ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2021.03.08 04:39
Добро не знівечить дитини
маленьке серце в доброті
це не мотор – свята перлина,
яка до Бога ув імлі
веде таку ж страждальну душу
і, хто б мені не говорив
дорослі душі часто – мушлі,
дитячі – до небес порив.

Микола Дудар
2021.03.08 00:02
Подолено відстань. Хатина на розтіч
А вітер в гульбі… о господаре
Все промайнуло, зникло бездарно…
Пам’ять в безпам’янстві… хто ж так морочить?..
Ось і безпліддя… Божа покара…

Ой вийди, погляньмо у простір, у вічі
Чому наших доль… де справедливіст

Ніна Виноградська
2021.03.07 23:18
Усе в нас починається з порога
У рідній хаті, де жили й росли.
І перший крик, й остання вже дорога,
Через поріг батьківський перейшли.

Всі болі наші і жалі, й печалі,
Переступали хатню цю межу.
І ми жили із ними вже надалі,

Ніна Виноградська
2021.03.07 23:15
Сміялась хатина, раділа від щастя,
Бо в пісню сплітались її голоси.
І вічним здавалось батьківське причастя
І мамине слово добра і краси.

У шибках завжди відбивалися зорі,
Стікали по стрісі травневі дощі.
Її обнімали світанки прозорі,

Ярослав Чорногуз
2021.03.07 21:42
Я від кохання все життя страждав,
Даремно сподіваючись на диво.
В надії, що купатимусь в медах...
Й уже здавалось те все — неможливим.

Спеленане, наївне немовля,
Я борсався в тенетах у кохання.
І щастя, наче мрію, уявляв...

Олександр Сушко
2021.03.07 20:18
https://www.facebook.com/100000221016363/videos/4491409727543017/?notif_id=1615139419883756¬if_t=video_wall_create&ref=notif

Ніна Виноградська
2021.03.07 19:54
Чорний згусток журби у коханих зіницях,
Що сльозою тече з-під натомлених вій.
По стежині стрімкій до своєї криниці
Йде дівчина одна, щоби збутися мрій.

Дум про нього, того, що, ховаючи зраду,
Прикидався таким, хоч до рани клади…
Відсьогодні йому в

Володимир Бойко
2021.03.07 18:14
Не згодиться ніхто замість тебе дорогу здолати –
Добирайся, як знаєш, в пітьмі, невідомо куди.
Хай тобі виднокрай заступають дерева крислаті
І твої провожаті духовно сліпі й дурнуваті
І тобі не підкажуть, як вірно читати сліди.

Але ти самотуж прой

Віта Парфенович
2021.03.07 16:44
Я хочу, щоб мої фільтри мені не зрадили,
Вбудовані наміцно, змінювати - не скоро,
І в час, коли тебе я забуватиму,
Навідай ти мене обов'язково!
Можеш прийти пішки чи слово кинути,
Думкою коси гладити, цілувати.
Коли я тебе пізнала, то вже полин

Олександр Сушко
2021.03.07 15:30
Спочатку вродився я,
А згодом - опукла Єва.
Усілися у каяк,
Чіпляючись за дерева.

На весла сильніш наліг,
І рушив, вперед, на Трою.
А з неба дивився Біг

М Менянин
2021.03.07 11:51
Небесный Отец нас всех знает
и рад бы начать диалог
с любым, кто Его принимает,
любя, как единственный Бог.
2.
Являясь для нас, не шагает –
за тучкой по небу плывет,
до капли Себя уменьшая,

Микола Дудар
2021.03.07 11:37
Все тайны мира прячут за словами…
В золе костра схоронен первый слог,
Но я всего лишь, я - сыночек мамин
От головы седой - до самих ног.
И нам стыдиться незачем, доколе:
Родить - Родимый - Родина, при нас…
И предка зов в литературном поле,
На пас

Ігор Шоха
2021.03.07 11:28
Опікшись, дую на холодну воду,
пливу, буває, проти течії,
подорожую, маю врожаї...
Життя – це гра за правилами моди,
але, на жаль, і зверху, і зі споду
у кожного ці правила свої.

***

Тетяна Левицька
2021.03.07 11:01
Матуся, бабця, роду оберіг -
усмішка добра, хусточка картата.
І туляться до неї з року в рік -
дорослі діти й милі онучата.

Накриє стіл, чекатиме гостей
на пироги, ватрушки і не тільки.
Глибока мудрість осяйних очей,

Ніна Виноградська
2021.03.07 10:17
Скидали мов дрова
палили слов’янськії гени
а душі кружляли
над холодом змучених тіл

і снігом грудневим
лягала зима на рамена
де горе закрило

Сергій Гупало
2021.03.07 09:20
Ненадійно жили – не хотілося злота, розваг.
Не пекло, не таїлось остигле кохання у грудях.
Запеклася любов – відступили зневіра і страх,
Зажадалося тільки ще трохи повірити людям.

І нехай би тоді нахилився здивовано світ
Над моєю задумою, нібито
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Іван Іванченко
2021.01.05

Марина Олексіївна
2020.12.03

Зозулько Зузулько
2020.10.11

Олексій Сергєєв
2020.08.13

Тарас Баш
2020.07.28

Сергій Кузін
2020.07.02

Олег Прусак
2020.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Зрада
То що, браття українці, вип’ємо по чарці горілки та почнімо балакати про серйозне? Хочете подивитися самі на себе у дзеркало? Тільки не те, що ви собі надумали, а справжнє, яке показує найменшу відразливу рису на обличчі вашої душі? То що, готові?
Мова не йтиме про майже стопроцентно кацапоязичну, майже українку Тіну Кароль чи салолюбця та обмацувача власних студенток ректора Михайла Проплавського. Давайте копнемо глибше.
Бачите прищик на власному носі? Отой, що аж вищить від люті? Ото і є перший показник зради.
« Якої такої зради?» - обурено запитаєте ви.
«Зради України» - відповім вам.
Ви на фронт поїхали, коли почалася війна? Ні. Дехто навіть вірші писав, патріотичні, про Україну та спливаючою кров'ю державу. А між приступами писунки пив чай та заправлявся борщем. Я не згадую про владоможців - там суціль одні гниди. А між нас - простих трудівників - скільки їх? Одна? Дві? Три? І все?
Той підтоптаний для війни, той немічний, у того сім'я та діти, у того робота відповідальна, а у того геморой - тисяча причин. А причина, насправді, одна: відсутність совісті та любові до України. На словах - о-го-го! А на ділі…
1 березня 2014-го року, з рюкзаком за плечима, я пішов у військкомат. Чи страшно було? Так. Тривога просто кишки зв'язувала вузлом. Нас тоді у Святошинському відділку зібралося душ тридцять.
Нас ніхто не кликав. А ми - здорові, заможні, вгодовані чоловіки - приперлися за зброєю та військовим завданням. Всі мали армійський досвід, всі вміли стріляти, всі знали що нас чекає. Всі.
Відібрали тільки трьох, а іншим сказали, аби прийшли завтра. У той самий час.
Яке ж це було страшне - ЗАВТРА.
Завтра - це безсонна ніч, це вагання, це страх, це повна невідомість, це сумніви у доцільності такого вчинку.
Вкинув, про всяк випадок, до рюкзака блок сигарет і після праці пішов знову до військкомату.
- Артилеристи, розвідники, зв’язківці - крок вперед!
З шеренги вийшло чоловік 20.
- Напра-во! Кроком руш!
І люди пішли у невідомість.
А я залишився ні в сих, ні в тих. Питаю:
- А що мені робити? Я ж на фронт зібрався!
- Ідіть додому, як буде потрібно - викличемо.
Ви уявляєте, що я тоді відчував? Наче з усієї сили вдарили незаслужено по обличчю. І плюнули у спину. Я виявився непотрібним.
Так, мені під 50, підтоптаний, вайлуватий трохи. Але ж я колись командував взводом охорони! Знаю що то таке: навчити дітей дисципліні та умінню влучно стріляти.
Рік перед цими подіями виявився дуже складним: померла мати. Перший інсульт зробив її паралітиком, другий інсульт убив. Спочатку на лікування пішли усі накопичення, потім коштовні прикраси. Насамкінець продав за безцінь у ломбарді навіть весільні обручки. Потім заліз у борги. А неня все одно померла. Аж перед самою війною віддав останній борг.
А у травні 2014-го до реанімації потрапила теща. П'ята дефібриляція за два роки! А грошей скільки пішло!
Ледве витягнули її разом з дружиною з домовини. Привезли, після лікарні, до моєї київської квартири. Кажу:
- До села ні ногою.Щось станеться - повернемо миттю хвору людину назад до лікарні. А якщо з села - то не доїдемо: матір помре.
Дружина покинула роботу, взяла опікунство над матір'ю, якій вже був 81 рік. І досі отримує за таку халепу соціальну допомогу від держави 31 гривню на місяць.
А у серпні стався черговий серцевий напад, і тещу знову довелося везти в реанімацію до клініки Стражеско. Лихо цупко взяло у свої лабети горлянку нашої сім'ї.
А війна набирала обертів. Іловайський котел просто приголомшив. Міністр оборони Гелетей на святковому параді гримав своїми чобітьми перед головнокомандуючим і рапортував про блискучі успіхи армії.
А я сидів у Київському військовому госпіталі та читав журнал з записами про поранених.
1996 рік, 1997 рік, 1992 рік…
Діти! Суціль діти!
Крик тоді у відділеннях стояв такий, що волосся ставало дибки. Ліжка ставили і в коридорах, такого нині не побачиш. Я разом із медсестрою ніс солдата з майже відрубаною осколком ногою. І коли ми його майже донесли до операційної - нога відпала. Упала і медсестра - втратила свідомість. А я сам продовжував волочити труп до операційної…
Ті два дні досі у тумані: щось робив, щось носив, комусь закривав рота, аби голосно не кричав. А лікарі різали та різали. Спасали і спасали. Але не всіх. Ой не всіх! Це не окопи - це операційна. Там кров скрізь: на лезах скальпелів, на кишках, на підлозі, на стелі. І на душах. До самої смерті.
І це тільки в Київському військовому госпіталі. А по країні?
Минулого тижня у звичайному, оцинкованому цебрі, медсестра промивала мозок солдата у фізрозчині.
Я розумів, що це звичайна процедура: потрібно визначити, що є причиною смерті - кульове поранення в мозок, крововилив чи банальний рак.
Який там рак! Куля прошила мозок майже назкрізь!
Але знаю: матері та батькові завтра скажуть щось утішливе, а насправді…
06.12.2020 р.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-05 21:36:37
Переглядів сторінки твору 206
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.497 / 6  (4.987 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 5.458 / 6  (4.889 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2021.03.07 20:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (М.К./М.К.) [ 2020-12-06 08:36:30 ]
Олександре, дорогий друже, аж мурахи по шкірі, дуже вразило, хочеться продовження , може роман про війну напишеш? Ти ж ходиш у госпіталь і чуєш різні істарії і сам їздив на передову, тож зможеш осилити. Дякую тобі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-12-06 14:50:15 ]
Я щойно з госпіталя. Знаєш - я там по неділях, в основному, буваю. Сиджу, слухаю розповіді, питаю людей що та як. Але оця розповідь - про мене. Нічого не придумав. Писав як було.