ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп

Володимир Бойко
2025.07.11 00:03
Кожне світило вважає, що світ має обертатися довкола нього. Де ванька напаскудив – там і «русскій дух». Велика брехня – спосіб реалізації великої політики. Ті, що не зупинили зло, так само за нього відповідальні. Велич у спадок не передається,

Борис Костиря
2025.07.10 21:40
Опадає цвіт безнадійно,
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.

Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,

Козак Дума
2025.07.10 14:10
Стара Планина – лісом криті гори,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!

Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,

Тетяна Левицька
2025.07.10 13:42
Мені уже двічі по віку Христа,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.

Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес

Віктор Кучерук
2025.07.10 08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.

Борис Костиря
2025.07.09 22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.

Ярослав Чорногуз
2025.07.09 12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?

Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Пекун Олексій
2025.04.24

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Артур Курдіновський
2023.12.07

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ванда Савранська (1979) / Поеми

 Прабабуся Олена розповідає про Голодомор
То страшна була голодовка. Виживала моя сім’я:
Золотий ланцюжок свій ловко на козу проміняла я.

Молочко було сину. Сіно із деснянських возили лук.
Свій садочок. Та під "Торгсіном" відчувала я стільки мук!

(Це тепер магазин "Тканини"). Там, навпроти НКВС,
Аж ломились смачні вітрини. От скажи, що нема чудес!

Там за золото і за срібло купувалися всі дива.
А тоді за шматочок хліба дехто й душу свою віддавав.

Знаєш, що таке дистрофія? Ти й не чула про це тепер.
Люди пухнули і марніли. Хто поїв, той одразу й вмер.

А у селах! Страшна бідно́та! Мов чума покосила край.
В місті краще: хто мав роботу, той отримував гарний пай:

Оселедчики два іржаві – дуже юшка із них смачна,
Паляниця кругла чимала і чотириста грам пшона,

Значить, фунт. І уся ця розкіш – пайка місячна золота.
Викладацтво Івась полишив, в ті роки бухгалтером став.

Працював тут поруч, в УТОСі, через пайку й пішов туди.
...Наче бачу усе те й досі. Якось бігла я до води,

До колонки, а там – старенька, вже вмирає, сидить в піску,
Хоче пити і тягне жменьку, почорнілу, суху таку.

– Уставайте, бабцю, негоже, не лишу на вулиці в нас...
Відведу вас додому, може, почекає ваш смертний час!

Підняла вона очі білі, темна хустка сповзла з чола...
– Вісімнадцять мені… Несила… Я дісталась сюди з села…

Тижня два – на травах-коріннях трохи сьорбала баланду́...
Відступила смерть, й Катерина розказала свою біду.

– Мама гнали: "Рятуйся, доню... Обережно йди через ліс,
На дорогах стоять кордони, щоб ніхто із села й не ліз”.

А в селі що не хата – мертві, їх складали до ям, як гній.
І спалили стареньку церкву, не відспівують вже у ній.

Комісари взяли корову, а сільські п'янички й дурки́
З ними разом... Ситі й здорові, тичуть дротом в усі кутки...

Що шукати вже? Ні зернини, ні картоплі, ні буряка.
Хто живий, ладен їсти глину. Мама й кажуть мені: ”Тікай!

Я не можу, а ти ще дужа, доню, виживи, йди в світи”.
Зрозуміла я: треба, мушу повз болото до міста йти.

Добиралася страшно довго, та страшніші за ліс і тьму –
Люди. Різні. На щастя, доля зберігала мене одну:

Йшла сама, і повзла, і лізла, припадаючи до землі.
Знала: можуть голодні з’їсти. І застрелити патрулі.

Гризла равликів, свіже листя. Якось рано уздовж доріг
Я дісталась, нарешті, міста! Мабуть, Бог мені допоміг!

Вийшла в парк. На мені лахміття, боса, немічна, ледь стою….
Ось і вулиця. Бачу, їде щось страшне – по душу мою.

Під парканом, як ті собаки, що підстрелені уночі,
Тут і там лежать небораки, ось такі, як я, втікачі.

Приповзли лісами в Чернігів, хто вже вмер, хто руку здійма.
На гарбу їх вантажать тихо. Я в кущах сховалась – нема…

А тоді мов сила незнана повела мене через шлях,
І на вуличку цю піщану, хилитаючись, я прийшла.

Не натисну сама колонки, лиш попити – тоді вже вмру…
І завила безсило й тонко. Обняла її, мов сестру.

А вона у мої долоні тулить личко, цілує їх.
– От би мама почули… Доня твоя житиме тут за всіх,

Мамо, чуєте, ви молились… – Знову сльози. А сплинув час,
На завод пішла, ще й училась, прибігала часто до нас.
* * *
Знаю, голод – це метод влади, що селян до рабства погнав.
Помогти комусь – дуже складно, і каралось, якби хто взнав.

А моя тихенька бабуся врятувала життя чиєсь
Й тихим спогадом – я дивуюсь – нам уроки життя дає...

А в в уяві страшні картини, не сприймає їх мозок геть:
У моїй хлібодарній країні – небувала голодна смерть!

У мого трударя-народу – грабувати усе з комор!
Я з великої букви не можу написати "голодомор".

...А бабуся зняла з машинки вже готову сукню мені
Й вишиває волошки сині на жовтавому полотні.

Вже про голод не скаже й слова. З Гайне вірш згада про сосну,
Помугиче романс, немовби розуміє, що вже не засну.

08.08.2017




Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2017-11-28 02:11:14
Переглядів сторінки твору 1570
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.779 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.782 / 5.37)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2023.02.09 13:46
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Григорій Слободський (Л.П./Л.П.) [ 2017-11-28 19:18:11 ]
все пережила наша нація три голодомори6 1922-33-46роки і вижили і сьогодння переживемо
все спправидливо описали дуже влучно .дякую