Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мій брат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мій брат
Уночі зателефонув брат.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
