ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2021.04.11 09:38
Вітри проснулись весняні.
Усе буяє ночі й дні
У далині розмаю.
О аромат, о гук новий!
О, бідне серце, не болій!
Весна все, все міняє.

І кращає щоденно світ,

Сергій Губерначук
2021.04.11 09:25
Я плачу не за тим
безруким чоловіком,
якого жінка – заживо в труну,
дебела жінка.

І не за родичем,
якого добрий слід,
якого жовта тюль у гробовім бузку

Віктор Кучерук
2021.04.11 09:18
Я не гнався за нею
І щодня не шукав
Будь-яких привілеїв
Наяву чи в думках.
І не думав ніколи,
Що повсюди, як дзвін,
Буду чуть мимоволі
Втішне слухові: Він…

Микола Соболь
2021.04.11 07:08
Давайте будемо дружити.
А, якщо ні, я маю палку!
Мені таких, як ви не жалко.
Великороси – то еліта!
А ти мовчи, хохол смердючий,
ми й не таких в Дніпрі топили…
Ви всі – лайно, росія – сила!
А тут лиш чорнозем родючий

Ярослав Чорногуз
2021.04.10 10:39
Чи замку старовинного уламок?
Чи арфи чарівливий силует?
Безверхе диво стало перед нами -
Тополі білої сяйний квартет

Із стовбурів, що їх зростив Пашкевич -
Талановитий, мудрий садівник.
Потоцького родини світле древо

Ігор Шоха
2021.04.10 08:53
                І
Неологізми – це, таки, обнова...
Що тільки не видумує поет,
аби розбагатіла наша мова
на чим попало латаний сюжет.
Усе це файно: словеса наяди,
омоніми – і танки, і танки...
але хоча би наголосу ради,

Сергій Губерначук
2021.04.10 07:24
Я все скажу, бо не скажу нічого.
Моя любов маленькою була.
Вона мене зайняла на недовго…
і загула.

Найперше почуття несупокою
між нами, між нерівними двома,
я перевірю вогкою рукою –

Микола Соболь
2021.04.10 04:30
Зорею у холодні роси,
у ще незорані поля,
де перших квітів суголосся
леліє на зорі земля…

Пішла душа у шлях небесний,
осиротивши рідний дім.
Хай світлі спогади не скреснуть

Микола Дудар
2021.04.09 20:09
У подумках своїх про вишкіл і повагу
Де кожен з нас підскарбій і рушій
Спочатку я заколотив би брагу
І кілька діб посидів би у ній…

У подумках своїх про смертне і безсмертне
Де кожен з нас державець і ключар…
Зізнався б я вам, людоньки, відверто

Сергій Губерначук
2021.04.09 16:29
Ай, риба..,
ніби вдих у воді…
потрапив до сита вихор,
вітре мій ти…
Розтинала ти тіло таємне
і зябра знайшла,
на тарелі тонка тарантела
перестала звучать…

Микола Соболь
2021.04.09 12:57
Моя мама педагог від Бога,
як до рук ухопить кропиву,
то тікають небажання й втома
і не знаю: вмер, чи ще живу.

Так зростали і сусідські діти
(кропиви хватало геть на всіх)
молоді цього не зрозуміти,

Ігор Шоха
2021.04.09 11:14
Коли надій на мир уже немає
і москалю Європа – не указ,
вона усе ще думає-гадає, –
як помирити Київ і Донбас?
Куди подіти з мапи Україну?
Як поділити націю її,
а заодно і землю... і руїну,
аби понаїдались буржуї?

Володимир Бойко
2021.04.09 09:33
Хтось сильний правдою, а хтось – побрехеньками. Хто дивиться на світ поганим оком, погане й бачить. Влада без корупції, як холодець без хрону. Не важливо, якої породи пташка. Головне, аби її яйця приносили прибуток. Любов за гроші – продажніст

Тетяна Левицька
2021.04.09 08:36
На Покрову, я поспішала в Романів до мами на її День народження. На трасі, біля метро Житомирська, стояла вервечка маршруток. Я заглянула в салон, потрібної мені, і побачила єдине порожнє місце, біля водія. - Це сидіння вільне? Чи можна тут присісти?, -

Микола Соболь
2021.04.09 06:06
«Спасителі» крокують по землі
у колір крові їх криваві стяги.
Де підлість править не чекай відваги.
Убивці смерть смакують у кремлі.

Вони ідуть на захід і на схід…
Вбивають просто так, заради втіхи.
З убитих тіл течуть криваві ріки,

Юлія Івченко
2021.04.08 23:18
врешті яка різниця коли вона голосна
стає принишклою і мовчки іде додому
коли слово чує різке то планета їй затісна
а може у неї сьогодні нестримно боліли скроні

а може не треба під ребра пускати дим
бо не палить і сумніви часу у торбу збирає
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Головні поетичні огляди):

Орися Мельничук
2017.01.26

Марія Укр
2016.04.07

Вікторія Фединишин
2015.11.30

Василь Псевдо
2015.11.24

Мира Бандера
2015.10.31

Галина Бордуляк
2015.07.17

Сонцедар Печерник
2015.04.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Редакція Майстерень (1963) / Головні поетичні огляди

 Мистецтво перекладу та актуальні переклади
Українські слова губили значення через подібність до російських

Пропонуємо читачам черговий уривок із праці "Секрети української мови" журналіста і мовознавця Святослава Караванського. Цього разу - про те, як і які українські слова зникали або змінювали своє значення на значення співзвучних слів у російській мові.

Запозичення російської лексики до української живої, а згодом і писемної мови почалося одразу після Переяславської угоди 1654 р. Щоправда, протягом XVII і XVIII століть таке запозичення було обопільним. Російська літературна мова тоді ще не була вироблена, і вироблення її йшло під великим впливом української.

Розгляньмо два лексичні приклади.

У словнику Білецького-Носенка зафіксовано як українське слово обуза, і автор перекладає його на російську мову не як обуза, а як заботы, хлопоты, трудная должность. Отже, Білецький-Носенко не міг слово обуза назвати російським Таким воно за його часів і не було. Це було українське слово, яке засвоїла російська мова. Сьогодні ж слово обуза ми сприймаємо, як російське, і словники перекладають його як тягар, клопіт, морока.

У словнику Грінченка українське слово повстанець перекладено на російську мову словом инсургент. Тобто, Грінченко не вважав сучасне російське слово повстанец російським словом. Це слово російська мова запозичила з української.

Такі запозичення далеко не поодинокі.

Всотавши чималу частку української лексики, російська мова на початку XIX ст. остаточно сформувалася, і почався процес зворотної інтеграції російської лексики до української мови.

Коли в українському суспільстві стало співіснувати дві мови, то багато українських слів, які мали інше значення в мові російській, стали зникати з живої й писемної мови, або набрали значення, спільного з російською мовою.

Освіта для елітарних прошарків українського суспільства була тоді лише російськомовна, і чи не всі українські письменники діставали тільки таку освіту, часто-густо краще володіючи російською мовою, ніж своєю рідною.

Коли в українському суспільстві, а надто в освічених колах, стало практично співіснувати дві мови, то багато українських слів, які мали інше значення в мові російській, стали зникати з живої й писемної мови, або набрали значення, спільного з російською мовою. Цей процес можна назвати смерть через подобу. Так, слово получати, що значило єднати, через свою подобу до російського получать — діставати, одержувати — перестало вживатися.

Ось іще кілька таких зникнень:

слово, що зникло або втратило своє значення - російське слово, що сприяло зникненню або втраті значення

вредний /капосний/ - вредный /шкідливий/

конечно /неодмінно, конче/ - конечно /певно, напевно/

опускати /залишати/ - опускать /спускати, випускати/

пішохід /тротуар/ - пешеход /пішоходець/

плохий /смирний, небойовитий/ - плохой /поганий/

понімати /поймати, охоплювати/- понимать /розуміти/

шумний /який піниться/ - шумный /гучний/

Письменники, які знали дві мови, уникали таких слів, щоб не дезорієнтувати читачів, бо читачами української літератури за тих часів були росіяни, а також російськомовні українці.

Пошук українського слова. СВЯТОСЛАВ КАРАВАНСЬКИЙ




Питання зручної організації сторінки перекладів ми ще не вирішили, але робимо ці кроки зараз

Авторські права: Для будь-якого використання поетичних творів потрібний дозвіл автора, або нинішніх власників права. Тому редакція намагається отримувати такі дозволи і тільки на сайтове розміщення невеликої кількості творів у якості творчих орієнтирів і в цілях здійснення їх перекладів українською.


Томас
Венцлова



"В цілому так, я вважаю, - переклад має таку ж цінність, як і оригінальна поезія. Ці речі навіть не варто особливо розрізняти. До речі, у класиків часто так і було, переклади Пушкіним віршів Міцкевича входять у його спадщину нарівні із власними віршами - так, в принципі, і повинно бути. При перекладі вірші ніби демонтуються на складові елементи, а потім із цих елементів складається нова будова. Але ця нова будова,
в ідеалі, повинна бути такою ж прекрасною, як і будова первинна. Звичайно, це завдання далеко не завжди вдається виконати. Інколи воно взагалі не має рішення, але його, все таки, потрібно намагатися вирішити..." Із інтерв'ю "Точка. Зрения",
Отож, вважаємо корисним для читачів і авторів здійснюване редакцією анонсування творчості шановного поета Томаса Венцлови на наших сторінках. Маємо авторський дозвіл також і на спроби перекладів надісланих нам автором віршів. Будемо пробувати?
________
"Dorogie Kollegi,
posylaju 10 stishkov s russkimi
podstrochnikami. Porjadok rifm (kogda oni est'), dumaju, jasen iz originala.
Proshu podderzhivat' kontakt.
Vash
Tomas Venclova"
________
Автор любязно надав у наше розпорядження порядковий і дослівний переклад текстів віршів з литовської мови, і нам залишилася проста дрібничка - скласти усе до купи :) Наприклад так, як це зробив свого часу інший автор.



Й. Бродський

Из ТОМАСА ВЕНЦЛОВА

ПАМЯТИ ПОЭТА. ВАРИАНТ



В Петербурге мы сойдемся снова...
Осип Мандельштам

Вернулся ль ты в воспетую подробно
Юдоль, чья геометрия продрогла, —
В план города, в скелет его, под ребра,
Где, снегом выколов Адмиралтейства вид
Из глаз, мощь выключаемого света
Выводит тень из ледяного спектра
И в том конце Измайловского смертно
Многоколесный ржавый хор трубит.

Опять трамвай вторгается как эхо
В грязь мостовой, в слезящееся веко,
И холод девятнадцатого века
Царит в вокзалах. Тусклое рядно
Десятилетий пеленает кровли.
Опять ширь жестов, родственная кроне.
На свете все восстановимо, кроме
Простого тела, видимо. Оно

Уходит в зимнем сумраке незримо
В зарю глухую Северного Рима,
Шаг приспособив к перебоям ритма
Пурги, в пространство тайное, в тот круг,
Где зов волчицы переходит в общий
Конвойный вой умалишенных волчий,
В былую притчу во языцех — в отчий
Заочный и дослезный Петербург.

Не воскресить гармонии и дара,
Поленьев треска, тёплого угара
В том очаге, что время разжигало.
Но есть очаг вневременный, и та
Есть оптика, что преломляет судьбы
До совпаденья слова или сути,
До вечных форм, повторенных в сосуде,
На общие рассчитанном уста.

Взамен необретаемого Рая,
Из пенных волн что остров выпирая,
Не отраженье жизни, но вторая
Жизнь восстает из устной скорлупы.
И в свалке туч над мачтою ковчега
Ширяет голубь в поисках ночлега,
Не отличая обжитого брега
От Арарата. Голуби слепы.

Оставь же землю. Время плыть без курса.
Крошится камень, ложь бормочет тускло.
Но, как свидетель выживший, искусство
Буравит взглядом снега круговерть.
Бредут в моря на ощупь устья снова.
Взрывает злак мощь ледяного крова.
И легкое бессмысленное слово
Звучит вдали отчетливей, чем смерть.





Песнь одиннадцатая

Скоро же, друг Эльпенор,
очутился ты в царстве Аида...

Все было, видимо, не так. Сквозь ветви
открылся нам большой заглохший порт.
Бетон причальной стенки безмятежно
белел в зацветшей илистой воде.
Прибой лизал рассохшиеся сваи,
торчавшие из пены. Налетавший
с равнины ветер гнал слепой песок
меж обезглавленных каркасов барок.
Исколотый огрызками бессчетных
мачт и стреноженный канатом воздух
лежал без сил плашмя на водной глади
спиною к дюнам. Выгоревший флаг
жары подрагивал над горизонтом. Хлопец,
плот смастеривший из подгнивших досок,
чтоб переправиться через протоку,
искал попутчиков. Опричь него,
людей там не было. Уже не помню, кто
пробормотал, что эта местность тоже
отчасти с Итакой имеет сходство.

Был полдень, сердцевина дня.
Минувшая война и годы странствий
отягощали мозг наш, как вода,
пловцу неловкому пробравшаяся в бронхи.
Под каблуком похрустывали галька,
ракушечник. Потом мы все лежали
в траве, забывши о природе -- о
той, кто сама о нас давно забыла.

Небесный свод перемещался. Соль,
луной незримой движимая, шумно
свершала свой круговорот. На гребне
буйки подскакивали, и слепили глаз
облепленные мидиями бревна.
Как сумрачна, как терпелива глубь
прибоя! Как велеречива пена --
как память о пространстве -- как пространство
меж молом и хребтом землечерпалки.

Поблизости раздался легкий шорох:
прохожий, несший на плече весло,
прошествовал в глубь суши, где никто
весла не видел отродясь. Полевка
обнюхивала торопливо ржавый
трезубец у подножья дюны.

Волны не существует. Существует
лишь масса, а не сумма капель.
Вода стремится от самой себя.
Ни острова, что тесен для объятья,
ни смерти на экваторе, ни мятой
травы полей, ни возвращенья в лоно
миф и история не обещают.

За поворотом началось другое
пространство. Чуть сместилась перспектива.
Песчинки под ногой блестели, точно
вы их рассматривали через лупу
(иль в перевернутый бинокль -- камни).
Предметов очертанья расплывались,
как звуки музыки в неподходящем зале.
Мы сразу поняли: всему виной жара --
и мало удивились, встретив рядом
с оградой друга -- одного из тех,
с кем свидеться дано лишь после смерти.

Он был лишь первым.



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2006-09-04 15:05:56
Переглядів сторінки твору 23990
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.540 / 5.5  (4.489 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 3.667 / 5.5  (3.497 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2021.04.04 10:15
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 11:40:16 ]

Очевидно, що нині існують дві традиції -

1) Максимально точне перенесення поетики першоджерела,
2) Тонка гра сенсами на тему поетики першоджерела,

але, на практиці, є ще і третій варіант: те чи те входження в першоджерело без літературних наслідків.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 11:41:54 ]
Вочевидь, спроба С.М.Залізняк претендує на варіант (2).
Але, можливо, попри чималу кількість (2), можуть існувати і варіанти (1) ?
Хто спробує, можна хоча б часткові рішення запропонувати.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 11:55:34 ]


Олександр Блок

Ночь, улица, фонарь, аптека,
Безсмысленный и тусклый свѣтъ.
Живи еще хоть четверть вѣка —
Все будетъ такъ. Исхода нѣтъ.


А ось, наприклад, якось так:

Ніч, вулиця, ліхтар, аптека
Безсенсова, півсвітла (несвітна) тьма
живи хоча би чверть ще віку -
все те ж, і виходу нема...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 11:57:52 ]

А щодо другої частини? З максимальною точністю якщо?

Олександр Блок

Умрешь — начнешь опять сначала,
И повторится все, какъ встарь:
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 12:35:41 ]


Помреш, і знов почнеш помалу (?)
і знов з того ж причалу (?)
старий тягар (примар - мар) .... ( кошмар ;;))
Ніч, брижі льодяні каналу,
аптека, вулиця, ліхтар

Звичайно, дуже важлива "драматургія" кожного моменту. Це ж усе і аристократично і серйозно, можливо і надто, як на сьогодні, але так є в автора.