ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:23
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Іван Потьомкін
2019.08.22 14:20
Небажаних гостей приймать найкраще в піст. *Більше гонору, аніж гонорару. *Байдуже, в яку щоку намірилися бить, - не підставляй, боронь боже, другу. *Боїмося не смерті, а форми відходу з життя. *Політика – брехня в обкладинці справдешній. *Як суддя

Любов Бенедишин
2019.08.22 12:52
Якщо не вчора, не сьогодні -
тоді колИ ще?

...Зненацька виринув з безодні,
на смуток ближче.
Душа тремтить
шалено-рвійно:
чи в рай, чи в пекло.

Тетяна Левицька
2019.08.22 12:42
Де двоє там рада, де третя, там зрада.
Знайшлося б корито, а свині знайдуться.
Вродилася квітка - душиця, відрада,
та гичкою, рястом до сонечка пнуся.
----------------------------------------
Знов у самітню тишу кутаю гріхи,
ще небеса втрачати не го

Олена Побийголод
2019.08.22 12:26
Із Ігоря Сєверяніна

Той уряд, що нацьковує цензуру
на мислячих, - повинен впасти вмент, -
отак, як виставляю я цезуру,
щоб владу відокремити ущент.

Якщо ж суспільство нехтує огидно

Ніна Виноградська
2019.08.22 11:39
Єгорові Кабаненку, моєм удідусеві

Ця посмішка сільського дідуся
І пишновуса, і весела й щира.
З-під картуза душа відкрита вся
І сині очі, що сама довіра.

Сидить в метро, зіпершись на ціпок,

Сергій Губерначук
2019.08.22 11:20
Повертаються тіні, голосить луна,
сірі звірі збираються поночі,
десь у лісі думок є стежинка одна,
по якій ти шукатимеш помочі.

З купки попелу Фенікс зорею злетить –
несподівано Божою іскрою –
ти усе зрозумієш на деяку мить,

Ярослав Чорногуз
2019.08.22 08:07
Чи долею обом так суджено?
Як довго буде це тривать?
Вона – заміжня, він – одружений…
Під ними вже горить… трава.

Життя усе – неначе танго їм.
А він рвучкий, вона – легка.
Сплелися пристрастю останньою…

Микола Соболь
2019.08.22 06:36
Давайте з Вами будемо на – Ти.
І не важливо скільки літ між нами.
Хай небо буде потайки плести
Вінець кохання в нас над головами.
І будуть не відправлені листи
І ночі, що заповнені не снами.
Давайте з Вами будемо на – Ти.
Щоб губ могли торкнутися г

Серго Сокольник
2019.08.21 23:24
Осінній перший дощ... І наче
Нема ні смутку, ні війни...
І бідна мати не заплаче
Над тим, хто землю боронив,

Хто не повернеться ніколи,
Неначе сонячне тепло...
Немов одквітла матіола,

Ігор Федів
2019.08.21 18:28
Шукаю мотивацію буденній суєті,
Енергію на дріб’язкове витрачаю,
Але удачі фішка випадає не мені,
У землю дивлюся, зорі не помічаю.
Втішаюся синицею малою у руках,
Мету досягнуто і маю почивати,
Але у небі високо літає синій птах,
А я добуте не баж

Петро Скоропис
2019.08.21 12:23
Сторінку і вогонь, зерно і жорна зів,
сокири лезво і утятий нею волос –
Бог береже усе; осібно – згуки слів
любови і прощень, неначе власний голос.

В них б’ється рваний пульс і чути кості хруст,
і заступ гупотить; розмірні, глухуваті,
бо це житт

Олександр Сушко
2019.08.21 11:50
Вві сні кричав. Шептала жінка: - Годі!
Та скільки ж можна! Господи, прости!
...юдоль печалі снилася усоте -
Шеренга трун, могильних ям, хрестів.

Кацап - не друг, а шкуродер безжальний,
Ординець лютий, а не добрий гість.
Брати мої розтерзані стогн

Вікторія Лимарівна
2019.08.21 11:44
За мотивами телесеріалу «Величне століття»)

Кущі, каміння, квіти, друзі
застерігали: ти не йди!!!
Благання чулись не байдужі:
Не наближайся до біди!!!
Відсторонити, захистити
Всі намагалися його:

Сергій Губерначук
2019.08.21 11:14
Озеро.
Човен.
Глибока вода.
Біле латаття
пливе у серпанку.
Сонце розсохлось,
за світ загляда,
обрієм зрізане, ніби рубанком.

Іван Потьомкін
2019.08.21 10:46
Він добре зна: не здатен я на помсту.
З його шляху камінчик кожен підберу,
Аби котримсь він не пожбурив потім.
Що жодним словом я не прохоплюсь,
Коли, бува, спитають: «Хто він?»
«Довідайтесь самі»,- скажу натомість.
Та помсти все ж уникнуть не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Головні поетичні огляди):

Світлана Пасенюк
2019.04.24

Оксана Котвицька
2018.09.29

Лія Олексієнко
2018.04.20

Орися Мельничук
2017.01.26

Марія Укр
2016.04.07

Вікторія Фединишин
2015.11.30

Василь Псевдо
2015.11.24






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Редакція Майстерень (1963) / Головні поетичні огляди

 Мистецтво перекладу та актуальні переклади
Українські слова губили значення через подібність до російських

Пропонуємо читачам черговий уривок із праці "Секрети української мови" журналіста і мовознавця Святослава Караванського. Цього разу - про те, як і які українські слова зникали або змінювали своє значення на значення співзвучних слів у російській мові.

Запозичення російської лексики до української живої, а згодом і писемної мови почалося одразу після Переяславської угоди 1654 р. Щоправда, протягом XVII і XVIII століть таке запозичення було обопільним. Російська літературна мова тоді ще не була вироблена, і вироблення її йшло під великим впливом української.

Розгляньмо два лексичні приклади.

У словнику Білецького-Носенка зафіксовано як українське слово обуза, і автор перекладає його на російську мову не як обуза, а як заботы, хлопоты, трудная должность. Отже, Білецький-Носенко не міг слово обуза назвати російським Таким воно за його часів і не було. Це було українське слово, яке засвоїла російська мова. Сьогодні ж слово обуза ми сприймаємо, як російське, і словники перекладають його як тягар, клопіт, морока.

У словнику Грінченка українське слово повстанець перекладено на російську мову словом инсургент. Тобто, Грінченко не вважав сучасне російське слово повстанец російським словом. Це слово російська мова запозичила з української.

Такі запозичення далеко не поодинокі.

Всотавши чималу частку української лексики, російська мова на початку XIX ст. остаточно сформувалася, і почався процес зворотної інтеграції російської лексики до української мови.

Коли в українському суспільстві стало співіснувати дві мови, то багато українських слів, які мали інше значення в мові російській, стали зникати з живої й писемної мови, або набрали значення, спільного з російською мовою.

Освіта для елітарних прошарків українського суспільства була тоді лише російськомовна, і чи не всі українські письменники діставали тільки таку освіту, часто-густо краще володіючи російською мовою, ніж своєю рідною.

Коли в українському суспільстві, а надто в освічених колах, стало практично співіснувати дві мови, то багато українських слів, які мали інше значення в мові російській, стали зникати з живої й писемної мови, або набрали значення, спільного з російською мовою. Цей процес можна назвати смерть через подобу. Так, слово получати, що значило єднати, через свою подобу до російського получать — діставати, одержувати — перестало вживатися.

Ось іще кілька таких зникнень:

слово, що зникло або втратило своє значення - російське слово, що сприяло зникненню або втраті значення

вредний /капосний/ - вредный /шкідливий/

конечно /неодмінно, конче/ - конечно /певно, напевно/

опускати /залишати/ - опускать /спускати, випускати/

пішохід /тротуар/ - пешеход /пішоходець/

плохий /смирний, небойовитий/ - плохой /поганий/

понімати /поймати, охоплювати/- понимать /розуміти/

шумний /який піниться/ - шумный /гучний/

Письменники, які знали дві мови, уникали таких слів, щоб не дезорієнтувати читачів, бо читачами української літератури за тих часів були росіяни, а також російськомовні українці.

Пошук українського слова. СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСЬКИЙ




Питання зручної організації сторінки перекладів ми ще не вирішили, але робимо ці кроки зараз

Авторські права: Для будь-якого використання поетичних творів потрібний дозвіл автора, або нинішніх власників права. Тому редакція намагається отримувати такі дозволи і тільки на сайтове розміщення невеликої кількості творів у якості творчих орієнтирів і в цілях здійснення їх перекладів українською.


Томас
Венцлова



"В цілому так, я вважаю, - переклад має таку ж цінність, як і оригінальна поезія. Ці речі навіть не варто особливо розрізняти. До речі, у класиків часто так і було, переклади Пушкіним віршів Міцкевича входять у його спадщину нарівні із власними віршами - так, в принципі, і повинно бути. При перекладі вірші ніби демонтуються на складові елементи, а потім із цих елементів складається нова будова. Але ця нова будова,
в ідеалі, повинна бути такою ж прекрасною, як і будова первинна. Звичайно, це завдання далеко не завжди вдається виконати. Інколи воно взагалі не має рішення, але його, все таки, потрібно намагатися вирішити..." Із інтерв'ю "Точка. Зрения",
Отож, вважаємо корисним для читачів і авторів здійснюване редакцією анонсування творчості шановного поета Томаса Венцлови на наших сторінках. Маємо авторський дозвіл також і на спроби перекладів надісланих нам автором віршів. Будемо пробувати?
________
"Dorogie Kollegi,
posylaju 10 stishkov s russkimi
podstrochnikami. Porjadok rifm (kogda oni est'), dumaju, jasen iz originala.
Proshu podderzhivat' kontakt.
Vash
Tomas Venclova"
________
Автор любязно надав у наше розпорядження порядковий і дослівний переклад текстів віршів з литовської мови, і нам залишилася проста дрібничка - скласти усе до купи :) Наприклад так, як це зробив свого часу інший автор.



Й. Бродський

Из ТОМАСА ВЕНЦЛОВА

ПАМЯТИ ПОЭТА. ВАРИАНТ



В Петербурге мы сойдемся снова...
Осип Мандельштам

Вернулся ль ты в воспетую подробно
Юдоль, чья геометрия продрогла, —
В план города, в скелет его, под ребра,
Где, снегом выколов Адмиралтейства вид
Из глаз, мощь выключаемого света
Выводит тень из ледяного спектра
И в том конце Измайловского смертно
Многоколесный ржавый хор трубит.

Опять трамвай вторгается как эхо
В грязь мостовой, в слезящееся веко,
И холод девятнадцатого века
Царит в вокзалах. Тусклое рядно
Десятилетий пеленает кровли.
Опять ширь жестов, родственная кроне.
На свете все восстановимо, кроме
Простого тела, видимо. Оно

Уходит в зимнем сумраке незримо
В зарю глухую Северного Рима,
Шаг приспособив к перебоям ритма
Пурги, в пространство тайное, в тот круг,
Где зов волчицы переходит в общий
Конвойный вой умалишенных волчий,
В былую притчу во языцех — в отчий
Заочный и дослезный Петербург.

Не воскресить гармонии и дара,
Поленьев треска, тёплого угара
В том очаге, что время разжигало.
Но есть очаг вневременный, и та
Есть оптика, что преломляет судьбы
До совпаденья слова или сути,
До вечных форм, повторенных в сосуде,
На общие рассчитанном уста.

Взамен необретаемого Рая,
Из пенных волн что остров выпирая,
Не отраженье жизни, но вторая
Жизнь восстает из устной скорлупы.
И в свалке туч над мачтою ковчега
Ширяет голубь в поисках ночлега,
Не отличая обжитого брега
От Арарата. Голуби слепы.

Оставь же землю. Время плыть без курса.
Крошится камень, ложь бормочет тускло.
Но, как свидетель выживший, искусство
Буравит взглядом снега круговерть.
Бредут в моря на ощупь устья снова.
Взрывает злак мощь ледяного крова.
И легкое бессмысленное слово
Звучит вдали отчетливей, чем смерть.





Песнь одиннадцатая

Скоро же, друг Эльпенор,
очутился ты в царстве Аида...

Все было, видимо, не так. Сквозь ветви
открылся нам большой заглохший порт.
Бетон причальной стенки безмятежно
белел в зацветшей илистой воде.
Прибой лизал рассохшиеся сваи,
торчавшие из пены. Налетавший
с равнины ветер гнал слепой песок
меж обезглавленных каркасов барок.
Исколотый огрызками бессчетных
мачт и стреноженный канатом воздух
лежал без сил плашмя на водной глади
спиною к дюнам. Выгоревший флаг
жары подрагивал над горизонтом. Хлопец,
плот смастеривший из подгнивших досок,
чтоб переправиться через протоку,
искал попутчиков. Опричь него,
людей там не было. Уже не помню, кто
пробормотал, что эта местность тоже
отчасти с Итакой имеет сходство.

Был полдень, сердцевина дня.
Минувшая война и годы странствий
отягощали мозг наш, как вода,
пловцу неловкому пробравшаяся в бронхи.
Под каблуком похрустывали галька,
ракушечник. Потом мы все лежали
в траве, забывши о природе -- о
той, кто сама о нас давно забыла.

Небесный свод перемещался. Соль,
луной незримой движимая, шумно
свершала свой круговорот. На гребне
буйки подскакивали, и слепили глаз
облепленные мидиями бревна.
Как сумрачна, как терпелива глубь
прибоя! Как велеречива пена --
как память о пространстве -- как пространство
меж молом и хребтом землечерпалки.

Поблизости раздался легкий шорох:
прохожий, несший на плече весло,
прошествовал в глубь суши, где никто
весла не видел отродясь. Полевка
обнюхивала торопливо ржавый
трезубец у подножья дюны.

Волны не существует. Существует
лишь масса, а не сумма капель.
Вода стремится от самой себя.
Ни острова, что тесен для объятья,
ни смерти на экваторе, ни мятой
травы полей, ни возвращенья в лоно
миф и история не обещают.

За поворотом началось другое
пространство. Чуть сместилась перспектива.
Песчинки под ногой блестели, точно
вы их рассматривали через лупу
(иль в перевернутый бинокль -- камни).
Предметов очертанья расплывались,
как звуки музыки в неподходящем зале.
Мы сразу поняли: всему виной жара --
и мало удивились, встретив рядом
с оградой друга -- одного из тех,
с кем свидеться дано лишь после смерти.

Он был лишь первым.



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 15:05:56
Переглядів сторінки твору 20809
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.540 / 5.5  (4.494 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 3.667 / 5.5  (3.500 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2019.08.20 15:19
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 11:40:16 ]

Очевидно, що нині існують дві традиції -

1) Максимально точне перенесення поетики першоджерела,
2) Тонка гра сенсами на тему поетики першоджерела,

але, на практиці, є ще і третій варіант: те чи те входження в першоджерело без літературних наслідків.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 11:41:54 ]
Вочевидь, спроба С.М.Залізняк претендує на варіант (2).
Але, можливо, попри чималу кількість (2), можуть існувати і варіанти (1) ?
Хто спробує, можна хоча б часткові рішення запропонувати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 11:55:34 ]


Олександр Блок

Ночь, улица, фонарь, аптека,
Безсмысленный и тусклый свѣтъ.
Живи еще хоть четверть вѣка —
Все будетъ такъ. Исхода нѣтъ.


А ось, наприклад, якось так:

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека
Безсенсова, півсвітла (несвітна) тьма
живи хоча би чверть ще віку -
все те ж, і виходу нема...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 11:57:52 ]

А щодо другої частини? З максимальною точністю якщо?

Олександр Блок

Умрешь — начнешь опять сначала,
И повторится все, какъ встарь:
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 12:35:41 ]


Помреш, і знов почнеш помалу (?)
і знов з того ж причалу (?)
старий тягар (примар - мар) .... ( кошмар ;;))
Ніч, брижі льодяні каналу,
аптека, вулиця, ліхтар

Звичайно, дуже важлива "драматургія" кожного моменту. Це ж усе і аристократично і серйозно, можливо і надто, як на сьогодні, але так є в автора.