Україна, 11 квітня,

У загальному хорі голосів мені вдалося сказати одну важливу річ: за кордоном нікого не цікавить російськомовна література України.

Минулої п'ятниці мене запросили на "Большую политику" для участі в останньому блоці програми, присвяченому українській та російськомовній літературі України.

Окрім кількох літераторів, був там і Вадим Калєснічєнко, неодноразовий персонаж моїх опусів. Який він має стосунок до літератури важко сказати, але основну свою думку продовжує пропагувати: російська мова і література перспективніші, а українська книга нікого не цікавила навіть і в совєтські часи.

Правди тут ні на гріш, але сперечатися з ним не буду. У загальному хорі голосів мені вдалося сказати одну важливу річ: за кордоном нікого не цікавить російськомовна література України.

Її представників не перекладають, не виділяють для них ґранти й стипендії, не запрошують на фестивалі, не фігурують вони в літературних оглядах та енциклопедичних довідниках.

Єдиний виняток – Андрій Курков, людина, яка зробила себе сама. Як він штурмував зарубіжні видавництва, отримуючи безліч відмов, він розповів у своїх інтерв'ю, але він себе чітко позиціонує, як український письменник, останнім часом романи свої видає паралельно обома мовами.

Тому анонс передачі "Битва українських і російських літераторів" не відповідає дійсності, бо не тільки нема жодної битви, а нема й точок дотику. Ми не пересікаємося.

Ми не читаємо одне одного, не цікавимося і дуже рідко зустрічаємося на сторінках одного видання. І таким виданням є лише журнал "Шо".

А те, що я собі приватно товаришую з Курковим, і ми домовилися, що він мене опише у своєму останньому романі ("Львівська гастроль Джеммі Хендрікса" уже вийшов), а я його – у своєму, то це скоріше виняток.

Якраз під час останньої поїздки до Києва мені до рук потрапила книжка російськомовного поета, нардепа, "Героя України", славетного сина Донбасу Боріса Бєлаша.

Марно шукати його книги у книгарнях, це поет, якого видають лише у Донецьку і читають, вочевидь, там само. Чому він став "Героєм" незрозуміло.

Мені уже доводилося писати про нього з нагоди виходу його поеми про Івана Мазепу з промовистою назвою "Цена измены".

З неабияким подивом я довідався, що цей закостенілий малорос, цей ненависник всього, що дороге для кожного свідомого українця, належить до Національної Спілки України.

Не розумію, як із цим мирився Володимир Яворівський, як і з цим продовжує миритися новий голова НСПУ Віктор Баранов і разом із ним сотні правовірних членів, які за неньку Україну готові йти на барикади. А ось вигнати зі своїх лав брехуна і графомана – оце вже зась!

Восени до Вищого адмінсуду надійшла скарга на президента, у якій позивач вимагав відмінити указ про присвоєння Бєлашу звания "Героя України", мотивуючи тим, що це звання присвоюють громадянам України за видатний героїчний вчинок або видатне трудове досягнення, а Бєлаш нічого такого не здійснив.

Ну, пише простацькі віршики, то такі віршики тисячі людей пишуть.

Проте суд відмовив у задоволенні скарги. Судді мотивували своє рішення тим, що присвоєння звання не торкається самого позивача і не зачіпає його прав, свобод або інтересів.

Цікаво, правда? А коли позбавляли цієї відзнаки Бандеру і Шухевича, то позивач, якого теж особисто це не торкалося, суд виграв.

Погляди Бєлаша консервативні і не відрізняються від поглядів якої-небудь пересічної бабульки, з тих, що сновигають вулицями у довгих спідницях і з іконками на грудях.

Ось як він пояснює, чому Україні не варто в Євросоюз: "Считаю, что нужно своего товаропроизводителя как-то поощрять и развивать, потому что в Европе все такое невкусное. Я уже не говорю о сале… А наше все очень полезное и вкусное".

І це рівень народного депутата! А коли у нього поцікавилися: "А вы когда последний раз были в Европе?", цей трубадур шахтарських дум відповів: "Ой, я уже забыл. Давно!"

Маймо надію, що в ролі нардепа Бєлаш іще встигне побувати в Європі й спробувати тамтешніх харчів, заки вилетить восени з парламенту.

Бєлаш плодючий автор і клепає свої віршики за будь-якої нагоди. Помаранчевих ворогів лає з особливим натхненням:

Всей деятельности Луценко

И иже с ним не задарма

Врачами выдана оценка

Как плоскоступие ума.



А то, було, згадав Новий рік:



Смешается с шампанским "старка",

Коньяк, веселостью пьяня...

И женка в качестве подарка

Найдет под елкою меня.



Бажання напитися просто таки переслідує Героя:



Если солнышку не рад,

Что ни слово, то и мат,

Если с подозреньем мент

На тебя косится,

Значит наступил момент

Заново напиться.



Особливо, якщо погода сприяє:



При всей любви к родному краю,

Под этот монотонный дождь

Не выдержу и забухаю.

Отож.

Про Януковича Бєлаш розповідає: "Он меня тепло воспринимает. Виктор Федорович меня часто цитировал в нужную минуту, находя нужные строчки". Мабуть, і такі:

Пейзажное



В этом холодном сортире,

Всеми ветрами продутом,

Я б не присел никогда,

Если б нужда не прижала...

Боже, как пусто в степи.



Безліч разів у ЗМІ цитували вірш Бєлаша, в якому він обіцяв, коли стане нардепом, вгостити усіх сексом. Але це не єдиний вірш про те, "чтоб желанья невозможные будила бешенная страть". Є й такий:



Какая грудь. Роскошный таз,

Пупок от счастья влажный.

В тебя входили много раз

И я вошел однажды.



Один раз увійшов – а забути не може. Сексуальна стурбованість Героя України змушує його бачити секс навіть у природі:



На хохлатку вспрыгнул кочет

И забыл, чего он хочет.

Подскажите, дети,

Чем заняться Пете.



***



Гудит пчела, щебечет птичка.

Дубок ложится (!!!) на сосну.

Природа, я твоя частичка,

Позволь, – бутончик лобыздну (?).


Але справжній шедевр, у якому присутнє захоплення чоловічим торсом, це вірш "В шахтерской бане", присвячений Віктору Януковичу:


Горячий душ - блаженная отрада.

Шахтерки прочь. И покурив, ребята

Идут туда, где белый пар клубится.

Чумазые от головы до пят

И, словно блики, озаряя лица.

Улыбки белозубые слепят.

И надо же, намыливший чуприну,

Забойщик знаменитый наш Исай,

Широкую свою подставив спину.

Мне пробасил: "А ну-ка, погуляй!"

Шипит мочалка, как рубанок бойкий.

Крутые плечи до сиянья трет.

Такой, случись обвал, он вместо стойки

Плечом, коль надо, стойку подопрет.

Какая сила в торсе исполинском.

Спина, брат, как сама тебе держава.

А он мне, подмигнув по-сатанински.

Исчез, как бог, растаяв в клубах пара.

Я сел на лавку, обессилев даже,

И улыбаюсь: выпала же честь!

Ужели с тех, кто множит беды наши,

Не ототрем оранжевую спесь?!


Чи тер спинку наш поет ще й президенту – історія замовчує. Але це, можливо, була б єдина заслуга Бєлаша перед Батьківщиною варта нагороди.

УНІАН
Юрій Винничук

http://tsn.ua/analitika/lobizdnuv-poet-butonchik.html