Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Юрій Ерметов (1974)

Інфо
* Народний рейтинг 4.469 / 5.18
* Рейтинг "Майстерень": 4.577 / 5.3
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Коефіцієнт прозорості: 0.792
Переглядів сторінки автора: 15299
Дата реєстрації: 2010-07-28 15:18:20
Звідки: Лозове
Веб сторінка: http://sites.google.com/site/yuoerm
У кого навчаюсь: І. Франко, Є. Плужник, В. Симоненко
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.05.24 16:07
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Народився й виріс на Хмельниччині.
У 1991 поступив до Політеху й переїхав до Львова. У 1996 вступив до аспірантури й у 2000 захистив кандидатську дисертацію. Працював викладачем з 1998 по 2004.
У 2004 переїхав до Хмельницького. Змінив спеціальність (зі системотехніка-комп'ютерника - на аналітика-міжнародника). До 2010 викладав.
У 2008 почав писати вірші. Підготував дві збірки: "Квіти для забуття" та "Поезія обурення".
У 2012 рік пробув у Почаївській Лаврі.
У 2016 знову почав писати. Підготував "Кольорову збірочку"...

Найновіший твір
Не прошу
Ох, насмішила!..
Але ж і підняла настрій!..
Так допитливо спостерігати,
як зиґзаґом вигинається
думка...

Думка, що втілює і бажання,
і сподівання... і
очікування...

Думка, що віддзеркалилась
від іншої думки – а, точніше,
від її зовнішньої форми,
тілобудови, скульптури та
архітектури...

А от саму думку вловити –
о, на це спроможна
лиш така ж незалежна
від зовнішньості
форма...

Там, де панує буття – не життя,
там, де панує сутність – неприступність,
там, де стрічаються він і вона,
зміст та форма, кількість та якість,
означення і переосмислення, незалежність
самоусвідомлення та приналежність
передпризначення...

Він та вона... Чудова пара... Вона...
Хіба помріяти, ледь усміхнувшись
та упіймавши таку ж посмішку
знівідкіля...

Я упевнений – там, де є він,
буде й вона... Буде, як він
стане кимось, стане собою,
стане усупереч всім і їм же
завдячуючи... Один посеред...
Разом поміж... Гравець
у невидимій команді, співак
у незчутному хорі...

Якби не вона – що ж, і одному,
напевно, не так вже й погано...
Але там, де одна, там вже і безліч,
тому що пара одна, а можливих –
безмежність...

Тільки мене це безмежжя
не радує, а точніше – радує око,
а хотілося б – й душу...

То де ж вона – тая одна,
що неначе моя
і неначе іще одна
не моя у мені
безіменна
безмежність?

2016