Розмисли над книжкою Тарнавський О. Поетичні переклади [Передм. М. Тарнавської]. — К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2006. — 184 с.

Книжка, про яку зараз ітиметься, — делікатна й елегантна, емоційна і раціональна водночас. Це «Поетичні переклади» Остапа Тарнавського, що з’явилися друком 2006 року в університетському видавництві «Пульсари» тисячним накладом. На превеликий жаль, поки що ця книжка не набула в Україні резонансу, про неї не йшлося в загальнонаціональних виданнях, про неї взагалі майже не згадували… Майже…
І знову в Україні з’явилася ще одна книжка унікальної у своєму таланті людини, якою б пишалася будь-яка цивілізована країна. А в нас, на жаль, не до літераторів. Що ж, мабуть, і досі для когось базис є важливішим, ніж надбудова. Хай так, але чому ті інтелігенти, до рук яких потрапляють такі книжки, не озиваються? Часто доводиться чути, що інтелігенція — це основа національного й державного розвитку. То чому ж тоді на екранах постійно бачиш ті самі вже до болю в серці неприємні маски «політичної» та «бізнесової» еліти? І ніхто не зробить простої речі: не підготує програми на телебаченні про Остапа Тарнавського, про якого в Україні не так уже й багато відомо, чи це буде «не формат»?! У нас зараз стало модно говорити про «культурне лихо» (гаразд, але дайте «пощупати» лихо некультурне?). І замість зайвих хвилювань і хвиль — варто зробити щось корисніше, змінивши вектор українських медіа. Даруйте, що слово про цю навдивовижу гарну книжку доводиться розпочинати з такої преамбули, але вся проблема сьогодення, в яке мала нещастя з’явитися ця книжка, — інертність духу українського суспільства. Замість духу Фауста в нас повселюдно — дух Малахія Стаканчика, який хоче змінити світ і, мабуть, вийти зі стану «культурного лиха», написавши кілька декретів… і баста.
«Поетичні переклади» О. Тарнавського з’явилися в українському інформаційному просторі, так і не зчинивши інфоприводу для опроявлення себе на радіо чи на шпальтах. А книжка, безперечно, вартує уваги ширших кіл, ніж кількох сотень (дай Боже!) гуманітаріїв. Річ у тому, що в цьому виданні зібрано майже всі поетичні переклади фрагментів світової літератури, крім хіба що Шекспіра, які виконав Остап Тарнавський. Побачити одразу кілька десятків імен — Бачинські, Бодлер, Валері, Вітмен, Гессе, Дікінсон, Єйтс, Буонарроті, Неруда, Паунд, Рільке, Шеллі… — явище унікальне. Парфенон світової поезії в українському перекладі. Посвячений у таїну перекладу і психології творчості розум одразу хапається за те, що у свідомості Остапа Тарнавського як письменника неодмінно мали існувати на психологічному рівні уламки з цих фрагментів світової культури, адже, по суті, перераховані імена, до яких звертався митець, можуть слугувати маяком, що допоможе встановити художні методи, стилістичні засоби, літературні стратегії і способи висловлення «літературності» в самій письменницькій творчості, що, безперечно, має високий ступінь естетичної якості та художньої майстерності.
В передмові до іншої книжки, «Крейзі», що з’явилася в Україні 2005 року, ще сам Остап Тарнавський говорить про те, що на початку літературної творчості психологічно й, відповідно, літературно залежав від творчості Миколи Хвильового та Стефана Цвайґа. Якщо зазирнути у світ прози О. Тарнавського, то ці впливи вловити можна, зокрема якщо перечитати оповідання «Хлоня», згадавши відомий твір Хвильового «Повість про санаторій зону». «Я вже раніше пробував своїх сил у прозі, зачитувався оповіданнями Стефана Цвайґа і Миколи Хвильового і намагав¬ся наслідувати тих двох письменників, надумуючи таємни¬чі оповідання про розбите кохання чи самітню монахи¬ню» . Звісно, йдеться не про епігонство, а про спільність літературних стратегій, ціннісних художніх орієнтирів, а тому читачу, ясна річ, не доведеться натрапити на той самий сюжет та персонажів, проте гурман зможе встановити, що стилістика нагадує Хвильового. Подібне маємо і з кількома оповіданнями Цвайґа. Проте, безперечно, це не всі «вчителі» (в Г. Блума можна запозичити прекрасне слово «precursors» для такого випадку). І саме книжка «Поетичні переклади» допоможе дослідникам установити через ці переклади психологічний діалог українського письменника зі світової традицією, а це дасть можливість розібратися: в чому новаторство О. Тарнавського й коли письменник звільняється від «дарів» минулого, щоби створити своє теперішнє?
Як відомо, новаторство можливе лише після того, як автор (сильний автор!) перемагає свого вчителя (знову-таки повертаюся до теорії «страху впливу» єльського професора Г. Блума). Торжествуючи перемогу, народжується щось абсолютно нове і дивовижне. Так, приміром, іще в «Ричарді ІІІ» великий В. Шекспір був психологічно залежний від стилю Марлоу. Але вже «Отелло» — вершинний твір англійського драматурга, який спромігся витворити новий стиль для всієї англомовної літературної традиції надалі.
Безперечно, стиль Тарнавського — інший: камерний, елегантний, психологічно глибокий, але без надривів, без галасу. Це спокійна праця, що виявляє неоромантичну, неореалістичну, експресіоністичну й подекуди імпресіоністичну традицію. Почасти ця традиція різниться від материкової, а тому для декого може видатися неприродною. Помітні і впливи американської літератури. Проте все це можна простежити, якщо вдатися до «Крейзі». Думаю, ця книжка мала б за умови вдалої промоції успіх в Україні.
Щодо «Поетичних перекладів», то це видання етапне, знакове. Його підготувала Марта Тарнавська; підготувала, щоби донести до українського читача і дослідника творчість цього цікавого й маловивченого майстра. «Книжка Поетичні переклади виходить друком напере¬додні 90-ліття Остапа Тарнавського, що припадатиме на 3 травня 2007 року. Вона охоплює друковані раніше в періодиці й не дру¬ковані досі, знайдені в архіві переклади з різних мов, за винятком сонетів Шекспіра, які появилися вже раніше окремою книжкою з паралельними англійськими та українськими текстами (Вільям Шекспір. Сонети. З англійської переклав Остап Тарнавський, Філядельфія: Мости, 1997. 321 cтop).
Готуючи до друку Поетичні переклади, я не робила жодних редакційних змін. При наявності різних варіянтів вибирала тексти, друковані в періодиці найпізніше, але ще за життя Остапа Тарнавського — останні варіянти, що віддзеркалювали зміни, внесе¬ні, правдоподібно, ще самим перекладачем. Поза збіркою лишило¬ся тільки кілька менше важливих, на мою думку, ранніх перекладів з білоруської, російської, польської, німецької та єврейської мов» .
Що ж, подібні посмертні видання — річ невимовно тяжка. По-перше, вже немає самого автора, який би міг щось підправити, чимось допомогти. По-друге, важливо нічого не пропустити, все паспортизувати і впорядкувати, а, як відомо, часто автор доопрацьовує свої тексти, з’являється кілька версій. Тож упорядникові доводиться обирати з кількох варіантів, а це накладає величезну відповідальність. Проблема полягає ще й у тому, що доводиться опрацьовувати старі газетні і журнальні матеріали, збирати крупиці в архівах. Безперечно, подібні видання заслуговують на вдячність від читачів. Тому й важливо, щоби ця книжка увійшла в гуманітарний простір сьогодення. З одного боку, це книжка перекладів. Але з іншого — можна за кілька хвилин перегорнути в пам’яті вершинну творчість різних століть, епох, різних стилів. Хочеться читати і перечитувати переклади, адже в цій книжці зібрано подекуди взірцеві фрагменти світової літератури, речі маловідомі, але вельми привабливі з естетичного погляду.
Також варто звернути увагу й на «науковий апарат» видання. Після перекладів поміщено біографічний розділ, у якому зібрано коротку біографічну інформацію про авторів, яких перекладав Остап Тарнавський. Як зазначає сама Марта Тарнавська: «У «Примітках» до книжки, що містять зібрані з літера¬турних довідників і енциклопедій дані про включених у книжку поетів, я використала коментарі самого Остапа Тарнавського, що стосуються перекладених творів. У «Примітках» також подано бібліо¬графічні посилання на деякі його споріднені критичні статті, що мо¬жуть бути цікавим доповненням для читача. До самих текстів додано оригінальні заголовки та перші рядки перекладених поезій». Проте зауважу, що, як на мою суб’єктивну думку, все ж таки краще й доцільніше було б подати біографічні відомості одразу поряд із перекладами, тобто десь на початку, щоби читач зміг одразу ідентифікувати автора з епохою, з історичним часом. Це тільки сприятиме кращому сприйняттю інформації і глибшому ї засвоєнню. Врешті, читач може й не знати абсолютно всіх імен тих авторів, яких переклав Тарнавський. Але вже наприкінці варто було зробити коментарі: де вперше з’явився той чи той переклад, коли вперше і де було видано оригінал, в який час життя Остап Тарнавський підійшов до творчості того чи того письменника. Певно, подібний апарат — справа майбутніх упорядників , які візьмуться за ретельне вивчення перекладацького доробку письменника. А поле для діяльності після виходу цієї книжки — вельми широке. Думаю, що нікого не ображу, якщо скажу, що не всі переклади рівноцінні. І це природно, адже йдеться про переклади з різних мов, а отже, з різних типів культур і свідомості. Якісь є ближчими авторові, якісь не вдалося прочитати, якісь переклади, відчутно, недопрацьовані, як, приміром, В.Г. Одена, Джорджа Сантаяни, порушено правила еквіритмічності в перекладах Еліота.
Проте вельми цікавим композиційним ходом було подати перші рядки (чи початки, як у випадку з Сен-Жон Персом) з тих текстів, які перекладено. Вони допомагають вдумливому читачеві, який володіє іноземними мовами, відчути ауру твору-оригіналу і переклад, наскільки він може оживити твір після перенесення в шати українського духу. Але знову-таки радив би подальшим упорядникам бути вельми уважними щодо підготовки уривків із оригінальних текстів. Щоби не припускатися помилок. Прикро було читати (С. 107) в оригінальному фрагменті з «Казки про Русалку і П’яниць» Пабло Неруди: «Todos estos señores esteban dentro», коли правильно треба було написати: «estаban dentro», що відповідає оригіналові:
Todos estos señores estaban dentro
cuando ella entró completamente desnuda
ellos habían bebido y comenzaron a escupirla
ella no entendía nada recién salía del rio
era una sirena que se había extraviado
los insultos corrían sobre su carne lisa
la inmundicia cubrió sus pechos de oro…

Напевно, це лише друкарська недбалість. На жаль, я не можу сказати, наскільки точними є німецькомовні фрагменти, але прикро через цю помилку з Нерудою. Проте не помиляється лише той, хто нічого не робить. А ця книжка — продукт титанічної праці і відповідальності, яку взяла на себе вдова Остапа Тарнавського.
Можливо, варто було додати до книжки світлини світових майстрів слова, з якими працював український майстер.
Але найбільше моє зауваження, мабуть, стосуватиметься способу впорядкування. Як на мене, каталогізація авторів із різних часових вимірів за абеткою є хибною. Цікаво було б або впорядкувати всі імена за абеткою, але в межах певної мовно-культурної традиції (німецькомовні автори, англомовні, франкомовні тощо), або ж зробити діахронічну модель, щоби показати часовий художній вимір, у якому працював Остап Тарнавський. Або ж можна було запропонувати якусь третю класифікацію: приміром, відповідно до появи перекладу у світ, тобто від найпершого перекладу до фінального, що дасть змогу простежити художню еволюцію Остапа Тарнавського як перекладача, адже перекладачем не народжуються, цей «обранець» має тяжко працювати, щоби в результаті зробитися майстром свого ремесла. Так-от, саме компонування перекладів у такій системі дасть можливість допитливому читачеві звернути увагу на мовностилістичні засоби раннього й пізнього Тарнавського, простежити, як перекладач опрацьовує тексти, що належать до різних типів мовних систем, які українські засоби і стратегії він уживає. Вибірка перекладів за абеткою щодо імені оригінального автора всього цього позбавляє.
Але, попри все, я надіюся, що ця книжка потрапить до рук широкого читацького загалу, що вона знайде своїх прихильників, адже мої зауваги стосуються переважно методологічних і теоретичних позицій. І аж ніяк не стосуються естетичного рівня. Цю роботу мають гідно оцінити фахівці з теорії і практики перекладу, адже зібрано величезний матеріал для досліджень рівня якості українського перекладу. А решта — читачі, не посвячені в теорії тлумачення, — зможуть за короткий час насолодитися океаном світової літературної естетики, відчувши, наскільки чарівною подекуди є українська мова в руках майстра. Ось лише один маленький переклад із Паунда:
НАД ДОКОМ
Ezra Pound: Above the dock (Above
the quiet dock in mid night)

Над тихим доком висить місяць,
заплутаний у щогли сіті.
Далекий був колись...
Дивися:
це ж м'ячик, що згубили діти.

Або ще один не менш майстерний фрагмент:

ОСІНЬ
Ezra Pound: Autumn (A touch of cold
in the Autumn night)

Війнуло холодом в осінню ніч —
як вийшов я в далекий світ.
Рум'яний місяць похиливсь на пліт —
червонопиский фармер. Але ні!
Я не пристанув на розмову.
Кругом в просторі —
вмовкли зорі,
обличчя білі в них,
мов у дітей міських.

Творчість Остапа Тарнавського — це вже матеріал для написання роману (також перевагою цього видання є невеличка біографія письменника, подана в передмові Марти Тарнавської). В одній письменницькій свідомості поєдналися різні літературні стратегії письма: для прози, поезії, перекладів. Все це засвідчує, наскільки дивовижною є свідомість митців. І розгадка цих дарів, які мають письменники, може полягати саме в дослідженні перекладів, адже, з одного боку, це вказує на належність автора до світової літературної спільноти (відбито психологічну потребу літературно-художньої афіліації), а також, із іншого боку, можна дослідити еволюцію художньої майстерності автора шляхом визначення цінних перекладацьких знахідок і здобутків.
Але все це буде можливим, лише якщо творчість О. Тарнавського повноцінно функціонуватиме в українському гуманітарному просторі. Тож доля майстра залежить від долі його книжки: наскільки вона буде затребуваною для українського чительника. Таки наважуся завершити ці розмисли словами самого майстра з передмови до книжки «Крейзі», що було написано ще у Філадельфії в лютому 1979 року: «Тож і скажу на дорогу:
Іди, моя книжко, між люди і забудь той довгий час, коли йшла за мною, як тінь, забудь отой протяжливий період народження, а вийди самостійно на власний шлях і жий у майбутньому»…


1. Тарнавський О. «Крейзі» та інші оповідання. — К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2005. — С. 8.
2. Тарнавський О. Поетичні переклади [Передм. М. Тарнавської]. — К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2006. — С. 10.
3. Сподіваюся, що також в інших виданнях перекладів О. Тарнавського (хоча це прекрасний матеріал для наукової розвідки експерта-перекладознавця) буде зазначено інші версії перекладів інших майстрів слова, що існують у нас, тих текстів, до яких звертається О. Тарнавський, принаймні вершинні, щоби можна було зіставити і відчути різницю. Цікаво було б із соціологічного боку здійснити дослідження сучасної читацької рецепції різних зразків перекладу того самого тексту, щоби вивчати специфіку сприйняття та інтерпретації сьогоденної дійсності, а також для розуміння того, яка стилістика, який літературний дух відповідає часу теперішньому і свідомості теперішнього читача.