* * *
Засядь за телефон!
ввійди скоріш туди,
де мегатонни слів
та іншої бурди,
де з кабелів, дротів
тече людська слина
розбурханих уяв,
і посилання "на..."
І будь-який набір
натисни навмання,
тут послідовність цифр -
надумана дурня,
на тому боці - шифр,
і сховано Клондайк,
і головне - напір!
і буде все ол-райт!
І буде, буде, буде, буде
порятовано день
від суму, глуму, дурі, блуду,
ти забудеш про мігрень:
тобі наклали зобов'язань?
і їм нема числа!
у цій країні кожен в'язень
дурного ремесла.
Повстання буде безперечно,
так марксисти вчили нас,
я всім кажу це безкінечно,
але і ти хоч раз
візьмись за телефон
і додзвонись туди,
де кажуть тільки -"так!",
"о-кей", "так точно", "сі",
нікого не проси,
а покладись на тон -
й сторожові пости
пройдеш крізь мікрофон!
Тоді усе "ніштяк", -
без спирту й наркоти
дотягнешся зірок
лише дзвони й дзвони.
Життя засяє знов -
мереживом дротів,
коли здіймеш покров
з сестричок і братів.
І буде, буде, буде, буде
порятований день
від суму, глуму, дурі, блуду,
і забудеш про мігрень:
тобі наклали зобов'язань?
не стачить ремесла!
у цій країні кожен в'язень,
та ти не з їх числа!
ОЙЧИЗНА
Останнє надходження. 20.04.2003р.
Віра Паронова
ПЛАЧЕ ДУША
Осінь така зажурена…
В хмарах чоло захмурене…
Плаче дощами-зливами
Довгими і тужливими.
У нескінченній сирості
Гаснуть надії в сірості,
Сумнів підступним ворогом
В душу вповзає мороком.
Де ж вони, наші воїни,
Щоб за народ постояли,
Владою не схилилися,
Золотом не зманилися?
Плаче душа народова
Рідними дітьми продана,
На копійки розмінена
Нишиться обезцінена.
Храми в дзвінницях мріються,
А бездуховність зміїться.
Образ Іуди множиться
Серед людей знебожених.
Очі дітей озорені
Бойовиками скорені.
Співи дзвінкі, злілеєні
Жуйками міцно склеїні.
Може не все ще скінчено?
Кожен своїм промінчиком
Душу людську знекрилену
Сповнить новими силами?
* * *
Травневий дощ,
Немов лоша,
Процокотів
По голубому листі.
І розчинилася душа
У з'яві цій,
Терпкій, пречистій.
В саду навпроти
Жінка молода
Всміхалася безжурно
Перехожим.
Кирпата, ясноока і руда,
На мене і на осінь
Ранню схожа.
© Джерело: "Поетика"
ВІДОМІ МЕЛОДІЇ
Останнє надходження. 10.05.2002р.
Інтерпретація штука вторинна, але, кажуть, корисна. Ось товариш О.С. Пушкін інтерпретацію написав - "Я пам'ятник собі створив нерукотворний" - , і нічого, добре пішло, навіть без мелодії. Хоча авторитет і творчий задум першого автора дозволив такі маневри. Ми ж хоча і не оперуємо античністю, проте до наших послуг і музика і спів. І пам'ятники нас ще не турбують. Ось беремо, скажімо, пісеньку "Azzuro" нашого і, сподіваюся, вашого улюбленого Adriano Celentano і трактуємо по-нашому, по-бразильському... До речі, линуть чутки, що Adriano знайшов кращий вихід із життєвих проблем і просто пішов від нашої, земної спільноти, кудись, в інше місце, залишивши тіло усім тим, хто так його домагався (режисерам, імпресаріо, дамам, друзям, тощо). Що цікаво, тіло активно рухається, але тільки в межах власної віли і знову ж таки, за чутками, пасе козенят на моріжку. Що ж, наш герой завжди випереджав усіх нас. Браво! Adriano! Навіть якщо це все і видумки папараці (Насправді виявилося, що писав він в цей час нові пісеньки і які!).
Останнє надходження. 10.06.2002р.
В. Ляшкевич
"Аzzuro" Adriano Celentano (Інтерпретація)
I
Важко, вертаючи додому
під самий ранок,
знайти слова.
Важко, викліпуючи втому,
шукати гроші,
яких нема.
І відчувати як судомить
тремтячі пальці
сосок дзвінка...
Прошу я
тебе, кохана, о не сердься -
на серці туга!
Прошу я
тебе, кохана, посміхнися -
у всіх ж це бува!
Не хочеш
аби я з горя застрелився,
аби нагло вмер?!
Відкрий же
скоріше двері
і не питай де був я дотепер!
II
О, поглядаючи на мене
безжальним зором
кохана знай.
Я повертаюся до тебе,
і за для тебе,
проте вважай -
в разі якщо не впустиш зараз
я піду ще раз,
і ще не раз.
Прошу я
тебе, кохана, ти не сердься -
на серці туга.
Прошу я
тебе, кохана, посміхнися -
у всіх так бува.
Не хочеш
аби я з горя застрелився,
аби нагло вмер?!
Відкрий же
скоріше двері
і не питай де був я дотепер...
ВЛАСНІ ПІСНІ
Останнє надходження. 9.07.2003р.
Олена Чайка
м. Харків
****
Забери мене в ніч ,
у вогонь золотих зорепадів ,
Де немає розлуки ,
і , навіть ,
ніколи не буде жалю…
Подаруй мені Світ ,
діаманти холодних
туманів,
І очей твоїх синь ,
у яких я навік
потону...
****
Ти не питай мене : "Чому ?",
Бо я цього
сама не знаю…
Чом роси впали
на траву ,
А зорі уночі палають ?
І чом весна закаленіла,
І п'є небесну голубінь?
Чом несподівано
зустріла
Очей твоїх
я синьо-синь…
Де ж я була ?
До тебе йду
І серце в грудях
щось стискає…
Ти не питай мене: "Чому?"
Бо я не знаю...
Я не знаю...
****
І відлетять літа ,
і не повернеш знов…
Розтануть ,наче в небесах
осінні зграї…
Минає все в житті ,
і тільки лиш Любов,
Ніколи не мине ,
ніколи не минає…
Минають дні…
Спливає їх бистрінь .
Струмить ріка -
не зупинити плину .
У дальню даль ,
у синю далечінь,
Де я тебе
ніколи не покину .
Лиш ти і я ,
І німота Світів…
Сягну у ніч ,
розправивши вітрила …
Ти будеш мій !!!
Ти будеш тільки мій !!!
І я тебе
ніколи не покину.
Будьте з нами. Творіть з нами. Творіть і без нас.
Декламувати своє
