| ПОЕЗІЯ. ХРОНІКИ. МОСКВА.
 
       Життя, як воно є, або як воно є за життя...  
 
 
Перша сторінка:Автори: Володимир Ляшкевич - "Вакаційний синдром"
 Юрій Андрухович - "Листи в Україну"
 
   Володимир Ляшкевич Пишіть нам.м. Львів
 
 
 Москва-01-02.  Пряма трансляція.
 Вакаційний синдром.
 
- "Москва, це я..."
 I
 Гойдати далі простір недоречно...
 Вагони доповзли до "все конечно"
 й ображені відсутністю шляху
 послали поназбиране на ху-
 ноликих перевізників причалу.
 Й відлуння Українського хоралу
 полилося в околиці Кремля,
 відомі як Москва...
 
 
 Означивши себе серед загалу
 відсутністю речей, дітей і дам,
 і проблиском очей "і аз воздам",
 вдихаю "Київського" кисню сталу,
 мов кинутий колись ефірний крам.
 
 ІІ
 О світанкова лоція перону,
 доби кристалізації жаргону, -
 і русло, і вітринний краєвид,
 і нерестилище для астерид
 розмножених у міліцейській формі
 заради койно: "як воно?" "все в нормі",
 там бовваніє постать Ілліча,
 в чиїх очах мартенівська свіча.
 
 Моnsher,  - філогенез  не до вподоби
 і західний обридлий краєвид?
 Що ж ти не перший, як і  вічний жид,
 жадаєш смерті, забуття, свободи,
 як необхідності за строком літ.
 
 ІІІ
 І опускає дебаркадер крила -
 не всім померлим вирита могила.
 "Зупевне, кожному своє" - згори
 в майбутнє задивляються орли.
 І як "отцям" не вистачило клепки
 вдягнути на пернаті морди кепки?
 Та сонця блиск запалює дахи
 і бронзовіють говіркі птахи.
 
 Це вельми тішить зграйку горобців,
 яких повчають хитромудрі галки -
 в мовчанні суть обітниці весталки,
 й розмови не для племені дзьобів.
 Дзьобам пасують харч і недопалки.
 
 4
 Асфальт мякий, вогонь згори і знизу.
 Можливо пекло ближче тут за кризу
 фінансів битих картами Таро,
 та в Мегеддо навряд чи вхід з метро.
 А що "Московське" "Київського" краще,
 ясніше з кожним метром вглиб, і важче
 шукати привід рухатись назад,
 і рухатися взагалі. Це пат.
 
 Одначе правила ведуть з ума.
 Порушення їх - рецептурний вчинок,
 єдиний вихід, щоби недарма,
 як той казав, прожити свій відтинок.
 Заради тих речей, яких нема.
 
 5
 А задоволення? Кінець, хана -
 з усіх боків хвороби та шпана,
 відкладення уяви церетелі,
 райвідділи, комбанки, гранд борделі,
 усе чого торкається душа
 у тихий переддень дефолту...Ша!
 Направо від сідниць царя Петра
 злотиться храм - Спасителя - з нутра
 
 лунає проповідь, - між тим спасенна,
 її не гублять смертні ворота...
 Несе кораблик далі річка-вена,
 гойдають хвилю дзвони, і вода,
 така ж, як сотні літ тому, смиренна...
 
 
 
 Юрій Андрухович
 
 Листи в Україну(з Москви 90-ті)I
 Я заліз у тугу, як в тогу чи в робу.
Моя ніч - ніби голка в горлі вічна.
 Я собі підчепив тут одну хворобу.
 Нею можна пишатись. Вона психічна.
 Ця психічна хвороба, тобто кохання,
всі ознаки її описав Авіценна:
 не дає зітхнути синдром махання
 і потреба здохнути здоровенна.
 Я нормально писав непогані вірші,
міркував про найтоншу тканину прози,
 а тепер мої рими щоразу гірші
 і до "прози" римуються в мене "сльози".
 І лежу, мов мішок, я. Чорнію, худну
без повітря, світла, тепла, привіту.
 Я розклав оцю журбу многотрудну
 на півкулях мозку, мов карту світу.
 Помолися ж за мене в кватирку Божу -
ліпше всохнути, впитись, нажити грижу.
 Я з розпуки тут ошаліти можу -
 вену вріжу, скажімо, чи всіх заріжу.
 Любий друже, приїдь, порятуй і вибав!
Привези мені морфій, тютюн і тишу.
 Я конаю тут, як остання риба.
 А про інше все ще тобі напишу.
 
ІІЦе столиця держави. Тут досить людно.
 І недосить зелено для ботанік.
 Хоч насправді це ніби судно (чи судно?)
 і не так ковчег воно, як титанік.
 
 Досить людно й тому нестача киснева.
 Як і всюди, найбільше невдах і дурнів.
 Кожен з них, не добігши до брами неба,
 має право на прах і на місце в урні.
 
 Я, здається, писав, що вдягаю робу.
 Я, крім того, навчився слова "глаголю",
 пити квас, осягати душу народу
 і ходити синім від алкоголю,
 
 грати в карти, чифірити (рок до ранку),
 пити спирт, розумітися на похміллі,
 черевики чистити об фіранку
 і тримати душу в чорному тілі,
 
 я навчився божитися, присягати,
 розрізняти на смак дукатські, явські,
 я навчився нічого не досягати
 і плювати в стелю цілком по-графськи,
 
 розглядати дерево, як нагоду
 для висіння, втілену ще в насінні.
 Я тепер, як ніде, близький до народу.
 Покажи цей лист усім в Україні.
 
 ІІІ
 Про дівчат. Вони тут не стільки юні,
 скільки терті - заграють і Казанову.
 Розквітають пізніше, десь так в іюні,
 чи то в червні (пробач, забуваю мову).
 
 Привселюдно поводяться вкрай вульгарно,
 вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі,
 одягаються, правда, достатньо гарно:
 так колись одягалися вже в Європі.
 
 Щодо вроди їхньої. Щодо сенсу
 спокушань. Зірок хоча й не зустріли ми,
 їм відомо з десяток способів сексу,
 які в нас вважаються застарілими.
 
 Пересвідчишся легко - лишень приїдеш,
 поведу тебе по ямах, борделях,
 тільки вивчи англійську, французьку, ідиш -
 співвітчизник їм, як ламаний шеляг.
 
 Українські дівчата більш кольорові,
 більш південні. Навіть нігті і вії
 в них жагучіші. Всі вони чорноброві,
 всі порядні і чисті, навіть повії.
 
 Я без них не те, щоб надто захирів,
 я жену їх крізь сни, мов пастир отари.
 На зап'ястях у них синці від ясирів.
 Заміж їх беруть солдати й татари.
 
 IV
 Українські дівчата музичні. Радо
 віддаються в траві, особливо влітку.
 Садять ружі, малюються на свічадо,
 по обіді в неділю читають Квітку -
 
 Основ'яненка, в церкві співають хором.
 З них сопрано - перші, контральто - другі.
 Тютюном не бавляться, мають сором,
 ліпше від мулаток танцюють бугі,
 
 українські дівчата пластичні, здатні
 відлетіти в темряву, мов комети
 або ангели. Українські дівчата м'ятні,
 їм властива віра в чари косметик
 
 і в науку ночі - не скажу "грішну",
 не скажу "чаклунську" й тобі не раджу:
 вони здатні знадити навіть Крішну,
 тлустого небесного магараджу.
 
 Спогади про них - то дурне зілля,
 із отрут і єлею здобуте. Дивен
 смак його і дух його, палений, мов Поділля, -
 спів і плач літаючих сотниківен.
 
 Я, однак, забувся, поліз у нетрі.
 Ти про інше хтів би в листах читати.
 А для мене - пастки на кожнім метрі,
 мова розпадається на цитати.
 
 V
 Розкошую тут, як фалос у лоні,
 у тутешній культурі - від ахів до схлипів.
 Це, немов без фраку бути в салоні,
 де товчеться безліч розкішних типів,
 
 переважно з півдня, із малоросів,
 про яких тут знають із анекдотів.
 Загалом їх тут мають за ескімосів,
 папуасів, тобто за ідіотів.
 
 Але є й між них хвигури вагомі,
 що змогли сяйнути чемно і вчено:
 Феофан Прокопович, відомий гомік,
 Розумовський-старший, відомий тенор,
 
 чи, скажімо, Гоголь, або Гребінка,
 і, якщо полізти вглиб коронацій,-
 Катерина Друга, відома жінка,
 тобто курва, сприяла зближенню націй.
 
 Я дізнався тут про темні та явні
 махінації з духом. Це схоже на пляму.
 І настільки тут усі православні,
 що я врешті схиляюся до ісламу.
 
 Вже обдурено тисячне покоління,
 це природно й не надто великий гріх їм.
 Я дізнався, що ми з одного коріння.
 Себто Київ колись так само був їхнім.
 
 
 
Читати "Листи" далі 
                   | 
 |  |      |