Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Ніна Виноградська (1961)
Мій серцекрик, що чую тільки я,
А ти його відчуєш як неспокій,
Як щось тривожне і болюче, доки
Не виникне в душі моє ім,я.


Інфо
* Народний рейтинг 5.048 / 5.49
* Рейтинг "Майстерень": 5.031 / 5.6
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Переглядів сторінки автора: 41403
Дата реєстрації: 2008-01-22 21:37:29
Звідки: м.Харків
Група: Користувач
Е-mail: << Для контакту з автором зареєструйтеся >>
Автор востаннє на сайті 2017.03.16 07:15
Автор у цю хвилину відсутній

Про автора
Ніна Іванівна Виноградська-Якимчук народилась в селі Межирічі, Лебединського району на Сумщині, живе і працює в Харкові. Член НСПУ. Збірки поезій: "А зорі пахнуть полинами", "Серцекрик", "Сніг молодий", "Помаранчеві дзвони", поема "Голодомор" (окремі видання 2007,2008, 2009 рр.), "Веселкова Україна", "Я додому іду". Лауреат премії Українського Вільного Університету в м. Нью-Йорку (2007). Заслужений діяч мистецтв України, автор і ведуча щонедільної радіопередачі "Поетичний зорепад" на обласному радіо, голова Харківського обласного відділення всеукраїнської громадської організації Конгрес української інтелігенції.

Найновіший твір
Закопана сокира


Виціловує вітер осінній яблуням пучки,
Виграє золотим і червоним у нашім саду.
Дожилася Вкраїна до краю, до горя, до ручки,
Бо отримує тільки жалі і велику біду.

Все зламали у ній — і майбутнє, і душу, і вроду,
Розікрали ставки і до річки й на крок не дійти.
Закопали сокиру війни, а з нею й свободу.
Збайдужілий до всього живеш вже у безладі ти.

Хтось же править тобою і хтось той вирішує долі,
Як в майбутнє потрапиш, то це вже везіння, чиє?
І летить у світи цей нахабний хазяїн сваволі,
І в конвульсіях б’ється омріяне щастя твоє.

Хто очистить державу від погані, нам невідомо,
Спить народ очумілий, його стережуть вороги.
І привчають усіх, що ми гості у власному домі,
І заплющили очі на злочини, що навкруги.

Та не вічно зимовим вітрам у світах шаленіти,
Забиваючи снігом шпарини і кожен куток.
І народяться вільні від горя і сорому діти,
Бо єдина надія на цих ось майбутніх діток.

Молоко материнське уб’є знахабнілу отруту,
Ляже зернятко в свіжу і теплу весняну ріллю.
І розірве народ закривавлені болісні пута,
І Шевченкове слово ожиє: «Вкраїно, молю!»