м. Чернівці
* * *
Світлої пам'яті Анатолія Миколайовича Добрянського
Як сідає на землю вечір
розквітає пора відчуттів
Без зайвого галасу слів
без фанфар і оркестрів
у очах прокидається вогник
сірим полум'ям дихає час
Він приходить поволі до нас
прохолодний на дотик
І у кожного далі інше
гарячіше або спокійніше
чи й не так
Лиш над світом заплачуть дощі
щоб збудити у кожній душі
переляк...
17.02.2003 р.
Іван Малкович
ПІЙМАНИЙ СКОВОРОДА
Блудний Сковорода
з паличкою в руці
селами загляда,
списує папірці.
В череві — хлюпа бурда,
в помислах — Рим,
печений Сковорода
піччю Єкатерин.
Куди, Грицьку, ідеш —
в народ стежка твоя?
Що ти йому несеш —
«Басні харковскія»?..
Роздвоєний Сковорода
в рідне забрів село,
віршу розповіда,
душі козачкам звело:
«Буцімто й босий Гриць,
а царської мови доп'яв,
по-царськи язик ворушивсь,
як віршу казав.
Не те, що наші пісні —
мовою прості, як ми…»
Йде Сковорода, рясні
тягнуть від Січі дими…
Дорога
його
гойда,
ПІДІЙМАЄТЬСЯ
САК …
Тішиться Сковорода:
думає, що гамак.
[10 вересня 1990]
В. Ляшкевич
До однієї фотографії
Аня Багряна
Як кохання твоє ці обійми - стрункої берізки
вертикаль проголошення осені днів урожаю,
додавання дозрілості вуст до вологості краю,
дотик рук і грудей, і волосся, і погляду зблиски.
Як не як ти, осіння у всьому за винятком віку,
стигле яблуко, без червоточини - втомлене світло
не знаходить причини спинятись у тобі і мідно
розтікається попід ногами твоїми без спіху.
Під ногами твоїми, формуючи враження тверді,
віддаючи у жили розмірені хвилі блаженства,
плине - в дивній жазі полишити цей рай - лик сирітства
із майбутнього сяйва столичної круговерті.
Як кохання твоє, позашлюбне - ці ніжні обійми,
горизонт у зіницях, одягнутий в дощик і хвою,
поволока повітря, що погляду понад зимою
не дає зупинитись на чомусь одному коліньми.
2003р.
