ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Зрада
То що, браття українці, вип’ємо по чарці горілки та почнімо балакати про серйозне? Хочете подивитися самі на себе у дзеркало? Тільки не те, що ви собі надумали, а справжнє, яке показує найменшу відразливу рису на обличчі вашої душі? То що, готові?
Мова не йтиме про майже стопроцентно кацапоязичну, майже українку Тіну Кароль чи салолюбця та обмацувача власних студенток ректора Михайла Проплавського. Давайте копнемо глибше.
Бачите прищик на власному носі? Отой, що аж вищить від люті? Ото і є перший показник зради.
« Якої такої зради?» - обурено запитаєте ви.
«Зради України» - відповім вам.
Ви на фронт поїхали, коли почалася війна? Ні. Дехто навіть вірші писав, патріотичні, про Україну та спливаючою кров'ю державу. А між приступами писунки пив чай та заправлявся борщем. Я не згадую про владоможців - там суціль одні гниди. А між нас - простих трудівників - скільки їх? Одна? Дві? Три? І все?
Той підтоптаний для війни, той немічний, у того сім'я та діти, у того робота відповідальна, а у того геморой - тисяча причин. А причина, насправді, одна: відсутність совісті та любові до України. На словах - о-го-го! А на ділі…
1 березня 2014-го року, з рюкзаком за плечима, я пішов у військкомат. Чи страшно було? Так. Тривога просто кишки зв'язувала вузлом. Нас тоді у Святошинському відділку зібралося душ тридцять.
Нас ніхто не кликав. А ми - здорові, заможні, вгодовані чоловіки - приперлися за зброєю та військовим завданням. Всі мали армійський досвід, всі вміли стріляти, всі знали що нас чекає. Всі.
Відібрали тільки трьох, а іншим сказали, аби прийшли завтра. У той самий час.
Яке ж це було страшне - ЗАВТРА.
Завтра - це безсонна ніч, це вагання, це страх, це повна невідомість, це сумніви у доцільності такого вчинку.
Вкинув, про всяк випадок, до рюкзака блок сигарет і після праці пішов знову до військкомату.
- Артилеристи, розвідники, зв’язківці - крок вперед!
З шеренги вийшло чоловік 20.
- Напра-во! Кроком руш!
І люди пішли у невідомість.
А я залишився ні в сих, ні в тих. Питаю:
- А що мені робити? Я ж на фронт зібрався!
- Ідіть додому, як буде потрібно - викличемо.
Ви уявляєте, що я тоді відчував? Наче з усієї сили вдарили незаслужено по обличчю. І плюнули у спину. Я виявився непотрібним.
Так, мені під 50, підтоптаний, вайлуватий трохи. Але ж я колись командував взводом охорони! Знаю що то таке: навчити дітей дисципліні та умінню влучно стріляти.
Рік перед цими подіями виявився дуже складним: померла мати. Перший інсульт зробив її паралітиком, другий інсульт убив. Спочатку на лікування пішли усі накопичення, потім коштовні прикраси. Насамкінець продав за безцінь у ломбарді навіть весільні обручки. Потім заліз у борги. А неня все одно померла. Аж перед самою війною віддав останній борг.
А у травні 2014-го до реанімації потрапила теща. П'ята дефібриляція за два роки! А грошей скільки пішло!
Ледве витягнули її разом з дружиною з домовини. Привезли, після лікарні, до моєї київської квартири. Кажу:
- До села ні ногою.Щось станеться - повернемо миттю хвору людину назад до лікарні. А якщо з села - то не доїдемо: матір помре.
Дружина покинула роботу, взяла опікунство над матір'ю, якій вже був 81 рік. І досі отримує за таку халепу соціальну допомогу від держави 31 гривню на місяць.
А у серпні стався черговий серцевий напад, і тещу знову довелося везти в реанімацію до клініки Стражеско. Лихо цупко взяло у свої лабети горлянку нашої сім'ї.
А війна набирала обертів. Іловайський котел просто приголомшив. Міністр оборони Гелетей на святковому параді гримав своїми чобітьми перед головнокомандуючим і рапортував про блискучі успіхи армії.
А я сидів у Київському військовому госпіталі та читав журнал з записами про поранених.
1996 рік, 1997 рік, 1992 рік…
Діти! Суціль діти!
Крик тоді у відділеннях стояв такий, що волосся ставало дибки. Ліжка ставили і в коридорах, такого нині не побачиш. Я разом із медсестрою ніс солдата з майже відрубаною осколком ногою. І коли ми його майже донесли до операційної - нога відпала. Упала і медсестра - втратила свідомість. А я сам продовжував волочити труп до операційної…
Ті два дні досі у тумані: щось робив, щось носив, комусь закривав рота, аби голосно не кричав. А лікарі різали та різали. Спасали і спасали. Але не всіх. Ой не всіх! Це не окопи - це операційна. Там кров скрізь: на лезах скальпелів, на кишках, на підлозі, на стелі. І на душах. До самої смерті.
І це тільки в Київському військовому госпіталі. А по країні?
Минулого тижня у звичайному, оцинкованому цебрі, медсестра промивала мозок солдата у фізрозчині.
Я розумів, що це звичайна процедура: потрібно визначити, що є причиною смерті - кульове поранення в мозок, крововилив чи банальний рак.
Який там рак! Куля прошила мозок майже назкрізь!
Але знаю: матері та батькові завтра скажуть щось утішливе, а насправді…
06.12.2020 р.

• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-05 21:36:37
Переглядів сторінки твору 2265
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.501 / 6  (4.942 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 5.477 / 6  (5.283 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2026.11.11 17:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2020-12-06 08:36:30 ]
Олександре, дорогий друже, аж мурахи по шкірі, дуже вразило, хочеться продовження , може роман про війну напишеш? Ти ж ходиш у госпіталь і чуєш різні істарії і сам їздив на передову, тож зможеш осилити. Дякую тобі!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2020-12-06 14:50:15 ]
Я щойно з госпіталя. Знаєш - я там по неділях, в основному, буваю. Сиджу, слухаю розповіді, питаю людей що та як. Але оця розповідь - про мене. Нічого не придумав. Писав як було.