ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Деркач
2019.06.19 09:59
Що не царі, то у твоїй короні.
За очі карі і за голубі
лукава доля вибілила скроні.
І як не потонути у журбі?

Он повновидий сяє з оболоні
як вишитий цілунок на габі.
І лоскотно, і солодко тобі,

Микола Соболь
2019.06.19 08:12
Душа болить. І серце крає щем.
Любити так нелегко Україну.
Де я такого дурня ще зустріну?
Щоби пройти у двох над вирвищем.

Кумпаняться зросійщені брати.
Не та їм віра, влада, ненька, мова…
Мене зовуть, не ладиться розмова.

Олександр Сушко
2019.06.19 07:13
Від сумних думок солоні нюні
Ллються у долоні шкарубкі.
От чому жінки - усі розумні,
А мужі - тупезні глупаки?

Все що зароблю - несу до кралі,
Сам ходжу в полатаних штанах.
Благовірна днину тралі-валі,

Наталія Дяк
2019.06.19 00:03
Мапуй мене, та до екватору,
Забудь південні експедиції.
Маршрути: доля гладіатора
Або посвята Дона в лицарі.

Даремно стрілки каруселили,
Лякали вироком дозиметри.
Манили лунами веселими...

Володимир Ляшкевич
2019.06.18 21:58
• •
А поїзди летять у невідомість
до різних станцій круговерті волі
і безупинно ти пересідаєш,
а там і на ходу - з одного в інший,
з одної долі в іншу, знову й знову.
аж раптом, як в дитинство, відлітаєш
на павутинці сонної вітрилі

Іван Потьомкін
2019.06.18 21:24
Пес чоловіка так покусав,
Що рани ніяк не заживали.
Всілякі трави давали знахарі,
Але ніщо чомусь не помагало.
І ось, накульгуючи, потерпілець йде,
Навстріч - хтось, видно, не тутешній:
«Де лихо ти набув оце?»
«Довго розказувать»,- скривився чолові

Ігор Федів
2019.06.18 20:07
Ось моя радість… Дві радості – гордості,
Закутані ковдрою, линуть у сні.
Ніч романтично співає акордами,
Зірками записує небо пісні.
У кого є щастя? А я маю двічі!
Милуюся ними, жадаю життя.
І світові можу казати у вічі,
Що істину знаю у сенсі бу

Світлана Ковальчук
2019.06.18 18:05
А десь громи стинають спеку дня.
Їх чути за надривами гучними.
Здіймаюся у прислуханні я.
Та ось він, дощ - краплини, ріки, злива,
аж лячно.
В небі крешуть блискавки, неначе змії.
Можуть укусити.

Микола Дудар
2019.06.18 15:45
…уповноважений Христа?
Ось відновлюсь і запитаю
Невпинний ріст мого хвоста -
Чи впустять з ним мене до Раю?
Чи впустять з прикусом божка?..
Не від народження - присадка!!!
Вона, по правді, не важка
Всього лиш навсього як крапка…

Олександр Сушко
2019.06.18 14:14
У країні, де правлять пейса -
Звично сваряться хохлаки.
Цуплять гріш тямковиті бевзі
У глупеньких розумаків.

Гостра шпичка сідницю муля,
Потішаються Цур і Пек:
Вийшла з томосу пишна дуля -

Світлана Майя Залізняк
2019.06.18 10:29
Коли знайомець лізе у багно,
порушує табличні заборони,
промовчу - хай забрьохається гном.
Топтатиму пісок, врунисті гони...

Хай сом відчистить п'явок, слимаків,
приймає душ Шарко, змиває сажу...
Перестороги Майї заслабкі.

Любов Бенедишин
2019.06.18 09:29
Твій погляд захмарений –
серце стискається.
Диму сигарного
пасма гойдаються,
тягнуться, сизіють,
тануть під стелею.
Ранок безсилий
блукає оселею.

Ігор Деркач
2019.06.18 09:13
Салют, моя зоре! Я – у дорозі,
а ти сіяй, не забувай, пиши.
І я тобі, і ти мені у змозі
побути половинкою душі.

Одному і одній у цьому світі
одна відрада – ладо і листи.
Роби як я, пиши мені привіти

Тетяна Левицька
2019.06.18 08:07
Знову цвітуть ярих весен рожеві каштани,
сонце в зеніті запалює все навкруги.
Поруч із милим солодкою ватою тану,
айсберг у морі небесному губить сніги!

На отоманці розлуки - червона помада,
чайна троянда розсипалась. А чи збереш?
В лоні душі заго

Козак Дума
2019.06.18 07:24
Равлик суне вздовж доріжки,
мов антени в нього ріжки.
На спині несе хатинку,
в ній м’яку ховає спинку.
Хтось нагнав малому страху,
обігнав він черепаху
і тепер його малятам
буде важко наздогнати.

Володимир Бойко
2019.06.18 01:32
Мани мене, мани
Кудись у дивокраї,
Неначе до мани,
До тебе я звикаю.

Допоки не мине
Манлива насолода,
Не стримають мене
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Маріанна Кіяновська (1973) / Поеми

 Орлеанська Діва: vis major

A la guerre comme a la guerre

А що то смерть?
То тільки слово.
Значить, мені однаково
Анна Середа

знаючи добре, що і на що міняєш,
вирушити в дорогу з наміром не повертатись
дивуючи тих, хто не думав, що слово "вітчизна" має
таку незбагненну місткість
і самій здивуватись
Галина Петросаняк

Олені Галеті присвячую

0.

Я вміла молитись, а може, не вміла, бо десь
Хитались слова, як дерева, що втратили листя...
Це треба прожити... Молися, молися, молися
За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс...

Молися, молися - як завжди, і вчора, і днесь
Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...
Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя,
Коли замість вод тільки кров із землі і з небес?..

Собори й обози в лещатах війни і біди.
Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?
Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття,

І коні казяться, щоразу вдихаючи дим,
Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...
Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог!

1.

Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог
Доконують вирок, що іноді легший за віру...
Хтось апокаліпсис собі вибирає офіру
В ущелинах храмів, в проваллях бідняцьких... Тривог

Таки не бракує, найбільша - вціліти. Пролог -
Убійницька битва, в стражданні перебрано міру...
Руїни руїн... Не язичники ж топчуть Пальміру -
Англійці хизуються тліном своїх перемог...

Ген мученик-воїн, що голову змію відтяв,
Поляже й собі - не в двобої, а сам проти війська...
А Карл пожалкує, не змігши побачити зблизька

Як воїн у полі у чистому важив життям...
Свободу відчувши, завиє за обрієм пес...
Я вміла молитись, а може, не вміла, бо - десь...

2.

Я вміла молитись, а може, не вміла, бо десь
Минались в походах погідливість, світла невинність...
Я дивом вціліла, бо кінь мене кулею виніс
Уже без шолома... Вслухаючись в стукіт сердець,

Ми чули лиш битву, і в битві тій знали кінець
Життів, і печалей, і радостей... Віра і вірність,
Мов брами міські - вже без мурів. Доконано плинність
І втрачено сон... На котромусь зі ста перехресть

Лежали тіла божевільних від болю дітей
І трупи жінок осягали насущність смертей...
І я так умру - або й страчена буду колись я...

Я мала не мандри - в блуканнях вели голоси
("У січу піди і спасіння землі принеси!"),
Хитались слова, як дерева, що втратили листя...

3.

Хитались слова, як дерева, що втратили листя...
Народ облітав в небуття прохололе своє...
Я вірую, Боже, я знаю, ти все-таки є...
...А військо здобуло не місто, а дещицю місця,

Що звалося містом... Алхімія битви - на кистях
І на передпліччях: сердець-бо уже не стає...
Так мати шалена дитину свою впізнає,
Спотворену мукою й вічністю... Знакам і вістям

Не стало скорботи, і міра трагедії - світ.
Святі убієнні, їм очі вилазять з орбіт,
І золотом - попіл, а в попелі - квітка (дивися!)

Знаряддя убивства, чи радше - знаряддя знарядь,
Королю, королю, край свого престолу присядь,
Це треба прожити... Молися, молися, молися!

4.

Це треба прожити... Молися, молися, молися,
Молися, народе, молися, відмолюй гріхи...
Лихим сьогоденням і, може, майбутнім лихим,
Ти будеш надтятий... Та все ж таки не поступися,

Не стань на коліна... Закон арбалета і списа -
Один із законів, та править любов, і поки
Немає любові, стоятимуть хижі полки,
Подібні гієнам і левам, і тиграм, і рисям...

У чорному небі - лиш місяць, багряний, як біль.
Душа зворохоблена страхом, останнім, як доля...
Вітри прилітають з найближчого бранного поля,

Подібні до тих найгіркіших й найтяжчих похміль,
Принесених нам із далеких зажерливих темз -
За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс...

5.

За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс,
За дощ, що із рани криваво на землю стікає,
Волає о помсту, і знову о помсту волає
Свята справедливість і Франція...Боже, воскрес

Єси, щоб судити - спасінням освячено хрест:
Безкрає страждання - і небо так само безкрає...
Та є рівновага у вічності: Бог запитає
Про добре і зле...А поки що наміряно верст

Далеких і довгих: обози, обози, обози...
Не те, щоби їжа, все ж легше з обозами йти...
Прости мені, Боже, смиренну гординю, прости

Народу моєму його поплюндровані сльози...
Молися, мій Боже, за нас із високих небес:
Молися, молися - і завжди, і вчора, і днесь

6.

Молися, молися - і завжди, і вчора, і днесь
Бо люди - як коні вмирають, а коні - як люди,
Бредуть, як сновиди, і тягнуться в ніч халабуди,
І тлумлять колесами ледве дозрілий овес...

Попереду - бій, і попереду - залишки мес
Що правляться похапцем, тихо, бо й часу не буде,
Попереду - кулі, поцілені в голови й груди,
І відчай, можливо, ще також попереду весь...

На стінах - плачі, попід стінами - рештки скорбот.
Спинається камінь навшпиньки червоно-гарячий...
А дехто - безрукий, безногий, а може, й незрячий -

Уже всепрощенний, як весь мій французький народ...
"Немає нічого, лиш віра, надія і пісня", -
Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...

7.

Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...
Я іноді мусила мати надію за всіх...
Король блазнював, а британець відмірював сміх,
Як порції каші пораненим - з порохом й війстям...

Ми мали одну батьківщину, боліло у ніздрях
Від запаху битви чи пустки, і хто не поліг,
Вступав, як в собор, на покинутий кимось поріг,
І тиша боліла, немов то не тиша, а вістря

Вселенського зла, бо порожня домівка - пропаща,
Вона - без душі і без плоті, сліпа і німа,
І більшого болю, можливо, у світі нема...

А леви англійські тримали французів у пащах...
І я, щоб спинити убивство у серці убійцям,
Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя...

8.

Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя,
Маленька піщинка, уярмлена в повені вод...
Маленька людина, яка надихнула народ,
Ще майже дитина... Як квіточка світла, хоч пізня...

Механіка відстаней, оптика втоми... Баліста
Усупереч часу, руйнує ворожий оплот...
І лава застиглих людей і міських нечистот
Лишається скалкою в оці. А отже, Пречиста

Таки врятувала цю осінь від злота пожеж...
Від іншого ж золота навіть вона не врятує...
О, кари! О, Карле! Ти ж знаєш, як Юда цілує...

...Ти теж позасвітня, блаженна Йоанно, ти теж
Одна з одиноких... Закон рівноваги... І хрест,
Коли замість вод тільки кров із землі і небес...

9.

Коли замість вод тільки кров із землі і небес,
Приходить знання неминучості. Отже, поволі
Звикаєш, що маєш свою нечутливість до болю
Та відчай зернини, який погамовує прес...

Звитяга крізь муку (вона виправдовує стрес,
Спричинений струсом і стахом) ніде і ніколи
Не стане дорогою серця до Бога, тож голі
Нічим не прикриють своїх кінцесвітніх тілес...

Ощадно щити витрачаються, щедро - життя...
Торговці у храмі торгуються, ладні продати
Усе, окрім зиску, і далі вмирають солдати,

А вбиті стають ще одним різновидом сміття...
Спустошено села, спустошено в селах сади.
Собори й обози в лещатах війни і біди.

10.

Собори й обози в лещатах війни і біди.
Смирення невидимих тижнів, сукровиця ранків...
Лежать недобиті нащадки саксонців і франків,
Їм тулять до серця імлу затяжні холоди...

Видіння убогості... Господи, не доведи
До виру зневіри, до крепу жовтневих серпанків,
Що вкриють землею каліцтва, і рани, і ранки...
Подай нам спасіння - і Францію не осуди...

Пришестя нашесть, атрибути військової слави:
Настояно чорно, як трунок, пожарища дим:
Поволі й натужно над хмари здіймається дім,

А з домом - усе: вбогі рядна, ікони і лави,
Й до шибки притулене яблуні спечене віття...
Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?

11.

Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?
Порубана доля: відтятий від тіла рукав...
А хтось тебе, доле, при домі своєму чекав,
Та й не дочекався у те знавісніле поліття...

Удосвіта матиму докір - і знак, бо ж засвіттям
Позначено шлях мій суворий...Немов льодостав,
Що вмерлому в кризі крижинку кладе на вуста,
Кладе мені Бог дев’ятнадцяте -надцятиліття...

Як міряти муку, прожито вже й тисячний вік,
Як міряти щастя, й дванадцяти літ не прожито,
Підкошено ноги довіку зеленому житу,

Полічено дні неполіченим сотням калік,
Які вже ніколи своїх каганців не засвітять...
Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття...

12.

Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття...
О, Карле! О, кари! Ідеш - напролом, напролом!
Усе, що ти маєш, відміряно золотом й злом...
Усе, що ти знаєш, - залізо кинджалу і кліття...

Ми - з двох берегів, ти походиш із того поріддя,
Що й плину води не помітить, бо знає лиш дно...
Та ти мій король, хоч і, може, тобі все одно:
Сьогодні - війна, а позавтра - мисливські угіддя...

Розбризкуєш мозок оленів, добитих в траві,
Розбризкуєш нутрощі вбитих, оголюєш кості,
Аж ангели мліють в незмірній своїй високості,

Бо ті, вже убиті, учора ходили живі,
Та ти ж бо - король, не тобі перейматися цим...
І коні казяться, щоразу вдихаючи дим.

13.

І коні казяться, щоразу вдихаючи дим,
І я мимоволі боюся, і страх той блаженний,
І знов голоси промовляють-голосять до мене,
Й ридає гроза, із печалі виносячи грім...

Стояти у раті, лежати в пісках - молодим:
У смерті за Францію рівні і граф, і нужденний
Дрібний селянин, вже зневірений, чорний і темний,
Що має і сонце, і небо, і вітер, окрім

Хіба що землі, але нині й землі він здобуде,
Та й зірку із неба, що нині для нього впаде...
Пульсує пшениця, не скошена ним, і ніде

Йому вже ні слави, ні білого світу не буде...
Тіла зогниють (поміж ними - лиш чортополох)
Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...

14.

Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...
Волають поля, бо ж убитими тчуть гобелени,
Ховають обличчя своїми долоньками клени,
Від дикої крові в долині струмок пересох...

Ми тут ненадовго: удосвіта питиме грог,
Червоно запінене зілля, до того - зелене...
Розсічені лиця, навпіл перерізані вени -
Як висохлі русла, що кануть в моря перемог...

Та слово "вітчизна" - і тепле, і грізне, як мідь.
Любов на початку - то ж як без любові до скону?..
Бо й сонце - то німб, що увінчує вічну ікону,
І що таке вічність? - лиш світлої радості мить...

...Лаштуюся спати, щоб м’якше, підмощую мох...
Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог!







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-03 03:56:16
Переглядів сторінки твору 5078
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.158 / 6  (4.808 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 4.585 / 6  (4.466 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.08.21 04:39
Автор у цю хвилину відсутній