Кубатура обмеженого старими стінами зі слідами картин і ліпнини простору. В нім знаходяться Галина Бутим (Г.Б.), Володимир Ляшкевич (В.Л.), інші шанувальники поезії взагалі і Галини Крук зокрема.

Г.Б. Перша листопадова неділя. В залі Львівської філії Спілки письменників України нас зустрічає мила молода жінка, "господиня" цього творчого вечора.

В.Л. Навіть надмірно спокійна, і таки справді мила і привітна. Без фатуму в розсудливих очах, однак усе ж небезпечна.

Г.Б. ... Потрохи заповнюється зал. Вечір розпочинається.

В.Л. Якщо ви коли-небудь були присутні на власному допиті, то знайшли би з сьогоднішнім чимало паралелей. Добре освітлена і беззахисна Галина на тертому постаменті старого крісла посеред нас. Пильні погляди і розсудливі по-філософському зори.

Г.Б. Звичайно, спочатку атмосфера була дещо напруженою. Але все було не так страшно, як у намальованому тобою дізнанні. Адже серед публіки переважали друзі поетеси. Та врешті всі почувалися легко і невимушено.

В.Л. Ніякого напруження особисто я не відчував. Та й Галина, певно, теж. Видається більше турбувався ефектний бородань, що сидів біля виходу із залу, і пізніше виявився її чоловіком, а за сумісництвом - і пастухом Галиного Пегаса чи там Музи. Та менше з тим, - Галина читала :

* * *
Коли він помре під мостом Мірабо
і сніг западе в його тіло худе,
Я знаю, що води прикриють його.
Я знаю, що води прикриють тебе
і їх.

А десь недалечко
тут тулиться вуличка.
Там тобі буде
кава і булочка,
холодний лежак
і пожовклі новини за рік.

Коли він помре під мостом Мірабо,
а ти ще шукатимеш пристані між
брудних підворіть й білокровних жабо,
повір: не вартує. І сніг — наче ніж
вгорі.

А десь недалечко
тут тулиться вуличка.
Там тобі буде
кава і булочка,
холодний лежак
і пожовклі новини за рік.

Коли він помре під мостом Мірабо,
коли ти забудеш, чого не збагнув,
коли я не знатиму, хто з вас обох
пішов за водою, а хто завернув
за ріг…

Та десь зостається
незнайдена вуличка,
де нас чекали
кава і булочка,
холодний лежак
і пожовклі новини за рік.

1995р.

В.Л. Схоже, ми знайшли ( у зв'язку з попередньою фразою) ще одне розуміння цієї прекрасної поезії. Куди зникаємо ми, чоловіки, ефектні і не надто, як не під мости Мірабо! О, холодний лежак. О, француженки! Але якщо всерйоз, твори Галя читала гарно. Настільки, що вірші знаходилися всередині її образу і не випинали далеко в незрозумілість. Можливо, через це видавались рівними, і інколи аж занадто. Тому не скажу, що одні вірші вражали більше, інші менше.

Г.Б. А мене полонив образ яблук, який виринав у Галини. Мабуть, цвітіння яблуні близьке стану її душі своєю ніжністю.

В.Л. Так, Галині притаманна витончена ніжність. Образи цікаві, наповнені теплом її пристрасного сприймання, тяжіють до роздумів... Однак важко назвати її твори філософськими...

Г.Б. Швидше ліричними. Відчувається схильність до виявів почуття. Все проходить крізь неї, крізь призму її чуття.

В.Л. І звучить швидше піснею, бо інтонацією, голосом Галина доповнює. В серіалі про Й. Бродського ми чули, бачили, як метр ледь відсторонено, одноманітно начитував своє, що хоч і дещо тягуче речитативно, але більш об'єктивно щодо реальних образів твору. Однак прекрасно, що Галина Крук самобутня. Та й образ Галини так сильно відрізняється від егоцентричного образу Йосифа.

Г.Б. В одному з пояснень поетеса сказала, що цікаво було б цю тенденцію авторського читання сформувати у вигляді відеокліпів на зразок музичних. Тож я і намагалась так її сприймати.

* * *
Зав'язла у буднях
і в'яжуть мене мотузками,
а люди, мов риби,
довкруг косяками пливуть.
Ах, пане, вступіться!
Ах, пане, посуньтеся! Пане!
Інакше мене
через вас
навпростець пронесуть.
І схлипнуть беззвучно
усі безголосі гітари
на згадку про ноти
а чи на догоду добі.
Минувши дощі,
що не можуть позбутися тари,
я знову панічно
себе не застану в собі.
Зостанеться кроку —
на подих,
на порух,
на порох,
на постріл у цятку мішені своєї спини...
О, скільки блукати
у довгих тупих коридорах,
де світло щоразу зникає
за рогом стіни?!

1991

В.Л. Що кожен з нас би не писав - він пише про самого себе. Не є винятком і Галина.

Г.Б. Мабуть тому, що, як пролунало у відповідь аудиторії з уст автора, поезія приходить з внутрішньої зовнішності. Тобто власне "я" накладається на щось метафізичне, звідки поступають ідеї, і, трансформуючись, виходять назовні через автора.

В.Л. Так, звідти приходить, - там Галина вбачає більше Божественного, а допитуючий її поет Віктор Неборак підозрює продовження обсягу її сутності. І все ж, що пише Галина про себе? Про нинішнє більш-менш зрозуміло. А про своє завтрашнє? Чи можна спиратися тільки на чуттєве і тільки емоційно-позитивне, аби завтра не зіштовхнутися з небажанням писати? Глибокі істини, скроплені Любов'ю, не несуть безвихідної печалі. А навпаки - додають ясності і щирості. Здається, що хорошим майбутнім для Галини буде більша проникливість для читача. Розширення перспективи погляду. До традиційних Львову розрізів додати і горизонти, які раз по раз покидають пасма океанських хвиль.

* * *

А потім усе зрозумієш:

минати — це значить пливти,
відкинувши берега спорохнявіле опертя.
На линві розм'яклого місяця

довго і вперто
шукай собі тривкості —

світлої самоти.
А потім усе зрозумієш:

пливти — це губити світла
зчужілих домівок,

мов жаль танцювати на вуглях.
А душі невпійманих риб
ще німі та округлі.
Дадуть тобі прихисток

їх фосфоричні тіла.
А потім — усе. Зрозумієш,

що вмієш слова.

1996

Г.Б. Якщо, не вдаючись до детального аналізу, проглянути ці твори, то вчувається, що раніші з них по-дитячому щиріші. І, напевно, близькі авторці, оскільки Галина знов і знов повертається до них.

В.Л. Не знаю, наскільки усвідомлює Галина, що час розповідей про світ закінчився досить давно і людей цікавить не банальне пояснення, а її досвід. У неї все це є, - "...довго і вперто шукай собі тривкості - світлої самоти. А потім усе зрозумієш..." - однак подається не зовсім усвідомлено. І рима тут - як акцент усвідомленості. І над ними бажано ще попрацювати.

Г.Б. Запам'яталось питання: "Галино, в яких ви відносинах зі стихіями слави, грошей, влади, любові?" І поетеса дає зрозуміти, що з усього цього найбільш вагома любов, а все інше - менш вартісне, і, принаймні тепер, вона не відчуває ніякої нестачі. Підтримувати цю рівновагу їй, без сумніву, допомагають маленький син і коханий чоловік. І ми Галині бажаємо, не відчуваючи нестач, творчо зростати. Хоча це і нелегко.

Творчий вечір, не переобтяжений ні монологами, ні надмірними емоціями, завершився вчасно. Сутеніло. Вечірня зала поступово вдихала самотність. До наступної вечірки. До зустрічі.

Повернутися назад, на головну сторінку "Мистецьких портретів"