИЙ СОН КНЯГИНІ ІРИНИ
Коли осінь 1050 року позолотила кручі над Дніпром, велика княгиня відчула, як у її жилах стихає шторм північних морів – материнське серце, що тримало на собі дипломатію цілої Європи, почало втомлюватися.
Вона об
2026.05.18
13:05
Сонячний ранок
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
вітає ласкаво:
ось львівський пряник,
каша і кава.
Ось почуття й думки найсвітліші,
це тобі радість прямо спросоння -
сяючі вірші,
2026.05.18
12:50
Звід небесний зірками іскрився...
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
Боже, зглянься, зійди і годи нам!
Друг мій взяв автомата і скрився,
а я ждав і складав лік годинам...
Скільки літ нами разом прожито
ще з дитинства, де мрії прозорі...
Він любив так співати про жито,
2026.05.18
11:41
Атестат КДБ, наперекір та попри,
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
Проніс крізь життя швидкоплинне.
Історія - "задовільно"
Комунізм науковий - "добре"
Провокаторська справа - "відмінно".
2026.05.18
11:32
Я іду в невідомість, забувши дорогу.
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
І додому назад вже нема вороття.
В пащу звіра іду, відганяючи втому,
У жаданні нового-старого буття.
Я іду у туман, я долаю тяжіння
Всіх минулих кайданів, тіней і проклять.
Я іду крізь полон і зірок мерехтіння
2026.05.18
11:26
Ось новий вірш Артура Курдіновського:
Я ПРИЙШОВ У ТРАВЕНЬ
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Зму
2026.05.18
11:02
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує
2026.05.18
09:22
Відчувши як сяє травневий півмісяць,
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
Як глину чортяки під явором місять ,
Сполоханий пугач минає узлісся
І голосом вченим співає… В Сумах
Наглядач за волею ставить «Сто тисяч».
Актори із шкіри вздовж фабули лізуть.
Глядач недолугий кляне закулісу
2026.05.18
09:16
Благословенних видно по ясних очах —
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
вони: смарагдові, блаватні, пречудові.
Їм певно сняться зорі світанкові,
жар-птиці дивні на Мальдівських островах.
Щасливі люди розчиняються в добрі,
у мандрах водять білі каравели;
а раптом в чуйнім серці зах
2026.05.18
06:16
Звуки засинають уночі,
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
Боязко ховаючись повсюди
Від отих, кому час ніпочім,
Що мрійливо до світанку блудять.
Тиша уляглася на стежках
І таїться в темені глибокій,
Поки двох тих не проймає страх,
Поки землю укриває спокій...
2026.05.18
02:38
Чи не кожен шнурок уявляє себе великим змієм.
Насвинячити здатна лише людина.
У собачої радості людське обличчя.
Не все те зелень, що у салаті.
Ціна питання зняла питання ціни.
Від зайвої чарки ніхто не застрахований.
Гірше за погану гор
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Поеми
"Кроковеє колесо: дорога"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Кроковеє колесо: дорога"
… Рятуй мене, Дорого, від голгоф!
– Тобі куди?
– Туди, де Саваоф! …
Країнами, епохами, віками –
з гори в долину, де біліють Храми.
Продовж дощу, вітрів і снігопаду
ховають Храми стежечку до Саду.
А я блукаю – Стежечку шукаю,
І не знаходжу і назад вертаю –
Туди, де площі, вулиці і брами…
О, суєта суєт! …І нишкнуть Храми.
І тільки зорі моляться ночами
на небо журавлиними ключами,
і дивиться на мене Око Неба:
прийшла таки… - Я йшла віки до Тебе!
Все ближче, ближче… Блисне позолота,
відчинить Небо Зоряні Ворота
отими журавлиними ключами,
котрі не сплять, а моляться ночами.
Засліпить очі стежечка ося́йна.
Посеред ночі – Сонця лик… Осанна!
Розвиднюється… Бачу риси Божі:
Предивні риси – на людину схожі.
Боги як люди. Люди як боги.
Земля і Небо – вічні береги.
Крилаті люди і горбаті люди…
Від Бога – крила. А горби – від Юди.
Від пелюшо́к Історії до скону –
Боги як люди. Люди як ікони.
І кожна мить чекає зорепаду.
І кожна віть шукає свого саду.
І я блукаю – Білизну́ шукаю
і не знаходжу, і назад вертаю…
Країнами, епохами, віками
блукаю і шукаю Білий Камінь –
Робочий камінь часу і культур,
що зростить Сад Нетанучих Скульптур,
Коштовний камінь мови… Діамант,
що зростить Сад Нев’янучих Троянд!..
У тім Саду Троянд – Саду Любові
пройшли дощі пречисто бурштинові.
У тім Саду блукає Блудний Син,
збирає там розсипаний бурштин.
Блукають двоє… і благають руки…
і вогнище… і дощ… Зірки і звуки.
І пісня жайвора… і спалах… і слова…
Хмеліє і злітає голова…
Та враз – кудись зникає Блудний Син. …
І лиш бурштин. І лиш один бурштин…*
«Два слова… У дзеркальний дім звели обох вони.
Ти відображенням моїм стоїш закоханий.
«Вона чудова, - говориш ти, - вона чудова».
О, як мені перемогти лиш два ці слова?»**
Загусне час у краплях бурштину.
Шукав чудову, а знайшов чудну.
Тернова ружа – не чудова, де там!
Шукала Мужа, а знайшла Поета.
І ось вони одні в дзеркальнім домі:
Свіча… дзеркала… душі невагомі…
Він їй казав: «Не гідний я любові.
Мої літа – то краплі бурштинові.
Мій вік фатальний – карколомний вік.
В мені живе Поет, не Чоловік.
Я вас зламаю, руженько тернова…
Мене кохає Муза бурштино́ва».
… І плакала свіча, бо барв задуже:
«О жаль мені тебе, тернова руже!
Байдуже. Ти – не Муза бурштинова…»
- Вона чудова? - Так. Вона чудова…
Посеред літа – руженька розквітла.
Посліпли сови, стільки було світла!
Кричали сови… Досі їх бентежить,
чом ружа та нікому не належить,
і чом така чудна у неї мова:
- Не бурштино́ва я, бо я… терно́ва.
Один бурштин – від року і до року.
Довкола ружі – терен теж нівроку.
Мовчать дзеркала. Терен і бурштин…
Який високий непролазний тин!
Чи хто живий ще є в дзеркальнім домі!
Свіча горить… А душі – у Содомі.
«Я вас зламаю, руженько терно́ва…»
- Мені байду́же, - скаже самота.
Аж тут озветься Муза бурштино́ва:
- Вона чудова… Так.
... І САМЕ ТА !..
З раннього, кінець 80-их.
– Тобі куди?
– Туди, де Саваоф! …
Країнами, епохами, віками –
з гори в долину, де біліють Храми.
Продовж дощу, вітрів і снігопаду
ховають Храми стежечку до Саду.
А я блукаю – Стежечку шукаю,
І не знаходжу і назад вертаю –
Туди, де площі, вулиці і брами…
О, суєта суєт! …І нишкнуть Храми.
І тільки зорі моляться ночами
на небо журавлиними ключами,
і дивиться на мене Око Неба:
прийшла таки… - Я йшла віки до Тебе!
Все ближче, ближче… Блисне позолота,
відчинить Небо Зоряні Ворота
отими журавлиними ключами,
котрі не сплять, а моляться ночами.
Засліпить очі стежечка ося́йна.
Посеред ночі – Сонця лик… Осанна!
Розвиднюється… Бачу риси Божі:
Предивні риси – на людину схожі.
Боги як люди. Люди як боги.
Земля і Небо – вічні береги.
Крилаті люди і горбаті люди…
Від Бога – крила. А горби – від Юди.
Від пелюшо́к Історії до скону –
Боги як люди. Люди як ікони.
І кожна мить чекає зорепаду.
І кожна віть шукає свого саду.
І я блукаю – Білизну́ шукаю
і не знаходжу, і назад вертаю…
Країнами, епохами, віками
блукаю і шукаю Білий Камінь –
Робочий камінь часу і культур,
що зростить Сад Нетанучих Скульптур,
Коштовний камінь мови… Діамант,
що зростить Сад Нев’янучих Троянд!..
У тім Саду Троянд – Саду Любові
пройшли дощі пречисто бурштинові.
У тім Саду блукає Блудний Син,
збирає там розсипаний бурштин.
Блукають двоє… і благають руки…
і вогнище… і дощ… Зірки і звуки.
І пісня жайвора… і спалах… і слова…
Хмеліє і злітає голова…
Та враз – кудись зникає Блудний Син. …
І лиш бурштин. І лиш один бурштин…*
«Два слова… У дзеркальний дім звели обох вони.
Ти відображенням моїм стоїш закоханий.
«Вона чудова, - говориш ти, - вона чудова».
О, як мені перемогти лиш два ці слова?»**
Загусне час у краплях бурштину.
Шукав чудову, а знайшов чудну.
Тернова ружа – не чудова, де там!
Шукала Мужа, а знайшла Поета.
І ось вони одні в дзеркальнім домі:
Свіча… дзеркала… душі невагомі…
Він їй казав: «Не гідний я любові.
Мої літа – то краплі бурштинові.
Мій вік фатальний – карколомний вік.
В мені живе Поет, не Чоловік.
Я вас зламаю, руженько тернова…
Мене кохає Муза бурштино́ва».
… І плакала свіча, бо барв задуже:
«О жаль мені тебе, тернова руже!
Байдуже. Ти – не Муза бурштинова…»
- Вона чудова? - Так. Вона чудова…
Посеред літа – руженька розквітла.
Посліпли сови, стільки було світла!
Кричали сови… Досі їх бентежить,
чом ружа та нікому не належить,
і чом така чудна у неї мова:
- Не бурштино́ва я, бо я… терно́ва.
Один бурштин – від року і до року.
Довкола ружі – терен теж нівроку.
Мовчать дзеркала. Терен і бурштин…
Який високий непролазний тин!
Чи хто живий ще є в дзеркальнім домі!
Свіча горить… А душі – у Содомі.
«Я вас зламаю, руженько терно́ва…»
- Мені байду́же, - скаже самота.
Аж тут озветься Муза бурштино́ва:
- Вона чудова… Так.
... І САМЕ ТА !..
З раннього, кінець 80-их.
Розділ, що був задуманий авторкою як продовження драматичної алегорії «Епоха новітніх динозаврів. КРАЇНА ПЛАЗУНІВ»
* В поезії обігруються назви ранніх збірок Євгена Салевича «Пісня жайвора», Володі Олейка «Зірки і звуки», Сашка Ірванця «Вогнище на дощі», Віктора Неборака «Бурштиновий час», "Літаюча голова" і збірка новел Юрка Винничука «Спалах».
**З поезії Віктора Неборака зі збірки «Бурштиновий час».
Фрагмент «Кроковеє колесо: дорога» увійшов до збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
