ЛИСТИ З ДЕСНЯНСЬКОГО ПОХОДУ

I.

Загалом тут на диво іще збереглася природа;
Це схиляє на спосіб життя невибагливо-простий.
Тут привчаєшся швидко немов за часів Гесіода^*
Спать лягати із сонцем о восьмій, вставати о шостій.

Тут до краю наповнено час і ділами і днями.
Дні ще теплі, а ночі вже зимні, бо серпень, край літа...
Після нас тут лишиться точнісінько те, що й було перед нами.
То ж навіщо вигадувать, наче Десна – це ріка Геракліта?^*

II.

На байдарці, як я вже писав, речі бачиш крізь призму
Ностальгії за давніми днями звитяги і чину.
Прокидається тут голос предків (синдром атавізму), –
З тюхтія і книжкового черва він робить мужчину.^*

Маланюк^* принагідно згадав би про бронзу варягів,
Чи про мідь Візантії на тлі степової Еллади.
Я ж відзначу хіба праслав’янську убогість сільмагів
І паскудний зв’язок, – втім, по селах нема на те ради.

III.

Про дівчат: у неділю на пляжах сільських полягали,
Всі при тілі. Худі не котуються тут господині.
“Пам`ять голоду” – пише Забужко^*. Все ж радощів мало.
Добре хоч, у глибинці не в моді ще й досі “бікіні”.

Тільки вже після гирла Десни береги Чорторию
Прикрашатимуть смаглі киянки, не гірші ні краплі
Від красунь з розворотів “Плейбоя”. Ніхто з них не мріє
Про байдарку, намет і краї, де живуть сірі чаплі.

IV.

Ще про ночі. Вони, як я згадував, дуже холодні.
Очевидно, незле було б мати ще й хутряні парки.
Я, скажімо, в двох светрах насилу зігрівся сьогодні
Лиш потому, як спальник укрив ще й чохлом від байдарки.

Сни (як спиш, а не мерзнеш) тут рідко коли еротичні:
Безмір чорного неба навіює вічні хорали
І сузір’я вгорі тут аж надто вже маєстатичні!
(Вудки й посуд сховать під намет, щоб дядьки не покрали).

V.

Ну, а люди тутешні, – привітні і щирі, нівроку.
У говірці старих ще лунають дифтонги Полісся.
Ладні дати “за так” огірків. Правда, з іншого боку
Між молодших сліди старосвітчини не збереглися.

Як доводять О.Вишня^* й Сверстюк, ці дядьки – православні.
Курять “Приму”. Плюють на вже вигаслу рибохорону.
Б’ють зайців і качок, Та, на щастя, стрільці з них невправні,
Особливо як добре хильнуть наперед самогону.

VI.

В топоніміці старовина тут лунає донині:
Слабин, Смолин, Ладинка; ще Морівськ з Остром давньокняжі.
Був із Морівська славний Ілько, що в відомій билині
“Ільйой Муромцєм” перехрестили москалики вражі^*.

Тут ходили колись лодії. Лопотіли колеса
Пароплавів старих. Ще торік плив буксир із баржею.
А сьогодні лиш зрідка моторки загиджують плеса.
Навігація вмерла від кризи, – то й дідько із нею.

VII.

Спочивальник із міста^* вже всюди біваки б напхав, та
Є місцини ще вище Остра, де немає нікого:
Путівцями не всюди проїдуть до берега авта,
А моторки звела нанівець дорожнеча пального.

То ж, можливо, цю річку ще й наші онуки побачать,
Що вважатимуть зламаний кущ за порушення норми.
Нині ж добрі містяни, на берег діставшись, пиячать,
Нищать те, що росте і живе, лають Кучму й реформи.

VIII.

Зо два тижні тут можна спокійно побуть поза грою
І забуть про змарновані в місті вигоди й нагоди;
І тримати двосічне весло, наче лицарську зброю,
І з усього ефіру цікавитись тільки прогнозом погоди.

Де ще й можна себе відчувати кмітливим і дужим,
Як не там, де ще трохи лишилось відьом і кощіїв.
…Кілометри, загаяні тут, за Остром^* надолужим,
І, як я вже писав, у неділю прибудемо в Київ.

10 – 16 серпня 1996 р., Десна

ПЕРЕСАДКА. 1948

Битий шаг переказали,
Чутку переповіли,
Перелюднені вокзали,
Перелатані чохли,
Перев’язана валіза,
Переплутані купе,
Ржаве звалище заліза,
Перевтілення скупе,
Дрібка солі, оковита,
Переселення, юрба.
Мла, снігами оповита.
Три гудки з-поза горба.

5-8 лютого 1998 р.,
Altenerding

Ще не джерсі, ще часи фільдеперсу,
Вибрані глави “Короткого курсу”,
Риб’ячий жир вітамінного морсу,
Лектор ЦК пережовує тирсу,
Пильна увага народів до Марсу,
Мирна флотилія суне до пірса,
В кожнім селі повідомлення ТАРСу,
Довге “ура” фізкультурному торсу,
Довге “ура” трудовому ресурсу,
Довге “ура” прогресивному персу!

^{24 травня 1999}

1953

Дивна Книга про смачну,
Перетравлювано-свіжу
І таку здорову їжу,
Я й собі смачного вріжу,
А потому розпочну:

Комбайнер біля керма:
Ця хода всепереможна,
Сумніватися не можна:
Ця республіка заможна,
Сливи, персики, хурма.
Соковита бастурма.
Сниться міліціонеру
Чи то Мао, чи то Неру:
За приховану фанеру
Десь роками чотирма
Їм обломиться тюрма
(То не сон, а просто деза),
Сняться, бля, босяцькі леза,
Сниться шмара нетвереза
(Чи твереза, то дарма),
Знає шмару Кострома,
Шмара має осетрину,
Має фізію вітринну:
“Ти бери мене, Марину,
Взагалі та зокрема”,
Ця шалава не дріма,
Сниться йо.ана облава,
Сниться суче слово “Слава!”,
Сниться корпус пароплава,
Біла палуба, корма,
Амністована юрма.
Ця тюрма всепереможна,
Шмарі снитися не можна,
В Костромі босяцький Неру
Пре украдену фанеру,
Ця облава нетвереза,
Слово “Слава!” — суча деза,
Осетриною шалава
Маже корпус пароплава
Там, де палуба, корма…
Комбайнер біля керма.

15 червня 1999

Altenerding

1954

Щойно розтало. І знову промерзло.
При керогазі горлали про мерзо,
Тільки про мерзо горлали вони.
Двічі вдова, прибиральниця Ліда
Заміж виходила за інваліда
Праці, в’язниці, водяри, війни.

Через дорогу було поховання.
Вєня помер. Похмеляється Ваня.
Вєні до фєні, а Вані наллють.
Перед очима було хилитало.
Щойно промерзло. І знову розтало.
Це викликало Іванову лють.

Ваня подумав: “Невже похмелюся?”
Ваня подумав: “Не Ліда, а Люся”.
Ваня подумав: “Це скільки ж погод!
Мерзло, розтало, і знову розтане…
Все в цьому Всесвіті безперестанне”.
Йшов п’ятдесят-післясталінський год.

24–26 квітня 2000 р., Erding

Віктор Недоступ