ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2020.11.01 01:50
Сьогодні там,
А завтра тут
Дістав
Конституційний суд.
І на рахунок
«Три-чотири»
Його замочать
У сортирі.

Тетяна Левицька
2020.10.31 22:59
Уже птахів не чути голоси,
довкіл сапфіровий туман розлігся.
В мені, пшеничним зерням прорости
і я залишу справи всі на після.

І прилечу на крилах мрій, бо ти
човном потонеш у морській безодні
без весел і розправлених вітрил -

Микола Дудар
2020.10.31 19:54
Микола Дудар. Твоєї усмішки... 2020). Література - примхлива пані, норовиста. Від неї ніколи не знаєш, чого чекати. Тому краще йти собі й не оглядатися, але завжди бути готовим. Аж раптом хтось услід тобі кричить: "Огов, хлопче! Як сє маєш?" Коли від

Євген Федчук
2020.10.31 19:28
Хвилю вітер гонить, синє море грає
Отаман Сулима у похід рушає.
У похід рушає, чайки споряджає,
До турка у гості усіх припрошає.
А козаки й раді – що його сидіти
На Січі журитись та горілку пити?
Краще з товариством у похід податись
І розвеселит

Борис Костиря
2020.10.31 16:21
Де я і де мої личини?
Я загубився в небесах.
Шукаю я першопричини
Подій, мов перелітний птах.

Сміється Всесвіт над бажанням
Спинити доленосний біг.
І б’ється свіжо, первозданно

Петро Скоропис
2020.10.31 12:45
Він мав таке зухвальство, що запрагнув
себе пізнать..." Не більше, і не менше:
себе самого. Ідучи на цей,
властиво, мужній крок, він попередньо
озброївся був дзеркалом, та згодом,
погодившись, що трудність поляга
не

Вікторія Лимарівна
2020.10.31 11:05
Листопад є завершальним
для осінньої пори.
Хід розмірений,нагальний.
Листя падає згори.
Позбуваються дерева
дивовижного вбрання.
Осінь – вогняна пантера!
Часом діє навмання.

Сергій Губерначук
2020.10.31 07:34
Ото лізе павук по сходах,
от уже і десятий поверх,
а у жінки високий каблук:
стук та стук.

Закидає павук петлицю
на жіночу пухку спідницю,
а у неї високий каблук:

Микола Соболь
2020.10.31 07:07
Я на сповідь піду у поля,
де волошки співають пісні
(для маленьких іще янголят)
і молочні тумани рясні.
Там бджола над нектаром дзумить
і стривожений охкає грім…
Відчуваю нутром кожну мить
злуки тіла із Духом Святим…

Олександр Панін
2020.10.31 01:35
Моя ти зваба,
ти моя омана,
З тобою загубила
розум я,
Моя спокуса, сила
нездоланна,
Ти - згубне, ти пекельне
полум'я.

Олена Багрянцева
2020.10.30 22:48
Це всього лише крапля дощу, а ти думав, що злива.
Липне листя вологе до щік, до нічного вікна.
І наступна зупинка вагону така особлива:
Там чекає вона…

Це безгучний гудок сповіщає про тишу перону.
Не важливо, що станеться потім, як буде зима.
Ха

Борис Костиря
2020.10.30 21:22
Я шукаю інформацію в Інтернеті,
Ніби в морі, сповненому піску.
Таке море нагадує безмежну пустелю,
У якій неможливо нічого впіймати.
Голос волаючого у такій пустелі
Може бути страхітливим,
Але нечутним.
Навіщо закидати невід

Олександр Сушко
2020.10.30 21:11
Кошлате мудромисліє отруює творчий спадок митців. Казав про це Йвану, моєму сусідові. А той пише і пише, пише і пише. Спочатку про кохання, а потім копнув глибше: узявся за пейзажну лірику. А цьогоріч оглушив недопереляканих читачів роздумами про вічне:

Сергій Губерначук
2020.10.30 15:05
– Скажіть,
чому ви не приєднуєтесь до компанії?
чому ви тікаєте з балу на свій корабель?
Ви чините, як громадянка
консервативної Анґлії, чи то Британії,
або як міністр,
у якого поцупили портфель.
Я, власне, перейняв її,

Марія Дем'янюк
2020.10.30 14:30
Крутить вітер золоті педалі
Та спокійно їде собі далі.
Лист берізки, клена та тополі -
Накатався вітерець доволі.
Вже доїхав до своєї хатини,
Зайде й буде дути зсередини,
Щоб осінньо-жовте листовиння
Закружляло у таночку нині.

Микола Дудар
2020.10.30 09:51
Присядь. Не стій. Розмова буде
Не про кіно, не про театри
За Листопадом стрітим Грудень
Якщо світогляд не розтратим…
А там, дивись, проснемось в Січні
Ти що, ти проти снігопаду?
Дивись мені… не падай ввідчай
Якщо утримаєш пораду…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Олександр Панін
2020.01.12

Писака Писав
2019.11.07

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ванда Савранська (1979) / Поеми

 Lorelеy
Образ твору Лорелай


На скелях, де трави і мох,
Над Райном – хоч вір хоч не вір, –
Гуляли з дочкою ми вдвох,
Нас лицарський тішив турнір.

І там, зупиняючи час,
Покликала фея нас в дім.
А розповідь феї для вас
Я ві́ршами переповім.

* * *

…На скелі, де хащі сплелись
Й руни́ться духмяний чебрець,
Красуня-чаклунка колись
Згубила багато сердець.

Там ко́су чесала вона –
Мов золото падало з пліч,
А пісня її чарівна
Летіла рибалкам навстріч.

Багато невинних життів
Спочило на райнському дні;
Розбилось багато човнів
У дяку за дивні пісні.

Кохав її герцога син,
Про неї, омріяну, снив,
У замку нуди́вся один,
Блукав серед лісу і нив…

Невже не здолає він скель,
Не скорить швидку течію,
Не візьме на свій корабель
Кохану чаклунку свою?

А герцог тим часом плекав
Надію на вигідний шлюб,
До замку красунь закликав,
Не думав, що син – однолюб.

«Чимало у замку добра,
Розкішно убраних кімнат.
Женити нащадка пора», –
Роздумував батько-магнат.

Та в серці юначім палкім
Вже мрія проклала маршрут,
Кохання вже правило ним
І лицарський гордий статут.

…Ясного погожого дня
За щастям кораблик спішить.
Стрімка течія навмання
Жене його в чисту блакить.

Нарешті приносять вітри
Пісень чарівних перелив,
Що лицаря звуть до гори
І манять, щоб швидше він плив.

Та річка на камінь несе,
Гарчить, як розгніваний звір,
Тріщить корабель – от і все...
Людей підхопив дикий вир.

Один уцілів поміж брил,
Дістався до берега вплав:
«Шкода, що не маю я крил.
Кохаю тебе, як кохав!»

Але почорніла ріка,
І хвиля знялася страшна,
Накрила вона юнака
І люто жбурнула до дна.

Про цю непоправну біду
До герцога звістка дійшла.
«Чаклунку прокляту знайду!» –
Він воїнів шле до села.

Загинув улюблений син!
Помститися йдуть вояки.
Втопився із них не один
У водах швидкої ріки.

Та дівчину схоплять ось-ось –
На муки, на смерть у вогні.
«Стій, відьмо! – вже чути когось, –
Чаклунко, заплатиш мені!»

І молить ріку Лорелай:
«О батечку Райне, спаси!
Скоріше мене забирай,
Не дай загубити краси!

Краса моя – довга коса,
На сонці вона виграє
І сяє здаля, мов яса, –
Єдине багатство моє.

А чарів розгадка проста:
То пісня, що рветься з грудей,
І голос, й дівочий мій стан,
Що зваблюють мужніх людей.

Готові віддати мені
Багатство й гарячі серця,
Та серце моє ще вві сні,
Самотнє, мов скеля оця.

Не кликала горя до них –
Хай кожен би кручу зборов!
Співала, щоб вітер затих,
Не смикав ні хвиль, ні дібров.

Співала у бурю й грозу,
Вела наші бідні човни
Повз брили підводні внизу
Й високі лихі буруни.

Я поміч у праці й біді
Давала сусідам своїм,
Зі скелі у темній воді
Риби́н видивлялася їм.

У чому вина моя й гріх?
У тім, що співуча й струнка?
Люблю твоїх течій розбіг,
Велична й могутня ріка!

А там, де твій вигин крутий,
Де грає стрімка круговерть
І б`ється об камені стрий, –
Там вірна невмілому смерть.

О, скільки пішло тут до дна
Невмілих нещасних плавців!
А кажуть, моя в тім вина,
Бо кличу їх на камінці.

Таких ти губив без жалю,
Ти граєшся долями сам,
Та я тебе, Райне, люблю
Й свою тобі долю віддам.

Русалкою стану тобі,
То буде прекрасніша з доль!
Та інколи в сумі й журбі
З ріки підніматись дозволь…

Того ж юнака, що на дні,
Що так закохався в мій спів,
Віддай його, Райне, мені,
Я хочу, щоб довго він жив.

Життя подарую йому –
Своє в його серце вдихну.
З душі його спогад зніму,
Коли він постане зі сну.

Я вибір зробила сама –
На сотні самотніх віків!»
…А Райн свої хвилі здійма,
Змиває зі скель вояків.

Та люди деруться на схил,
Пощади не буде, не жди!
Розбіглася що було сил
І кинулась вниз, до води,

Пішла Лорелай у глибінь,
Як рибка, торуючи путь.
Ти, герцоге, лови покинь
Й навік про чаклунку забудь!

Хай піде в минуле мана,
Прокинувся син – як зоря!
На Райн поглядає з вікна
І мріє про дальні моря.

Вже скоро поїде він в даль,
Полишить свій замок і край,
Забуде любов і печаль
І мрію свою – Лорелай.

…На скелі, де терен доспів
Й руни́ться духмяний чебрець,
Русалки вчувається спів –
Принада юнацьких сердець.

* * *

…Віки пролетіли з тих пір,
Легенди ростуть, як трава.
Русалкою Райну між гір
У них ЛОРЕЛАЙ ожива.

І, мовлять, донині ще там
Незримий шумить водограй,
І, всупереч древнім літам,
Співає пісень ЛОРЕЛАЙ.

Виходить з глибокого дна,
Зі скелі вдивляється в Райн
І ніжно співає, сумна,
Про щастя незвіданий рай.

І видиться – сяйво горить,
І слухають гори і гай,
І вітер стихає на мить –
Співає сама ЛОРЕЛАЙ.

Той голос злітає у вись,
І сяє красуні коса.
На скелю, однак, не дивись,
Бо манить до виру краса…

10-11.11.2018





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-09-22 17:04:18
Переглядів сторінки твору 88
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.776 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.777 / 5.36)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.722
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.10.04 01:17
Автор у цю хвилину відсутній