Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
2026.11.02
23:38
щодо творів отих неумисних
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
несумісних із логікою
непричетних до пошуків істин
чи здаються підробкою
бездоганність між іншим у світі
конкурентний протекціонізм
інсталяцій 3-d графіті
кю-ар-коди повсюди скрізь
2026.11.02
22:38
У москалеві присутній синдром вищості, але відсутній синдром вартості.
Найбільша небезпека для цивілізації – дикуни, які вважають себе цивілізованими.
Дідька чортом не настрашиш, а путіна Трампом.
Основні функції диявола нині виконує путін.
Об
2026.11.02
20:59
Розкажи всім, Конотопе,
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
Як москалів товк ти,
Як облудливій тій чвані
Зробив Іван Канни,
Де уславлена кіннота
Борсалась в болоті.
Як в доспіхах дорогих
Із золота й сталі
2026.11.02
20:38
Над світом білим почорніли тучі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
і любуватися немає чим...
збувається пророче й неминуче,
пооживали фюрери і дуче
і виїдає очі рідний дим.
ІІ
Одні й останні воїни у полі
2026.11.02
16:24
Поплач дощем, журливий листопаде!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
За спогади про вересень пробач!
Твої пісні - не світлі серенади...
Покриєш сумом втомлені левади...
А я - єдиний вдячний твій глядач.
Забувши про весни легку браваду,
Поплач!
2026.11.02
14:31
Тепер він частий гість у цьому місці,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
У краю суму, болю і молінь.
Ніхто не подарує добрі вісті,
Мов шлейфи від минулих поколінь.
Схиляються тополі міднодзвонно.
Щось клени прошепочуть у пітьмі.
І спогади, немов сумні ікони,
2026.11.02
12:44
Виглядала обрій матіола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
Голосила: «Де вони, руді,
Ті, що рай знайшли за видноколом
У густій розлогій лободі?!»
Може, доручити будякові,
Він зазвичай вищий, ніж усі,
Виглядати радісне довкола,
2026.11.02
12:18
Пальцями тонкими стукав дощ у шибу.
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
Набридав настирно: може, я зайду?
Рама відчинялась, озивалась рипом,
У нутро впускала віхолу руду.
Засипало мокре листя підвіконня:
Цю ніч роздягалось гілля догола.
Дощ зайшов до хати й оголилась повня —
Лиш тума
2026.11.02
09:59
Війна привнесла в наше життя нові реалії. Майже щодня відчуваєш подих смерті, адже у будь-яку мить шалений дрон чи ракета можуть зупинити твоє земне буття.
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
Сьогодні життя і смерть, як ніколи, - поруч. Життєсмерть, як сказав поет…
У День пам'яті помер
2026.11.02
05:58
З гарячою чашкою кави
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
В руці я, звільнившись від сну,
Пригадую очі ласкаві
І повну цвітіння весну.
Пригадую співи пташині
І губи солодкі, як мед, -
І ночі небачено сині
Від зблисків хвостатих комет.
2026.11.02
01:34
Сонце нікуди не поспішає, ні,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
Воно просто дарує промені мені.
Куди ти біжиш?- Зупинися, постій,
Відчуй цей момент: він повністю твій.
Позитивний вайб, сонячний ранок,
Любов на вечерю, любов на сніданок.
Годинник цок-цок, та мені все одно,
2026.11.01
23:35
така мандрівка
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
такий пасьянс
у декадансі
такім осіннім
наступний поїзд
минає станцію
ми теж могли бути
пасажирами
2026.11.01
22:49
Антологія драматичних містерій Середньовіччя,
Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Відродження та епохи Бароко)
І. ЕПОХА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ: Містика віри та вигнання.
«ФРАНЦИСК АССІЗЬКИЙ: ХВАЛА МОЇМ СЕСТРАМ-ПТИЦЯМ»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Поеми
"Кроковеє колесо: дорога"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Кроковеє колесо: дорога"
… Рятуй мене, Дорого, від голгоф!
– Тобі куди?
– Туди, де Саваоф! …
Країнами, епохами, віками –
з гори в долину, де біліють Храми.
Продовж дощу, вітрів і снігопаду
ховають Храми стежечку до Саду.
А я блукаю – Стежечку шукаю,
І не знаходжу і назад вертаю –
Туди, де площі, вулиці і брами…
О, суєта суєт! …І нишкнуть Храми.
І тільки зорі моляться ночами
на небо журавлиними ключами,
і дивиться на мене Око Неба:
прийшла таки… - Я йшла віки до Тебе!
Все ближче, ближче… Блисне позолота,
відчинить Небо Зоряні Ворота
отими журавлиними ключами,
котрі не сплять, а моляться ночами.
Засліпить очі стежечка ося́йна.
Посеред ночі – Сонця лик… Осанна!
Розвиднюється… Бачу риси Божі:
Предивні риси – на людину схожі.
Боги як люди. Люди як боги.
Земля і Небо – вічні береги.
Крилаті люди і горбаті люди…
Від Бога – крила. А горби – від Юди.
Від пелюшо́к Історії до скону –
Боги як люди. Люди як ікони.
І кожна мить чекає зорепаду.
І кожна віть шукає свого саду.
І я блукаю – Білизну́ шукаю
і не знаходжу, і назад вертаю…
Країнами, епохами, віками
блукаю і шукаю Білий Камінь –
Робочий камінь часу і культур,
що зростить Сад Нетанучих Скульптур,
Коштовний камінь мови… Діамант,
що зростить Сад Нев’янучих Троянд!..
У тім Саду Троянд – Саду Любові
пройшли дощі пречисто бурштинові.
У тім Саду блукає Блудний Син,
збирає там розсипаний бурштин.
Блукають двоє… і благають руки…
і вогнище… і дощ… Зірки і звуки.
І пісня жайвора… і спалах… і слова…
Хмеліє і злітає голова…
Та враз – кудись зникає Блудний Син. …
І лиш бурштин. І лиш один бурштин…*
«Два слова… У дзеркальний дім звели обох вони.
Ти відображенням моїм стоїш закоханий.
«Вона чудова, - говориш ти, - вона чудова».
О, як мені перемогти лиш два ці слова?»**
Загусне час у краплях бурштину.
Шукав чудову, а знайшов чудну.
Тернова ружа – не чудова, де там!
Шукала Мужа, а знайшла Поета.
І ось вони одні в дзеркальнім домі:
Свіча… дзеркала… душі невагомі…
Він їй казав: «Не гідний я любові.
Мої літа – то краплі бурштинові.
Мій вік фатальний – карколомний вік.
В мені живе Поет, не Чоловік.
Я вас зламаю, руженько тернова…
Мене кохає Муза бурштино́ва».
… І плакала свіча, бо барв задуже:
«О жаль мені тебе, тернова руже!
Байдуже. Ти – не Муза бурштинова…»
- Вона чудова? - Так. Вона чудова…
Посеред літа – руженька розквітла.
Посліпли сови, стільки було світла!
Кричали сови… Досі їх бентежить,
чом ружа та нікому не належить,
і чом така чудна у неї мова:
- Не бурштино́ва я, бо я… терно́ва.
Один бурштин – від року і до року.
Довкола ружі – терен теж нівроку.
Мовчать дзеркала. Терен і бурштин…
Який високий непролазний тин!
Чи хто живий ще є в дзеркальнім домі!
Свіча горить… А душі – у Содомі.
«Я вас зламаю, руженько терно́ва…»
- Мені байду́же, - скаже самота.
Аж тут озветься Муза бурштино́ва:
- Вона чудова… Так.
... І САМЕ ТА !..
З раннього, кінець 80-их.
– Тобі куди?
– Туди, де Саваоф! …
Країнами, епохами, віками –
з гори в долину, де біліють Храми.
Продовж дощу, вітрів і снігопаду
ховають Храми стежечку до Саду.
А я блукаю – Стежечку шукаю,
І не знаходжу і назад вертаю –
Туди, де площі, вулиці і брами…
О, суєта суєт! …І нишкнуть Храми.
І тільки зорі моляться ночами
на небо журавлиними ключами,
і дивиться на мене Око Неба:
прийшла таки… - Я йшла віки до Тебе!
Все ближче, ближче… Блисне позолота,
відчинить Небо Зоряні Ворота
отими журавлиними ключами,
котрі не сплять, а моляться ночами.
Засліпить очі стежечка ося́йна.
Посеред ночі – Сонця лик… Осанна!
Розвиднюється… Бачу риси Божі:
Предивні риси – на людину схожі.
Боги як люди. Люди як боги.
Земля і Небо – вічні береги.
Крилаті люди і горбаті люди…
Від Бога – крила. А горби – від Юди.
Від пелюшо́к Історії до скону –
Боги як люди. Люди як ікони.
І кожна мить чекає зорепаду.
І кожна віть шукає свого саду.
І я блукаю – Білизну́ шукаю
і не знаходжу, і назад вертаю…
Країнами, епохами, віками
блукаю і шукаю Білий Камінь –
Робочий камінь часу і культур,
що зростить Сад Нетанучих Скульптур,
Коштовний камінь мови… Діамант,
що зростить Сад Нев’янучих Троянд!..
У тім Саду Троянд – Саду Любові
пройшли дощі пречисто бурштинові.
У тім Саду блукає Блудний Син,
збирає там розсипаний бурштин.
Блукають двоє… і благають руки…
і вогнище… і дощ… Зірки і звуки.
І пісня жайвора… і спалах… і слова…
Хмеліє і злітає голова…
Та враз – кудись зникає Блудний Син. …
І лиш бурштин. І лиш один бурштин…*
«Два слова… У дзеркальний дім звели обох вони.
Ти відображенням моїм стоїш закоханий.
«Вона чудова, - говориш ти, - вона чудова».
О, як мені перемогти лиш два ці слова?»**
Загусне час у краплях бурштину.
Шукав чудову, а знайшов чудну.
Тернова ружа – не чудова, де там!
Шукала Мужа, а знайшла Поета.
І ось вони одні в дзеркальнім домі:
Свіча… дзеркала… душі невагомі…
Він їй казав: «Не гідний я любові.
Мої літа – то краплі бурштинові.
Мій вік фатальний – карколомний вік.
В мені живе Поет, не Чоловік.
Я вас зламаю, руженько тернова…
Мене кохає Муза бурштино́ва».
… І плакала свіча, бо барв задуже:
«О жаль мені тебе, тернова руже!
Байдуже. Ти – не Муза бурштинова…»
- Вона чудова? - Так. Вона чудова…
Посеред літа – руженька розквітла.
Посліпли сови, стільки було світла!
Кричали сови… Досі їх бентежить,
чом ружа та нікому не належить,
і чом така чудна у неї мова:
- Не бурштино́ва я, бо я… терно́ва.
Один бурштин – від року і до року.
Довкола ружі – терен теж нівроку.
Мовчать дзеркала. Терен і бурштин…
Який високий непролазний тин!
Чи хто живий ще є в дзеркальнім домі!
Свіча горить… А душі – у Содомі.
«Я вас зламаю, руженько терно́ва…»
- Мені байду́же, - скаже самота.
Аж тут озветься Муза бурштино́ва:
- Вона чудова… Так.
... І САМЕ ТА !..
З раннього, кінець 80-их.
Розділ, що був задуманий авторкою як продовження драматичної алегорії «Епоха новітніх динозаврів. КРАЇНА ПЛАЗУНІВ»
* В поезії обігруються назви ранніх збірок Євгена Салевича «Пісня жайвора», Володі Олейка «Зірки і звуки», Сашка Ірванця «Вогнище на дощі», Віктора Неборака «Бурштиновий час», "Літаюча голова" і збірка новел Юрка Винничука «Спалах».
**З поезії Віктора Неборака зі збірки «Бурштиновий час».
Фрагмент «Кроковеє колесо: дорога» увійшов до збірки "Самоцвіти сокровення". - Львів:Логос,1997.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
