ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ігор Герасименко
2019.04.23 14:08
Яка ця зелень соковита,
яка п`янка вона у трав.
То юний Квітень аквавіту
у Сонця і Землі украв.

Не перестане з них доїти
не літри - кубометри трав.
То ж добиратися до літа

Світлана Майя Залізняк
2019.04.23 13:50
Є художник моторний - віхтем
намалює оте й оце.
Ще й тримає: не варто бігти!
Грію вишпортане слівце...

Придивлюся... протру єдвабом.
Не хвалю ті ерзаци, ні.
Кіміфуса чи Кобо Абе

Тетяна Левицька
2019.04.23 12:20
Ти шукаєш в мені тихий шепіт дібров,
пелюсткову чарівність лілеї,
Мавку в озері мрій, божевільну любов
і картату краватку від Неї.

Я шукаю в тобі теплий промінь очей,
трепіт губ поцілунку хмільного.
Птаха міцне крило в хмарнім небі, а ще

Ярослав Чорногуз
2019.04.23 11:42
Я ніколи не сяду без весел в човна,
Без вітрил не пливу в океані.
Моя подруго мила, від чого сумна?
Чом душа, наче далеч туманна?

Чи гостреньких любителька ти відчуттів?
А чи жити набридло на світі?
Позникали з голівоньки думи святі,

Олександр Сушко
2019.04.23 10:47
Хто сказав, що любов - це дурман,
Той зневаги та осуду вартий.
Від лебідок відбою нема,
Не встигаю красунь цілувати.

Щойно пані сумній догодив,
Встала з ложа, неначе з похмілля.
Дарував їй солодкі меди,

Любов Бенедишин
2019.04.23 08:59
Тулюсь до крила німоти:
Не злюсь, не благаю, не плачу…
Бували й меткіші кати,
А цей – ще вагається, наче.

Згасивши сумління вогні,
Вигадує – як покарати.
Так легко й спокійно мені

Юрій Сидорів
2019.04.23 07:39
гукаю небо на розмову
і шлю Творцю земний уклін
за цю красу життя казкову
доби покращення та змін
і в молитвах шаную знову
Його не в церкві а з колін
я попри виправку військову
природні лінощі та сплін

Олександр Сушко
2019.04.23 06:47
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжаки збіг

Віктор Кучерук
2019.04.23 06:29
Лоскоче ніздрі запах пряний
Розквітлих дружно абрикос, –
Манливі пахощі дурманять
Мене і збуджують чогось.
Здається, в юності лиш пахли
Так терпко й солодко вони, –
Вдихаю жадібно і спрагло
Цілющі подуви весни.

Іван Потьомкін
2019.04.22 21:48
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,

Вячеслав Семенко
2019.04.22 19:34
Вже звечоріло. Поховала.
До цвинтаря вели сусіди.
Стояла, наче скам'яніла.
Заупокійну відспівали,
розплився біль по хмарах сірих.

Лише тоді здригнулась мати,
коли по цинку домовини

Ярослав Чорногуз
2019.04.22 16:07
Хмарин прозорих дим –
Легкий то неба подих.
І сад увесь під ним
Зеленим гіллям водить.

Верхів`я – як мана –
Укрила грива біла.
Мов юність чарівна

Вікторія Лимарівна
2019.04.22 15:49
Терпіння у склянку налито надміру!
До краю дійшов терпець!
Бо втрачений шанс та й немає вже віри:
Для влади прийшов кінець!

Роками війна йде, зруйновані мрії!
Шкода, незворотній час.
В чеканні вже згасла остання надія.

Олександр Сушко
2019.04.22 14:42
Я ж неначе помер! Триста літ як уже поховали,
Пам'ятаю, як клали кацапи живим у труну.
З пекла рвуся на волю крізь диби, розп'яття і палі,
Щоби діда на очі побачив байдужий онук.

Хай помацає пальцями рану під серцем від кулі,
Руки рвані зал

Ін О
2019.04.22 11:20
Навколо тумани...до кого ти йшла?
Сорочка тонка та волосся вологе...
Навшпиньки, ледь чутно торкалась підлоги.
Бліда та русява, два білих крила...
До кого ти йшла ще допоки пливли
Хвилини містралей до цих видноколів?
Лиш очі, що ледь споглядали спр

Володимир Бойко
2019.04.22 11:02
Повстаньте, голодні і гнані!
Об землю ударимо лихом!
Як нас москалі не дістануть,
То гідно помремо від сміху!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Зоя Войтович
2019.04.04

Костянтин Головко
2018.09.05

Томаш Кучерук
2018.06.04

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Сергій Булат
2017.09.17

Роман Сливка
2017.06.14

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Маріанна Кіяновська (1973) / Поеми

 Орлеанська Діва: vis major

A la guerre comme a la guerre

А що то смерть?
То тільки слово.
Значить, мені однаково
Анна Середа

знаючи добре, що і на що міняєш,
вирушити в дорогу з наміром не повертатись
дивуючи тих, хто не думав, що слово "вітчизна" має
таку незбагненну місткість
і самій здивуватись
Галина Петросаняк

Олені Галеті присвячую

0.

Я вміла молитись, а може, не вміла, бо десь
Хитались слова, як дерева, що втратили листя...
Це треба прожити... Молися, молися, молися
За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс...

Молися, молися - як завжди, і вчора, і днесь
Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...
Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя,
Коли замість вод тільки кров із землі і з небес?..

Собори й обози в лещатах війни і біди.
Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?
Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття,

І коні казяться, щоразу вдихаючи дим,
Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...
Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог!

1.

Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог
Доконують вирок, що іноді легший за віру...
Хтось апокаліпсис собі вибирає офіру
В ущелинах храмів, в проваллях бідняцьких... Тривог

Таки не бракує, найбільша - вціліти. Пролог -
Убійницька битва, в стражданні перебрано міру...
Руїни руїн... Не язичники ж топчуть Пальміру -
Англійці хизуються тліном своїх перемог...

Ген мученик-воїн, що голову змію відтяв,
Поляже й собі - не в двобої, а сам проти війська...
А Карл пожалкує, не змігши побачити зблизька

Як воїн у полі у чистому важив життям...
Свободу відчувши, завиє за обрієм пес...
Я вміла молитись, а може, не вміла, бо - десь...

2.

Я вміла молитись, а може, не вміла, бо десь
Минались в походах погідливість, світла невинність...
Я дивом вціліла, бо кінь мене кулею виніс
Уже без шолома... Вслухаючись в стукіт сердець,

Ми чули лиш битву, і в битві тій знали кінець
Життів, і печалей, і радостей... Віра і вірність,
Мов брами міські - вже без мурів. Доконано плинність
І втрачено сон... На котромусь зі ста перехресть

Лежали тіла божевільних від болю дітей
І трупи жінок осягали насущність смертей...
І я так умру - або й страчена буду колись я...

Я мала не мандри - в блуканнях вели голоси
("У січу піди і спасіння землі принеси!"),
Хитались слова, як дерева, що втратили листя...

3.

Хитались слова, як дерева, що втратили листя...
Народ облітав в небуття прохололе своє...
Я вірую, Боже, я знаю, ти все-таки є...
...А військо здобуло не місто, а дещицю місця,

Що звалося містом... Алхімія битви - на кистях
І на передпліччях: сердець-бо уже не стає...
Так мати шалена дитину свою впізнає,
Спотворену мукою й вічністю... Знакам і вістям

Не стало скорботи, і міра трагедії - світ.
Святі убієнні, їм очі вилазять з орбіт,
І золотом - попіл, а в попелі - квітка (дивися!)

Знаряддя убивства, чи радше - знаряддя знарядь,
Королю, королю, край свого престолу присядь,
Це треба прожити... Молися, молися, молися!

4.

Це треба прожити... Молися, молися, молися,
Молися, народе, молися, відмолюй гріхи...
Лихим сьогоденням і, може, майбутнім лихим,
Ти будеш надтятий... Та все ж таки не поступися,

Не стань на коліна... Закон арбалета і списа -
Один із законів, та править любов, і поки
Немає любові, стоятимуть хижі полки,
Подібні гієнам і левам, і тиграм, і рисям...

У чорному небі - лиш місяць, багряний, як біль.
Душа зворохоблена страхом, останнім, як доля...
Вітри прилітають з найближчого бранного поля,

Подібні до тих найгіркіших й найтяжчих похміль,
Принесених нам із далеких зажерливих темз -
За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс...

5.

За той Орлеан, за Копм’єн, за спустошений Реймс,
За дощ, що із рани криваво на землю стікає,
Волає о помсту, і знову о помсту волає
Свята справедливість і Франція...Боже, воскрес

Єси, щоб судити - спасінням освячено хрест:
Безкрає страждання - і небо так само безкрає...
Та є рівновага у вічності: Бог запитає
Про добре і зле...А поки що наміряно верст

Далеких і довгих: обози, обози, обози...
Не те, щоби їжа, все ж легше з обозами йти...
Прости мені, Боже, смиренну гординю, прости

Народу моєму його поплюндровані сльози...
Молися, мій Боже, за нас із високих небес:
Молися, молися - і завжди, і вчора, і днесь

6.

Молися, молися - і завжди, і вчора, і днесь
Бо люди - як коні вмирають, а коні - як люди,
Бредуть, як сновиди, і тягнуться в ніч халабуди,
І тлумлять колесами ледве дозрілий овес...

Попереду - бій, і попереду - залишки мес
Що правляться похапцем, тихо, бо й часу не буде,
Попереду - кулі, поцілені в голови й груди,
І відчай, можливо, ще також попереду весь...

На стінах - плачі, попід стінами - рештки скорбот.
Спинається камінь навшпиньки червоно-гарячий...
А дехто - безрукий, безногий, а може, й незрячий -

Уже всепрощенний, як весь мій французький народ...
"Немає нічого, лиш віра, надія і пісня", -
Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...

7.

Казала до себе... Тривожно гуло передмістя...
Я іноді мусила мати надію за всіх...
Король блазнював, а британець відмірював сміх,
Як порції каші пораненим - з порохом й війстям...

Ми мали одну батьківщину, боліло у ніздрях
Від запаху битви чи пустки, і хто не поліг,
Вступав, як в собор, на покинутий кимось поріг,
І тиша боліла, немов то не тиша, а вістря

Вселенського зла, бо порожня домівка - пропаща,
Вона - без душі і без плоті, сліпа і німа,
І більшого болю, можливо, у світі нема...

А леви англійські тримали французів у пащах...
І я, щоб спинити убивство у серці убійцям,
Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя...

8.

Лишила обійстя і батька, бо що то - обійстя,
Маленька піщинка, уярмлена в повені вод...
Маленька людина, яка надихнула народ,
Ще майже дитина... Як квіточка світла, хоч пізня...

Механіка відстаней, оптика втоми... Баліста
Усупереч часу, руйнує ворожий оплот...
І лава застиглих людей і міських нечистот
Лишається скалкою в оці. А отже, Пречиста

Таки врятувала цю осінь від злота пожеж...
Від іншого ж золота навіть вона не врятує...
О, кари! О, Карле! Ти ж знаєш, як Юда цілує...

...Ти теж позасвітня, блаженна Йоанно, ти теж
Одна з одиноких... Закон рівноваги... І хрест,
Коли замість вод тільки кров із землі і небес...

9.

Коли замість вод тільки кров із землі і небес,
Приходить знання неминучості. Отже, поволі
Звикаєш, що маєш свою нечутливість до болю
Та відчай зернини, який погамовує прес...

Звитяга крізь муку (вона виправдовує стрес,
Спричинений струсом і стахом) ніде і ніколи
Не стане дорогою серця до Бога, тож голі
Нічим не прикриють своїх кінцесвітніх тілес...

Ощадно щити витрачаються, щедро - життя...
Торговці у храмі торгуються, ладні продати
Усе, окрім зиску, і далі вмирають солдати,

А вбиті стають ще одним різновидом сміття...
Спустошено села, спустошено в селах сади.
Собори й обози в лещатах війни і біди.

10.

Собори й обози в лещатах війни і біди.
Смирення невидимих тижнів, сукровиця ранків...
Лежать недобиті нащадки саксонців і франків,
Їм тулять до серця імлу затяжні холоди...

Видіння убогості... Господи, не доведи
До виру зневіри, до крепу жовтневих серпанків,
Що вкриють землею каліцтва, і рани, і ранки...
Подай нам спасіння - і Францію не осуди...

Пришестя нашесть, атрибути військової слави:
Настояно чорно, як трунок, пожарища дим:
Поволі й натужно над хмари здіймається дім,

А з домом - усе: вбогі рядна, ікони і лави,
Й до шибки притулене яблуні спечене віття...
Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?

11.

Столітнє смеркання - коли ж то родитися дітям?
Порубана доля: відтятий від тіла рукав...
А хтось тебе, доле, при домі своєму чекав,
Та й не дочекався у те знавісніле поліття...

Удосвіта матиму докір - і знак, бо ж засвіттям
Позначено шлях мій суворий...Немов льодостав,
Що вмерлому в кризі крижинку кладе на вуста,
Кладе мені Бог дев’ятнадцяте -надцятиліття...

Як міряти муку, прожито вже й тисячний вік,
Як міряти щастя, й дванадцяти літ не прожито,
Підкошено ноги довіку зеленому житу,

Полічено дні неполіченим сотням калік,
Які вже ніколи своїх каганців не засвітять...
Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття...

12.

Палає крайнебо і сонце кривавить лахміття...
О, Карле! О, кари! Ідеш - напролом, напролом!
Усе, що ти маєш, відміряно золотом й злом...
Усе, що ти знаєш, - залізо кинджалу і кліття...

Ми - з двох берегів, ти походиш із того поріддя,
Що й плину води не помітить, бо знає лиш дно...
Та ти мій король, хоч і, може, тобі все одно:
Сьогодні - війна, а позавтра - мисливські угіддя...

Розбризкуєш мозок оленів, добитих в траві,
Розбризкуєш нутрощі вбитих, оголюєш кості,
Аж ангели мліють в незмірній своїй високості,

Бо ті, вже убиті, учора ходили живі,
Та ти ж бо - король, не тобі перейматися цим...
І коні казяться, щоразу вдихаючи дим.

13.

І коні казяться, щоразу вдихаючи дим,
І я мимоволі боюся, і страх той блаженний,
І знов голоси промовляють-голосять до мене,
Й ридає гроза, із печалі виносячи грім...

Стояти у раті, лежати в пісках - молодим:
У смерті за Францію рівні і граф, і нужденний
Дрібний селянин, вже зневірений, чорний і темний,
Що має і сонце, і небо, і вітер, окрім

Хіба що землі, але нині й землі він здобуде,
Та й зірку із неба, що нині для нього впаде...
Пульсує пшениця, не скошена ним, і ніде

Йому вже ні слави, ні білого світу не буде...
Тіла зогниють (поміж ними - лиш чортополох)
Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...

14.

Вітчизна палає у вічності, може, й у двох...
Волають поля, бо ж убитими тчуть гобелени,
Ховають обличчя своїми долоньками клени,
Від дикої крові в долині струмок пересох...

Ми тут ненадовго: удосвіта питиме грог,
Червоно запінене зілля, до того - зелене...
Розсічені лиця, навпіл перерізані вени -
Як висохлі русла, що кануть в моря перемог...

Та слово "вітчизна" - і тепле, і грізне, як мідь.
Любов на початку - то ж як без любові до скону?..
Бо й сонце - то німб, що увінчує вічну ікону,
І що таке вічність? - лиш світлої радості мить...

...Лаштуюся спати, щоб м’якше, підмощую мох...
Я діва від Бога, і в мене - лиш Франція й Бог!







Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-10-03 03:56:16
Переглядів сторінки твору 5027
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.158 / 6  (4.808 / 5.5)
* Рейтинг "Майстерень" 4.585 / 6  (4.466 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.08.21 04:39
Автор у цю хвилину відсутній