ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Дума Козак
2021.10.19 22:33
Монатіки, шмаркаті, просто ківи…
Настали вельми нелегкі часи.
Воно з Оману знову Мальдіви,
а в Україні – Господи єси…

У той же час хапутік спить і мріє,
кого б іще наразі «захистить»,
а трут війни який вже рік все тліє

Богдан Манюк
2021.10.19 22:25
Роман Частина перша Багнети і серця

Тетяна Левицька
2021.10.19 20:36
Я пила — мандариновий фреш,
Під платівку Енріко Карузо.
Не чекала, що ти упадеш
На думки листопадовим блюзом.
Затужила троянда в душі
За теплом і грибними дощами.
На дорозі порожнє таксі
Перегукується з ліхтарями.

Сергій Гупало
2021.10.19 08:39
На диво, ми були тоді, вночі,
Чомусь нетерпеливі, безпорадні.
І я побачив усміх той, нічий,
А трохи далі – нитку Аріадни.

Здалося враз: таке було давно,
Не тільки з нами, на отому місці,
Де «бацають» у карти й доміно,

Олена Побийголод
2021.10.19 07:09
Всі померли, хай їм грець!
Тут і казочці кінець.
А хто слухав - молодець,
як весільний холодець!

(2021)

Віктор Кучерук
2021.10.19 05:44
Не чути вже співу пташиного з гаю
І дують частіше холодні вітри, –
І важко звикати, що пізно світає
Та рано темніє цієї пори.
То скло затремтить, то зненацька заплаче,
То з’явиться сонце, то хмурно весь час, –
То марно на світло чекаю терпляче,
Б

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со

Володимир Бойко
2021.10.18 19:23
Кохайтеся, чорнобриві,
З ким кохатись - неважливо,
Аби лихо звідкіля
Не принесло москаля.

Мирохович Андрій
2021.10.18 12:53
ціхутко ціхутко ціхутко
сміється дитиняче-весело-весело
так ніби лоскочуть ребра і п'яти
ціхутко хлопчику мій каже
а то ти завше метушливо і хутко
ніби крадеш ніби брешеш ніби зловили і зараз знехотя битимуть
світ ловить тебе ніби кіт паперову мишу

Іван Потьомкін
2021.10.18 11:38
Таж і хочу лиш це:
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...

Ігор Герасименко
2021.10.18 10:10
Нависла ненависна сіра хмара,
похмура і жахлива, як мара.
Та думка буйнобарвна, наче ара:
«Вам, – закричала, – допоможе Ра!»
«Нам, – заспівала, – допоможе Ра!» –
Надія гарнобарвна, наче ара.
Загинула, розтанула мара,
і стала білоайстровою хмара.

Олена Музичук
2021.10.18 09:30
Я поспішаю на урок.
Не буду ранити словами,
якщо найбільше помилок
ми наробили між рядками.

Почую не один дзвінок,
побачу декого між нами
і не поставлю у куток,

Ігор Деркач
2021.10.18 09:25
Ніхто не знає достеменно,
якій кебеті завдяки
пересікаються таємно
непересічні диваки.

І чують їх у ночі темні
далекі душі крізь віки,
коли у небі ойкумени

Тетяна Левицька
2021.10.18 09:24
Місяць — дозрілою скибкою дині,
вікна — очицями в чорну пітьму.
Боже Всевишній, у чому ж ми винні?
Я не збагну, все ніяк, не збагну.

Листя на вітрі тремтить від застуди,
Хмара плахтиною світ поглина —
все оповила туманом полуди.

Віктор Кучерук
2021.10.18 05:40
Не дає мені заснути
Суміш споминів і мрій, –
І донині незабутий
Неповторний образ твій.
Та і як не пригадати,
Наодинці уночі, –
Дівки коси вогкуваті
На юначому плечі.

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Євген Федчук
2020.02.03

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Сергій Губерначук (1969 - 2017) / Поеми

 Періоди коливань (Уривки з поеми)
А – Дух

Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй.


Б – Створення Землі

Виходить з темряви на лоно
блискучий Бог, ядро землі,
жарина Сонця, мить споко́ну,
бажання нас в усій імлі!

До нього тягнуться породи,
збирається космічний пил,
покійні душі, мертві оди
загинулих часів і сил.

Горить у нім і не згорає
секунда, хвиля, забуття…
Вода знаходиться і грає,
й земля народжує життя.


В – Одноклітинна

Я коливаюся на хвилях,
мій розум – нуль, мій розмір – є,
мій океан – тонка ідилія –
мене об камінь розіб’є.

Одну, на цілий світ єдину
розбито на́впіл ще й навпі́л
мене просту одноклітинну,
щоб чоловік був, жінка й віл.


Г – Перші діти Землі. Смерть

Спадають кинуті Богом ліани
з вогких дерев, запохилених, у море.
Сонце на сході, мов посмішка в’яне,
і не встає, бо у чоловіка горе.

Помирає його єдина жінка,
їстоньки-питоньки віл відмовляється.
Нехай читач перегорне́ сторінку,
бо інколи так еволюція зупиняється.


Ґ – Другі діти Землі

Я відчуваюсь на собі,
як птах на крилах у повітрі!
Ти – бірюза, а я – рубін.
Наші діти – змішана фарба на палітрі.

Нам допоміг Господній час,
прихильність світова і зорі.
По смерті тих – створили нас.
Подивись, як ліани полощуться в морі!

О, Єво! Звабила мене.
Небесним яблуком годуєш.
Бог побачить, а хіть мине,
а де правда, що в пеклі ти вірною будеш?


Д – Древня Єва

Я читала колись про Всесвітній потоп,
про "кожної тварі по парі",
і не вірилось якось, і брав озноб,
і кожен мій сон кошмарів.

Адже точно я знала, якщо Судний день, –
на мене чекатиме кара,
бо вже грішна занадто, щоб з-поміж людей
знайшлася для мене пара.

Ой, пішла я до церкви, ой, пала під хрест,
ой, мене не могли підняти,
ой, же ж надто слабка, ой, же ж кожен мій перст
хреста не стуляв, прокля́тий!

Так і здохну під брамою – знаю за що,
за яблучко з райського древа!
Ти тепер полічи, скільки років пройшло,
як зраджує древня Єва.


Дж – Релігійна інквізиція

Ісус повертає лице до Іуди,
а той поцілує в лице.
Ян Гус припадати до Біблії буде,
а потім загине за це.

Горить Жанна д’Акр – а планета не плаче,
вмирає нови́й Галілей.
Холодний терор інквізицій гарячих
до церкви зганяє людей.

Під брамами храмів чорти жебракують,
їм аура гріє задки,
малі школярі з інвалідів кепкують,
завчивши чудні́ матюки.

Стискається серце у кожної віри.
Надії й любові катма́.
Закрито на хмари високі ефіри,
і падає з неба зима.


Дз – Первісна община. Похорон вождя

Іде льодовик війною холодною.
Відступають углиб кроманьйонці.
Гуде вулкан висотою надводною
у південній пустельній сторонці.

Тепер стоянка великого племені
у долині десятого бога.
Помер вождь Аам, задушився в ремені
з шкіри вбитого ним носорога.

Дружину його при всіх забиватимуть
і його десятьох одалісок,
хай ідоли бачать, а люди – знатимуть:
смерть – то спокій, а життя – це ризик.


Е – Убивство Романових пролетаріатом

Я не простого роду-племені!
Ось вона – корона родини Романових!
Та не від то́го віддасте мені
діаманти її, що придбали обманом ви!

Я клас – робочий, трудівники ми!
Цими ось руками – смерть експлуататорам!
Кожна долоня з мозо́лями такими,
як два поля, зорані гусеничним трактором.

Зняти прикраси, одяг, чоботи!
А тепер побігай, а ми – постріляємо!
З багатством вашим багато клопоту.
У болоті вас один на одного поскладаємо.

Хрест відрубали церкві вчора,
а завтра і нам повідрубують голови.
Голосить Сибір за Уральськими горами:
життя – менший ризик, ніж влади полум’я.


Є – Африка

Африка. Пекло.
Зелені змії
по чорній землі
розповзлися далеко.
Чи буде злива?
Чи бруд цей змиє?
Чи, може, Африка – справжнє пекло?
Сонячні пальми
в пісок ступили.
Згасає краса соковитого листя.
Сахара з ними
заговорила
про те, як скоро планета з’їсться.

Афронароди
зійшлися докупи,
земля аж по обрій під ними прогнулась.
Дійшовши згоди,
зачали тупать
туди, де північ мені всміхнулась…

Ось я хворію
на малярію.
А ти інфікуєшся СНІДом, мій любий.
Вивів цей лакмус
сам Нострадамус,
поцілувавши заразу в губи.


Ж – Сільське господарство

У майбутнє селяни прийшли з вилами,
з граблями, ночвами і лопатами.
Вони сотнями років були щасливими,
а тепер їхню землю ввіслали асфальтами.

А тепер їм дають по свині на рило,
вищої якості, холодного коптіння,
а тепер вилучають у них вила
і обмінюють на тренажер для потіння.

2004 р.

З ілюстраціями представлено на сайті
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-уривки-з-поеми-періоди-коливань.html


Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор 173-177



Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-07-15 14:49:54
Переглядів сторінки твору 1127
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.958 / 5.73)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.961 / 5.78)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.766
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ІСТОРИЧНЕ
Автор востаннє на сайті 2021.10.19 16:22
Автор у цю хвилину відсутній