"… Людство гадає, що, сповідуючи божество Христа, воно тим самим позбулося зобов'язання приймати серйозно Його слова. Окремі євангельські тексти були так опрацьовані, що з них можна було видобути все, що завгодно, а про інші тексти, які не піддалися такій обробці, домовлено було зберігати мовчання.
Безупинно повторяли заповідь: "Віддавайте кесареве кесарю, а Боже Богу", - щоб освятити цим порядок речей, при якому Кесарю віддавалося усе, а Богу - нічого. Словами "Царство моє не від світу цього" намагалися оправдати і підтримати язичницький характер нашого суспільного та політичного життя, наче християнське суспільство фатальним чином повинно було входити до складу цього світу, а не царства Христа. Що ж стосується слів: "Дана мені всіляка влада на небесах і на землі", - то їх не наводили. Христа приймали як того, хто здійснив жертву і хто був жертвою, але не бажали мати справи з Христом-царем. Його царська гідність була замінена всілякими язичницькими тираніями, і християнські народи повторили крик єврейської черні: "Нема у нас царя, крім Кесаря"! Так історія взріла, як і ми самі зараз, дивне явище суспільства, що сповідує християнство як свою релігію і залишається язичницьким - не тільки за своїм життям, але і за законами свого життя… (Напевно про Дух і Букву, прим. Ведучого). Цей дуалізм є моральним крахом, а не логічною непослідовністю. Це легко можна помітити по лицемірному і софістичному характеру доказів, які звично приводять на захист такого порядку речей. "Рабство і жорстокі кари, - як казав колись в Росії знаменитий єпископ (трохи змінено ведучим), - не суперечать духу Християнства, бо фізичне страждання не приносить шкоди спасінню душі, єдиному предмету нашої релігії". Ніби фізичні страждання, що вчиняються людям людиною, не показують в цьому останньому моральної збоченості, протиприродності, діла неправди і жорстокості, без сумніву небезпечних для спасіння його душі. Припустимо навіть - як повну нісенітницю - що християнська спільнота може бути нечутливою до страждань пригноблених, але як тоді може вона відноситися байдуже до гріха гнобителів? У цьому все питання.
Економічне рабство отримало ще більше число захисників у християнському світі, ніж рабство у власному розумінні цього слова. "Суспільство і держава, - кажуть вони, - ніяк не зобов'язані приймати загальні і постійні заходи проти пауперизму (масової бідності); достатньо добровільної милостині: хіба не сповіщено Христом, що бідні завжди будуть на землі?" Так, завжди будуть бідні, як будуть завжди і хворі, але хіба це доводить безкорисність санітарії? Бідність сама по собі не є зло, так як і хвороба: зло - це залишатися байдужим до страждань свого ближнього. І справа тут не лише в бідних: багаті також мають право на наше співчуття. Ці бідні багатії! Ми робимо все, аби розвити їх горб, а потім запрошуємо їх пройти в Царство Боже через ледь помітне вушко особистої доброчинності. Зрештою, відомо, що добре поінформована екзегеза вважала, що "голкові вушка" представляють не що інше, як точний переклад єврейської назви одних із воріт Єрусалима. (Негеб-га-хаммат чи Хур-гахаммат), прохід в яких був надто тісним для верблюдів. Тому можна припустити, що Євангеліє пропонує багатим не безкінечно малий прохід особистої філантропії, а швидше вузький і тяжкий, але усе ж реальний шлях соціальної реформи…"

Повернутися на головну сторінку розділу.

- Підемо, підсобимо добрій людині, - запропонував Святий Миколай.

- Борони, Боже, - відповів святий Касіян, - я боюсь забруднити свою хламиду.

- Ну, тоді почекай мене або краще йди собі без мене своєю дорогою, - сказав святий Миколай, - і сміливо зайшовши в болото, він бадьоро допоміг чоловікові витягнути воза з колії. Коли, впоравшись із цією роботою, святий Миколай наздогнав свого товариша, він був увесь в багнюці, а брудна й розірвана хламида його нагадувала лахміття бідняка.

Великим було здивування святого Петра, коли він побачив його в такому вигляді біля воріт раю.

- Ох, хто ж то тебе так забруднив? - спитав він його. Святий Миколай розповів, чому так сталось.

- А ти , - спитав святий Петро святого Касіяна, - хіба не був там із ним?

- Аякже, але я не маю звички встрявати у те, що мене не стосується, і перш за все я подумав, щоб не вимазати непорочну білизну моєї хламиди.

- Так ось, - сказав святий Петро, - тебе, святий Миколаю, за те, що не побоявся забруднитися, виручаючи ближнього з біди, віднині будуть святкувати два рази на рік і ти будеш в очах у всієї святої Русі найбільшим після мене. А ти, святий Касіяне, задовільнись непорочною білизною своєї хламиди, а святкувати тебе будуть лише у високосний рік - раз в чотири роки.

Звичайно, можна пробачити святому Касіяну його відразу до ручної праці і бруду великих доріг. Але він був би рішуче не правий, якщо би задумав осудити товариша свого за те, що той по-іншому уявляє собі обов'язки святих по відношенню до людства. Нам дорога пишна і чиста одежа святого Касіяна, але, коли наш віз стоїть все ще в багнюці, нам більш за все потрібний святий Миколай - цей безстрашний святий, який завжди готовий на подвиг, щоб простягнути нам руку допомоги.

Західна Церква, вірна своєму апостольскому покликанню, не побоялася ввійти в болото історичного життя. На протязі довгих віків вона була єдиним витоком морального порядку і інтелектуальної культури серед варварських народів Європи, тому змушена була прийняти на себе і всю працю матеріального управління разом з духовним вихованням цих незалежних за своїм духом і суворих за своїми інстинктами народів. Присвятивши себе цій важкій роботі, Папство, як святий Миколай, турбувалося менше своєю видимою чистотою, ніж дійсними потребами людства. Східна Церква, зі своєї сторони, у своєму пустельному аскетизмі, у своєму споглядальному містицизмі, у своєму віддаленні від політики і всіх суспільних задач, які торкалися людства в його цілості, бажала передусім , як святий Касіян, досягнути раю без жодної плями на своїй хламиді. Там прагнули прикласти всі божественні і людські сили до вселенської цілі, всі турботи полягали лише в тому, щоб зберегти свою чистоту.

Ось докорінна різниця і найбільш глибока причина розділу поміж обома Церквами..." (Автор "А").
І хто цей автор?