
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.16
06:41
Чому вслухаюся уважно
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
У співи птиць і шум комах, -
Чому стає гуляти страшно
Уздовж річок та по гаях?
Чому бажаного спокою
В душі утомленій нема, -
Чому за світлістю тонкою
Надій лежить зневіри тьма?
2025.10.15
23:15
Не знають що творять потвори,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
несуть хоч на шиях хрести,
цікавлять їх наші комори
та з наших країв нас знести.
Ми діти еліти,
настав вже наш час.
Нам жити й радіти,
2025.10.15
22:39
Почесний директор прийшов
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
до свого колишнього кабінету,
але його ніхто не помічає.
Паркет скрипить,
мов клавіатура роялю.
У кабінетах віє
вітер минулого,
ледь колишучи штори
2025.10.15
21:57
Міріади доріг на землі пролягло.
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
Вже у космос лаштуються діти.
А мене тільки й тягне, що в рідне село.
Кажуть – так починають старіти...
Боже ж, як тут змаліло все.
Навіть шлях до Дніпра скоротився.
Я прибульцем стою і тамую щем.
Щем гіркий, що під
2025.10.15
15:10
висить ябко, висить -
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
Єву жаба дусить.
ходь но ту Адаме, ходь но ту Адаме
змій ті не укусить.
Єво ж, моя Єво,
най Господь бороне -
казов не чіпати, казов не чіпати
2025.10.15
14:44
Вона пройшла через паркан
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
Казала: ‘Ось тобі дурман
Коштовна поміч аби міг
Звільнитися страждань усіх’
На відповідь: ‘Тобі це зась’
Вона пійма мої зап’ястя
Мене жбурляє навзнаки
Забити щоб у колодки
2025.10.15
12:16
Поки що не жовтий.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
Поки що зелене
пишне листя кленів.
Накрапає дощик
умиває площі,
укриває блиском
трав’яне намисто.
2025.10.14
22:07
Мертва сторінка
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
у соціальній мережі,
із якої випарувалося життя.
Вона похована під брилами
гігабайтів інформації,
під мотлохом, шумом,
фейками, мемами,
хейтами, хештегами.
2025.10.14
21:34
В час ранковий зникли зорі
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
І розтанула імла, -
І від сну звільнилась скоро
Сонцем збуджена земля.
І промінням обігріті,
Вмиті росами усі, -
Перед зором стали квіти
Дивовижної краси.
2025.10.14
20:47
«Хто Ви такий?», – спитає «Берліоз» –
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
І, ніби Майстер, я зніяковію,
Бо іноді сам думаю всерйоз,
Що визнання – у повній безнадії...
У «Массолітах» захопили все
«Лавровичі», «Латунські», «Оремани»...
Тож не протиснутись моїм «есе»
2025.10.14
19:51
Слова, слова, слова —
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
пустелі слів…
Душа німує вгкими пісками.
Ти сам їй оніміти повелів,
кидаючи у сад квітучий —
камінь.
Небажані
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Критика | Аналітика
Слова щирої подяки.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слова щирої подяки.
Світ завжди ділиться на чорне і біле, добро і зло, любов і ненависть і кожен з нас сам обирає, що для нього має глибшу суть. Ідеальних людей нема… Я дякую долі, що на моєму шляху останнім часом все більше і більше зустрічається світлих людей. Можливо, тому і вийшла зі мною знакова, найпрекрасніша подія мого нелегкого 2022 року, яку я трохи не проґавила. ))) Звичайно, що я для вихваляння пишу ці слова. Я часто задумувалася.... Люди літературного кола у фб зазвичай виставляють дипломи, грамоти, пишуть про видання в альманахах, нові книги.... Може, Бог оберігає мене зараз сильніше, бо ( цитую прекрасну, світлу людину, Юрія Коваліва, якого я ні про, що не просила:
«Любов Голота започаткувала у "Слові Просвіті" славну справу - видання газети-книжки за матеріалами сучасної воєнної літератури, починаючи з публікації вистражданої, переболеної, яскраво метафоричної й водночас конкретно буденної, несподіваної у версифікаційному виконанні лірики парамедика Юлії Івченко (з моєю аналітичною післямовою). Це подія в сучасній літературі — і публікація з відкриттям нового імені, і започаткування книжки в газеті, яка відповідає мобільним потребам нашого сьогодення.
Отож, вітаю і авторкиню, і видавця."
І ось, наче знамення, чи слава? А я мну пальці, червонію, наче школярка, і час-від-часу змахую сльозу із щоки. Не можу добрати потрібних слів, бо летять вони у безвість сизими птахами у саме пекло війни і часу так мало…
Тому, напишу просто, подякую, перенісши свій коментар.
У ці нелегкі для України часи — це велика утіха не бути забутою. Шановні Любове Василівно, пане Юрію Ковалів, Ви подарували трішечки сонця в цю смутну осінь 2022 року, коли далеко від Києва і не можеш вільно читати пресу. Не знаю, чи й заслуговую на велику увагу, але не лише мене зігрівають публікації « Слова Просвіти» Жиймо, борімося, отримаймо перемогу бо, як писав славетний Т. Г. Шевченко:: « Борітеся — поберете!» Красно дякую за публікацію книжки в газеті " Як говорить каміння" Вам, Любове Василівно, і за фахову літературну статтю " Буденна героїка чину в ліриці парамедика Юлії Івченко" автору професору, Юрію Коваліву.
Тепло обіймаю! ! З великою повагою до всієї редакції « Слова Просвіти». Зараз за мене радіють ті, хто ніколи не читав віршів. Ті, хто не вважав, що поезія може чогось варта...
Віруйте в перемогу, укри! Бо, військові будні суворі, а ми не маємо розгубити у собі яскравого сонця генетичних сердець. Найбільше б я хотіла, щоб це прочитали мої рідні: мама, тато, діти, чоловік, брат. І ті, хто завжди приходив на допомогу, мої друзі!
« … бо визнання мені й не треба!
Хіба, білу ромашку з неба»
Усьому свій час. Перемоги нам українці : колеги по перу і мої любі читачі! Люблю Вас і обіймаю. Обирайте для себе світло в душі, які б невдачі не зустрічалися на Вашому життєвому шляху. Цей тиждень був не дуже легким, тому даруйте відсутність на фб.
З великою подякою — Ваша Юлія Івченко.
П. С. Підтримайте, друзі видання " Слово Просвіти". Це моє маленьке прохання.
«Любов Голота започаткувала у "Слові Просвіті" славну справу - видання газети-книжки за матеріалами сучасної воєнної літератури, починаючи з публікації вистражданої, переболеної, яскраво метафоричної й водночас конкретно буденної, несподіваної у версифікаційному виконанні лірики парамедика Юлії Івченко (з моєю аналітичною післямовою). Це подія в сучасній літературі — і публікація з відкриттям нового імені, і започаткування книжки в газеті, яка відповідає мобільним потребам нашого сьогодення.
Отож, вітаю і авторкиню, і видавця."
І ось, наче знамення, чи слава? А я мну пальці, червонію, наче школярка, і час-від-часу змахую сльозу із щоки. Не можу добрати потрібних слів, бо летять вони у безвість сизими птахами у саме пекло війни і часу так мало…
Тому, напишу просто, подякую, перенісши свій коментар.
У ці нелегкі для України часи — це велика утіха не бути забутою. Шановні Любове Василівно, пане Юрію Ковалів, Ви подарували трішечки сонця в цю смутну осінь 2022 року, коли далеко від Києва і не можеш вільно читати пресу. Не знаю, чи й заслуговую на велику увагу, але не лише мене зігрівають публікації « Слова Просвіти» Жиймо, борімося, отримаймо перемогу бо, як писав славетний Т. Г. Шевченко:: « Борітеся — поберете!» Красно дякую за публікацію книжки в газеті " Як говорить каміння" Вам, Любове Василівно, і за фахову літературну статтю " Буденна героїка чину в ліриці парамедика Юлії Івченко" автору професору, Юрію Коваліву.
Тепло обіймаю! ! З великою повагою до всієї редакції « Слова Просвіти». Зараз за мене радіють ті, хто ніколи не читав віршів. Ті, хто не вважав, що поезія може чогось варта...
Віруйте в перемогу, укри! Бо, військові будні суворі, а ми не маємо розгубити у собі яскравого сонця генетичних сердець. Найбільше б я хотіла, щоб це прочитали мої рідні: мама, тато, діти, чоловік, брат. І ті, хто завжди приходив на допомогу, мої друзі!
« … бо визнання мені й не треба!
Хіба, білу ромашку з неба»
Усьому свій час. Перемоги нам українці : колеги по перу і мої любі читачі! Люблю Вас і обіймаю. Обирайте для себе світло в душі, які б невдачі не зустрічалися на Вашому життєвому шляху. Цей тиждень був не дуже легким, тому даруйте відсутність на фб.
З великою подякою — Ваша Юлія Івченко.
П. С. Підтримайте, друзі видання " Слово Просвіти". Це моє маленьке прохання.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію