ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Багрянцева
2018.06.20 21:57
Ти рахуєш до ста. Я ж ховаюсь у тиші липневій.
Одягаюся в ніч і чекаю, що скоро знайдеш.
Я покірно стою у космічній густій атмосфері.
Без обмежень і меж.

Усміхаюсь тобі. Ти рахуєш до тисячі спритно.
Повний місяць ясний видає мене. Ну і нехай.
Я зн

Іван Потьомкін
2018.06.20 20:57
– Возвращаюсь я как-то электричкой в свой Энергодар – городок строителей и эксплуатационников Запорожской атомной станции. Вагон почти пустой. Редкие пассажиры уже готовятся к выходу, как вдруг подходит ко мне сельского вида пожилая женщина и спрашивает,

Олександр Сушко
2018.06.20 16:53
Вікно закрито. Човга тінь за склом,
Неситий погляд ковзає по шипці.
Вже не болить одірване крило,
Поніс в зубах трофей писака-гицель.

У нього голоднеча й ціль нова,
Плете зі слів міцні облавні сіті.
Кровиця жертв п'янить, немов первак,

Ігор Шоха
2018.06.19 22:32
Десь помандрував і ти, Іване.
Зав’язався калиновий цвіт.
Сходить сонце, як гаряча рана.
Сонях доганяє білий світ.

Синє небо відкриває браму.
Там і Щек, і Либідь, і Хорив...
Дядько Кий узяв тебе на раму

Микола Дудар
2018.06.19 18:32
Розваги виніс ти за дужки
Годиник вимкнув, телефон
Позвав із роздумів Забужко
Який не є, а камертон
І горизонти й паралелі
Позеленіли геть в журбі
Ще й споглядає хтось зі стелі
Невчасно, байдуже тобі...

Наталка Пілігрим
2018.06.19 16:34
Весна насипає у горло пилу,
усе навколишнє вбирає у сірість,
дороги і люди – ти вирви, вирви…
Твоя й березнева самотність стрілись.

Лице сполотніле, прообраз дому,
їм промінь жахкий домалює зморшок,
у тебе із містом одні геноми –

Олександр Сушко
2018.06.19 06:10
Тарганисько сховалося у шпарку,
Поласувало нагло кавуном.
Узимку люди мерзнуть, літом – жарко,
Вдоволених не бачу вже давно.

Не вистачає грошей, хисту, тями,
Ще й вороги в Донбасі і Криму.
Рука сусіда піднімає камінь,

Маркіяна Рай
2018.06.19 00:18
Коли в тобі скінчився день,
Аж ніч заплакала раптово,
Коли в тобі немає слова
І не співається пісень,

І лінь дивитися на світ,
І тінь сповзає геть у п'яти,
Коли у грудях стужа м'яти,

Ігор Шоха
2018.06.18 23:08
А у оборі нашої корови
ще є телята нашої біди -
мураєви, і гепи, і царьови -
ті самі клони, що і муравйови,
на вим’ї євразійської орди.

***
А на цьому світі легше жити,

Адель Станіславська
2018.06.18 15:33
У всі часи інакшості - інакші.
У всі часи приречені вони.
І навіть сильні духом - завжди слабші
І зметені в нерівностях війни.

Були і каменовані, й розп'яті
І топлені, і палені в вогні...
Нормальніші нормальних - більш

Олексій Кацай
2018.06.18 15:13
Йде сніг.
Вечір темряву бгає
у ламп віртуальні сніжки.
Комп’ютерні ігри стирає,
залишивши ярлики.

Забралами висять вони
на моніторах шибок.

Володимир Бойко
2018.06.18 12:14
Дощать дощі, зміняючись дощами,
А після них приходять ще дощі.
В повітрі пахне гниллю і грибами,
Чатують жертв поміж кущів кліщі.

Така погода увійшла у моду,
Згнивають полуниці на грядках,
З-за бур'янів не видко вже городу,

Ірина Вовк
2018.06.18 10:55
…і ти, мій друже, будь мені зі мною, -
Шепоче серце лірою-струною,
Коли паде із лип духмяний цвіт,
І неба окривавлений болід
Засліплює вогнем печальні очі
Посеред тьми безсонних свідків ночі, -
Пребудь мені… о будь мені зі мною!..

Наталка Пілігрим
2018.06.18 09:42
поміж двох будинків між якими тиша
ліпить свою нішу і плете нитки
опадають ночі на галуззя вишень
колискові інші і дірок зірки

сумовито світять у зіниці вулиць
щоби не почули кроки ліхтарів
і ніхто не певен так бо є і було

Олександр Сушко
2018.06.18 07:28
Молись!

Корівка гедзів ляпає хвостом,
А мій п'ятак застряг у райській брамі.
Товкти отця безпечніше гуртом,
Молитися - отарою у храмі.

Стоять перед амвоном "голубі",

Галина Кучеренко
2018.06.17 22:25
Ситого вовка не дуже цікавлять
проблеми голодних ягнят:
            - Отара замерзла!... І їжі замало!
             Чим нагодувати малят?...
- Як можна мій спокій тривожити марно -
Опікуюсь вами як брат!
Ви ж - злодії страшні, бездушнії скнари!!!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тарас Кремінь (1978) / Критика | Аналітика

 Концептуальні особливості творчості миколаївських поетів
Сучасна українська лірика, увібравши традиції письменства попередніх епох, з її досі недостатньо вивченим потенціалом та художнім арсеналом є певною реакцією на стан нашої культури, котра по-своєму відображає поліфункціональні рівні соціокультурних деформацій світу. Незважаючи на чималі проблеми, з якими вона залишилася сам-на-сам, а тут – відсутність виробленої державної стратегії як по відношенню до самого мистецтва, його творців, помітна своєрідна невизначеність перспектив подальшого розвитку національного письменства, його повільна інтеграція до загальнокультурного простору. На цих особливостях сучасного світу зупинявся академік І.Дзюба, підкресливши, що тільки цілісна концепція національної культури в Україні можуть по-справжньому вплинути на універсалізацію власного досвіду через інтерпретацію національного буття [2, c. 627-636]. Тож нинішня література, котра, очевидно, розвивається за внутрішніми законами, реалізується в полі концептуального моделювання міфопоетичного простору, до якого причетні й ті митці, чиє життя і творчість пов’язані з Миколаївщиною. Тож серед основних завдань дослідження, побудованого на краєзнавчому матеріалі – визначити концептуальні особливості сучасної української лірики, вказати на роль і місце творчості окремих авторів у моделюванні загальнокультурного контексту.
У числі тих, хто започаткував розвиток національного мистецтва на півдні України, прийнято вважати Спиридона Черкасенка, Дніпрову Чайку, засновника Миколаївської „Просвіти” Миколу Аркаса, а також деякі з літературних об’єднань, які заявили про себе вже на початку ХХ століття і, безперечно, у пореволюційний період, насичений розмаїттям художніх стилів і напрямів в молодій радянській літературі. Першим із таких слід назвати діяльність окремих мистецьких об’єднань – літературного гуртка, який виник у Миколаївському ІНО у 1920-х рр. на хвилі українізації та політики НЕПу, очолюваний відомим філологом, учасником миколаївської „Просвіти”, краєзнавцем Миколою Лагутою, який зміг об’єднати довкола себе чимало молодих літераторів, які згодом стали професійними літераторами. У їх числі – російськомовний поет Дмитро Надіїн, який, видавши кілька поетичних збірок, зокрема, „На світанні” (1929), „Втручання поета” (1931), „Прозорість” (1933), завоювавши авторитет оригінального автора з гострим відчуттям поетичної строфи, загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни. У тій же когорті були майбутній поет, доктор філології Степан Крижанівський, який, ставши автором чи не більшості книг з історії новітньої української літератури, у молоді роки очолював миколаївське відділення „Молодняка”, тож організовував зустрічі в м. Миколаєві з пролетарськими письменниками В.Сосюрою, В.Елланом-Блакитним. Згадана розмаїта просвітницька і літературно-критична діяльність не заважала молодим літераторам публікуватися і в місцевій пресі, зокрема, в газеті „Красный Николаев”, де, до речі, була окрема літературна сторінка, проводити оригінальні мистецькі імпрези тощо. Пізніше С.Крижанівський, який врятував немало молодих літераторів від уважного ока цензури і, звісно, каральних органів, з особливим щемом згадував студентство в Миколаєві та, безперечно, М.Лагуту, якому з часом інспірували причетність до СВУ.
Серед найвідоміших учасників того легендарного літгуртка був і Георгій Блохин. Будучи школярем, він самодостатньо проявив організаційний хист: організував підліткову політично-мистецьку організацію „Гарт юнаків”, яка ставила за мету патріотичне виховання молоді на літературному матеріалі, а також вимагала від управління освіти викладання у школах українською мовою. Вступивши у 1927 р. до Миколаївського ІНО, майбутній письменник організував об’єднання „Робос”, яке, окрім іншого, мало на меті популяризувати у зросійщеному місті українську мову. Подібна робота збільшувала інтерес не тільки до окремих явищ літературного життя краю, але і до впорядкування індивідуальних рис характеру амбітної і талановитої молоді, котра в такий спосіб чинила опір деморалізованій, атеїстично спрямованій політиці молодої, але заанґажованої держави. Пізніше, коли Ю.Бойко-Блохин буде заарештований в м. Миколаєві за написання літературно-критичної статті за драматургічною творчістю Л.Курбаса, а пізніше – звільнений за відсутністю доказів, він, пройшовши роки поневірянь, очолював Вільний Український Університет у Мюнхені, був духовним лідером української діаспори в Європі. Тим не менш, перші літературні кроки в Миколаївському ІНО, очевидно, стали в його житті ключовими. Є припущення, що під час перебування у Харкові, де він познайомився з засновником модерного театру Л.Курбасом, Ю.Бойко-Блохин зустрічався не тільки із І.Щекою, котрий, по суті, „заклав” того працівникам спецслужб тільки через те, що мав у біографії відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, але і з своїм другом – тодішнім студентом Харківського Інституту профосвіти С.Крижанівським. Таким чином, зв’язки між миколаївськими літераторами, які брали активну участь в мистецькому житті країни, не перервалися тоді. коли почалися масові репресії творчої інтелігенції.
Серед активних учасників літературного життя молоді 1930-х рр. був і колишній член ВУСППу В.Малагуша, який, закінчивши інститут, працював директором робфаку Миколаївського ІНО, а також координував роботу творчих груп пролетарських письменників „Жовтень”, брав участь у роботі комсомольських письменників Миколаєва „Молодняк” та ін. До того ж, він підтримував літературні зв’язки з тоді популярними Едуардом Багрицьким, Яковом Шведовим, поетами-земляками Марком Лисянським, а також Леонідом Вишеславським, котрий став послідовником традицій Вєліміра Хлєбнікова в світовій літературі. Є припущення, що десятки радянських творів написані на місцевому матеріалі не без участі випускників філологічного відділення Миколаївського ІНО, зокрема, дилогія Іллі Ільфа і Євгена Петрова, „Весілля в Малинівці” Леоніда Юхвіда, „Вершники” Юрія Яновського, оповідання Ісака Бабеля, Шолома Алейхема та ін.
В післявоєнні роки було немало спроб відродити україномовне літературне угруповання та, безперечно, мистецьке життя в зруйнованому Миколаєві, до оновлення якого в різні роки долучалися нині відомі письменники, зокрема, Олександр Сизоненко, який дебютував на сторінках республіканської преси у 1949 р. Пізніше ним були написані легендарні епічні полотна, зокрема, трилогія „Степ”, удостоєна Державної премії України імені Т.Шевченка. Згодом, ставши директором фільму „Тіні забутих предків” С.Параджанова, О.Сизоненко разом із класиком закарпатської літератури І.Чендеєм був у числі тих, хто підставив плече не одному з числа шістдесятників, чия творчість вже тоді була визнана „націоналістичною”. А Симоненкову книгу поезій „Тишу і грім” із передмовою „Радість першовідкриття” благословив сам С.Крижанівський, який стверджував, що новаторство поета перебуває у сфері нових художніх ідей. Це, по суті, стало свідченням високого професійного мистецтва молодого автора, а з боку його критика – викликом системі, котра вбила одного з найяскравіших поетів доби.
Роками пізніше література краю пожвавилась оригінальною творчістю поетів Анатолія Поперечного, Еміля Январьова, Валерія Бойченка, Володимира Пучкова, В’ячеслава Качуріна, Валентина Коллара, а також автора славнозвісного роману „Канал” прозаїка Івана Григурка, краєзнавця Віктора Жадька, автора оригінальних творів для дітей Анатолія Качана, представника „нової хвилі” в українській драматургії Альберта Вербеця, котрі по-своєму відроджували славу корабельного краю, своєрідної козацької вольниці, співпрацюючи із робітничою молоддю міста, талановитими авторами півдня України, хоч і не уникнули у своїй творчості штампів соцреалізму як провідного літературного методу радянської доби.
Незважаючи на різні мистецькі шукання миколаївських літераторів, зокрема, певне захоплення образами новобудов, проблемами виробничого характеру, умови для успішного розвитку літератури на півдні України залишалися нестерпними. Вже наприкінці 1960-х – на початку 1970-х рр. з ініціативи ніби то студентів обласного центру проводилися молодіжні збори, на яких критикувалися тоді вже шельмовані радянською системою українські автори: Р.Іваничук за його роман „Мальви”, О.Гончар і його „Собор”. Не уникнув тієї критики і відомий шістдесятник, згодом – лауреат Шевченківської премії М.Вінграновський, якого після виходу дебютної публікації звинуватили у формалізмі, а на його Батьківщині влаштували народний суд над його родиною. Звісно, що Миколаївщина – це не тільки оспівувачі радянської дійсності, але ж і борці за іншу, сувереннц і незалежну Україну – дисиденти Олесь Бердник, Олекса Різників, а в діаспорі – Ю.Бойко-Блохин, чия творчість в радянські часи була забороненою, а їх піддавалися нищівній критиці.
Важливими спробами у сприйнятті сучасної української літератури, яка творилася миколаївськими поетами, варто назвати літературознавчі розвідки Інни Берези, Валерія Бойченка, Поліни Водяної, Людмили Старовойт, Тамари Пересунько, Анатолія Ситченка, Олександра Пронкевича, Тетяни Кондратенко, що виходили останнім часом, присвячені окремим аспектам художньої свідомості представників сучасної літератури. З іншого боку, ключовим фактором утвердження української лірики є, очевидно, ще й організаційна робота, яка була покладена на окремі з нових літературних угруповань та об’єднань, яких у Миколаєві було декілька, що пояснювалося, очевидно, специфікою закритого корабельного міста. Відомо, що впродовж 1980-1987-х рр. ефективно діяла літературна студія „Джерела” при обласній молодіжній газеті „Ленінське плем’я”, яку очолював український поет з Закарпаття Д.Кремінь, якого зараховують до покоління вісімдесятників. Він, навчаючись в Ужгородському університеті, дебютував у 1970 р., хоча був відомим у молодіжних мистецьких колах краю як автор поеми „Меморандум Герштейна”, поетичних симфоній „Сад”, „Параноїчна зона „А”, „Танок блукаючого вогню”, „Коні Адамові”, які, окрім іншого, поширювалися у самвидаві, що, по суті, стало причиною вилучення цих текстів, а також „відправлення за розподілом” самого автора на Миколаївщину. Вже 1999 року він був удостоєний Шевченківської премії за книгу віршів та симфоній „Пектораль”. Отож, першими з учасників цієї чи не найбільшої студії стали не тільки україномовні, але й російськомовні автори, зокрема, Людмила Артюхова, Григорій Бічков, Георгій Бязирєв, Володимир Гладишев, Валерій Гросман, Ольга Карагодіна, Наталя Лущан, Сергій Піскурьов. Поети цього покоління змоделювали власний художній ареал, причому в естетичному полі формування свого літературного ідіостилю, замішаного на специфіці традицій закритого і, переважно, російськомовного міста, багатовікової причорноморської культури, замішаної на циркумпонтійському фундаменті, здобутків новітньої літератури, причому не тільки української, але і світової, з елементами модерного поетичного письма, що, звичайно, було своєрідним викликом офіційній літературі. А своєрідним полігоном для тодішніх молодих літераторів краю стали шпальти молодіжної газети, а також окремі видання республіки, які об’єднували талановитих письменників-початківців. По суті, певна концептуальна спрямованість членів літстудії „Джерела” докорінно відрізнялась від естетики представників інших літературних угрупувань, зокрема, літоб’єднання „Стапель” при ЧСЗ, очолюваного Емілем Январьовим та „Рефлектор”, яким завідував В’ячеслав Качурін. Відмінність полягала не тільки на жанровому, але й стилістико-семіотичному рівні: кожен з учасників тодішньої мистецької групи уміло працював над шліфуванням художнього слова, брав активну участь в обговоренні художніх творів колег, широко публікувався, в тому числі, в республіканській і всесоюзній молодіжній пресі.
Подібні передумови, і не тільки мистецького характеру, сформували підґрунтя до появи у 1993 р. іншої літературної студії – „Борвій”. Діючи при Обласному будинкові творчості, під її гаслом „творити з чистого листа” об’єдналися молоді письменники, без яких нині важко уявити сучасний літературний процес. Серед перших студійців, власне дев’ятдесятників – Наталя Парасочко, Іван Кушнір, Олександр Павлов, Світлана Іщенко, Сергій Колесник, Лариса Матвєєва, Вікторія Чорноброва, Наталка Білецька, Ростислав Бічков, Тарас Кремінь, які, взявши участь в перших українських літературних акціях, зокрема, літературних конкурсах, фестивалях, нарадах молодих літераторів під патронатом НСПУ, дебютували на сторінках престижних молодіжних видань України та світу. Важливим кроком до формування концептуальної сфери у творчості миколаївських поетів стала участь у першому конкурсі молодих літераторів краю „Золота арфа”, поява якого – ініціатива Д.Кременя (1995 р.). Першими лауреатами цього мистецького фесту стали, в тому числі, учасники літературної студії „Борвій”, які невдовзі завоювали призові місця на Всеукраїнських конкурсах. Зокрема, Н.Парасочко стала дипломантом Всеукраїнського літературного конкурсу ім.Б.-І.Антонича „Привітання життя”, а В.Чорноброва, Н.Білецька – однією з перших лауреатів Міжнародного конкурсу молодих літераторів „Гранослов” та ін.
Великого значення в подібному концептуальному самовизначенні поетичної культури стала взаємодія з іншими літературним угрупуваннями та школами, або, зокрема, творцями власної манери. Так, зокрема, впродовж 1990-х рр. у Миколаєві на базі нинішніх ЧДУ імені П.Могили та МДУ імені В.Сухомлинського відбулися зустрічі з представниками творчого об’єднання „500” (М.Розумний), „Новою дегенерацією” (І.Андрусяк), організаторами Всеукраїнського літературного конкурсу „Молоде вино” (О.Куценко, Р.Мельників), творцями андеґраунду (М.Холодним, І.Дзюбою), представниками поетичного покоління вісімдесятників (В.Герасим’юк, Д.Кремінь, А.Кичинський), письменниками з діаспори (Яр Славутич, В.Біляїв), літературними критиками (М.Ласло-Куцюк, І.Фізер). Подібна взаємодія культур виробила ціннісні орієнтири у молодшого покоління до формування оригінальної концептосфери. Суттєву роль у творенні сучасного поетичного простору Миколаївщини останніх років відіграла і літературна студія „Секрет”, яку очолила поетеса Катерина Голубкова. Саме вона відкрила імена тепер уже відомих поетів, зокрема, Дарини Березіної, Сергія Пастухова, Євгена Цимбалюка, чия творчість вплинула на формування окремих рис сучасної української літератури.
Однією з перших спроб оновлення модерної регіональної культури стала її художня антологізація: у 1998 р. видано першу антологію сучасної молодої поезії миколаївських літераторів „Борвій”, яка започаткувала серію періодичних видань подібного характеру [1]. Водночас почав виходити альманах переможців обласного літературного конкурсу „Золота арфа”, який вміщує твори відповідно до свого жанрового розмаїття [3]. Пізніше вийшли „Бузький Ґард”, „Письмена”, які урізноманітнили сферу побутування сучасної миколаївської поезії. Суттєвими спробами періодизувати літературний процес доби стало ще й укладання альманаху „Борвій” (2003), який продемонстрував творчість інших перспективних поетів: Юлії Бабенко, Ольги Дідусенко, Богдана Поліщука, Юлії Кремняк та ін. Окрему сторінку літературного життя краю посідають тепер уже знані поети Аркадій Суров, Сергій Піскурьов, Сергій Вольнов, Іван Кушнір, котрі, ставши переможцями престижних конкурсів, завоювали авторитет самобутніх письменників, чия творчість відома далеко за межами України. До того ж, престижу миколаївської літератури додають ще й авторитетні молоді критики: Наталя Лебединцева, Владлена Руссова, Світлана Підопригора, Людмила Бондар, котрі немало зробили для визначення концептуальних рис сучасного письменства. До числа інших літературних угрупувань, творчість яких припала на початок 2000-х рр., котрі випускають часописи з однойменною назвою, варто зарахувати, зокрема, „Дев’ятий сфінкс”, представлений творчістю Олексія Торхова, Надії Агафонової, Ксенії Коваленко, „Літера „Н” з її духовним лідером Михалком Скаліцкі, а також Євгеном Проворним, Сергієм Зубцем, Олегом Головатим та ін.
Таким чином, творці сучасної української літератури, представленої іменами письменників, чиє життя або творчість пов’язана з Миколаївщиною, зробили чимало суттєвих спроб до визначення, зокрема, концептуальної сфери художнього простору суб’єкта історії, дослідження ключових стилістико-семіотичних засобів творення авторського світу, домінуючих міфопоетичних елементів окремих поколінь, запропонували своє бачення поезії, тож визначили перспективи розвитку самобутнього українського письменства.

ЛІТЕРАТУРА
1. Борвій – ІІІ: альманах творчості молодих / Упорядник Т.Д. Кремінь /Т.Д.Кремінь/. – Миколаїв: Іліон, 2007. – 172 с.
2. Дзюба І. До концепції розвитку української культури // Дзюба І. З криниці літ: тритомник /І.Дзюба/. – К.: Обереги : Гелікон, 2001. – 848 с.
3. Золота арфа: Творчість молодих митців Миколаївщини. Випуск VII. – Миколаїв, 2007. – 476 с.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2009-12-22 10:17:44
Переглядів сторінки твору 8254
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.446 / 6  (4.800 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 5.421 / 6  (4.777 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми ЛІТПРОЦЕСИ
ПРО ПОЕЗІЮ
Автор востаннє на сайті 2015.10.28 19:48
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-12-23 15:02:48 ]
Тарасе, дуже цікава і корисна, як на мене, стаття, це ж скільки усього осмислено, зібрано до купи...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тарас Кремінь (М.К./М.К.) [ 2009-12-23 16:17:20 ]
Кожен автор повинен знати ціну не скільки собі, скільки літературі, яку має честь представляти. Певен, що не доріс до рівня цілісного осягнення найкращого письменства світу.
Вдячний за Вашу підтримку. Працюватимемо далі! :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-12-23 16:26:32 ]
Тарасе, це на диво прості і точні слова: "Кожен автор повинен знати ціну не скільки собі, скільки літературі, яку має честь представляти..."


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тарас Кремінь (М.К./М.К.) [ 2009-12-25 08:47:27 ]
Кожен має право сказати те, що вже колись було сказано іншими. Мала в тому рацію Ліна Костенко, як і всі ті, хто вимовлене підтримує справою. Дякую, що лишаєтеся вірним слову і справі!