Початковим імпульсом для книжки "Діалоги з Йосифом Бродським" стали лекції, начитані поетом у Колумбійському університеті (Нью-Йорк) восени 1978 року. Він коментував тоді для американських студентів своїх улюблених поетів: Цветаєву, Ахматову, Роберта Фроста, У.Х.Одена.
Ці лекції мене приголомшили. І як це буває, жагуче закортіло поділитися своїми враженнями з можливо більшою аудиторією. У мене виникла ідея книги-розмов, яку я і запропонував Бродському. Він відразу ж відповів згодою. Так розпочалася багаторічна, спрагла і часу і сил, робота. Результатом її став об'ємистий манускрипт. У ньому, окрім глав, присвячених вищезгаданим поетам, велике місце охопили автобіографічні розділи: згадки про дитинство і юність в Ленінграді, стосовно "процесу Бродського", вислання на Північ і з наступним видворенням на Захід, про життя в Нью-Йорку, мандруваннях і т.д.
Окремі глави публікувалися ще за життя Бродського. Очікувалося, що заключний розділ книжки буде присвячений враженням від нової зустрічі поета з Росією, його рідним Пітером. Не сталося...
Жанр "розмови" особливий. Порівняно давно відомий на Заході, в Росії він допоки не привився. Класична книжка Лідії Чуковської про Анну Ахматову, попри всю її документальність, є, попри все, щоденник самої Чуковської. Російський читач до "розмов" зі своїми поетами не звик. Причин на те достатньо. Одна з них - пізня професіоналізація літератури Русі. До поета дослухалися, одначе його не поважали.
Еккерман свої знамениті "Розмови з Гете" видав у 1836 році; а наступного року некролог Пушкіна, в якому було сказано, що поет "скончался в середине своего великого поприща", викликав гнів російського міністра просвіти: "Помилуйте, за что такая честь? Разве Пушкин был полководец, военачальник, министр, государственный муж? Писать стишки не значит еще проходить великое поприще".
Ситуація стала змінюватись на початку ХХ сторіччя з появою масового ринку для віршів. Та було вже запізно - сталась революція; з нею всі і всякі розмови відійшли в глухе підпілля. Й, хоча, звукозапис вже існував, не залишилось записаного магнітофоном спілкування ні з Пастернаком, ні з Заболоцьким, ні з Ахматовою.
Поміж тим на Заході жанр діалогу процвітає. Засновник його - "Розмови з Гете" - все ще стоять особняком. Інша вершина - п'ять книжок розмов зі Стравінським, виданих Робертом Крафтом в порівняно недавні роки; ця блискуча серія помітно вплинула на наші культурні смаки.
Кристалізувалась й естетка жанру. Тут можна назвати "Розмови втікачів" Брехта і деякі п'єси Беккета й Іонеско. Успіх фільму Луї Малля "Обід з Анре", цілковито вибудованого на розмовах двох повністю реальних осіб, показав, що і для порівняно широких верств цей прийом цікавий.
Уважний читач помітить, що кожна розмова з Бродським також вибудовувалася як свого роду п'єса - із зав'язкою, підводним камінням конфліктів, кульмінацією і фіналом.