ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2025.07.01 13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох

Віктор Кучерук
2025.07.01 12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої

Світлана Пирогова
2025.07.01 10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.

С М
2025.07.01 09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно

Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то

Тетяна Левицька
2025.07.01 08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке

Євген Федчук
2025.06.29 14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і

Іван Потьомкін
2025.06.29 12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Самослав Желіба
2024.05.20

Наталія Близнюк
2021.12.12

Асорті Пиріжкарня
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Леся Романчук (1961) / Рецензії

 ПЕРШИЙ ІЗ ОСТАННЬОЇ ПЕЛЮСТКИ
У видавництві “Джура” вийшла книга
Михайла Левицького
“З останньої пелюстки літа”


Вона сплетена із пелюсток. Запашних, свіжих, повних кольору і життя, тонких, аж прозорих, та водночас сталево міцних, нездоланних і незнищенних пелюсток мальви, нашої національної квітки. Вона сплетена саме з таких пелюсток, ця книга-мальва. Її сторінки-пелюстки гортаєш трепетно і радісно, і вони відгукуються сонячно, кольорово й несподівано – то яскравими барвами слова, то глибокими переливами акварельних пейзажів.
У текст такої книги пірнаєш спрагло і без застережень – глибина і чистота поетичного слова Михайла Левицького благословляє читача на вільний лет душі у розкоші поезії – все виважено мірою таланту. У цьому саду пісень прискіпливе око знавця не образить дисгармонія змісту й форми, не дошкулить слухові дисонанс фальшиво-високого і солодко-лукавого, не вколе шпичка недолугої рими, не оприкрить насолоди банальність чи штамп.
Той, хто любить чіткі лінії, гострі кути та яскраві кольорові плями, не знайде тут свого – тексти тонко переливаються напівтонами слова, акварелі перетікають із трави у небо, із листя у воду непомітно і незбагненно. Із серця поета, що горить любов’ю до рідного краю, не вихоплюється полум’я – лиш рівне тихе світло, що не пече – лагідно гріє, вибухаючи часом, щоправда, пронизливо-гірко болючим:
Уже біля мене і травень з грозою.
І душі убогі. І храмів руїни.
Навік притулилась терпкою сльозою
Тривога моя до щоки України.
Вчитаймося, вдумаймося: “притулилась терпкою сльозою тривога моя до щоки України”... Чи зовсім уже фантастична за силою метафора, варта того, щоб увійти в усі підручники літератури світу: “не даймо, щоб сталось: летить у сльозах Земля, обхопивши руками голову”. Як же треба любити цю землю-земленьку, як боліти за неї душею, щоб вирвалося із серця таке – “обхопивши руками голову”.
Гостре, спостережливе око художника вихоплює із сірості буденщини і забарвлює світлом неперебутнього геть буденні і звичні кожному речі, людей, тварин. У нього то “стереже цей милий світ чорнявий пес на ймення Цезар з солідним стажем вісім літ”, то “кропиву коса вкладає спати”, то грім “зірвав ошийник неба”, то “на сніжнім полі дві ворони ганяють яблуко як м’яч”, то “заснуло в сіні чортеня, у сні цілуючи надію”. А легендарна поетова “качечка”! А вікопомне “кашне”! Цього не можна переповісти, це потрібно прочитати.
В його віршах багато зайченят і ластівок, багато добрих сивих бабусь і натомлених трудящих рук. У його віршах часто йдуть дощі. В акварелях небо зацвітає не стандартно-голубим, а зелено-жовтим чи багряно-фіалковим. Він так бачить. І віриш – так воно і є. Бо він – митець. Художник. Бог поцілував його при народженні у високе чоло і в праву руку, вдихнувши у цього зачарованого принца тонкий мистецький хист. І тому дерева з гілками, що нагадують радше пір’я диво-птаха, не дивують. Десь отам, у його диво-країні, такі ростуть. У них віриш. Бо це – мистецтво. Задля того воно існує, щоб матеріалізувати уявне, щоб явити світові позамежне, щоб забарвити світлом несподіваного усім відоме.
Гортати сторінки цієї книги – свято для душі, що прагне витонченої насолоди словом, що чекає дива. А дива тут – на кожній сторінці: талановиті вірші чергуються з не менш талановитими акварелями (чи навпаки?), і хочеться сказати добре слово не лише авторові, а й видавництву “Джура”, бо книжка – справжній поліграфічний шедевр, не тільки написана, але й створена з любов’ю, тонким смаком і почуттям міри.
Поет торкається своїм чарівним пером-пензлем сірого – і воно розквітає дивом слова, дивом барви, дивом образу. Образи часом жартують із художником. Акварель свавільна – примхлива фарба на вологому папері шукає власний шлях до досконалості, не завжди зважаючи на думку автора. Дощі, яких так багато у віршах, також жартують, краплини кристалізуються в сніжинки, бо “сніг таки молодший брат дощу”, замітають дорогу до материної хати, сріблять такі смоляно-чорні колись кучері. Йому вже минув полудень. Чи вірити? Адже так молодо й свіжо пахнуть вітром свободи рядки...
Спить озеро. Замовкла заметіль.
Сплять риби у свіїй німій державі.
Рибалки сплять. І рибки золоті
У їхніх снах клюють гачки іржаві...
Золота рибко, якщо ти є, спіймайся на гачок мого слова, і тоді я попрошу вволити моє бажання: “Рибко-рибонько, змахни своїм чарівним хвостиком, пошли йому, цьому сивому хлопчикові, цьому нерозумному марнотратникові свого кришталево-кольорового таланту, прозріння та осяяння, натхнення і сили духу, хай творить і створює, поки не пізно, хай виписує отой словесний скарб, закладений у його душу Господом, бо не має права змарнувати дорогоцінний дар всує. Ти чуєш нас, золота рибко?”
Ти чуєш нас, Михайле Левицький? Пиши, твори, бо ти у нас один. Ми чекаємо нових поезій, нових акварелей, щастя нових зустрічей з талантом. Чекаємо нової книги. Нових віршів. Таких, як оцей:
Все на світі сприймати на дотик
Серце змалку привчало себе.
І дзвонив оксамитовий дошик
В сині дзвоники рідних небес.
І тепер все – неначе спочатку,
Те далеке в собі не присплю.
Прокидаюсь маленьким хлоп’ятком
Й натщесерце
цю землю
люблю.

Леся Романчук




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-10 12:41:05
Переглядів сторінки твору 5926
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 5.019 / 5.5  (5.108 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 5.000 / 5.5  (5.096 / 5.59)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.767
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2011.02.07 19:06
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Василина Іванина (М.К./М.К.) [ 2008-02-10 13:05:08 ]
Пані Лесю, мені дуже соромно, що я про Вас досі нічого не знала. Ця рецезія свідчить, що Ви – метр у нашій "тусовці". Я б хотіла прочитати не тільки Ваші поезії, але де їх знайти? Я живу в угорськомовному середовищі, укр.літератури тут не знайти, а кудись їхати рідко випадає... дякую вам. з повагою ВВ


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Леся Романчук (М.К./М.К.) [ 2008-02-10 16:42:57 ]
Василинко Верховинко! Мої романи виходять у видавництві "Навчальна книга - Богдан", вони мають службу "Книга-поштою" а/с 529 м.Тернопіль, 46008, www.bohdan-books.com, тут є вся інформація, книжки можна замовити. Поезії зараз немає, всі збірки розійшлися. Тому подаю на сайті, щоб люди мали можливість почитати. Заразом знайомлюся із цікавими авторами, як-от з Вами. В етюдах - уривки з моїх романів.
З приємністю - ЛР.