Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Мій брат
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Мій брат
Уночі зателефонув брат.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
- Привіт,- каже.
- Привіт, щоб ти сто років жив. Ти дивився на годинник?
- Ага. Третя година. Але тут така справа…
- Треба грошей, мабуть?
- Ага.
- А кіко?
- Чотири з половиною тисячі доларів.
- А коли потрібно?
- Сьогодні уранці, о дев’ятій. Біля нотаріальної контори зустрінемося.
- Тонкій намйок пойняв,- одказую братові та кладу слухавку.
Ми перед цим зробили концертний тур Україною. Шістдесят концертів.
Гонорар не тринькав. Купили тільки бодню вина і сала, щоб тримати себе у тонусі. Правда, вино непросте: сорокарічної витримки. Один кухлик випив - і в нірванні…
Вино зроблене з мускату Гамбургського. Коли відкоркував бутля, то від аромату аж подих перехопило. Зверху, на два пальця завтовшки, плавав винний мармелад.
А уранці, перед нотаріальною конторою, таки спитав брата:
- Гроші потрібні, щоб купити хату?
- Ага. Досить у твоїй квартирі жити. Жінка наступного місяця народить дитину. Треба мати своє житло.
- Так ми ці гроші відклали на аранжування нових пісень!
- Пісні зачекають. Давай долари. Бо посваримося.
Я й віддав. Ще й гривні досипав у кишеню, бо ремонт у хаті теж потрібно робити.
А через тиждень телефонує аранжувальник.
- Зробили дві пісні. Віктор сказав, аби ти розрахувався.
- Кіко?
- Тисячу доларів.
Приїхав у Вишневе, розрахувася. А потім побалакав з братом:
- Ти хоч мене завчасно попереджай про витрати! У мене два зуби випали передніх. Я відклав кошти, аби зробити ремонт щелепи, бо негарно виступати перед людьми з щербатим ротом.
- Ага. Добре. Я їду до тебе. Написав нову пісню. Зустрічай.
Що я міг сказати? Та нічого. Став біля плити смажити картоплю, бо брат, як правило, завжди голодний. У голові одні ноти.
Вже й одинадцята вечора, а його немає. Причалапав опівночі.
- Ти де був, питаю. - Ми ж о п'ятій розмовляли!
- Та до Дмитра Павличка заїхав. Нову пісню написав, на його вірш. Ось дивися…
…і розгортає переді мною газету «Літературна Україна».
Читаю вірш і розумію: це щось серйозне.
- А у Павличка хтось був?
- Ага. Олександр Білаш. Він з пляшкою коньяку прийшов. Допоміг мені зі стаккато у третьому куплеті. Дай гітару, послухаєш, що вийшло.
Вийшла геніальна пісня. Глибока, красива, грамотна. «Кий». Ви її слухали, мабуть. До речі – ця пісня нас зробила лауреатами фестивалей «Червона рута» і «Оберіг».
А Павличко відтоді взяв мене під опіку: розказував як потрібно писати, сварив за помилки і показував як вирішувати літературні казуси. Примусив вивчити три іноземних мови, редагував усі мої твори. А коли виходило щось толкове - сам бігав по видавництвах, аби їх надрукували. А потім узяв своїм помічником-консультантом Народного депутата України.
1998 року брат, разом з Дмитром Васильовичем, написали гімн Народного Руху України.
- Вітя,- кажу братові,- тут потрібен хор. Мінімум чоловік сорок.
- Так знайди цей хор!
Знайшов. Зателефонував Леопольдові Ященку, керівникові хору «Гомін».
Каже:
-Приходь негайно, бери ноти.
Я написав ноти на коліні, коли їхав трамваєм на Поділ. Розклав на три голоси.
А презентацію робили на день народження Дмитра Васильовича в колишньому музеї Леніна, на Інтернаціональній площі.
Прийшли посли тридцяти держав з дружинами, Президент України Леонід Кучма, В'ячеслав Чорновол, половина Верховної Ради, міністри… Коли співали - устав увесь зал. І Кучма, також…
А Віктор скромно виконав пісню та пішов за куліси. І я разом з ним.
А Чорновол витягнув нас за руки назад, аби глядачі подякували за виконання твору.
Я вже зібрався їхати додому, а брат цап за руку і каже:
- Є нова пісня. Ось послухай. Вірш Дмитра Павличка…
А Павличко…заплакав. І каже:
- Ти невиправний, Вікторе. Такий як і Білаш. У голові одна музика.
А тепер брата не стало. І бажання співати його пісні, без нього, немає. Сподіваюся, що це минеться. Потрібен час.
18.01.2022р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
