Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.13
06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.
2026.11.12
23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні
2026.11.12
22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв
2026.11.12
20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях
2026.11.12
20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить
2026.11.12
15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,
2026.11.12
11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас…
4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських
2026.11.12
07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.
2026.11.12
06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)
Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;
2026.11.11
23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“
2026.11.11
21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє
2026.11.11
13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.
Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу
2026.11.11
10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.
Господи,
2026.11.11
10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи
2026.11.11
09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
вколов у серце мовчазне.
— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,
2026.11.11
08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Світлана Ковальчук (1967) /
Поеми
Територія смислів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Територія смислів
Жити, вижити, вижити просто.
«Коридором зеленим» пройти.
Чорні птиці – непрохані гості.
Чорні вибухи – дикі світи.
Він од болю упав у непам’ять,
перетнувши червону ріку.
Зорі сипали кривди прадавні,
досягали у душу гірку.
На світанку кривавий Ярило
колобродив огненні ковші.
Не згубити останні ще сили!
В землю вритись!
В ножі? Крізь ножі!
І об ґрунт обдиралися нігті
Біле тіло палало вогнем.
У розстрільному дикому віхті
Іловайськ написався до схем.
Від сьогодні запечена тиша
з жаху мовчки схиляє чоло.
Це колись на скрижалях запишуть
чи замовчать: цього не було?
Не було цих смертей в «коридорі»,
що, мов насміх, «зеленим» назвуть?
Не було мертвих тіл в чистім полі,
Що їм, юним, одвічная путь?
Заривався у землю, бо ж тіло
паленіло не сонцем – вогнем,
Тіло з болю ходити не вміло.
Побратими сказали: «Прийдем…»
Заривався: земля порятує,
бо вкраїнська, бо наша, своя.
Чи смертей веремія нам всує?
Чи дійме сатанинська змія?
Щось метнулось (помовка про вовка?)
Ні, це тільки звичайний хробак.
Треба з’їсти: земля прогодує.
Треба жити. Не жити ж навспак.
Без ноги? Без ноги проживеться.
Знать, на те Божа воля. Проте
заболить Україна у серці.
Треба жити. Нас Ангел веде.
Тиша мертва. Жива не буває.
Друзі вірні незрушно лежать.
Он вороння насіло над краєм.
Ну, а може, це сон?
Хижий тать
підбирає тілами данину,
ріки крові ворушить, пряде,
заосичує осами днину,
в сині соняхи входить, іде..
І якісь то не соняхи – люди
в мовчазливім стоянні століть.
І вдаряються оси об груди,
І тим грудям пекельно болить.
Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті – володарі смерті, великі-великі царі.
Ці – лягали у соняхи і помирали поволі.
Територію смерті запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже. Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.
Територія смислів дозріє у сонцеквітках,
у бджолі, що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.
Ледь пошерхлими зрушив губами.
Надслухав.
Зачиналось на ніч.
Пропливав ніби снами – не снами,
наче море торкалося віч.
Перепливу цю ніч, перепливу,
перелистаю долю, пролистаю,
вогнем свічі, високої свічі,
зігріюся і помолюсь...
Настане світанок.
А ніч – як море,
темна хвиля б'є,
і думи розгойдались до нестями.
Десь там далеко – зоряні вігвами,
десь там – розчинені гостинно брами,
а я маленьким човником пливу,
перепливу цю ніч, перепливу.
І переплив. Лише нестерпна спрага.
І наче дощ… А може, й не було?
І мов в дитинстві: хлопчаків ватага,
несеться по калюжах крізь село.
І море бризок. Хоч одну схопити б.
І зрушити губами. Пити! Пити!
І так в ріку – шубовсть! з такого духу,
щоб упіймати зеле… чорну муху…
Ранковий промінь блиснув, зачепився.
Ранковий промінь Ангелом явився?
Та що це? Юнака пробита каска…
А в ній – води ковток. О Боже! Казка!
Рука тремтлива і слова молитви:
«Я вдячний, Боже. Я ізнов до битви
черпаю сил з долонь твоїх ласкавих.
Я буду жити! Для твоєї слави!».
І буде жити славна Україна.
І буде мати зустрічати сина.
І буде син здоровий і веселий.
І буде внуків щебет ув оселі».
П.С.
Його знайшли, як п’ята ніч минала,
іще живим, хоч ледве що тримався.
Обабіч ангели сторожею стояли.
І день на Божий помисл зачинався.
«Коридором зеленим» пройти.
Чорні птиці – непрохані гості.
Чорні вибухи – дикі світи.
Він од болю упав у непам’ять,
перетнувши червону ріку.
Зорі сипали кривди прадавні,
досягали у душу гірку.
На світанку кривавий Ярило
колобродив огненні ковші.
Не згубити останні ще сили!
В землю вритись!
В ножі? Крізь ножі!
І об ґрунт обдиралися нігті
Біле тіло палало вогнем.
У розстрільному дикому віхті
Іловайськ написався до схем.
Від сьогодні запечена тиша
з жаху мовчки схиляє чоло.
Це колись на скрижалях запишуть
чи замовчать: цього не було?
Не було цих смертей в «коридорі»,
що, мов насміх, «зеленим» назвуть?
Не було мертвих тіл в чистім полі,
Що їм, юним, одвічная путь?
Заривався у землю, бо ж тіло
паленіло не сонцем – вогнем,
Тіло з болю ходити не вміло.
Побратими сказали: «Прийдем…»
Заривався: земля порятує,
бо вкраїнська, бо наша, своя.
Чи смертей веремія нам всує?
Чи дійме сатанинська змія?
Щось метнулось (помовка про вовка?)
Ні, це тільки звичайний хробак.
Треба з’їсти: земля прогодує.
Треба жити. Не жити ж навспак.
Без ноги? Без ноги проживеться.
Знать, на те Божа воля. Проте
заболить Україна у серці.
Треба жити. Нас Ангел веде.
Тиша мертва. Жива не буває.
Друзі вірні незрушно лежать.
Он вороння насіло над краєм.
Ну, а може, це сон?
Хижий тать
підбирає тілами данину,
ріки крові ворушить, пряде,
заосичує осами днину,
в сині соняхи входить, іде..
І якісь то не соняхи – люди
в мовчазливім стоянні століть.
І вдаряються оси об груди,
І тим грудям пекельно болить.
Територія соняха ще суголосна бджолі.
Територія смислів означена картою поля.
Ті – володарі смерті, великі-великі царі.
Ці – лягали у соняхи і помирали поволі.
Територію смерті запише вогненна бджола,
у високому небі запише прозоро і біло.
Нас нема вже. Нема нас.
Давно і недавно нема.
Ми у корені вклякли,
і корені випили тіло.
Територія смислів дозріє у сонцеквітках,
у бджолі, що раптово буває так схожа на кулю.
Паленів у цілунку не сонях,
а сонячний птах,
і літа ще кувала далека й самотня зозуля.
Ледь пошерхлими зрушив губами.
Надслухав.
Зачиналось на ніч.
Пропливав ніби снами – не снами,
наче море торкалося віч.
Перепливу цю ніч, перепливу,
перелистаю долю, пролистаю,
вогнем свічі, високої свічі,
зігріюся і помолюсь...
Настане світанок.
А ніч – як море,
темна хвиля б'є,
і думи розгойдались до нестями.
Десь там далеко – зоряні вігвами,
десь там – розчинені гостинно брами,
а я маленьким човником пливу,
перепливу цю ніч, перепливу.
І переплив. Лише нестерпна спрага.
І наче дощ… А може, й не було?
І мов в дитинстві: хлопчаків ватага,
несеться по калюжах крізь село.
І море бризок. Хоч одну схопити б.
І зрушити губами. Пити! Пити!
І так в ріку – шубовсть! з такого духу,
щоб упіймати зеле… чорну муху…
Ранковий промінь блиснув, зачепився.
Ранковий промінь Ангелом явився?
Та що це? Юнака пробита каска…
А в ній – води ковток. О Боже! Казка!
Рука тремтлива і слова молитви:
«Я вдячний, Боже. Я ізнов до битви
черпаю сил з долонь твоїх ласкавих.
Я буду жити! Для твоєї слави!».
І буде жити славна Україна.
І буде мати зустрічати сина.
І буде син здоровий і веселий.
І буде внуків щебет ув оселі».
П.С.
Його знайшли, як п’ята ніч минала,
іще живим, хоч ледве що тримався.
Обабіч ангели сторожею стояли.
І день на Божий помисл зачинався.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
