ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Зрада
То що, браття українці, вип’ємо по чарці горілки та почнімо балакати про серйозне? Хочете подивитися самі на себе у дзеркало? Тільки не те, що ви собі надумали, а справжнє, яке показує найменшу відразливу рису на обличчі вашої душі? То що, готові?
Мова не йтиме про майже стопроцентно кацапоязичну, майже українку Тіну Кароль чи салолюбця та обмацувача власних студенток ректора Михайла Проплавського. Давайте копнемо глибше.
Бачите прищик на власному носі? Отой, що аж вищить від люті? Ото і є перший показник зради.
« Якої такої зради?» - обурено запитаєте ви.
«Зради України» - відповім вам.
Ви на фронт поїхали, коли почалася війна? Ні. Дехто навіть вірші писав, патріотичні, про Україну та спливаючою кров'ю державу. А між приступами писунки пив чай та заправлявся борщем. Я не згадую про владоможців - там суціль одні гниди. А між нас - простих трудівників - скільки їх? Одна? Дві? Три? І все?
Той підтоптаний для війни, той немічний, у того сім'я та діти, у того робота відповідальна, а у того геморой - тисяча причин. А причина, насправді, одна: відсутність совісті та любові до України. На словах - о-го-го! А на ділі…
1 березня 2014-го року, з рюкзаком за плечима, я пішов у військкомат. Чи страшно було? Так. Тривога просто кишки зв'язувала вузлом. Нас тоді у Святошинському відділку зібралося душ тридцять.
Нас ніхто не кликав. А ми - здорові, заможні, вгодовані чоловіки - приперлися за зброєю та військовим завданням. Всі мали армійський досвід, всі вміли стріляти, всі знали що нас чекає. Всі.
Відібрали тільки трьох, а іншим сказали, аби прийшли завтра. У той самий час.
Яке ж це було страшне - ЗАВТРА.
Завтра - це безсонна ніч, це вагання, це страх, це повна невідомість, це сумніви у доцільності такого вчинку.
Вкинув, про всяк випадок, до рюкзака блок сигарет і після праці пішов знову до військкомату.
- Артилеристи, розвідники, зв’язківці - крок вперед!
З шеренги вийшло чоловік 20.
- Напра-во! Кроком руш!
І люди пішли у невідомість.
А я залишився ні в сих, ні в тих. Питаю:
- А що мені робити? Я ж на фронт зібрався!
- Ідіть додому, як буде потрібно - викличемо.
Ви уявляєте, що я тоді відчував? Наче з усієї сили вдарили незаслужено по обличчю. І плюнули у спину. Я виявився непотрібним.
Так, мені під 50, підтоптаний, вайлуватий трохи. Але ж я колись командував взводом охорони! Знаю що то таке: навчити дітей дисципліні та умінню влучно стріляти.
Рік перед цими подіями виявився дуже складним: померла мати. Перший інсульт зробив її паралітиком, другий інсульт убив. Спочатку на лікування пішли усі накопичення, потім коштовні прикраси. Насамкінець продав за безцінь у ломбарді навіть весільні обручки. Потім заліз у борги. А неня все одно померла. Аж перед самою війною віддав останній борг.
А у травні 2014-го до реанімації потрапила теща. П'ята дефібриляція за два роки! А грошей скільки пішло!
Ледве витягнули її разом з дружиною з домовини. Привезли, після лікарні, до моєї київської квартири. Кажу:
- До села ні ногою.Щось станеться - повернемо миттю хвору людину назад до лікарні. А якщо з села - то не доїдемо: матір помре.
Дружина покинула роботу, взяла опікунство над матір'ю, якій вже був 81 рік. І досі отримує за таку халепу соціальну допомогу від держави 31 гривню на місяць.
А у серпні стався черговий серцевий напад, і тещу знову довелося везти в реанімацію до клініки Стражеско. Лихо цупко взяло у свої лабети горлянку нашої сім'ї.
А війна набирала обертів. Іловайський котел просто приголомшив. Міністр оборони Гелетей на святковому параді гримав своїми чобітьми перед головнокомандуючим і рапортував про блискучі успіхи армії.
А я сидів у Київському військовому госпіталі та читав журнал з записами про поранених.
1996 рік, 1997 рік, 1992 рік…
Діти! Суціль діти!
Крик тоді у відділеннях стояв такий, що волосся ставало дибки. Ліжка ставили і в коридорах, такого нині не побачиш. Я разом із медсестрою ніс солдата з майже відрубаною осколком ногою. І коли ми його майже донесли до операційної - нога відпала. Упала і медсестра - втратила свідомість. А я сам продовжував волочити труп до операційної…
Ті два дні досі у тумані: щось робив, щось носив, комусь закривав рота, аби голосно не кричав. А лікарі різали та різали. Спасали і спасали. Але не всіх. Ой не всіх! Це не окопи - це операційна. Там кров скрізь: на лезах скальпелів, на кишках, на підлозі, на стелі. І на душах. До самої смерті.
І це тільки в Київському військовому госпіталі. А по країні?
Минулого тижня у звичайному, оцинкованому цебрі, медсестра промивала мозок солдата у фізрозчині.
Я розумів, що це звичайна процедура: потрібно визначити, що є причиною смерті - кульове поранення в мозок, крововилив чи банальний рак.
Який там рак! Куля прошила мозок майже назкрізь!
Але знаю: матері та батькові завтра скажуть щось утішливе, а насправді…
06.12.2020 р.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-05 21:36:37
Переглядів сторінки твору 2255
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.501 / 6  (4.942 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 5.477 / 6  (5.283 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2026.11.11 17:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-06 08:36:30 ]
Олександре, дорогий друже, аж мурахи по шкірі, дуже вразило, хочеться продовження , може роман про війну напишеш? Ти ж ходиш у госпіталь і чуєш різні істарії і сам їздив на передову, тож зможеш осилити. Дякую тобі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-12-06 14:50:15 ]
Я щойно з госпіталя. Знаєш - я там по неділях, в основному, буваю. Сиджу, слухаю розповіді, питаю людей що та як. Але оця розповідь - про мене. Нічого не придумав. Писав як було.