ПОЕЗІЯ. АНДЕГРАУНД.
Тлумачення
Нарис (Набросок)
Й. Бродський
Холуй трясеться. Раб регоче.
Сокиру гострить кат охоче.
Тиран кромсає каплуна.
Зрить місяцем сумна зима.
Се Вітчизняний вид, гравюра.
На лежаку - Солдат і Дура.
Карга в бік мертвий пне шкребок.
Се Вітчизняний вид, лубок.
Собака глосить, вітер носить.
Борис у Гліба в морду просить.
Кружляють пари на балу.
В прихожій купа на долу.
Мгтить місяць, мучить зір. З кошмару -
під ним зліпило в мозок хмару...
Нехай Художник, паразит,
пейзаж інакший зобразить.
ВИСТАВА З ЯВЛЕННЯМИ. (ПРЕДСТАВЛЕНИЕ)
Й. Бродський. 1985р.
"Прєдсєдатєль Совнаркома, Наркомпроса, Мініндєла!"
Ця місцевість так знайома, як окраїна Китаю!
Ця особа так знайома! Допиту знак замість тіла.
Полізначливість шинелі. Замість мозку - чорна кома.
Замість горла - темний вечір. Замість буркал - знак розподіл.
Ось і вийшов чоловічок, представник сім'ї народів.
Вийшов так громадянин,
дістаючи зі штанин.
"А по чому радіола?"
"Хто такий Савонарола?"
"Є скорочення можливість".
"Де нужник, вкажіть на милість!"
Входить Пушкін: льотний шолом; в тонких пальцях папіроса.
В чистім полі поїзд мчиться з одиноким пасажиром.
І нарізані на косо, як полтавська, ті колеса,
з викопирсаним під Гдовом пальцем стрілочника жиром
оживляють килим снігу, полустанки і розвилки
обдаючи лиховмістям в горло влитої горілки.
Згризши лігвища нутро,
вовки виють "Йо-мойо".
"І життя - мов лотерея".
"Вийшла заміж за єврея".
"Довели союз до ручки".
"Дай червонець до "получки".
Входить Гоголь в безкозирці, поряд з ним - мецо-сопрано.
У крамниці - кіт наплакав; пацюки жнуть бакалію.
Ріг ховаючи в каракуль, дехто в штанцях із барана
обертається в тирана на трибуні мавзолею.
Кажуть влігся всередині розчарований конечно
труп-кумир, як фіш на блюді, фарширований доречно.
Добре як, курок звести
й занімів, гріб стерегти.
"В очі не дивись-ми - діво:
так чи сяк підеш наліво".
"Піп пустив у дім собаку".
"Вмерли обидва від раку".
Входить Лев Толстой в піжамі, всюди - Ясная Поляна.
(Бродять парубки з ножами, пахне "Шипром" з комсомолом.)
Попередник він Тарзана: самописка - мов ліана,
В зад-вперед літають ядра над французьким частоколом.
Се - великий син Росії, хоч і правлячого класу!
Муж, чиї правнуки босі знудьгувалися по м'ясу.
Чудо-юдо: ніжний граф
змістом став книжкових шаф!
"І мін'єту вчив-ї стільки".
"Що за шум й немає бійки?"
"Крив останніми словами".
"Хто останній? Я за вами".
Входить пара Олександрів під конвоєм Ніколаші,
кажуть "Що воно за лажа" або "Зцукрене повидло".
По Європі бродять нари в марних пошуках параші,
наповзаючи повсюди на сором'язливе бидло.
Стужавілу за причалом хвилями несе "Аврору",
щоб пальнуло на початку безперервного терору.
Ой ти, участь корабля:
скажеш "плі!" - почуєш "бля!"
"Шлюбом брав її, - не браком!"
"Все одно поставлю раком".
"Ех, Цусімо-Хіросімо!
Жити зовсім не зносимо".
Входять Герцен з Огарьовим, горобці щебечуть схвально.
Що звучить у мить обхвату діалектами чужини.
Кращий вид на дане місто - сів якщо в бомбардувальник.
Глянь - набрякнувши, мов вата, із нескром'я влоговини,
розплодились без резону хмари і в архітектурі.
Кремль маячить, як та зона; кажуть, що в мініатюрі.
Вітру свист. Совиний гук.
Ворону від дятла стук.
"Гомонять, відкрився пленум".
"Вгрів їй між очей поліном".
"Над арабські мирні хати
гордо лине жид пархатий".
Входить Сталін з Джугашвілі, поміж ними вийшла свара.
Ціляться між себе швидко, натискають на собачку,
і димить самотньо люлька... Так, на думку режисера,
дав кінці Народів Батько, що за день пустошив пачку.
І стоять в почесній варті пасма гір Кавказу вснулі.
Із коричневого ока б'є ключем Напареулі.
Друг-кунак ікло й язик
тисне в згризений шашлик.
"Бачив ти Дерсу Узала?"
"Я тобі не все сказала".
"Раз чучмек, то вірить в Будду".
"Сука будеш!" "Нею?...- буду!"
Суне з ґвалтом Закордоння, з забороненим півкулям
і з пророслим із кишені горизонтом, вкрай огульним.
Обзиває Єрмолайку Фредеріком, чи ж бо Шарлем,
зачіпається закону, з митного кипить податку,
ще й волає: "Як живете!" І бентежать лиском плоті
Рафаель з Буанаротті - ні чорта ж-бо на звороті.
Пролетаріату стан
марширує в ресторан.
"О, в цих шкарах ти мов янкі".
"Я ламав її щоп'янки".
"Був простим завжди робочим".
"А між тим, - усі ми дрочим".
Входять Думи про Грядуще, в гімнастерках барву хакі,
атомну заносять бомбу, ще й з баластовим снарядом,
й пританцьовують, кружляють: "Ми вояки-забіяки!
Руський з німцем одним рядом ляжуть хоч під Сталінградом".
Й як удовії Матрьони, глухо виють циклотрони.
В Міністерстві оборони гучно каркають ворони.
Входиш в спальню - тобі на:
на подушці - ордена.
"Де яйце, там "сковородка".
"Кажуть незабаром "водка"
знову буде "по-рублю".
"Мам, я татка не люблю".
Входить дехто православний, каже: "Зараз я заглавний.
В мене у душі Жар-птиця і туга по государю.
Швидко Ігор повернеться, вдовольнитись з Ярославни.
Дайте-ж бо перехреститись, а як ні - в лице ударю.
Гірше порчі і лишаю - Заходу думки. Заразу -
грай гармонь, глуши, благаю, - саксофон, вичаддя джазу".
І цілують образа
з плачем жертви обріза...
"Нам - біфштекс "по режисерськи".
"Бурлаки Сєвєроморські
тягнуть крейсер по воді,
опромінені й худі".
Входять Думи про Минуле, вдягнуті у що припало,
в мріях, правда, в чорно-буре, та на істинній латині
і російською між себе, промовляють: "Все пропало,
а) фокстрот під абажуром і святині чорно-білі;
б) ікра, севрюга, жито; в) красуні прикрі білі.
Але - мало алфавіту. І дитя з колиски, милі
вчувши "баїньки-баю",
промовляє: "мать твою!"
"Руку втис в шахну, вітавшись."
"Підмахну - і в Сочі". "Склавшись,
лейкоцит із антрацитом
іменуються Коцитом".
Входять строєм піонери, хто - з моделями з фанери,
хто - з написаним рукою власною дзвінким доносом.
З того світу, мов химери, палачі-пенсіонери
їм зворушливо кивають, заповзятим і курносим,
що врубають "Руський бальний" і вбігають в хату тяті,
щоб прогнати тятю з тої, де зробили їх, полаті.
Що попишеш? Молодь - се ж:
не задушиш, не уб'єш.
"Харкнув в суп, щоб знять досаду".
"Я з ним поруч й не присяду".
"А моя ж, як та мадонна,
не бажає без гондона".
Входить Лебідь з Відображжя в круглім дзеркалі, в якому
взвод беріз іде навприсяд - першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, уява чия розігріта гренадером,
лиш несмілого десятку, рве нігтями бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:
"Інвалід, а інвалід,
все нутро моє болить".
"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
"Це є сука, пес, чи інше?"
"Свара наслідку й причини
припиняється з кончини".
"Мусор" з криком :"Досить!" - входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудних надрах возик котить,
обіллявшись щедрим надрам в масть криштальними сльозами.
І за смерті перевалом, місячним залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікс довічним мерзлим лоском.
Знать надовго стачить жил
тих, хто голови зложив.
"Хата є, іти боїться ".
"Я не блядь, а кранівниця."
"Виникло життя мов звичка
ще до курки і яєчка".
Ми заполонили сцену! Лишилось вповзти на стіну!
Знестись соколом під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором раптом спокуситись, щоби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлитись в форму масі,
крім кладовища і, звісно, черги чорноти при касі?
Ех, даєш степи й моря
без піврозпаду ядра!
"Строк без осуду б волів я!"
"Хто кричить: "Тримай злодія!"?"
"Малювала члена в зошит".
"Відпустити, Христом просить".
Входить Вечір в Справжнім часі, дім у чорта на задвірках.
Скатерть і фіранка спорять в убранні - відкрившись зору.
О, якби не серце часом - даний лепет я так, в лапках, -
відчуття, немов віднятий Лобачевським від простору.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, хто вмерли,
ким зійшла густа трава.
Що ж - суть справи не нова.
"Від любові будуть діти.
Ти тепер один на світі.
Пам'ятаєш як, бувало,
я в пітьмі нічній співала?
А то - кицька, а то - мишка.
А то - табір, а то - вишка.
То - плин часу тихим сапом
зводить в пам'ять маму з татом".
Переклад В.Ляшкевича.
Інші твори Й. Бродського
Пишіть нам. |
|
