Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
2026.08.26
18:27
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
Запльоване майбутнє та минуле.
А що за свято - намертво забули
У шабаші манкуртського лайна.
Є дві реальності. Глуха стіна.
Гуде розбещений та п'яний вулик.
Гуляє бидло, поки йде війна.
2026.08.26
17:43
ЗАГИБЕЛЬ ВАВІЛОНА: «МЕНЕ, ТЕКЕЛ, ВЕ-ПАРСИН»
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
«Відміряний, зважений, поділений, або відданий персам», - арамейське письмо, приказка епохи загибелі Вавілону.
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
2026.08.26
15:20
Залізло сонце за бараки,
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
у річці хлопці ловлять раки,
корови подають гудки:
«Стрічайте молоко, дітки!»
Колишній прапор на сільраді,
хоч люди стомлені, – а раді:
«Сьогодні (через скілько діб!)
2026.08.26
13:45
За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Поеми
"Кроковеє колесо: дорога"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Кроковеє колесо: дорога"
… Рятуй мене, Дорого, від голгоф!
– Тобі куди?
– Туди, де Саваоф! …
Країнами, епохами, віками –
з гори в долину, де біліють Храми.
Продовж дощу, вітрів і снігопаду
ховають Храми стежечку до Саду.
А я блукаю – Стежечку шукаю,
І не знаходжу і назад вертаю –
Туди, де площі, вулиці і брами…
О, суєта суєт! …І нишкнуть Храми.
І тільки зорі моляться ночами
на небо журавлиними ключами,
і дивиться на мене Око Неба:
прийшла таки… - Я йшла віки до Тебе!
Все ближче, ближче… Блисне позолота,
відчинить Небо Зоряні Ворота
отими журавлиними ключами,
котрі не сплять, а моляться ночами.
Засліпить очі стежечка ося́йна.
Посеред ночі – Сонця лик… Осанна!
Розвиднюється… Бачу риси Божі:
Предивні риси – на людину схожі.
Боги як люди. Люди як боги.
Земля і Небо – вічні береги.
Крилаті люди і горбаті люди…
Від Бога – крила. А горби – від Юди.
Від пелюшо́к Історії до скону –
Боги як люди. Люди як ікони.
І кожна мить чекає зорепаду.
І кожна віть шукає свого саду.
І я блукаю – Білизну́ шукаю
і не знаходжу, і назад вертаю…
Країнами, епохами, віками
блукаю і шукаю Білий Камінь –
Робочий камінь часу і культур,
що зростить Сад Нетанучих Скульптур,
Коштовний камінь мови… Діамант,
що зростить Сад Нев’янучих Троянд!..
У тім Саду Троянд – Саду Любові
пройшли дощі пречисто бурштинові.
У тім Саду блукає Блудний Син,
збирає там розсипаний бурштин.
Блукають двоє… і благають руки…
і вогнище… і дощ… Зірки і звуки.
І пісня жайвора… і спалах… і слова…
Хмеліє і злітає голова…
Та враз – кудись зникає Блудний Син. …
І лиш бурштин. І лиш один бурштин…*
«Два слова… У дзеркальний дім звели обох вони.
Ти відображенням моїм стоїш закоханий.
«Вона чудова, - говориш ти, - вона чудова».
О, як мені перемогти лиш два ці слова?»**
Загусне час у краплях бурштину.
Шукав чудову, а знайшов чудну.
Тернова ружа – не чудова, де там!
Шукала Мужа, а знайшла Поета.
І ось вони одні в дзеркальнім домі:
Свіча… дзеркала… душі невагомі…
Він їй казав: «Не гідний я любові.
Мої літа – то краплі бурштинові.
Мій вік фатальний – карколомний вік.
В мені живе Поет, не Чоловік.
Я вас зламаю, руженько тернова…
Мене кохає Муза бурштино́ва».
… І плакала свіча, бо барв задуже:
«О жаль мені тебе, тернова руже!
Байдуже. Ти – не Муза бурштинова…»
- Вона чудова? - Так. Вона чудова…
Посеред літа – руженька розквітла.
Посліпли сови, стільки було світла!
Кричали сови… Досі їх бентежить,
чом ружа та нікому не належить,
і чом така чудна у неї мова:
- Не бурштино́ва я, бо я… терно́ва.
Один бурштин – від року і до року.
Довкола ружі – терен теж нівроку.
Мовчать дзеркала. Терен і бурштин…
Який високий непролазний тин!
Чи хто живий ще є в дзеркальнім домі!
Свіча горить… А душі – у Содомі.
«Я вас зламаю, руженько терно́ва…»
- Мені байду́же, - скаже самота.
Аж тут озветься Муза бурштино́ва:
- Вона чудова… Так.
... І САМЕ ТА !..
З раннього, кінець 80-их.
– Тобі куди?
– Туди, де Саваоф! …
Країнами, епохами, віками –
з гори в долину, де біліють Храми.
Продовж дощу, вітрів і снігопаду
ховають Храми стежечку до Саду.
А я блукаю – Стежечку шукаю,
І не знаходжу і назад вертаю –
Туди, де площі, вулиці і брами…
О, суєта суєт! …І нишкнуть Храми.
І тільки зорі моляться ночами
на небо журавлиними ключами,
і дивиться на мене Око Неба:
прийшла таки… - Я йшла віки до Тебе!
Все ближче, ближче… Блисне позолота,
відчинить Небо Зоряні Ворота
отими журавлиними ключами,
котрі не сплять, а моляться ночами.
Засліпить очі стежечка ося́йна.
Посеред ночі – Сонця лик… Осанна!
Розвиднюється… Бачу риси Божі:
Предивні риси – на людину схожі.
Боги як люди. Люди як боги.
Земля і Небо – вічні береги.
Крилаті люди і горбаті люди…
Від Бога – крила. А горби – від Юди.
Від пелюшо́к Історії до скону –
Боги як люди. Люди як ікони.
І кожна мить чекає зорепаду.
І кожна віть шукає свого саду.
І я блукаю – Білизну́ шукаю
і не знаходжу, і назад вертаю…
Країнами, епохами, віками
блукаю і шукаю Білий Камінь –
Робочий камінь часу і культур,
що зростить Сад Нетанучих Скульптур,
Коштовний камінь мови… Діамант,
що зростить Сад Нев’янучих Троянд!..
У тім Саду Троянд – Саду Любові
пройшли дощі пречисто бурштинові.
У тім Саду блукає Блудний Син,
збирає там розсипаний бурштин.
Блукають двоє… і благають руки…
і вогнище… і дощ… Зірки і звуки.
І пісня жайвора… і спалах… і слова…
Хмеліє і злітає голова…
Та враз – кудись зникає Блудний Син. …
І лиш бурштин. І лиш один бурштин…*
«Два слова… У дзеркальний дім звели обох вони.
Ти відображенням моїм стоїш закоханий.
«Вона чудова, - говориш ти, - вона чудова».
О, як мені перемогти лиш два ці слова?»**
Загусне час у краплях бурштину.
Шукав чудову, а знайшов чудну.
Тернова ружа – не чудова, де там!
Шукала Мужа, а знайшла Поета.
І ось вони одні в дзеркальнім домі:
Свіча… дзеркала… душі невагомі…
Він їй казав: «Не гідний я любові.
Мої літа – то краплі бурштинові.
Мій вік фатальний – карколомний вік.
В мені живе Поет, не Чоловік.
Я вас зламаю, руженько тернова…
Мене кохає Муза бурштино́ва».
… І плакала свіча, бо барв задуже:
«О жаль мені тебе, тернова руже!
Байдуже. Ти – не Муза бурштинова…»
- Вона чудова? - Так. Вона чудова…
Посеред літа – руженька розквітла.
Посліпли сови, стільки було світла!
Кричали сови… Досі їх бентежить,
чом ружа та нікому не належить,
і чом така чудна у неї мова:
- Не бурштино́ва я, бо я… терно́ва.
Один бурштин – від року і до року.
Довкола ружі – терен теж нівроку.
Мовчать дзеркала. Терен і бурштин…
Який високий непролазний тин!
Чи хто живий ще є в дзеркальнім домі!
Свіча горить… А душі – у Содомі.
«Я вас зламаю, руженько терно́ва…»
- Мені байду́же, - скаже самота.
Аж тут озветься Муза бурштино́ва:
- Вона чудова… Так.
... І САМЕ ТА !..
З раннього, кінець 80-их.
Розділ, що був задуманий авторкою як продовження драматичної алегорії «Епоха новітніх динозаврів. КРАЇНА ПЛАЗУНІВ»
* В поезії обігруються назви ранніх збірок Євгена Салевича «Пісня жайвора», Володі Олейка «Зірки і звуки», Сашка Ірванця «Вогнище на дощі», Віктора Неборака «Бурштиновий час», "Літаюча голова" і збірка новел Юрка Винничука «Спалах».
**З поезії Віктора Неборака зі збірки «Бурштиновий час».
Фрагмент «Кроковеє колесо: дорога» увійшов до збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
