Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олег Гуцуляк (1969) /
Рецензії
Євген Баран.
Контекст : Євген Баран. Рецензії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Євген Баран.
(Олег Гуцуляк. Поет і Тіамат: Вибране.-Ів.-Фр.: ПП Косович, 2003. - 160 с.)
Після обнадійливого дебюту з експериментальним романом "Адепт", співавторами якого виступили Олег Гуцуляк і Володимир Єшкілєв, літературні дороги авторів розійшлися. Якщо В. Єшкілєв постійно нагадує про себе різноманітними проектами (МУЕАЛ, Топос поразки, Ткань и ландшафт) й прозовими й поетичними публікаціями, то про О.Гуцуляка майже перестали говорити, хоча він теж виступає із культурологічними статтями, бере участь у поетичних антологіях, видає поетичні збірки. Однак завжди перебуває якби у тіні єшкілєвського літературного патосу. Що тут стало причиною - невміння себе пропагувати, відсутність ораторського хисту чи осбливості натури -сказати важко, але маємо той факт, що творчий доробок О. Гуцуляка залишається в тіні сучасного літпроцесу. Навіть більше, нещодавно в одному зі своїх інтерв'ю (газета "Репортер" від 18 березня 2004 р.) В. Єшкілєв, оприлюднюючи персональний склад "станіславського феномену", зовсім не згадує свого колишнього літературного побратима. Чимось важливим, на думку ідеолога, Олег та й не вписався в "феноменську" кон'юктуру. Не хотів би думати, що головна причина полягає у бракові літературного таланту Гуцуляка...
Звичайно, такий стан речей є несправедливим. Але в літературі поняття "справедливості" / "несправедливості" таке ж відносне, як й в інших сферах людської діяльності. Як тут не згадати Г. Сковороду з його геніальною простотою: "У світі людей справедливості немає". Такими ж ірраціональними є письменницькі долі.
У творчому доробку О. Гуцуляка три поетичні збірки: "Нумізматика вирію", надрукована у збірнику текстів "Тетрархія" (1996), "Птахи та лілії" (1999), "Повстання скіфів" (2002) і книга поетичного вибраного "Поет і Тіамат" (2003). Як бачимо, поетичний доробок чималенький.
Щодо назви вибраного, то з Поетом ніби все зрозуміло, а ось Тіамат - це, виявляється, давньошумерський жіночий першопринцип, уособлення хтонічної Безодні. Нічого не поробиш, маємо деякі надмірності Олегового захоплення і наукового зацікавлення дохристиянськими цивілізаціями. У поетичному вибраному Гуцуляка окремі образи чи метафори навіяні цими дохристиянськими символами, але не перенасичені ними. І цього досить для того, аби поетичний світ Гуцуляка залишався таємничим настільки, наскільки є таємницею сама поезія.
Загальний тон поетичного вибраного - елегійного смутку і болю. Домінує інтимність відчуттів, почуттів. Тому за характером ці поезії близькі до альбомної лірики. Приємної, гарної альбомної лірики:
Без коханої і без весни.
Все - без поспіху. Все - без сміху.
Снів так сто буде ще... Без вини.
І без милих для серцю ігор.
Трошки дивно бачити творцем цього жанрового поетичного різновиду чоловіка. Однак як повернутися до традиції - 30-40-х рр. ХІХ ст. - тоді альбомна лірика домінувала в російській і частково українській поезії, можна згадати досвід Євгенія Баратинського чи нашого Якова Щоголева (особливо, ранній період творчості). Нічого поганого у ній ніхто не вбачав. Це вже пізніше В. Бєлінський "метав громи" на епігонів, які спрофанували цей жанровий різновид.
Гуцуляк все-таки виховався на традиціях російської поезії. Це добра школа. Хоча вона частково обмежує естетичний та світоглядний діапазон поета. Поетичний світ О. Гуцуляка є до певної міри статичним. Споглядальним. Відстороненим. А від цього трошки ірраціональним:
За обрієм - молитва. Тут - зима.
Життя неспішне в простоті буденній.
Лиш каркнув ворон (завше неврастенік),
Нам нагадавши: "Тут ви - зокрема!"
За кожним віршем О. Гуцуляка - пласт культури, який сформував, зцементував естетику поета. Тому його вірші вимагають часткового знання того тла, всі ці алюзії, ремінісценції, паралелі, імена. Говорю "часткового", бо тут діє принцип не так пізнання, як співзвучності переживань і відчуттів. Настрій, пластика вірша, образний світ - тісно взаємопов'язані у досвіді О. Гуцуляка.
У нього багато віршів-присвят чи віршів, навіяних рядками інших авторів. У них багато розуміння, поваги й любови. Гуцуляк - м'який поет, ніжний. І про що би він не писав, - сповнене елегії, легкого суму. він нікого не збирається здивувати. Нікого не хоче вразити. Він споглядає і ділиться враженнями:
Тобі стало нудно? Що ж,
невдалий із мене паяц.
І повний вийшов "абзац"
в П'єро із Мальвіною. Дрож
від тіні лишень бороди,
хоч навіть тепер Карабас
без неї. Належим до рас
ляльок театральних завжди...
У цій збірці усе на місці, усе в міру. Хоча й трапляються філологічні недогляди (граматичного і стилістичного плану: с. 136, 137). Але загальне враження від поетичного вибраного Олега Гуцуляка - позитивне. Це поет інтимного звучання, інтимного настрою, але з тією мірою відповідальності за озвучене слово, до якої мимоволі ставишся з повагою.
Після обнадійливого дебюту з експериментальним романом "Адепт", співавторами якого виступили Олег Гуцуляк і Володимир Єшкілєв, літературні дороги авторів розійшлися. Якщо В. Єшкілєв постійно нагадує про себе різноманітними проектами (МУЕАЛ, Топос поразки, Ткань и ландшафт) й прозовими й поетичними публікаціями, то про О.Гуцуляка майже перестали говорити, хоча він теж виступає із культурологічними статтями, бере участь у поетичних антологіях, видає поетичні збірки. Однак завжди перебуває якби у тіні єшкілєвського літературного патосу. Що тут стало причиною - невміння себе пропагувати, відсутність ораторського хисту чи осбливості натури -сказати важко, але маємо той факт, що творчий доробок О. Гуцуляка залишається в тіні сучасного літпроцесу. Навіть більше, нещодавно в одному зі своїх інтерв'ю (газета "Репортер" від 18 березня 2004 р.) В. Єшкілєв, оприлюднюючи персональний склад "станіславського феномену", зовсім не згадує свого колишнього літературного побратима. Чимось важливим, на думку ідеолога, Олег та й не вписався в "феноменську" кон'юктуру. Не хотів би думати, що головна причина полягає у бракові літературного таланту Гуцуляка...
Звичайно, такий стан речей є несправедливим. Але в літературі поняття "справедливості" / "несправедливості" таке ж відносне, як й в інших сферах людської діяльності. Як тут не згадати Г. Сковороду з його геніальною простотою: "У світі людей справедливості немає". Такими ж ірраціональними є письменницькі долі.
У творчому доробку О. Гуцуляка три поетичні збірки: "Нумізматика вирію", надрукована у збірнику текстів "Тетрархія" (1996), "Птахи та лілії" (1999), "Повстання скіфів" (2002) і книга поетичного вибраного "Поет і Тіамат" (2003). Як бачимо, поетичний доробок чималенький.
Щодо назви вибраного, то з Поетом ніби все зрозуміло, а ось Тіамат - це, виявляється, давньошумерський жіночий першопринцип, уособлення хтонічної Безодні. Нічого не поробиш, маємо деякі надмірності Олегового захоплення і наукового зацікавлення дохристиянськими цивілізаціями. У поетичному вибраному Гуцуляка окремі образи чи метафори навіяні цими дохристиянськими символами, але не перенасичені ними. І цього досить для того, аби поетичний світ Гуцуляка залишався таємничим настільки, наскільки є таємницею сама поезія.
Загальний тон поетичного вибраного - елегійного смутку і болю. Домінує інтимність відчуттів, почуттів. Тому за характером ці поезії близькі до альбомної лірики. Приємної, гарної альбомної лірики:
Без коханої і без весни.
Все - без поспіху. Все - без сміху.
Снів так сто буде ще... Без вини.
І без милих для серцю ігор.
Трошки дивно бачити творцем цього жанрового поетичного різновиду чоловіка. Однак як повернутися до традиції - 30-40-х рр. ХІХ ст. - тоді альбомна лірика домінувала в російській і частково українській поезії, можна згадати досвід Євгенія Баратинського чи нашого Якова Щоголева (особливо, ранній період творчості). Нічого поганого у ній ніхто не вбачав. Це вже пізніше В. Бєлінський "метав громи" на епігонів, які спрофанували цей жанровий різновид.
Гуцуляк все-таки виховався на традиціях російської поезії. Це добра школа. Хоча вона частково обмежує естетичний та світоглядний діапазон поета. Поетичний світ О. Гуцуляка є до певної міри статичним. Споглядальним. Відстороненим. А від цього трошки ірраціональним:
За обрієм - молитва. Тут - зима.
Життя неспішне в простоті буденній.
Лиш каркнув ворон (завше неврастенік),
Нам нагадавши: "Тут ви - зокрема!"
За кожним віршем О. Гуцуляка - пласт культури, який сформував, зцементував естетику поета. Тому його вірші вимагають часткового знання того тла, всі ці алюзії, ремінісценції, паралелі, імена. Говорю "часткового", бо тут діє принцип не так пізнання, як співзвучності переживань і відчуттів. Настрій, пластика вірша, образний світ - тісно взаємопов'язані у досвіді О. Гуцуляка.
У нього багато віршів-присвят чи віршів, навіяних рядками інших авторів. У них багато розуміння, поваги й любови. Гуцуляк - м'який поет, ніжний. І про що би він не писав, - сповнене елегії, легкого суму. він нікого не збирається здивувати. Нікого не хоче вразити. Він споглядає і ділиться враженнями:
Тобі стало нудно? Що ж,
невдалий із мене паяц.
І повний вийшов "абзац"
в П'єро із Мальвіною. Дрож
від тіні лишень бороди,
хоч навіть тепер Карабас
без неї. Належим до рас
ляльок театральних завжди...
У цій збірці усе на місці, усе в міру. Хоча й трапляються філологічні недогляди (граматичного і стилістичного плану: с. 136, 137). Але загальне враження від поетичного вибраного Олега Гуцуляка - позитивне. Це поет інтимного звучання, інтимного настрою, але з тією мірою відповідальності за озвучене слово, до якої мимоволі ставишся з повагою.
Контекст : Євген Баран. Рецензії
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
