За паяца свій голос віддав золотар із Полтави,
Нащо бевзю "Свобода"? Достатньо кумедної "ЗЕ".
Утомився байдужих будити - даремна ця справа,
Окацапленим гоям Вкраїна - не понад усе.

В церкві тризна за воїном. Куриться біль із кадила,
Огорта

…зустрілись знову в сновидінні
У дивнім небі сновидінь
Один із нас, мабуть, "гудіні"
А інший, певно, його тінь…
Півсвіту збіглося на диво
Півсвіту плескло, аби
"гудіні" з тінню виліз з чтива
Як сонце вранці до води…

А – Дух

Дух повіщає перейшовший,
що зараз Він у сфері цій;
хай шлях до Тебе якнайдовший –
Його перо в руці моїй.

Ні, не дзвонила тобі, не писала.
Просто зустріла в диму на пероні.
Спогади-файли тасуємо... мало...
Ти оженивсь на кирпатенькій Проні.

Маєте дачу-фазенду, на хутір
кличеш мене - там вільготно між проса.
Нащо пригода? Ураз не збагнути...

цей дощ без перерви періщить
вже тиждень, місяць, тисячу років

я вже не вірю, що він коли-небудь скінчиться

вулиці збігають каламутними річками
змиваючи рештки літа
до якоїсь підземної Лети

Іде біда. іде... іде...
(існує попит...)
А де ж наш праведник? - як де?
Ведуть на допит…
Ось день народження, не мій
Чийогось сина
А справедливості сувій
Засох невинно

У крамницю чорний грак
прилетів придбати фрак.
захотів він стати франтом,
бо набрид йому піджак.

Продавець, вусатий рак,
приміряв гракові фрак –
мудрували, підганяли,

Нема нічого, що мине намарне.
Буває у житті як у бою.
Обоє відпрацьовуємо карму,
та іноді не вистачає шарму
завоювати пасію свою.

І розумію, що іду до тризни,
а це не те, що зопалу на трон...

Дощить, столиця п'є небесну воду,
Між теплих циць сховався, мов ховрах.
Надходить час писати про природу,
Алькови утомили - просто жах.

Пахтять лілеї, айстри, матіоли
Обценьками флюїди носа рвуть.
Опісля ночі велелюбства кволий,

Ми необачно, на краю безодні,
хоч бурі не було і вечір тихий.
Вернулись на круги своя - сьогодні,
у закутку душі - дрімало лихо.
Не оправдатися, ще нам не вірять
ні янголи, ні демони, ні Боги.
На нас полюють - люди, птахи, звірі,
плекаємо свої пер

Із Олексія Апухтіна

Жарко. День годящий видавсь, слава богу...
Скоро на широку виїдем дорогу.
Там риплять обози, хур чималих низки,
із країв заморських там шляхом неблизьким
йде у нашу землю хоч якась новинка...
В манівцях російська губиться

Давайте обійдемось без присвят.
Слова знайдуть жаданих адресатів.
Шкода лиш - час не вернеться назад…
Але його й не треба повертати,

Бо сходить сонце у новому дні
І музикою повняться світанки.
Тепло, що Ви довірили мені -

Так ніжно хмарка небо лиже,
Бо вже насупиться ось-ось…
Гроза пройшла. Повітря свіже,
Як море буйне, розлилось.

Духмяні пахощі колосся…
І де взялася ти, снаго?
Неначе милої волосся

Боже, спаси нас від «русского міра»,
Від оскаженілого бузувіра,
Від окаянного ліліпута,
Що налаштовує знову нам пута.

Від ліліпутського кума-іуди,
Що, наче злодій, залазить повсюди,
І подаруй нам останню надію

У темряві місяць, неначе маяк.
Ця ніч, ніби пісня, твоя і моя.
Мов пісня кохання у світі зірок,
Напою єднання живильний ковток.

*приспів*
А місяць
мов човен, що обрієм ночі пройшов.

Замолоду раббі Елазар бен Арах був учнем самого раббана Йоханана бен Заккая, котрий, винесений з палаючого Єрусалима як покійник, зустрівся з командуючим римськими легіонами Веспасіаном і звернувсь до нього мов до імператора. На це той відповів, що юдей