Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.14
09:55
Василь Лебедєв-Кумач (1898-1949)
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
Каска сяє у сонячній ласці,
на всі боки проміння ллючи;
у тій мідній начищеній касці
ходить милий мій на каланчі.
Він пожежник украй діловитий,
2026.09.14
07:16
З-під вій - блакить небесна,
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
З-під вій - волошок синь, -
З-під вій принада весен
І магія краси.
З-під вій - жаги ознака,
І поклик з-попід вій, -
Роздмухують всілякі
Жариночки надій.
2026.09.13
23:01
Погожа розкрилена днина
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
2026.09.13
22:17
при цім гармидері сучаснім
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
2026.09.13
19:43
Вже вечір жде, як бузьок, на одній нозі.
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
2026.09.13
19:22
Між вікон холодних людиномашин,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
2026.09.13
19:01
У час луни й штукарства,
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
2026.09.13
17:23
Купає небо хмари кучеряві
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
2026.09.13
13:39
вона королівна
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
2026.09.13
13:29
Розвал відбудеться людини,
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
2026.09.13
08:17
ЦИКЛ "МЕСОПОТАМІЯ" (Додаток ІІ)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
2026.09.13
07:47
Спокійно земля Руська спочивала.
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
2026.09.13
06:46
У природному парку в Японії
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
2026.09.13
06:31
Минають безрадісно роки,
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мій брат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мій брат
Уночі зателефонув брат.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
