Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.28
21:08
Хоч на хвилиноньку? Нащо виходити,
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
Краще я ляжу посплю.
Завтра Гаврило з майдану повернеться,
Він може годину лю-лю.
- Знаю я цього Гаврила триклятого:
Він теж мене якось лю-лю.
Куплю я на чорному ринку рушниченьку-
2026.08.28
19:47
До осені от-от...- час плинний не спинити,
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
Подільська нива віддала свій урожай,
І притухає сонцепроменевий жар,
Сплітає мудрість з сенсом щедрі серцю ниті.
Ловий й цінуй життя, прекрасні щастя миті.
Вже складені копиці, вщухла сіножать.
До осені о
2026.08.28
17:20
Дня — лиш на скік горобиний,
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
решта — тривожна пітьма.
Хмари пливуть безупинно.
Місяць мигне крадькома
й знову пірне у безодню —
губляться зорі тоді,
наче ті вівці голодні
в кинутій ним череді.
2026.08.28
16:59
Я самотній, я вмирав би
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
Я самотній, я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
дівча, тобі відома правда
І уранці я вмирав би
І увечері я вмирав би
Чому досі ще не вмер, воу
2026.08.28
14:09
Густий ефір чудить і клякне,
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
Як Сходу зоряні пентаклі,
Де довгі хасбулатні саклі
І дощ над згарищами ллє,
Де сум як сіль – а чи для того,
Щоби окреслити дорогу
Як руну з каменю чи рогу,
Коли недолі бубон б’є?
2026.08.28
11:50
ЦЕЗАР І КЛЕОПАТРА: ОСТАННЯ ЦАРИЦЯ НІЛУ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви)
«Жінки – це не просто окраса палаців; вони – таємне кермо, що повертає кораблі імперій туди, куди не здатна допливти жодна чоловіча відвага».
Плутарх, «Пор
2026.08.28
07:31
Голубіє обрій поза лісом,
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
Покотився вгору сонця диск, -
Ранні роси сіються, мов бісер,
Із трави жовтавої, як віск.
Корінці упоює волога,
Зменшуючи спраглість у рази, -
Жаль, що словом висловить незмога
Поєднання болю і краси.
2026.08.27
21:28
козак нептах сягає тонкощі премудрі
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
йому не рідні аж ніяк
усі ці оксамити перські сукні
чи сурогатний самогінний
арманьяк
він знає достеменно наперед
все це є бабське зманливе безпутнє
про що розказував безвусий
2026.08.27
16:29
Ніч вже землю огорнула, село засинало.
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
На околиці собаки на когось брехали.
«Може, десь лисицю вчули чи чужий хтось пхає.
Молодь більше понад річку до ранку гуляє.
А то в інший бік…» Думки ці в голові майнули
У Миколи, душа поки в сонний край пірнула
2026.08.27
15:55
На городі жабеня
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
під листочком спить щодня.
А харчується вночі.
Умина не калачі,
їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.
2026.08.27
13:09
Ці нагороди виснуть на гілках,
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
Що невідомо нам від кого дані.
Вони злетять, мов полохливий птах,
У спогади далекі і прадавні.
Ці нагороди упадуть в серця,
Там сотворивши сніжне королівство.
Послання від небесного Отця
2026.08.27
12:25
Хвилі мчать в імлі, як пиха —
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
Всі комахи є безцінні! —
Раптом думку схопиш лиху
Між причин хитросплетіння,
Задивляючись поволі
Під ліхтар, що ледве світить,
Де літає все по колу,
2026.08.27
10:14
ЦИКЛ II: ЄГИПЕТ
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
ЕХНАТОН І НЕФЕРТІТІ: СОНЦЕ АМАРНИ
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ехнатон (Аменхотеп IV) – фараон-реформатор, засновник культу єдиного бога Сонця-Атона.
2026.08.27
07:17
Огортає туман невблаганно
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
Напівсонні, порожні сади, -
На деревах поблискують тьмяно
Похололі, останні плоди.
Сиза мжичка повсюди, мов іній,
Запорошує жовту траву, -
Та на клумбах вогнів мерехтіння
Бачу я не у сні - наяву.
2026.08.26
21:34
твоя обачлива бездія
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
непрорахований психоз
чекають після душу й ліфта
тролейбус до країни оз
газон троянд у тихим вітрі
зве хтось-іще землею роз
кому й навіщо велич поз
у цій розпачливій палітрі
2026.08.26
19:21
У побєдобіснуватої московитської молоді у другій світовій війні насправді воювали не діди, а прадіди та прапрадіди, яких вони ніколи не бачили.
Купер написав «Останній з могікан». Фадєєв написав «Останній з удеге». А хто напише «Останній з москалів» та
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.11
2026.04.09
2026.02.11
2025.11.29
2025.04.24
2025.01.25
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ванда Савранська (1979) /
Поеми
Lorelеy
Лорелай
На скелях, де трави і мох,
Над Райном – хоч вір хоч не вір, –
Гуляли з дочкою ми вдвох,
Нас лицарський тішив турнір.
І там, зупиняючи час,
Покликала фея нас в дім.
А розповідь феї для вас
Я ві́ршами переповім.
* * *
…На скелі, де хащі сплелись
Й руни́ться духмяний чебрець,
Красуня-чаклунка колись
Згубила багато сердець.
Там ко́су чесала вона –
Мов золото падало з пліч,
А пісня її чарівна
Летіла рибалкам навстріч.
Багато невинних життів
Спочило на райнському дні;
Розбилось багато човнів
У дяку за дивні пісні.
Кохав її герцога син,
Про неї, омріяну, снив,
У замку нуди́вся один,
Блукав серед лісу і нив…
Невже не здолає він скель,
Не скорить швидку течію,
Не візьме на свій корабель
Кохану чаклунку свою?
А герцог тим часом плекав
Надію на вигідний шлюб,
До замку красунь закликав,
Не думав, що син – однолюб.
«Чимало у замку добра,
Розкішно убраних кімнат.
Женити нащадка пора», –
Роздумував батько-магнат.
Та в серці юначім палкім
Вже мрія проклала маршрут,
Кохання вже правило ним
І лицарський гордий статут.
…Ясного погожого дня
За щастям кораблик спішить.
Стрімка течія навмання
Жене його в чисту блакить.
Нарешті приносять вітри
Пісень чарівних перелив,
Що лицаря звуть до гори
І манять, щоб швидше він плив.
Та річка на камінь несе,
Гарчить, як розгніваний звір,
Тріщить корабель – от і все...
Людей підхопив дикий вир.
Один уцілів поміж брил,
Дістався до берега вплав:
«Шкода, що не маю я крил.
Кохаю тебе, як кохав!»
Але почорніла ріка,
І хвиля знялася страшна,
Накрила вона юнака
І люто жбурнула до дна.
Про цю непоправну біду
До герцога звістка дійшла.
«Чаклунку прокляту знайду!» –
Він воїнів шле до села.
Загинув улюблений син!
Помститися йдуть вояки.
Втопився із них не один
У водах швидкої ріки.
Та дівчину схоплять ось-ось –
На муки, на смерть у вогні.
«Стій, відьмо! – вже чути когось, –
Чаклунко, заплатиш мені!»
І молить ріку Лорелай:
«О батечку Райне, спаси!
Скоріше мене забирай,
Не дай загубити краси!
Краса моя – довга коса,
На сонці вона виграє
І сяє здаля, мов яса, –
Єдине багатство моє.
А чарів розгадка проста:
То пісня, що рветься з грудей,
І голос, й дівочий мій стан,
Що зваблюють мужніх людей.
Готові віддати мені
Багатство й гарячі серця,
Та серце моє ще вві сні,
Самотнє, мов скеля оця.
Не кликала горя до них –
Хай кожен би кручу зборов!
Співала, щоб вітер затих,
Не смикав ні хвиль, ні дібров.
Співала у бурю й грозу,
Вела наші бідні човни
Повз брили підводні внизу
Й високі лихі буруни.
Я поміч у праці й біді
Давала сусідам своїм,
Зі скелі у темній воді
Риби́н видивлялася їм.
У чому вина моя й гріх?
У тім, що співуча й струнка?
Люблю твоїх течій розбіг,
Велична й могутня ріка!
А там, де твій вигин крутий,
Де грає стрімка круговерть
І б`ється об камені стрий, –
Там вірна невмілому смерть.
О, скільки пішло тут до дна
Невмілих нещасних плавців!
А кажуть, моя в тім вина,
Бо кличу їх на камінці.
Таких ти губив без жалю,
Ти граєшся долями сам,
Та я тебе, Райне, люблю
Й свою тобі долю віддам.
Русалкою стану тобі,
То буде прекрасніша з доль!
Та інколи в сумі й журбі
З ріки підніматись дозволь…
Того ж юнака, що на дні,
Що так закохався в мій спів,
Віддай його, Райне, мені,
Я хочу, щоб довго він жив.
Життя подарую йому –
Своє в його серце вдихну.
З душі його спогад зніму,
Коли він постане зі сну.
Я вибір зробила сама –
На сотні самотніх віків!»
…А Райн свої хвилі здійма,
Змиває зі скель вояків.
Та люди деруться на схил,
Пощади не буде, не жди!
Розбіглася що було сил
І кинулась вниз, до води,
Пішла Лорелай у глибінь,
Як рибка, торуючи путь.
Ти, герцоге, лови покинь
Й навік про чаклунку забудь!
Хай піде в минуле мана,
Прокинувся син – як зоря!
На Райн поглядає з вікна
І мріє про дальні моря.
Вже скоро поїде він в даль,
Полишить свій замок і край,
Забуде любов і печаль
І мрію свою – Лорелай.
…На скелі, де терен доспів
Й руни́ться духмяний чебрець,
Русалки вчувається спів –
Принада юнацьких сердець.
* * *
…Віки пролетіли з тих пір,
Легенди ростуть, як трава.
Русалкою Райну між гір
У них ЛОРЕЛАЙ ожива.
І, мовлять, донині ще там
Незримий шумить водограй,
І, всупереч древнім літам,
Співає пісень ЛОРЕЛАЙ.
Виходить з глибокого дна,
Зі скелі вдивляється в Райн
І ніжно співає, сумна,
Про щастя незвіданий рай.
І видиться – сяйво горить,
І слухають гори і гай,
І вітер стихає на мить –
Співає сама ЛОРЕЛАЙ.
Той голос злітає у вись,
І сяє красуні коса.
На скелю, однак, не дивись,
Бо манить до виру краса…
10-11.11.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Lorelеy
На скелях, де трави і мох,
Над Райном – хоч вір хоч не вір, –
Гуляли з дочкою ми вдвох,
Нас лицарський тішив турнір.
І там, зупиняючи час,
Покликала фея нас в дім.
А розповідь феї для вас
Я ві́ршами переповім.
* * *
…На скелі, де хащі сплелись
Й руни́ться духмяний чебрець,
Красуня-чаклунка колись
Згубила багато сердець.
Там ко́су чесала вона –
Мов золото падало з пліч,
А пісня її чарівна
Летіла рибалкам навстріч.
Багато невинних життів
Спочило на райнському дні;
Розбилось багато човнів
У дяку за дивні пісні.
Кохав її герцога син,
Про неї, омріяну, снив,
У замку нуди́вся один,
Блукав серед лісу і нив…
Невже не здолає він скель,
Не скорить швидку течію,
Не візьме на свій корабель
Кохану чаклунку свою?
А герцог тим часом плекав
Надію на вигідний шлюб,
До замку красунь закликав,
Не думав, що син – однолюб.
«Чимало у замку добра,
Розкішно убраних кімнат.
Женити нащадка пора», –
Роздумував батько-магнат.
Та в серці юначім палкім
Вже мрія проклала маршрут,
Кохання вже правило ним
І лицарський гордий статут.
…Ясного погожого дня
За щастям кораблик спішить.
Стрімка течія навмання
Жене його в чисту блакить.
Нарешті приносять вітри
Пісень чарівних перелив,
Що лицаря звуть до гори
І манять, щоб швидше він плив.
Та річка на камінь несе,
Гарчить, як розгніваний звір,
Тріщить корабель – от і все...
Людей підхопив дикий вир.
Один уцілів поміж брил,
Дістався до берега вплав:
«Шкода, що не маю я крил.
Кохаю тебе, як кохав!»
Але почорніла ріка,
І хвиля знялася страшна,
Накрила вона юнака
І люто жбурнула до дна.
Про цю непоправну біду
До герцога звістка дійшла.
«Чаклунку прокляту знайду!» –
Він воїнів шле до села.
Загинув улюблений син!
Помститися йдуть вояки.
Втопився із них не один
У водах швидкої ріки.
Та дівчину схоплять ось-ось –
На муки, на смерть у вогні.
«Стій, відьмо! – вже чути когось, –
Чаклунко, заплатиш мені!»
І молить ріку Лорелай:
«О батечку Райне, спаси!
Скоріше мене забирай,
Не дай загубити краси!
Краса моя – довга коса,
На сонці вона виграє
І сяє здаля, мов яса, –
Єдине багатство моє.
А чарів розгадка проста:
То пісня, що рветься з грудей,
І голос, й дівочий мій стан,
Що зваблюють мужніх людей.
Готові віддати мені
Багатство й гарячі серця,
Та серце моє ще вві сні,
Самотнє, мов скеля оця.
Не кликала горя до них –
Хай кожен би кручу зборов!
Співала, щоб вітер затих,
Не смикав ні хвиль, ні дібров.
Співала у бурю й грозу,
Вела наші бідні човни
Повз брили підводні внизу
Й високі лихі буруни.
Я поміч у праці й біді
Давала сусідам своїм,
Зі скелі у темній воді
Риби́н видивлялася їм.
У чому вина моя й гріх?
У тім, що співуча й струнка?
Люблю твоїх течій розбіг,
Велична й могутня ріка!
А там, де твій вигин крутий,
Де грає стрімка круговерть
І б`ється об камені стрий, –
Там вірна невмілому смерть.
О, скільки пішло тут до дна
Невмілих нещасних плавців!
А кажуть, моя в тім вина,
Бо кличу їх на камінці.
Таких ти губив без жалю,
Ти граєшся долями сам,
Та я тебе, Райне, люблю
Й свою тобі долю віддам.
Русалкою стану тобі,
То буде прекрасніша з доль!
Та інколи в сумі й журбі
З ріки підніматись дозволь…
Того ж юнака, що на дні,
Що так закохався в мій спів,
Віддай його, Райне, мені,
Я хочу, щоб довго він жив.
Життя подарую йому –
Своє в його серце вдихну.
З душі його спогад зніму,
Коли він постане зі сну.
Я вибір зробила сама –
На сотні самотніх віків!»
…А Райн свої хвилі здійма,
Змиває зі скель вояків.
Та люди деруться на схил,
Пощади не буде, не жди!
Розбіглася що було сил
І кинулась вниз, до води,
Пішла Лорелай у глибінь,
Як рибка, торуючи путь.
Ти, герцоге, лови покинь
Й навік про чаклунку забудь!
Хай піде в минуле мана,
Прокинувся син – як зоря!
На Райн поглядає з вікна
І мріє про дальні моря.
Вже скоро поїде він в даль,
Полишить свій замок і край,
Забуде любов і печаль
І мрію свою – Лорелай.
…На скелі, де терен доспів
Й руни́ться духмяний чебрець,
Русалки вчувається спів –
Принада юнацьких сердець.
* * *
…Віки пролетіли з тих пір,
Легенди ростуть, як трава.
Русалкою Райну між гір
У них ЛОРЕЛАЙ ожива.
І, мовлять, донині ще там
Незримий шумить водограй,
І, всупереч древнім літам,
Співає пісень ЛОРЕЛАЙ.
Виходить з глибокого дна,
Зі скелі вдивляється в Райн
І ніжно співає, сумна,
Про щастя незвіданий рай.
І видиться – сяйво горить,
І слухають гори і гай,
І вітер стихає на мить –
Співає сама ЛОРЕЛАЙ.
Той голос злітає у вись,
І сяє красуні коса.
На скелю, однак, не дивись,
Бо манить до виру краса…
10-11.11.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
