> ) Віршування — cкладати, писати вірші, а також 1. Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі. 2. Система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови. ..." /> Критика та Аналітика - Редакція Майстерень - Вірші та інша поезія - в чому різниця? - Поетичні майстерні
ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вітер Ночі
2017.08.17 21:07
Говорим все чаще о погоде –
Нет других у нас с тобой проблем.
«Летний зной» давно уже не в моде,–
Проще избегать тревожных тем.

Кофе вреден, пьешь его с опаской,
Шоколад – каприз хмельного рта.
С головой пропасть в любовных ласках

Іван Потьомкін
2017.08.17 20:57
Гай Фабрицій Лусцин – цю історичну постать найчастіше пов’язують з уславленим Пірром. З тим, кого уславлений Ганнібал ставив вище над себе,чиє застереження: «Якщо ми отримаємо ще одну таку перемогу над римлянами, то остаточно загинемо» не втратило своєї

Микола Дудар
2017.08.17 20:44
Я облию тебе наймилішим із
світла
і всаджу на стілець під вербовим шатром
будем тихо печаль відгортати від літа
предосінній етюд - саме впору обом
і тепло наше спільне підійметься вгору
там далеко-далеко такі ж як і ми…
а як вийде на берег загубле

Лариса Пугачук
2017.08.17 20:26
Хороша студiя. Наче й невеличка, але простора i свiтла. Вперше зайшовши в цю квартиру, вiдразу побачила, що з неї можна зробити. Нi, не так — що вона зробить з неї. Останнiй поверх висотки. Вище тільки небо. Виробила потрiбнi документи по переплануванню

Петро Скоропис
2017.08.17 12:40
Узимку смеркає зразу після обіду.
У цю пору голодних неважко мати за ситих.
Зівок заганяє в барлогу словесну форму.
Сухе, знерухоміле світло, з виду –
сніг – обрікає вільхи, які обсипав,
на безсоння та на досяжність зору

уві млі. Розі і неза

Анонім Я Саландяк
2017.08.17 11:39
Аргумент дванадцять (спроба простої логічної схеми) З Канта. Математика і філософія в реальному світі... ... найпростіший приклад, якщо іде про математику: число два... Два додати два дорівнює чотири, чотири поділити на два дорівнює два, чотири

Ірина Вовк
2017.08.17 06:37
О земле вкраїнська…
Розкішная земле вольготно козацької слави.
Тебе осіяло від сходу до заходу сонце премудре стоглаве,
Тебе ізорали волами, засіяли диво-словами…
То ж чим проростеш?

- Синами-орлами… дівками-зірками...
всебожих нащадків мали

Микола Соболь
2017.08.17 06:37
Книжки не модно стало купувати,
Живити душу нічим. Злидні!
А кажуть, що колись були багаті
Та все проїли, стали – бідні.
Душа вона вимолює і хоче
Шматочка хліба на ім’я – духовність.
А тіло упирається охоче: –
Ось ковбаса! Не до книжок натомість…

Микола Дудар
2017.08.16 22:57
Безмовний міжпланетний діалог
ми мордами торкаємось об всесвіт
я вірю що у нас єдиний Бог -
одна із тисячі подібних бесід…

У нього завжди кістка на обід
і він такої ж як і я окраси
ось тільки лап чотири, вуха, хвіст

Марія Дем'янюк
2017.08.16 21:37
На синій дзвоник прилетіла бджілка -
Вітально уклонилася голівка,
І стала квітка радісно дзвеніти:
У синє небо надсилати звуки-міти...

Церковний дзвін розлився по містечку -
Небесна радість кожному сердечку.
Летів високо...З небом поріднився...

Олександр Сушко
2017.08.16 17:43
Підкинула хлібець нога,
Розтоптано пахку скоринку.
Не відчуваємо гріха -
Голодного не чули крику.

Не бачили сирих могил,
Незнані із ботви узвари...
Мій рід залишився без крил-

Катя Тихонова
2017.08.16 16:02
Її втома була схожа до втоми старого трамваю,
Що поволі по рейках тягнув свої зимні вагони.
Здається він є і ніхто його не помічає,
Окрім тих, що чекають на нього під парасолями втоми…

Вона далеко від своєї зупинки, та річ не в тому
Вона взагалі да

Ірина Вовк
2017.08.16 15:55
ПЕТРА І ПАВЛА (12 липня за н. ст.) "Святий Петро за плугом ходить, Святий Павло волоньки водить, А сам Господь-Бог пшеничку сіє, А святий Ілля заволочує". До свята Петра й Павла готувалися колись в Україні як до початку жнив, звідси і пі

Катя Тихонова
2017.08.16 15:23
Світ ходить навшпиньки по довгих своїх коридорах,
Він сам у собі – задихається від метастазів –
Рубцюються шрамами вбивства, насильства, образи
Але не одразу, на жаль, не стираються в порох –
Ні спогади дивні, протяжністю в сотні метрів,
Ні дотики б

Вітер Ночі
2017.08.16 12:59
Ще трохи, потерпи. Вже скоро відболить.
Прозрієш без вини і без напасті.
І стане легко враз, щоб іншого любить,
Як всі – у звичайнісінькому щасті.

І знову возведеш на припічок життя
Благополуччя хатньої родини,
І попіл скинеш геть – огидні відчутт

Ніна Виноградська
2017.08.16 11:38
Душа летить, скоріш за потяг плине,
З вікна вагона літо вигляда.
Додому, в Піски, я на батьківщину,
До рідного родинного гнізда.

До вулиці, до саду і до хати,
Яких, на жаль, сьогодні вже нема.
І нікому тепер мене стрічати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Єва Вінтер
2016.07.15

Наталя Сидорова
2016.03.20

Меркулов Максим
2016.03.02

Лариса Пугачук
2016.03.01

Ірина Ваврик
2016.02.28

Василь Дерій
2016.01.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Редакція Майстерень (1963) / Критика | Аналітика

 Вірші та інша поезія - в чому різниця?
Адміністрація ПМ залишає кожному авторові право самостійно відповідати на це питання. Але ми розділяємо ваші поетичні публікації на "Вірші" - римовані і ритмізовані (останнє обов'язкове) композиції", і "Іншу поезію" - не ритмізовані композиції. І якщо ви публікуватимете до розділу "Вірші" - римовані і ритмізовані (останнє обов'язкове) композиції" - не ритмізовані поезії, то можете отримати низькі оцінки саме за збої у ритмі...

Великий тлумачний словник сучасної української мови: (а також Інші джерела >> )

Віршування — cкладати, писати вірші, а також 1. Мистецтво виражати свої думки у віршованій формі. 2. Система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови.
ВІРШ - невеликий поетичний твір, написаний ритмізованою мовою, найчастіше з римуванням рядків//Одиниця ритмізованої, поетичної мови, що складається з певної кількості стоп, з чергуванням наголошених і ненаголошених складів; рядок.
Верлібр, або вільний вірш – вірш без рим, рядки якого мають різну довжину.
Білий вірш - вірш без рим. (Себто написаний не безладно, а ритмізованою мовою, - не частково ритмізованою, а цілісно)
Ритмізувати - робити, щось ритмічним.
Ритм - рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних), циклів, фаз, процесів, явищ. // Чергування і співвідношення довгих і коротких долей та акцентів.

Отже, неритмізований, не римований текст, поданий стовпчиком - не вірш, але до якої це ще поезія?

Поезія, це, в першу чергу, межі. Це, в першу чергу, оправданий Чимось Вищим порядок – сумарний порядок, даних Зверху ритмів, стилів, зачісок, подихів, рухів, думок – перекладений Поетом в означені образи. Тобто музика, наприклад, це неозначені вербально образи, а Поезія – означені. Тобто все те, що одночасно належить Живому над нами і автору, який охоплює собою "комплексно невидиме - нечутне" через вироблену ним спроможність мистецького сприйняття, і відтворює це у співпраці з мовою у віршованій формі – Поезія. Живій і явно належній світу неспівмірно більшому за наш. Тому і важливі межі, за які не можна опускатися звідти в наш матеріальний, тілесний світ, душа в якому губиться і нищиться, і Поезія теж. Великі Поети, звичайно, досліджували не тільки Божественні Верхи, але й нижні кордони, і небезпека їх тут очікувала аж надто серйозна, але це вже інша тема. Повернемось до масиву Поезії.
Паралелі з музикою видаються мені тут оправданими і показовими. Чому будь-який шум-гам не називають музикою? Чому попса і та намагається досягнути, хоча і примітивної, але адекватності, в основному, “ніби адекватності”, та менше з тим. Поезія – те ж саме.
Верлібр, або вільний вірш – вірш без рим, рядки якого мають різну довжину? але якщо це ще вірш, то він має бути написаний ритмізованою мовою, тобто з ритмом, тобто у випадку вільного віршування рядки різної довжини повинні бути побудовані за якимось законом, без хаосу.

Додам іще одне, я допускаю, що означення "верлібр" у нас, в Україні, не точно трактується, бо як на мої скромні знання іноземних мов, наш "верлібр" (vers libre - французькою!) - не має в собі натяку на те, що це обов'язково вірш, і навіть (через німецьку) можна сприймати як "хто свободніше", чи "хто вільніше", так? :)

Тому на "Поетичних Майстернях" ми й ділимо композиції на вірші і не вірші ("Інша поезія").

А щодо свободи і волі. У сенсі "хто свободніше", чи "хто вільніше".
Як на мене, варто бачити тут, як я про це вже і казав, дві різні системи координат для перебування автора.
Перша - де присутній Творець, і друга - хаос (який на думку атеїстів ніби теж впорядковується, але виключно наукою і цивілізацією, словом, модерністичні погляди). Себто дві протилежності.

Свобода у першій системі координат означає можливість зростання в напрямку Творця, себто безконечного особистого розвитку.
Свобода у другій системі координат - нічого не означає, бо означення "свободи" належить тільки першій системі, а тут (без Бога) це слово беззмістовне.

Отже композиції, де свобода пов'язана із вищими вимогами автора до себе в Божистому контексті, та ще й у царині поезії, повинні вирізнятися особливо високими якостями набутих автором чеснот - і це зовсім не позбавлення ритму і рим, - це вищі відкриття, котрі, напевно поєднують всі достоїнства, а не відмовляються від них.

Так звані "свободні" композиції від модернізму, себто від системного хаосу мислення і світосприйняття, можуть собі дозволити будь-що, тому вони і є будь-що.

Щодо "волі" (у контексті "вільний" вірш), то окрім "свободи", про яку ми вже говорили, з'являється момент - волі, як влади над собою, керування своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки.

І знову ми приходимо до Творця, або до хаосу.
Тому що окрім нашої волі, що є відображенням сили нашого Духу, в нас є ще і Божий Дух у Божественній системі координат, - тому і "вільний" - у цій системі світосприйняття, завжди не конфліктно споріднений із Божественним, а отже, "вільний" і незалежний від смерті згасаючої в ентропії бездуховної матерії.
У "хаосі" можливо усе, тому цю систему світобачення залишаємо для опікування всім бажаючим.

Наскільки ж тоді видається примітивнішим широко уподобане “вільне віршування” (в реальності - без самого віршування!), межі опускання якого в земний хаос, в ентропійну стагнацію матерії, максимальне? Де втрачає вільний, чи білий "вірш" своє поетичне обличчя? Відповідь одна – там, де начисто відсутнє бажання, чи вміння автора якось зримо, відчутно бути відповідним - римуватись, ритмізуватись, підкорятись якимось вищим законам, окрім проголошених власним "я" – та й навіщо сучасним "геніям" покора - вони ж неповторні і непересічні, і сотворили себе самостійно.
А таки варто було би їм пригадати, що Геній – це дух покровитель. На ковчегах з живими мощами різних древніх Богів, як там Амона, Ваала, Яхве, інших були фігурки цих захисників-покровителів - Геніїв. На Львівській Опері, наприклад, можна побачити трьох Геніїв, з Перемогою посередині, правда, в цьому випадку, коректніше говорити - не про Геніїв (що відносяться до чоловічої статі), а про Юнон (до жіночої)?
А ось наші “геніальні творіння” – тексти в картинно збиті рядки, для краси напевно, зовнішньої, зі змістом і родзинками звичайної прози. Забрати виокремлення на рядки і білий "вірш" зникне і ніхто сторонній вже не збере його до попереднього, оригінального вигляду?
У чому ж суть мімікрії "невірша" під "вірш"? Що спонукає до такої потреби "фальсифікації"?
Думаю, що пояснень тут може бути багато, і переважна більшість їх торкається надмірного авторського самолюбства і славолюбства, позерства, такого популярного нині у літературі, а ще тому, що тут з'являється поняття "легко", наприклад, легко пишеться, легко перекладається всіма мовами світу, і особливо англійською, чи шведською, зрозумілими Нобелівському комітету, іншим бюрократичним інституціям. Тенденційні зразки - http://www.poetryinternational.org.
А знов зібрати справжню поезію – елементарно, сама збирається, хоча і залишиться невідомою для іншомовних достойників. Чи не тому нині модно максимально прозово "верлібрувати", прозово "вибілювати" крематорій власної поетичності?

Проза, звичайно, річ теж непогана, а хороша проза – річ достойна уваги, захоплення. Ось Андрухович перейшов і не жаліє. А коли намагається повернутися в поезію, то виходить кепська "Bad Company" . Можливо авторам, що нині тяжіють до неритмізованих текстів, варто залишатись прозаїками? Чи так воно і стається з часом, автоматичо? Після всіх тих "розчарувань"? Звичайно, проза є тільки стихією автора, і пише він там, що йому завгодно, і ніхто його не стримує, не перечить, не звинувачується він у неправді і самою непоетичністю власних рядків – немає меж, немає і розчарувань.
Є інші випадки - художніх спроб, спроб підняти прозу до рівня поезії, але недаремно є поезія, і є проза. І речі ці, як на мене, зовсім не схожі. Ось один із текстів шанованого мною поета Василя Герасим’юка без виокремлення рядків. Як на мене, очевидно, що це не вірш, а, наприклад, - етюд, спроба, експериментальна проза, - а швидше за все спроба спроби, спроба прозово-есеїстичного містерійного "рядкування".

ПСИ ЮРІЯ ЗМІЄБОРЦЯ
"Ми закопувались доти, доки нас не спинили джерела. А потім прийшли дерева і стали над нами. А потім прийшли пси і вили над нами. А потім принесли дівчину і в неї була одна рука. І ми зимували так, як зимують вода і вогонь. А потім ти сказала: “Христос воскрес!”, наша однорука весно..."

__________________

Чи можна тут говорити про віршування? (Редакція Майстерень)
__________________
"Нарешті ми втекли, але не могли зупинитися і жити далі — ми піднімалися крутою горою все вище і вище — ми наближалися, підходили впритул до хмар важких і темних, які, може, і врятували вас, але вкоротили нам Великдень і тепер не дають зупинитися — притягують нас, давлять, затягуючи у круті вири темних вихорів..."
______________

А тут ще важче відчути рядки? (Редакція Майстерень)
______________
"Ми пройшли крізь них, і гейби окинувши з плечей храмові плити, легко вийшли на самий верх, і тільки тоді збагнули: на землі була ніч. Лише вершина гори, ще мертва після зими, стриміла над чорною лядою хмар, що наглухо закрила той кривавий погріб, звідки ми ледве втекли, і тепер сидимо на вершині гори, облиті різким місячним світлом. Воно тільки тут — з нами й над нами.
Ми поскидали скривавлену одіж і закопали її під ногами у хмарах..."

_____________________________

А в цьому фрагменті розбиття на рядки хіба не умовність? Редакція Майстерень)
_____________________________
"Ми сиділи в такому світлі, що не відчували холоду і болю, навіть наготи своєї не помічали. Ми бачили тільки верхи сходжених з дитинства гір — вони вирвалися, як і наша вершина, із безмежного клубочища хмар, і на кожному верху, облитому щоразу різкішим сяйвом, сиділи якісь люди. Ми не знали, хто воїни і звідки, ми не знали, коли вони… Ми не знали, живі вони чи мертві, але яке це має значення, адже і їм довелось проломити своїми головами ці хмари! Ми розгледіли кожну ватагу втікачів і забули всі слова. Навіть плач і крик. І тоді в нас у ногах прошмигнули вовки. Вони не підважували хмари, як ми, а легко випірнули з них і вмить оббігши нашу вершину, замотавши в сліпучий клубок наше місячне мовчання, знову пірнули в густе хмаровище
і так само легко виринули на сусідньому верху, так само обмотуючи інших утеклих. Ми проводжали їх одним хижим поглядом на кожну вершину, уперше уздрівши, які ми голі і які ми нерухомі без оцих вовків, крім яких нам нічого вже в світі не треба, бо вони прив'язали нас один до одного, обмотали всі ватаги, переснували вас під своїм місяцем, пірнаючи і виринаючи у хмаровищі юдолі земної. І ми притулилися плечима один до одного, міцно, як люди, які вже знають, що буде весна і буде трава, і потому за це знов доведеться зимувати в землі, і за це тепер назавше тулимось один до одного, і це буде, і цього не може не бути, бо в ногах знов прошмигнули вовки — вірні пси Георгія."

_____________
І для чого було розбивати на рядки цей текст? Можливо для того, аби полегшити авторові життя і більш уважну роботу над художнім словом замінити вдаваною "поетичною вищістю", поетичною сакраментальністю далеко не оптимального звукопису? Редакція Майстерень.

А ось зразок метричного віршування, переклад Йосифа Бродського, теж без виокремлених рядків:
_____________
ІІ Палац
"Відтворені у мармурі сатир і німфа дивляться в глибінь басейну, крізь гладь, покриту пелюстками роз. Намісник, босий, власноручно морду
скривавлює місцевому царю за трьох голубок, що вгоріли в тісті
(підчас роздачі пирога злетіли, та зразу ж і попадали на стіл). Зіпсуте свято, може і кар'єра. Цар мовчки крутиться на мокрих плитах
попід могутнім, жилавим коліном Намісника. Плин запаху троянд
туманить стіни. Слуги збайдужіло, немов статуї, зрять поперед себе
в каміння, де немає відбиття.
Непевний місячний нордовий блиск. Стулившись до кухонних труб з палацу, бродяга-грек і кіт спостерігають, як два раби виносять із дверей
труп кухаря, завернутий в рогожу. Ті йдуть із ним повільно до ріки.
Скрегоче щебінь. На даху людина котові норовить закрити писок.
ІІІ
Покинутий хлопчинкою голяр утупивсь мовчки в дзеркало - можливо,
сумуючи за ним, і геть забув покриту милом голову клієнта. "Напевно, хлопець вже не повернеться". Клієнт тим часом лагідно дрімає і споглядає чисто грецькі сни: з богами, кифаредами, борнею в гімнасіях, де гострий запах поту лоскоче ніздрі.
Відчепившись стелі, велика муха, покружляв, сідає на білу, густо вкриту милом щоку заснулого й, втопаючи у піні, як ті пельтасти бідні Ксенофонта в снігах вірменських, знай собі повзе через провали, виступи, щілини до верху й, обминувши жерло рота, піднятись пнеться аж на кінчик носа. Грек відкриває жахне чорне око і муха, звивши зі страху, злітає..."

______________________________

Виокремити рядки наведеного вище перекладу Бродського можливо і просто, а з текстом від Герасим’юка це по-авторськи вірно не зробиш аж ніяк.
Ось таку різницю і вважаємо кордонами між Поезією і всім Іншим. І за ці кордони “Поетичні Майстерні” зазирати не будуть.А ви, при існуванні такого бажання - пробуйте, кожен досвід збагачує і автора, і глядачів, і сам літ.процес. Але особисто я вважаю, що рух у напрямку розмивання кордонів і меж, форм і ритміки, є вкрай небезпечним. А прикривати цей рух, а інколи і не те місцезнаходження, розмитістю у використанні означень "верлібру" чи "білого вірша" є самообманом - бо поезія, це таки в'язниця, а не розкуте текстування...

“Поезіє, покаро із покар,
моєї волі вікова в'язнице!
Всю мертву воду випий із криниці
жаги ж життя не вистудиш. Той жар
троюдить нас, запраглу палить душу.
Ми ж вічно прагнемо з води на сушу.”


Василь Стус "Ми, пустоцвіти Божих існувань..."



Деякі відповіді на отримані коментарі:


Пану Андрію Зланічу

Шановний пане Андрію. Файно, що ви поділилися своїми спостереженнями, своїми висновками. Думаю, що й інші зможуть щось суттєве додати до теми… Утім, напевно, я повинен цілком твердо сказати декілька речей, ще раз, про курс вибраний на капітанському мостику “Майстерень”. По-перше, - жодного керунку на суспільні зміни! Жодного виривання “душі людини з її одвічного сну”! Жодного рейтингового “приниження” автора за філологічними мірками! Підказки, коментарі, словесна охайність – так, але дрібні помилки не закривають намагань автора, хоча і псують його порозуміння з власним текстом. По-друге, - головна ціль - діалог автора з масивом хорошої, якісної поезії, перебування автора там заради розкриття свого потенціалу. Тобто, ми будемо робити все, щоб неякісні тексти не покривали собою місця загального користування. Якість визначатиметься за глибиною, що описано в “Поясненнях”, і за належністю до Поезії, щодо чого в нас строгі погляди. До речі, не ставлю собі ціллю нав’язувати і переконувати, - це швидше пояснення позиції, так? Тобто, ми оперуємо чітко визначеними термінами, чи намагаємось ними оперувати, задля більш-менш об’єктивного, уніфікованого підходу при порівнянні текстів. Ви говорите про вірші “пульсуючої, аритмічної форми. Новий час потребує нових форм, а суть, звісно, завжди однакова. Будь-ласка, оцінюйте надалі семантичну сірість, якої вистачає на сайті, а не важкі форматні конструкції…” Але це для нас неприйнятно, повторюю “ВІРШ - невеликий поетичний твір, написаний ритмізованою мовою, найчастіше з римуванням рядків…” - тому аритмічність ми не можемо розглядати, як вірш і, тим більше, переконувати читачів, що аритмічність є форматом поезії. Ми звертаємось до чітких визначень, а також до першоджерел предмета Поезії тому, що для нас важливо не порушити кореневі мистецькі традиції, а берегти, розуміти їх, продовжити. Повторю ще раз, - першоджерело – Життя, яке частково в нас, але, в основному, за межами нашого “я”, і, до того ж, в надпросторі, можете розуміти, як, життя, в основному, знаходиться там – вище і глибше над нами. І коли ми говоримо про музику, чи поезію, то мається на увазі не бренд "Бйорк", чи "Моцарт", а саме осягнутий і описаний ними Порядок Життя, переданий музично. І їх гармонійні музичні ряди намагаються його не порушувати. Панк-рок, наприклад, свого часу намагався порушувати критерії мелодійності, але нічого істотного з того не вийшло, і вийти не може. Якщо хочете, то всюди діє банальна сентенція - порушувати закони Життя живим не дано. Приємно, пане Андрію, що ви берете живу участь у діяльності нашого спільного ресурсу, дуже цікаво було прочитати ваші роз’яснення щодо будови тіла та комунікації внутрішніх органів окремого вашого твору. Я , хоча і не зрозумів, про який твір йдеться, але вважаю за перспективне – ваші спроби публічного “самопорозуміння”. Не ясно тільки, у чому неприємність моменту? Якщо хочете, то я навіть прошу вас зробити окремою статтею якесь новаторське порівняльне дослідження “класики” та зразків синтетичного мистецтва, якому ви передрікаєте майбутнє. Зіграти в “Короля гори”. Так? І, як ви вірно зауважили, з любов’ю і коректними публічними поцілунками.

__________________________________________

І декілька відповідей стосовно зауваг
шановних Тетяни Мельник і Василя Терещука
_________________________________________

Тетяна Мельник:
"Абсолютна розкутість слова, що мусить пульсувати, вражати, звільняючись від чітких меж, потрапляючи у нові вербальні виміри. І, власне, легкі рими можливі для верлібру, але не завжди. А щодо відсутності строфіки - то її відсутність можна умовно назвати якраз присутністю. Оскільки - як подає словник літературознавчих термінів: "у верлібрі - послідовно кожен рядок являє собою смислову одиницю, його ритмічна єдність ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків".

- Хай живе ритмічна єдність. Себто - один ритм, або гармонійне їх чергування, що можна довести, легко зібравши "розсипаний до прозового вигляду текст".
А стосовно абсолютної розкутості слова, - то пані Тетяно, пригадайте наповнені п'яними істотами кабаки, мат, погрози, грубе словесне насильство, що не має і не знає формальних меж…
І в той же час ви апелюєте до природності - " Але! в першу чергу потрібно говорити про чуття, про природність..."
Але про яку природність ви говорите? Якщо про Божественну, то де в природі ви бачили розкутість, відсутність надстрогих меж – там суцільні золоті січення гармонічних пропорцій! Ви можете собі уявити, що в природі відбувались би процеси, які інколи подаються нашими авторами, як поезія? Можливо, наші автори мають на увазі щось інше, але читаючи їхні твори, часто бачиш те, що в природі і в природі речей не тільки не відбувається, але й не може відбуватись ніколи, бо це смертельно небезпечно. І ці небезпеки впроваджує Істота найбільш наближена до Творця? Чи це можливо?
Можливо, але тільки в одному випадку, коли йде ця істота в протилежному напрямку від Життя, що трапляється аж занадто часто.
Ні, вважаю, що речі неприродні, поезії не властиві.

Про речі властиві поезії, трохи нижче, а поки зауважу, що з точки зору нашого логічного порозуміння мене насторожує ціннісний ряд, який ви, пані Тетяно приводите - " Усе, що існує в природі, в житті, в мистецтві, в науці - це речі потрібні і необхідні, якщо ставитись до них із розумом та розумінням (звичайно, і хист не є виключенням). “
Утім, я переконаний, ми прекрасно розуміємось образно.

Вельмишановний Василь Терещук, твори якого переважно мають свою, “Терещукову”, віршовану форму і ритміку, - коментує:
“Ляшкевич - яскраво окреслений формаліст. Він надає величезного значення формам. Хоча ті, як на мене, повинні мати значення лише стосовно означення жіночої краси.
Еталон форми для поезії не має сенсу. Давидові псалми - це і молитва, і поезія. Поезія Аполлінера - без рим. Та й на який біс вони там потрібні…”

- Що ж , пане Василю, розмова про біблію, псалми Давидові (в основному - пісні древньофінікійського походження) й інші неримовані, ви ж не говорите про неритмовані тексти - не проста. Але основна молитва наша "Отче наш", з її строгою ритмікою - не Вищий доказ її (ритмової) необхідності? А інші молитви, як пісні, які обов'язково супроводжуються і доповнюються співом, виростаючи в містерійне дійство, яке проектуючи на царину поезії можна оцінити, як виконавча поезія. Яка є зовсім не окремою формою існування тексту, як то верлібр, чи білий вірш, які поки вони є віршами, є й поезією?

Утім, повернемося до поезії, де не потребується гра акторів, чи спів, чи особлива декламація - в розумінні додаткових елементів задля оживлення чогось просто так не самодостатнього. Тобто повертаємось до форм, які на межі поезії, звичайно, стають менш чіткими, але існують. Мало того, все прекрасне має чіткі і улюблені серцем нашим форми і незмінні здатності.
І ми, насправді, зовсім традиційні істоти. Їмо, п’ємо, ходимо, дихаємо, споживаємо і перетравлюємо – однаковісінько, традиційно і з великим чуттєвим задоволенням. І смію зауважити, Василю, порядок цих речей ніхто змінювати не хоче, в тому числі і ви.
Ваші слова - “Бо у справжньої поезії не буває поганих форм.” – поділяю повністю.

Не поділяю тільки іншого:
В. Терещук - “люблю різноформених Лорку і Василя Герасим"юка. Останнього тут дехто узагалі виносить за рамки поезії. Але з таким самим успіхом можна виносити Київ за межі України, а Пекін назвати іспанською столицею.
А загалом ця балаканина має присмак псевдополеміки”

Так, як шановний Василь Терещук, напевно мав на увазі під означенням “дехто” мене, то нагадаю сказане мною:

Ляшкевич – “Ось текст Василя Герасим’юка без виокремлених рядків. Як на мене, це не тільки не вірш, але і експериментальна проза, - швидше за все спроба спроби, спроба прозово-есеїстичного містерійного віршування.”

Маємо серйозну натяжку, - Ляшкевич говорить про окремий текст, а Терещук виносить Київ за межі України, а Герасим’юка за межі поезії. Думаю, що саме такі речі і переводять наші аналітичні спроби в “балаканину з присмаком псевдополеміки”.

Але, якби поправляти мою власну фразу, то я би забрав слово “віршування”, бо в даному тексті шановного поета Василя Герасим’юка спроби віршування дійсно не спостерігається.

Іще одна фраза пана Василя видається мені аналітично цікавою.

В. Терещук : ”… Як на мене, поети - люди вельми самотні. Через те вони і творять власний світ, оживляюють його, щоб у ньому замешкати навіть після смерті. Справжня поезія живить не лише інших, але й свого творця…”

Про один із відтінків, що я знайшов для себе в цих словах – про проблеми зі своїми світами, чи там із
розмірами авторського "я". Вважаю, що це найбільша проблема хороших поетів. Все важче розчинятись в ефірі живого обсягу, контролювати події на своїх найвіддаленіших межах, на яких в основному проставляються переноси рядків і рими, звучить реакція оточення. На тих межах, де постійно живе запитання, а не готові академічні відповіді.
Повторюсь, що рух у напрямку розмивання кордонів і меж, форм і ритміки, є вкрай небезпечним. А прикривати цей рух, а інколи і не те місцезнаходження, поетичними визначеннями "верлібру" чи "білого вірша" є самообманом - бо поезія, таки в'язниця, а не розкуте текстування...

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



Найвища оцінка Анна Хромова 6 Любитель поезії / Любитель поезії
Найнижча оцінка Жорж Дикий 5.5 Любитель поезії / Любитель поезії


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-02-10 14:35:26
Переглядів сторінки твору 28351
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.867 / 5.6  (4.489 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 3.861 / 5.5  (3.497 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.786
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПРО ПОЕЗІЮ
ПРО МИСТЕЦТВО
Автор востаннє на сайті 2017.08.13 21:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-11-02 21:06:47 ]
Верлібри, з тих (композицій), які належать до поезії... Ви налаштовані на конфлікт, чи на порозуміння? :)
Вам же всюди при цьому кажуть, що Верлібр, або вільний вірш – це вірш без рим, рядки якого мають різну довжину.
Що може бути вам не зрозумілим? Вірш він і в Африці є віршем, а не чимось іншим.

Перепрошую, Любо, але у мене є більш серйозні справи, аніж надалі відповідати на такі малозмістовні запитання.
Всі пояснення дані згідно означень, якщо ви хочете для себе якось їх трактувати інакше, то будь ласка, але не підписуйте до цього і мене.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-11-02 21:16:13 ]
На конфлікт?? З Вами?? Нізашо! Нікада! Нєдаждьотєсь!
Але сподіваюсь, коли-небудь у Васз"явиться вільна хвилинка, щоб виконати моє невинне прохання :) Це ж нескладно, тим паче, що "всі пояснення дані згідно означень" :)
Приємного змістовного вечора, Володю!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-02 23:33:08 ]
у пошуках відповіді на досить-таки складне (бо скільки зрячих, стільки і сонць - у кожного своє), питання: що ж таке неримована поезія, саме тут я і звернула свою увагу на те, що написано тут до мене. дописи ці майже чотирирічної давності. проте, загалом це не важливо. єдиним наслідком цієї давності є липке павутиння фантомної ностальгії, що оплутує надто схильну до сентиментальних рефлексій дописувачку, практично силоміць. від часу це споріднює її з археологом, який повністю занурившись у простір і час, трагічно віддалений від його власного, захоплено і приречено читає, читає і читає старі манускрипти, написи на стінах, плащаниці замішаного на пилові повітря... переживає, зумисне знаходить відгук у своїй селезінці на кожне слово, зумисне відходить чим далі від себе і чим ближче до кожної, вогкої від чужого поту і чужої плазми літери, до того, хто її писав… він - нікчемне створіння, ладне проміняти себе на щось інше. більше? цього він знати не може, як не може скласти ціну собі і порівняти з ціною чужої думки, захованої у ошматті слова. пустого слова? безумовно. проте він уже одержимий ідеєю наповнення своєї безглуздої роботи сенсом. сенсом, який виправдає зусилля, витрачений час, заскнілі свічки. сенсом, який виправить помилки і допоможе скласти ціну.
випиваючи слово за словом, вигризаючи кадр за кадром, він натомість з кожною хвилиною відчуває, що історія, яку він, вторячи одержимій гарячковості франкенштейна, а подекуди фаталістичній повільності фауста, намагається оживити - скінченна, і скінчиться вона, творячи невигойну його трагедію, прямо у нього на очах, полишивши його серед пустого, обліпленого тінями і пилюгою, ну, склепу, ну, печери, ну, ями у землі,
без єдиної відповіді, без єдиного сенсу. без єдиної свічки.

на цьому місці читач із більш-менш адекватним мисленням закономірно спитає (скоріше, сам до себе): шозабрєд? і цим допоможе мені довести думку до логічного абсурду, звівши усе наговорене до єдиного знаменника.

сказаному - місце. сказаному - час. сказаному - той, хто почує.
читачу - очі. автору - розум.

поезія ніколи не була просто текстом. дійсна поезія. і від прози вона далека лише тим, що містить у собі містерію. що містить у собі силу, яку неможливо помислити ні самому автору, ні читачеві, нікому.
можна зрівняти це з музикою. зрештою, поезія завжди тягнулась до музики. як мантра - до рівномірного барабанного муркотіння і повільних солодких димів курінь. як молитва - до безжального стогону дзвонів, до безтілесного хору монотонних мелодій, що сплітаються жилами під самісіньким куполом. як заклинання - до поневолюючого пульсу бубона, що танцює в сухорлявих руках божевільного-в-пір*ї.
усе - пір*я. понад усе - лишається тільки слово і музика. вони вільні. вільні слова, що поневолюють музику у собі, що розливають музику собою, що обдурюють кожної хвилини, живучи своїм життям. наче схиблені режисери вони показують свої шалені короткометражки у
твоїй голові, нещасний поетику. чи думав ти про це колись? думав. чи знав ти, хто з вас пише, а хто з вас - вірш? знав. проте не казав, і не скажеш, ні.
бо є речі, які ти ніколи не скажеш уголос.
бо щойно ти вимовиш це, щойно випустиш за браму міцно стуленого рота - і скінчиться усе, і створить невигойну твою трагедію прямо у тебе на очах, полишивши тебе серед пустого, обліпленого тінями і пилюгою, ну, склепу, ну, печери, ну, ями у землі,
без єдиної відповіді, без єдиного сенсу. без єдиної свічки.

і сказаному - місце. сказаному - час. сказаному - той, хто почує.
а поет (!) - єдиний собі канон. єдине собі правило. єдина собі кара. бо сам він ніщо інше - як ніщо, у якому самотньо танцює зірка. і коли цю зірку зможе побачити, той, хто не уміє бачити, зможе почути той, хто не уміє чути - це і буде поезія. римована. верліброва. біла. вільна. свавільна. така, що є.

(пафос - прикріпленим файлом)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-11-03 12:24:04 ]

Нікусю, насправді йдеться не про те, "що ж таке неримована поезія", а про те, чи можна звати поезією не ритмізовані тексти. А повноцінно римовані тексти взагалі не бувають не ритмізованими, чи не так?

Всі говорять про що завгодно, окрім ритміки композиції. Легкі її порушення, у невеличких композиціях, часто мають позитивне значення. Але коли не йдеться про порушення ритміки, бо її взагалі не має, то це вже не вірш, а проза, і всі високі слова тут зайві.

Приклад. Беремо фрагмент вашого прозаїчного коментаря і робимо з нього щось на зразок звичної сучасної загальноєвропейської "поезії" наших високогрантових літераторів.
Можна і назвати якось на кшталт "Унісекс", для хорошого кльову.

...завжди тягнулась до музики.
як мантра -
до рівномірного барабанного муркотіння і
повільних солодких димів курінь.
як молитва - до
безжального стогону дзвонів,
до безтілесного хору монотонних мелодій, що
сплітаються жилами під самісіньким куполом.
як заклинання -
до поневолюючого пульсу бубона,
що танцює в сухорлявих руках божевільного-в-пір*ї.

усе - пір*я.
понад усе - лишається тільки слово і музика.
вони вільні. вільні слова,
що поневолюють музику у собі,
що розливають музику собою,
що обдурюють кожної хвилини, живучи своїм
життям.
                       наче схиблені режисери
вони показують
свої шалені короткометражки у твоїй голові,
нещасний поетику.
чи думав ти про це колись? думав.
чи знав ти, хто з вас пише,
а хто з вас - вірш? знав.
проте не казав, і не скажеш, ні.
бо є речі, які ти ніколи не скажеш уголос.
бо щойно ти вимовиш це,
щойно випустиш за браму міцно стуленого рота -
і скінчиться усе,
і створить невигойну твою
трагедію прямо у тебе на очах,
полишивши тебе серед пустого,
обліпленого тінями і пилюгою,
ну, склепу, ну, печери, ну, ями у землі,
без єдиної відповіді,
без єдиного сенсу.
без єдиної свічки.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-11-03 13:02:15 ]
публіка афігєть


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-11-03 13:11:47 ]

Це рівень вихованості? Чи поетичне одкровення?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-11-03 13:13:58 ]
Це ступінь захвату.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ондо Линдэ (Л.П./М.К.) [ 2009-11-03 13:17:48 ]
Имхо, считать текст стихотворением или прозой на основании только структуры (формы) или только смысла, - представляет собой интересную проблему. Но в каждом отдельном случае надо ведь решать заново?
Есть спорные тексты, - для которых выделили ряд промежуточных определений и ответвлений, но характерные признаки разработаны не так хорошо, как для классических форм. Имеет ли смысл сравнивать их с классикой в таком случае?..


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-03 13:25:31 ]
цікаво, Володю, це досить-таки.
уточнючи вже написане мною,
зазначити хочу, що йшлося про різне:
поезію про ритмізовану теж.
погляньте на допис на мій попередній.
знак оклику там зачаївся маленький,
що з першого разу, мабуть, непомітний,
в дужках, біля слова "поет".
насправді ж він значення мав величезне!
бо дійсно_поет, його внутрішній цензор,
завжди відчуває без похибки навіть
чи є в його тексті поезія і
чи є у словах його ритми і рими
(ба, навіть якщо це не так візуально),
і вразі, якщо він і справді поет,
читач відчуває усе достеменно,
без похибки навіть він ритм відчуває
у білому вірші, верлібрі чи пак,
і коду, і тишу, і слово, і смисл.
бо, мушу тепер повторитись, в словах
тих музика є, наче дзвони і бубон,
чи - хай - барабан.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-11-03 13:55:52 ]

Ось-ось, починаємо від форми. Як у першому класі - з основного. Ця буква має таку форму, а ця таку - відповідно до форми і зміст. "А" це "А", а "О" це "О". Потім форми ускладнюються, але їх вміст всеодно аксіоматично чіткий. Далі форми вже потрібно заповнювати, користуючись знаннями теорем. А ще далі - виробленим смаком, а потім і совістю, і Промислом... Бо форма є і межі, і контури, бо форма є і конкретною, ще не заповненою нашим смислом пропозицією нам для втілення краси. Живої краси, правда?

І вербально форма ускладнюється - від прозаїчного до поетичного виду, зрозуміло, таке ускладнення завжди відбувається із підвищенням вимог до самого тексту, який має заповнити вищу форму свого існування.
Так починається поезія. Так вона зростає із прози. Тому завше - формально і сенсово - направлена в гору життя, до Творця.
А зростання можливе тільки у стані живому, здоровому.
Ще раз повторю своє бачення, що наша живість має чіткі і обов'язкові атрибути - і сердечного ритму (тут вам і ямби, і хореї, і метрична рима, і еклектичні розміри), і світлості, прозорості, і певну логіку, сенсовість... Плин живих, пов'язаних між собою композиційним серцебиттям образів...
Що тут може бути не ясним? Ах це важко, звичайно важко, значно легше зімітувати якісне, - але чи не себе обманюємо, коли серце композиції не подає жодних ознак діяльності, і хаос наповнює текст солодким шармом смерті...
Думаю, що на першому місці повинно бути усвідомлення, що саме і як саме автор упорядковує неупорядковане своїм віршем, чи там музикою, чи там вихованням дитини, чи побудовою будинку - це вищі правила, і їх не можливо зімітувати.
Відразу в очі кидається. А кому не кидається, той - не побудував будинок, не виховав дитину, не почув справжньої музики, не писав справжніх віршів, та й не жив по-справжньому, а значить...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ніка Новікова (Л.П./М.К.) [ 2009-11-03 14:25:11 ]
так-так, і про форму є сенс говорити!
бо форма у тексті, мов форма в скульптурі -
показує межі, відмінності навіть,
щоб діти й дорослі не плутали вірші
із прозою чи публіцистикою,
допоки не вміють іще розрізняти
все зовнішнім серцем - смаком, а також
все пучками внутрішніх пальців - чуттями.
для білих же віршів, верлібрів як і
для будь-яких віршів, віршованих текстів,
не форма, не визначення з словника
ізрештою визначить цінність і вміст
поезії в слові.
так, форма важлива, та тільки тоді,
коли в неї входить поезія справжня!
(а не шопопало. римоване. з ритмом.)

тож, нагло звернувшись до класиків наших,
усе підсумую простими словами:
а форма - це "сосуд, в котором пустота"
а зміст - "огонь, мерцающий в сосуде".

:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-11-18 19:07:32 ]
Володимире, у зв"язку з появою нової сторінки (Інша поезія - не ритмізовані композиції) хочу поцікавитись рубриками, які в ній будуть. І чи діятиме для неї система оцінювання?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-11-18 19:12:05 ]
Так, Любо, буде все, зараз над цим працюємо.
І головна сторінка для "Іншої поезії", http://maysterni.com/?type=2 , доробляється. І буде відповідна рубрика на авторських сторінках - між "Віршами" і "Поемами".
І свої відповідні огляди, для тих, кому цікаво буде їх робити...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Чорнява Жінка (М.К./М.К.) [ 2009-12-24 13:07:17 ]
Оу, так я ж і тут це питання задавала: "І чи діятиме для неї система оцінювання?" Відповідь Ваша, Володю: "Так, Любо, буде все, зараз над цим працюємо."

То як з цим на теперішній час?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-12-24 13:39:24 ]
Система оцінювання вже діє для публікацій в розділі "Інша поезія" - не ритмізовані, не явно ритмізовані композиції.

Нинішня система оцінювання дає стандарту можливість акцентувати кращі твори на відповідній головній сторінці "Іншої поезії" - http://maysterni.com/?type=18

Але, наразі, до вироблення, у тому числі і вами, нашими авторами, чітких критеріїв для оцінювання не римованої, не ритмізованої, чи не явно ритмізованої поезії - ці оцінки не йтимуть у загальний рейтинг автора.

А також,
Адміністрація "Майстерень", як вона у момент реєстрації, і в правилах користування сайтом, а ще і на кожному куті попереджала і попереджає, що головним напрямком діяльності "Майстерень" вважаються традиційні для української поетичної культури напрямки, а також вважає справедливим такий стан справ, коли автор отримує високу оцінку за вміння віршувати, а не за щось інше.

Тим не менше, адміністрація не проти становлення і розвитку нових традицій, і робить для цього все необхідне.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-12-24 13:43:40 ]
Що саме робиться.

(Докладніше на сторінці http://maysterni.com/publication.php?id=40439 )
І справді визріла необхідність розділити на наших сторінках ритмізовану поезію від поезії, яка не має чіткої схеми ритмування. Бо таких творів стає все більше, і автори таких творів вимагають об'єктивного ставлення до своїх трудів. Але яким чином можна справедливо порівняти ритмізовані і не ритмізовані явища, та ще й на ресурсі, де гармонійна ритмізація, віршування, вважаються найважливішими ознаками поетичності!
Тому ми нині і намагаємось розділяти те, що природно розділяється вираженою чи не вираженою ритмікою. І не за принципом - що гірше, а на рівноправності їх існування.
Для такої поезії створено свій розділ, свою головну сторінку
"Інша поезія" http://maysterni.com/?type=18

Тепер при публікації своїх творів кожен автор таки повинен визначити - ритмізована його композиція, чи ні. Якщо в композиції є чітка схема ритмування, то автор публікує свій текст як "вірші", якщо чіткої схеми ритмування не має, то публікація повинна здійснюватись як "Інша поезія", якщо це таки поезія.

Проблема із не ритмізованими, чи не явно ритмізованими композиціями і справді існує, але це не проблема "Поетичних Майстерень", а загальна проблематика сучасної Поезії.
Бо дуже легко написати текст без властивого віршам живого серцебиття ( а саме звідси походить і ритм), як це роблять зараз чи не усі, так звані поети Європи і США, так? Але легко - не завжди "добре".

І потрібно сказати собі чесно, більшість із нас не задумується про ритмічний малюнок своєї композиції.
Але якщо там існує чіткий РИТМ, то це ритмізована композиція, - якщо РИТМУ не має, то не ритмізована.

РИТМ, -у, ч. 1. Рівномірне чергування впорядкованих елементів (звукових, мовних, зображальних і т. ін.), циклів, фаз, тих чи інших процесів і явищ.

Тим не менше, адміністрація спеціально виокремила досить гостре питання підрозділом "Іншої поезії", аби

а) наші автори більш вільно експериментували у цьому напрямку, бо наразі оцінка за такі композиції не впливатиме на загальний рейтинг автора, але дозволяє акцентувати кращі тексти на відповідній головній сторінці "Іншої поезії" http://maysterni.com/?type=18

б) напрацьовувались критерії оцінювання і розуміння "неритмізованої поезії",

в) з'явилися авторитетні оглядачі цього напрямку, які би оперували певною логікою відповідного творчого процесу.

Аби ми врешті чули щось, на кшталт:
"Не ритмізована поезія зберігає певну вірність віршу і є саме поезією, а не прозою, тому що в ній виявляється кореспондування рядів, графічно виділених авторською установкою на вірш. У таких "розкутих" композиціях, на відміну від всіх "невільних" систем, немає наскрізних заходів повтору (склад у силабічної, стопа в силабо-тонічної, наголос в тонічної системах). Неритмізована поезія будується також і на повторенні, коли періодично змінюють одна одну фонетичні сутності різних рівнів, причому компонентами повтору може бути фонема, склад, стопа, наголос, клаузула, слово, група слів і фраза..."

Зараз продовжуємо налаштовувати оцю головну сторінку "Іншої поезії", і будемо сподіватися, що поступово у нас з'явиться точніше розуміння - чим вирізняється неритмізована, чи не явно ритмізована поезія, з'являться критерії в її оцінюванні, рубрики, теми...

Оцінки за публікації в розділі "Іншої поезії" ставляться, але ці оцінки, наразі, не йдуть в загальний рейтинг авторів - і це, повторюю, існуватиме до того часу, доки не стане чіткіше зрозуміло, що в такій "Поезії" є добре і гарне, а що - ні.

Якщо є власне бачення, то, прошу коментувати, відкривати нам очі на невидиме і видиме, і робити це коментарями на цій сторінці ( http://maysterni.com/publication.php?id=40439 ), а не десь інде.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2009-12-24 16:49:01 ]
а що це за новий термін "явно ритмізовані поезії"? це як? поясніть, будь ласка. що ритм є явний, а є прихований?

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-12-24 19:08:00 ]
Хороше питання, Наталю.

І я припускаю, що на нього є не одна відповідь.
Отже, якщо автор стверджує, що ритм, як рівномірне чергування впорядкованих елементів у композиції присутній і, окрім цих слів, автор може явити недовірливому поглядові критика ще ряд тотожно впорядкованих композицій, то ми лише привітаємо такого автора із винайденням власного стилю ритмування, звідки і півкроку до власного стилю віршування. Що в деяких країнах тільки і свідчить про народження Поета, а не версифікатора, правда?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
(Л.П./Л.П.) [ 2009-12-24 21:11:35 ]
я не думаю, що новостворений спосіб віршування обов язково є ознакою поета, а не простого експериментатора. Поетом робить щось інше, і це аж ніяк не нові винаходи ритмування, чи римування. копніть глибше - ритм у поезії усе-таки приховано чи явно відтворює ритм життя, тому й поезія подекуди зачаровує. я гадаю, та схема, за якою ви дієте - від форми до змісту (навіть у ваших суперечливих перекладах з Вітмена) є неприродньою. Ритм задається одразу, коли пишеш.Подекуди можливі збої, які поет - а він і майстер - повинен виправити.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2009-12-24 19:31:10 ]
Що таке явний ритм? Очевидно, що у продовження мого попереднього коментаря, можна перейти до видів ритмізованої поетичної мови (ми говоримо зараз про відомі, як явні, види і про не явні, або ж приховані), потім до стоп, із характерним для них чергуванням наголошених і ненаголошених складів; потім і до можливих гармонійних поєднань видів стоп, що, власне, і найцікавіше.


1   2   3   Переглянути все