Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.06
00:43
Дарую щедро крижані октави
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
2026.03.06
00:21
Мовою ворога шукають друзів серед ворогів.
Між політиками і повіями існують взаємоповага і взаємозамінність.
Вічний диктатор – «вічний двигун» московської влади.
Той, хто голосніше кричить, створює ефект чисельної переваги.
Злочинам сприяють б
2026.03.05
19:21
Підгаєцький міф у правдивих живих світлинах
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
2026.03.05
17:59
Бува, дорветься хтось до влади і вважа,
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
2026.03.05
15:16
І
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
2026.03.05
11:31
Весна. Нарешті. Цього року тебе чекала особливо.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
2026.03.05
11:30
Скарай мене, Поезіє, дорогою.
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
Я стільки не добрав на ній думок.
Дорогою і людською тривогою,
Карай! Карай, щоб голос мій не мовк.
2
Отак би йшов і йшов
До скону підошов,
2026.03.05
11:24
Закутий дощами в оселі тісній,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
Не можеш ти вийти нікуди навколо,
Немовби закутий в темниці німій.
Стоїть чатовим незворушливий Молох.
Закутий дощами в кайданах тяжких,
Не можеш ти рушити птахом на волю.
Закутий дощами в тенетах сумних,
2026.03.05
10:09
Вже кілька сот в душі поранень
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
І безліч стомлених думок.
Чи хтось, чи щось до себе манить.
Не відгадати, не пророк…
І біль розмножився у болі…
Дійшло, і раптом зрозумів,
Що поруч шастає недоля,
2026.03.05
07:00
Уплелась неминучість у долі
Непокірним і вільним "люблю"!
Я ту ніжність, що зріла поволі
Безкінечно з тобою ділю.
І, вростаючи словом навічно
У твій Всесвіт у кожному дні,
Відчуваю мотиви зустрічні
Непокірним і вільним "люблю"!
Я ту ніжність, що зріла поволі
Безкінечно з тобою ділю.
І, вростаючи словом навічно
У твій Всесвіт у кожному дні,
Відчуваю мотиви зустрічні
2026.03.04
19:34
Хто збирав металобрухт
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.
Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
і макулатуру
у того кремезний дух,
здатен зрушить фуру.
Комсомольці, піонери
в наші сімдесяті,
ніби справжні мародери
2026.03.04
17:03
В небе на Дерибасовской
белая чайка кружит.
Эта весна начинается
от ланжероновских плит.
Солнце искрит в отражениях
серых досужливых луж.
Март начинает движение
белая чайка кружит.
Эта весна начинается
от ланжероновских плит.
Солнце искрит в отражениях
серых досужливых луж.
Март начинает движение
2026.03.04
16:41
І
На Україну зазіхає світ
і майже вся орда її вважає
своєю територією від
правобережжя Дону до Дунаю.
ІІ
Ми сіяли історію одні,
На Україну зазіхає світ
і майже вся орда її вважає
своєю територією від
правобережжя Дону до Дунаю.
ІІ
Ми сіяли історію одні,
2026.03.04
11:29
Ти – вінець сотворіння
Ти – вінець сотворіння
Але уже нікуди йти
Онде стабільність, якої ви прагнули
У єдиний гарантований спосіб
Серед артефактів лишених від нас
Ти – вінець сотворіння
Але уже нікуди йти
Онде стабільність, якої ви прагнули
У єдиний гарантований спосіб
Серед артефактів лишених від нас
2026.03.04
10:39
Російські окупанти офіційно стверджують, що б'ють лише по військових об'єктах…
Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об'єкти — діти!
Витягують з-під завалу
юну зо
Унаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула 12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об'єкти — діти!
Витягують з-під завалу
юну зо
2026.03.04
10:15
Засуваю ворота від лих і нещасть,
Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.
Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та даремна ця спроба нічого не варта.
Зачиняюсь від хаосу, лютих ненасть.
Догорає у серці невтілена ватра.
Засуваю ворота від битв і нашесть,
Від знущань, катувань, безнадії та мору.
Від епохи збираю небачен
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ванда Савранська (1979) /
Поеми
Lorelеy
Лорелай
На скелях, де трави і мох,
Над Райном – хоч вір хоч не вір, –
Гуляли з дочкою ми вдвох,
Нас лицарський тішив турнір.
І там, зупиняючи час,
Покликала фея нас в дім.
А розповідь феї для вас
Я ві́ршами переповім.
* * *
…На скелі, де хащі сплелись
Й руни́ться духмяний чебрець,
Красуня-чаклунка колись
Згубила багато сердець.
Там ко́су чесала вона –
Мов золото падало з пліч,
А пісня її чарівна
Летіла рибалкам навстріч.
Багато невинних життів
Спочило на райнському дні;
Розбилось багато човнів
У дяку за дивні пісні.
Кохав її герцога син,
Про неї, омріяну, снив,
У замку нуди́вся один,
Блукав серед лісу і нив…
Невже не здолає він скель,
Не скорить швидку течію,
Не візьме на свій корабель
Кохану чаклунку свою?
А герцог тим часом плекав
Надію на вигідний шлюб,
До замку красунь закликав,
Не думав, що син – однолюб.
«Чимало у замку добра,
Розкішно убраних кімнат.
Женити нащадка пора», –
Роздумував батько-магнат.
Та в серці юначім палкім
Вже мрія проклала маршрут,
Кохання вже правило ним
І лицарський гордий статут.
…Ясного погожого дня
За щастям кораблик спішить.
Стрімка течія навмання
Жене його в чисту блакить.
Нарешті приносять вітри
Пісень чарівних перелив,
Що лицаря звуть до гори
І манять, щоб швидше він плив.
Та річка на камінь несе,
Гарчить, як розгніваний звір,
Тріщить корабель – от і все...
Людей підхопив дикий вир.
Один уцілів поміж брил,
Дістався до берега вплав:
«Шкода, що не маю я крил.
Кохаю тебе, як кохав!»
Але почорніла ріка,
І хвиля знялася страшна,
Накрила вона юнака
І люто жбурнула до дна.
Про цю непоправну біду
До герцога звістка дійшла.
«Чаклунку прокляту знайду!» –
Він воїнів шле до села.
Загинув улюблений син!
Помститися йдуть вояки.
Втопився із них не один
У водах швидкої ріки.
Та дівчину схоплять ось-ось –
На муки, на смерть у вогні.
«Стій, відьмо! – вже чути когось, –
Чаклунко, заплатиш мені!»
І молить ріку Лорелай:
«О батечку Райне, спаси!
Скоріше мене забирай,
Не дай загубити краси!
Краса моя – довга коса,
На сонці вона виграє
І сяє здаля, мов яса, –
Єдине багатство моє.
А чарів розгадка проста:
То пісня, що рветься з грудей,
І голос, й дівочий мій стан,
Що зваблюють мужніх людей.
Готові віддати мені
Багатство й гарячі серця,
Та серце моє ще вві сні,
Самотнє, мов скеля оця.
Не кликала горя до них –
Хай кожен би кручу зборов!
Співала, щоб вітер затих,
Не смикав ні хвиль, ні дібров.
Співала у бурю й грозу,
Вела наші бідні човни
Повз брили підводні внизу
Й високі лихі буруни.
Я поміч у праці й біді
Давала сусідам своїм,
Зі скелі у темній воді
Риби́н видивлялася їм.
У чому вина моя й гріх?
У тім, що співуча й струнка?
Люблю твоїх течій розбіг,
Велична й могутня ріка!
А там, де твій вигин крутий,
Де грає стрімка круговерть
І б`ється об камені стрий, –
Там вірна невмілому смерть.
О, скільки пішло тут до дна
Невмілих нещасних плавців!
А кажуть, моя в тім вина,
Бо кличу їх на камінці.
Таких ти губив без жалю,
Ти граєшся долями сам,
Та я тебе, Райне, люблю
Й свою тобі долю віддам.
Русалкою стану тобі,
То буде прекрасніша з доль!
Та інколи в сумі й журбі
З ріки підніматись дозволь…
Того ж юнака, що на дні,
Що так закохався в мій спів,
Віддай його, Райне, мені,
Я хочу, щоб довго він жив.
Життя подарую йому –
Своє в його серце вдихну.
З душі його спогад зніму,
Коли він постане зі сну.
Я вибір зробила сама –
На сотні самотніх віків!»
…А Райн свої хвилі здійма,
Змиває зі скель вояків.
Та люди деруться на схил,
Пощади не буде, не жди!
Розбіглася що було сил
І кинулась вниз, до води,
Пішла Лорелай у глибінь,
Як рибка, торуючи путь.
Ти, герцоге, лови покинь
Й навік про чаклунку забудь!
Хай піде в минуле мана,
Прокинувся син – як зоря!
На Райн поглядає з вікна
І мріє про дальні моря.
Вже скоро поїде він в даль,
Полишить свій замок і край,
Забуде любов і печаль
І мрію свою – Лорелай.
…На скелі, де терен доспів
Й руни́ться духмяний чебрець,
Русалки вчувається спів –
Принада юнацьких сердець.
* * *
…Віки пролетіли з тих пір,
Легенди ростуть, як трава.
Русалкою Райну між гір
У них ЛОРЕЛАЙ ожива.
І, мовлять, донині ще там
Незримий шумить водограй,
І, всупереч древнім літам,
Співає пісень ЛОРЕЛАЙ.
Виходить з глибокого дна,
Зі скелі вдивляється в Райн
І ніжно співає, сумна,
Про щастя незвіданий рай.
І видиться – сяйво горить,
І слухають гори і гай,
І вітер стихає на мить –
Співає сама ЛОРЕЛАЙ.
Той голос злітає у вись,
І сяє красуні коса.
На скелю, однак, не дивись,
Бо манить до виру краса…
10-11.11.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Lorelеy
На скелях, де трави і мох,
Над Райном – хоч вір хоч не вір, –
Гуляли з дочкою ми вдвох,
Нас лицарський тішив турнір.
І там, зупиняючи час,
Покликала фея нас в дім.
А розповідь феї для вас
Я ві́ршами переповім.
* * *
…На скелі, де хащі сплелись
Й руни́ться духмяний чебрець,
Красуня-чаклунка колись
Згубила багато сердець.
Там ко́су чесала вона –
Мов золото падало з пліч,
А пісня її чарівна
Летіла рибалкам навстріч.
Багато невинних життів
Спочило на райнському дні;
Розбилось багато човнів
У дяку за дивні пісні.
Кохав її герцога син,
Про неї, омріяну, снив,
У замку нуди́вся один,
Блукав серед лісу і нив…
Невже не здолає він скель,
Не скорить швидку течію,
Не візьме на свій корабель
Кохану чаклунку свою?
А герцог тим часом плекав
Надію на вигідний шлюб,
До замку красунь закликав,
Не думав, що син – однолюб.
«Чимало у замку добра,
Розкішно убраних кімнат.
Женити нащадка пора», –
Роздумував батько-магнат.
Та в серці юначім палкім
Вже мрія проклала маршрут,
Кохання вже правило ним
І лицарський гордий статут.
…Ясного погожого дня
За щастям кораблик спішить.
Стрімка течія навмання
Жене його в чисту блакить.
Нарешті приносять вітри
Пісень чарівних перелив,
Що лицаря звуть до гори
І манять, щоб швидше він плив.
Та річка на камінь несе,
Гарчить, як розгніваний звір,
Тріщить корабель – от і все...
Людей підхопив дикий вир.
Один уцілів поміж брил,
Дістався до берега вплав:
«Шкода, що не маю я крил.
Кохаю тебе, як кохав!»
Але почорніла ріка,
І хвиля знялася страшна,
Накрила вона юнака
І люто жбурнула до дна.
Про цю непоправну біду
До герцога звістка дійшла.
«Чаклунку прокляту знайду!» –
Він воїнів шле до села.
Загинув улюблений син!
Помститися йдуть вояки.
Втопився із них не один
У водах швидкої ріки.
Та дівчину схоплять ось-ось –
На муки, на смерть у вогні.
«Стій, відьмо! – вже чути когось, –
Чаклунко, заплатиш мені!»
І молить ріку Лорелай:
«О батечку Райне, спаси!
Скоріше мене забирай,
Не дай загубити краси!
Краса моя – довга коса,
На сонці вона виграє
І сяє здаля, мов яса, –
Єдине багатство моє.
А чарів розгадка проста:
То пісня, що рветься з грудей,
І голос, й дівочий мій стан,
Що зваблюють мужніх людей.
Готові віддати мені
Багатство й гарячі серця,
Та серце моє ще вві сні,
Самотнє, мов скеля оця.
Не кликала горя до них –
Хай кожен би кручу зборов!
Співала, щоб вітер затих,
Не смикав ні хвиль, ні дібров.
Співала у бурю й грозу,
Вела наші бідні човни
Повз брили підводні внизу
Й високі лихі буруни.
Я поміч у праці й біді
Давала сусідам своїм,
Зі скелі у темній воді
Риби́н видивлялася їм.
У чому вина моя й гріх?
У тім, що співуча й струнка?
Люблю твоїх течій розбіг,
Велична й могутня ріка!
А там, де твій вигин крутий,
Де грає стрімка круговерть
І б`ється об камені стрий, –
Там вірна невмілому смерть.
О, скільки пішло тут до дна
Невмілих нещасних плавців!
А кажуть, моя в тім вина,
Бо кличу їх на камінці.
Таких ти губив без жалю,
Ти граєшся долями сам,
Та я тебе, Райне, люблю
Й свою тобі долю віддам.
Русалкою стану тобі,
То буде прекрасніша з доль!
Та інколи в сумі й журбі
З ріки підніматись дозволь…
Того ж юнака, що на дні,
Що так закохався в мій спів,
Віддай його, Райне, мені,
Я хочу, щоб довго він жив.
Життя подарую йому –
Своє в його серце вдихну.
З душі його спогад зніму,
Коли він постане зі сну.
Я вибір зробила сама –
На сотні самотніх віків!»
…А Райн свої хвилі здійма,
Змиває зі скель вояків.
Та люди деруться на схил,
Пощади не буде, не жди!
Розбіглася що було сил
І кинулась вниз, до води,
Пішла Лорелай у глибінь,
Як рибка, торуючи путь.
Ти, герцоге, лови покинь
Й навік про чаклунку забудь!
Хай піде в минуле мана,
Прокинувся син – як зоря!
На Райн поглядає з вікна
І мріє про дальні моря.
Вже скоро поїде він в даль,
Полишить свій замок і край,
Забуде любов і печаль
І мрію свою – Лорелай.
…На скелі, де терен доспів
Й руни́ться духмяний чебрець,
Русалки вчувається спів –
Принада юнацьких сердець.
* * *
…Віки пролетіли з тих пір,
Легенди ростуть, як трава.
Русалкою Райну між гір
У них ЛОРЕЛАЙ ожива.
І, мовлять, донині ще там
Незримий шумить водограй,
І, всупереч древнім літам,
Співає пісень ЛОРЕЛАЙ.
Виходить з глибокого дна,
Зі скелі вдивляється в Райн
І ніжно співає, сумна,
Про щастя незвіданий рай.
І видиться – сяйво горить,
І слухають гори і гай,
І вітер стихає на мить –
Співає сама ЛОРЕЛАЙ.
Той голос злітає у вись,
І сяє красуні коса.
На скелю, однак, не дивись,
Бо манить до виру краса…
10-11.11.2018
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
