
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2024.05.20
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Поеми
Територія смислів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Територія смислів
Жити, вижити, вижити просто.
«Коридором зеленим» пройти.
Чорні птиці – непрохані гості.
Чорні вибухи – дикі світи.
Він од болю упав у непам’ять,
перетнувши червону ріку.
Зорі сипали кривди прадавні,
досягали у душу гірку.
На світанку кривавий Ярило
колобродив огненні ковші.
Не згубити останні ще сили!
В землю вритись!
В ножі? Крізь ножі!
І об ґрунт обдиралися нігті
Біле тіло палало вогнем.
У розстрільному дикому віхті
Іловайськ написався до схем.
Від сьогодні запечена тиша
з жаху мовчки схиляє чоло.
Це колись на скрижалях запишуть
чи замовчать: цього не було?
Не було цих смертей в «коридорі»,
що, мов насміх, «зеленим» назвуть?
Не було мертвих тіл в чистім полі,
Що їм, юним, одвічная путь?
Заривався у землю, бо ж тіло
паленіло не сонцем – вогнем,
Тіло з болю ходити не вміло.
Побратими сказали: «Прийдем…»
Заривався: земля порятує,
бо вкраїнська, бо наша, своя.
Чи смертей веремія нам всує?
Чи дійме сатанинська змія?
Щось метнулось (помовка про вовка?)
Ні, це тільки звичайний хробак.
Треба з’їсти: земля прогодує.
Треба жити. Не жити ж навспак.
Без ноги? Без ноги проживеться.
Знать, на те Божа воля. Проте
заболить Україна у серці.
Треба жити. Нас Ангел веде.
Тиша мертва. Жива не буває.
Друзі вірні незрушно лежать.
Он вороння насіло над краєм.
Ну, а може, це сон?
Хижий тать
підбирає тілами данину,
ріки крові ворушить, пряде,
заосичує осами днину,
в сині соняхи входить, іде..
І якісь то не соняхи – люди
в мовчазливім стоянні століть.
І вдаряються оси об груди,
І тим грудям пекельно болить.
Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті – володарі смерті, великі-великі царі.
Ці – лягали у соняхи і помирали поволі.
Територію смерті запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже. Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.
Територія смислів дозріє у сонцеквітках,
у бджолі, що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.
Ледь пошерхлими зрушив губами.
Надслухав.
Зачиналось на ніч.
Пропливав ніби снами – не снами,
наче море торкалося віч.
Перепливу цю ніч, перепливу,
перелистаю долю, пролистаю,
вогнем свічі, високої свічі,
зігріюся і помолюсь...
Настане світанок.
А ніч – як море,
темна хвиля б'є,
і думи розгойдались до нестями.
Десь там далеко – зоряні вігвами,
десь там – розчинені гостинно брами,
а я маленьким човником пливу,
перепливу цю ніч, перепливу.
І переплив. Лише нестерпна спрага.
І наче дощ… А може, й не було?
І мов в дитинстві: хлопчаків ватага,
несеться по калюжах крізь село.
І море бризок. Хоч одну схопити б.
І зрушити губами. Пити! Пити!
І так в ріку – шубовсть! з такого духу,
щоб упіймати зеле… чорну муху…
Ранковий промінь блиснув, зачепився.
Ранковий промінь Ангелом явився?
Та що це? Юнака пробита каска…
А в ній – води ковток. О Боже! Казка!
Рука тремтлива і слова молитви:
«Я вдячний, Боже. Я ізнов до битви
черпаю сил з долонь твоїх ласкавих.
Я буду жити! Для твоєї слави!».
І буде жити славна Україна.
І буде мати зустрічати сина.
І буде син здоровий і веселий.
І буде внуків щебет ув оселі».
П.С.
Його знайшли, як п’ята ніч минала,
іще живим, хоч ледве що тримався.
Обабіч ангели сторожею стояли.
І день на Божий помисл зачинався.
«Коридором зеленим» пройти.
Чорні птиці – непрохані гості.
Чорні вибухи – дикі світи.
Він од болю упав у непам’ять,
перетнувши червону ріку.
Зорі сипали кривди прадавні,
досягали у душу гірку.
На світанку кривавий Ярило
колобродив огненні ковші.
Не згубити останні ще сили!
В землю вритись!
В ножі? Крізь ножі!
І об ґрунт обдиралися нігті
Біле тіло палало вогнем.
У розстрільному дикому віхті
Іловайськ написався до схем.
Від сьогодні запечена тиша
з жаху мовчки схиляє чоло.
Це колись на скрижалях запишуть
чи замовчать: цього не було?
Не було цих смертей в «коридорі»,
що, мов насміх, «зеленим» назвуть?
Не було мертвих тіл в чистім полі,
Що їм, юним, одвічная путь?
Заривався у землю, бо ж тіло
паленіло не сонцем – вогнем,
Тіло з болю ходити не вміло.
Побратими сказали: «Прийдем…»
Заривався: земля порятує,
бо вкраїнська, бо наша, своя.
Чи смертей веремія нам всує?
Чи дійме сатанинська змія?
Щось метнулось (помовка про вовка?)
Ні, це тільки звичайний хробак.
Треба з’їсти: земля прогодує.
Треба жити. Не жити ж навспак.
Без ноги? Без ноги проживеться.
Знать, на те Божа воля. Проте
заболить Україна у серці.
Треба жити. Нас Ангел веде.
Тиша мертва. Жива не буває.
Друзі вірні незрушно лежать.
Он вороння насіло над краєм.
Ну, а може, це сон?
Хижий тать
підбирає тілами данину,
ріки крові ворушить, пряде,
заосичує осами днину,
в сині соняхи входить, іде..
І якісь то не соняхи – люди
в мовчазливім стоянні століть.
І вдаряються оси об груди,
І тим грудям пекельно болить.
Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті – володарі смерті, великі-великі царі.
Ці – лягали у соняхи і помирали поволі.
Територію смерті запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже. Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.
Територія смислів дозріє у сонцеквітках,
у бджолі, що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.
Ледь пошерхлими зрушив губами.
Надслухав.
Зачиналось на ніч.
Пропливав ніби снами – не снами,
наче море торкалося віч.
Перепливу цю ніч, перепливу,
перелистаю долю, пролистаю,
вогнем свічі, високої свічі,
зігріюся і помолюсь...
Настане світанок.
А ніч – як море,
темна хвиля б'є,
і думи розгойдались до нестями.
Десь там далеко – зоряні вігвами,
десь там – розчинені гостинно брами,
а я маленьким човником пливу,
перепливу цю ніч, перепливу.
І переплив. Лише нестерпна спрага.
І наче дощ… А може, й не було?
І мов в дитинстві: хлопчаків ватага,
несеться по калюжах крізь село.
І море бризок. Хоч одну схопити б.
І зрушити губами. Пити! Пити!
І так в ріку – шубовсть! з такого духу,
щоб упіймати зеле… чорну муху…
Ранковий промінь блиснув, зачепився.
Ранковий промінь Ангелом явився?
Та що це? Юнака пробита каска…
А в ній – води ковток. О Боже! Казка!
Рука тремтлива і слова молитви:
«Я вдячний, Боже. Я ізнов до битви
черпаю сил з долонь твоїх ласкавих.
Я буду жити! Для твоєї слави!».
І буде жити славна Україна.
І буде мати зустрічати сина.
І буде син здоровий і веселий.
І буде внуків щебет ув оселі».
П.С.
Його знайшли, як п’ята ніч минала,
іще живим, хоч ледве що тримався.
Обабіч ангели сторожею стояли.
І день на Божий помисл зачинався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію