Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
2023.12.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Поеми
Періоди коливань (Уривки з поеми)
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор 173-177
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Періоди коливань (Уривки з поеми)
А – Дух
Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй.
Б – Створення Землі
Виходить з темряви на лоно
блискучий Бог, ядро землі,
жарина Сонця, мить споко́ну,
бажання нас в усій імлі!
До нього тягнуться породи,
збирається космічний пил,
покійні душі, мертві оди
загинулих часів і сил.
Горить у нім і не згорає
секунда, хвиля, забуття…
Вода знаходиться і грає,
й земля народжує життя.
В – Одноклітинна
Я коливаюся на хвилях,
мій розум – нуль, мій розмір – є,
мій океан – тонка ідилія –
мене об камінь розіб’є.
Одну, на цілий світ єдину
розбито на́впіл ще й навпі́л
мене просту одноклітинну,
щоб чоловік був, жінка й віл.
Г – Перші діти Землі. Смерть
Спадають кинуті Богом ліани
з вогких дерев, запохилених, у море.
Сонце на сході, мов посмішка в’яне,
і не встає, бо у чоловіка горе.
Помирає його єдина жінка,
їстоньки-питоньки віл відмовляється.
Нехай читач перегорне́ сторінку,
бо інколи так еволюція зупиняється.
Ґ – Другі діти Землі
Я відчуваюсь на собі,
як птах на крилах у повітрі!
Ти – бірюза, а я – рубін.
Наші діти – змішана фарба на палітрі.
Нам допоміг Господній час,
прихильність світова і зорі.
По смерті тих – створили нас.
Подивись, як ліани полощуться в морі!
О, Єво! Звабила мене.
Небесним яблуком годуєш.
Бог побачить, а хіть мине,
а де правда, що в пеклі ти вірною будеш?
Д – Древня Єва
Я читала колись про Всесвітній потоп,
про "кожної тварі по парі",
і не вірилось якось, і брав озноб,
і кожен мій сон кошмарів.
Адже точно я знала, якщо Судний день, –
на мене чекатиме кара,
бо вже грішна занадто, щоб з-поміж людей
знайшлася для мене пара.
Ой, пішла я до церкви, ой, пала під хрест,
ой, мене не могли підняти,
ой, же ж надто слабка, ой, же ж кожен мій перст
хреста не стуляв, прокля́тий!
Так і здохну під брамою – знаю за що,
за яблучко з райського древа!
Ти тепер полічи, скільки років пройшло,
як зраджує древня Єва.
Дж – Релігійна інквізиція
Ісус повертає лице до Іуди,
а той поцілує в лице.
Ян Гус припадати до Біблії буде,
а потім загине за це.
Горить Жанна д’Акр – а планета не плаче,
вмирає нови́й Галілей.
Холодний терор інквізицій гарячих
до церкви зганяє людей.
Під брамами храмів чорти жебракують,
їм аура гріє задки,
малі школярі з інвалідів кепкують,
завчивши чудні́ матюки.
Стискається серце у кожної віри.
Надії й любові катма́.
Закрито на хмари високі ефіри,
і падає з неба зима.
Дз – Первісна община. Похорон вождя
Іде льодовик війною холодною.
Відступають углиб кроманьйонці.
Гуде вулкан висотою надводною
у південній пустельній сторонці.
Тепер стоянка великого племені
у долині десятого бога.
Помер вождь Аам, задушився в ремені
з шкіри вбитого ним носорога.
Дружину його при всіх забиватимуть
і його десятьох одалісок,
хай ідоли бачать, а люди – знатимуть:
смерть – то спокій, а життя – це ризик.
Е – Убивство Романових пролетаріатом
Я не простого роду-племені!
Ось вона – корона родини Романових!
Та не від то́го віддасте мені
діаманти її, що придбали обманом ви!
Я клас – робочий, трудівники ми!
Цими ось руками – смерть експлуататорам!
Кожна долоня з мозо́лями такими,
як два поля, зорані гусеничним трактором.
Зняти прикраси, одяг, чоботи!
А тепер побігай, а ми – постріляємо!
З багатством вашим багато клопоту.
У болоті вас один на одного поскладаємо.
Хрест відрубали церкві вчора,
а завтра і нам повідрубують голови.
Голосить Сибір за Уральськими горами:
життя – менший ризик, ніж влади полум’я.
Є – Африка
Африка. Пекло.
Зелені змії
по чорній землі
розповзлися далеко.
Чи буде злива?
Чи бруд цей змиє?
Чи, може, Африка – справжнє пекло?
Сонячні пальми
в пісок ступили.
Згасає краса соковитого листя.
Сахара з ними
заговорила
про те, як скоро планета з’їсться.
Афронароди
зійшлися докупи,
земля аж по обрій під ними прогнулась.
Дійшовши згоди,
зачали тупать
туди, де північ мені всміхнулась…
Ось я хворію
на малярію.
А ти інфікуєшся СНІДом, мій любий.
Вивів цей лакмус
сам Нострадамус,
поцілувавши заразу в губи.
Ж – Сільське господарство
У майбутнє селяни прийшли з вилами,
з граблями, ночвами і лопатами.
Вони сотнями років були щасливими,
а тепер їхню землю ввіслали асфальтами.
А тепер їм дають по свині на рило,
вищої якості, холодного коптіння,
а тепер вилучають у них вила
і обмінюють на тренажер для потіння.
2004 р.
Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй.
Б – Створення Землі
Виходить з темряви на лоно
блискучий Бог, ядро землі,
жарина Сонця, мить споко́ну,
бажання нас в усій імлі!
До нього тягнуться породи,
збирається космічний пил,
покійні душі, мертві оди
загинулих часів і сил.
Горить у нім і не згорає
секунда, хвиля, забуття…
Вода знаходиться і грає,
й земля народжує життя.
В – Одноклітинна
Я коливаюся на хвилях,
мій розум – нуль, мій розмір – є,
мій океан – тонка ідилія –
мене об камінь розіб’є.
Одну, на цілий світ єдину
розбито на́впіл ще й навпі́л
мене просту одноклітинну,
щоб чоловік був, жінка й віл.
Г – Перші діти Землі. Смерть
Спадають кинуті Богом ліани
з вогких дерев, запохилених, у море.
Сонце на сході, мов посмішка в’яне,
і не встає, бо у чоловіка горе.
Помирає його єдина жінка,
їстоньки-питоньки віл відмовляється.
Нехай читач перегорне́ сторінку,
бо інколи так еволюція зупиняється.
Ґ – Другі діти Землі
Я відчуваюсь на собі,
як птах на крилах у повітрі!
Ти – бірюза, а я – рубін.
Наші діти – змішана фарба на палітрі.
Нам допоміг Господній час,
прихильність світова і зорі.
По смерті тих – створили нас.
Подивись, як ліани полощуться в морі!
О, Єво! Звабила мене.
Небесним яблуком годуєш.
Бог побачить, а хіть мине,
а де правда, що в пеклі ти вірною будеш?
Д – Древня Єва
Я читала колись про Всесвітній потоп,
про "кожної тварі по парі",
і не вірилось якось, і брав озноб,
і кожен мій сон кошмарів.
Адже точно я знала, якщо Судний день, –
на мене чекатиме кара,
бо вже грішна занадто, щоб з-поміж людей
знайшлася для мене пара.
Ой, пішла я до церкви, ой, пала під хрест,
ой, мене не могли підняти,
ой, же ж надто слабка, ой, же ж кожен мій перст
хреста не стуляв, прокля́тий!
Так і здохну під брамою – знаю за що,
за яблучко з райського древа!
Ти тепер полічи, скільки років пройшло,
як зраджує древня Єва.
Дж – Релігійна інквізиція
Ісус повертає лице до Іуди,
а той поцілує в лице.
Ян Гус припадати до Біблії буде,
а потім загине за це.
Горить Жанна д’Акр – а планета не плаче,
вмирає нови́й Галілей.
Холодний терор інквізицій гарячих
до церкви зганяє людей.
Під брамами храмів чорти жебракують,
їм аура гріє задки,
малі школярі з інвалідів кепкують,
завчивши чудні́ матюки.
Стискається серце у кожної віри.
Надії й любові катма́.
Закрито на хмари високі ефіри,
і падає з неба зима.
Дз – Первісна община. Похорон вождя
Іде льодовик війною холодною.
Відступають углиб кроманьйонці.
Гуде вулкан висотою надводною
у південній пустельній сторонці.
Тепер стоянка великого племені
у долині десятого бога.
Помер вождь Аам, задушився в ремені
з шкіри вбитого ним носорога.
Дружину його при всіх забиватимуть
і його десятьох одалісок,
хай ідоли бачать, а люди – знатимуть:
смерть – то спокій, а життя – це ризик.
Е – Убивство Романових пролетаріатом
Я не простого роду-племені!
Ось вона – корона родини Романових!
Та не від то́го віддасте мені
діаманти її, що придбали обманом ви!
Я клас – робочий, трудівники ми!
Цими ось руками – смерть експлуататорам!
Кожна долоня з мозо́лями такими,
як два поля, зорані гусеничним трактором.
Зняти прикраси, одяг, чоботи!
А тепер побігай, а ми – постріляємо!
З багатством вашим багато клопоту.
У болоті вас один на одного поскладаємо.
Хрест відрубали церкві вчора,
а завтра і нам повідрубують голови.
Голосить Сибір за Уральськими горами:
життя – менший ризик, ніж влади полум’я.
Є – Африка
Африка. Пекло.
Зелені змії
по чорній землі
розповзлися далеко.
Чи буде злива?
Чи бруд цей змиє?
Чи, може, Африка – справжнє пекло?
Сонячні пальми
в пісок ступили.
Згасає краса соковитого листя.
Сахара з ними
заговорила
про те, як скоро планета з’їсться.
Афронароди
зійшлися докупи,
земля аж по обрій під ними прогнулась.
Дійшовши згоди,
зачали тупать
туди, де північ мені всміхнулась…
Ось я хворію
на малярію.
А ти інфікуєшся СНІДом, мій любий.
Вивів цей лакмус
сам Нострадамус,
поцілувавши заразу в губи.
Ж – Сільське господарство
У майбутнє селяни прийшли з вилами,
з граблями, ночвами і лопатами.
Вони сотнями років були щасливими,
а тепер їхню землю ввіслали асфальтами.
А тепер їм дають по свині на рило,
вищої якості, холодного коптіння,
а тепер вилучають у них вила
і обмінюють на тренажер для потіння.
2004 р.
З ілюстраціями представлено на сайті
https://mala.storinka.org/сергій-губерначук-уривки-з-поеми-періоди-коливань.html
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор 173-177
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
